Постанова 4809 № 404/5914/19

ПОСТАНОВА Іменем України 17 листопада 2020 року м. Кропивницький справа № 404/5914/19 провадження № 22-ц/4809/1320/20 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Голованя А.М. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О.Л., Мурашка С.І., за участю секретаря судового засідання Деменко О.І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Міської ради міста Кропивницького, розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17 липня 2020 року у складі судді Павелко І.Л. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Орган опіки та піклування Міської ради міста Кропивницького, в якій просила позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно дітей: сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В обґрунтування позову зазначала, що 20.05.2008 між нею та ОСОБА_2 розірвано шлюб, від якого у них народилося двоє дітей: син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розірвання шлюбу діти залишилися проживати разом з нею. Відповідно до виконавчих листів Кіровського районного суду м. Кіровограда від 24.01.2007 та від 15.04.2015 стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_5 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітної плати та доходів, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з 08.12.2006 року і до повноліття сина, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 та на утримання дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в твердій грошовій сумі в розмірі 400 грн., щомісячно, починаючи з 29.08.2014 до 30.11.2015 в розмірі 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з 01.12.2015 до досягнення дочкою повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Вказує, що відповідач тривалий час не сплачує аліменти, внаслідок чого утворилася заборгованість по аліментам на утримування кожного з дітей по 75 795 грн 75 коп. Зазначала, що відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, не спілкується з ними, не приділяє уваги, не вітає дітей на їх дні народження, не відвідує навчальні заклади та не цікавиться їх навчанням. Позивач вбачає в поведінці ОСОБА_2 злісне безпричинне ухилення від виконання своїх батьківських обов?язків, а тому вважає, що є всі підстави для позбавлення його батьківських прав. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17 липня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанцій дійшов висновку, що родинний зв`язок між відповідачем і дітьми не втрачено. Однією з причин звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав, як зазначила позивачка є насправді заперечення відповідача зняти дітей з реєстрації їх місця проживання з метою переїзду. Суд критично оцінив висновок органу опіки та піклування оскільки він ґрунтується на констатації факту відсутності спілкування батька з дітьми та не враховує об`єктивні фактори, які ускладнюють безпосередню участь відповідача у вихованні дітей. Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, вважає його необґрунтованим, ви­несеним із неправильним застосуванням норм матеріального права, із невідпо­відністю висновків обставинам справи, порушенням норм процесуального права. Звертає увагу, що станом на день подання апеляційної скарги заборгованість ОСОБА_6 збільшилася, оскільки він взагалі не платить гроші на утримання дітей. Лише саме по собі ухилення від виконання своїх обов`язків по утриман­ню дітей до досягнення ними повноліття може слугувати єдиною підставою для позбавлення батьківських прав. Підстави, на які посилається суд відмовляючи у задоволенні позову, належними та допустимими доказами не підтверджені. Зазначає, що посилання суду першої інстанції на те, що вона не надала беззаперечних доказів на підтвердження факту злісного, ухилення від участі у вихованні дітей внаслідок винної поведінки та свідомого нехтування відповідачем своїми обов`язками, достатніх доказів невиконання ним своїх батьківських обов`язків без поважних причин, не встановлено його винної поведінки щодо ухилення від виховання дітей - є припущенням. Крім того, вважає, що судом першої інстанції безпідставно і без належ­ного обґрунтування не прийнятий до уваги як доказ винної поведінки відповідача висновок третьої особи від 10.09.2019 №4444/49-05-24 про доцільність позбавлення його батьківський прав. Посилаючись на зазначене та враховуючи, що відповідач без будь-якого обґрунтування не надає згоди на реєстрацію місця проживання дітей в іншому ліпшому місці, вважає, що існують всі підстави для позбавлення його батьківський прав. Просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити. Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 зазначає, що викладена в апеляційній скарзі мотивація носить суперечливий характер, доводи взагалі є надуманими, висловлені в ній твердження не відповідають дійсності, а висновки є безпідставними - вони належно не обґрунтовані і не підкріплені конкретними фактами та доводами. Вважає, що позивачкою не надано достатніх доказів невиконання ним своїх батьківських обов`язків без поважних причин, не встановлено його винної поведінки щодо ухилення від виховання дітей. Звертає увагу, що до нього раніше узагалі ніколи не застосовувалися будь-які попередження про необхідність зміни ставлення до виховання дітей. Фактичні обставини справи не містять відомостей про те, що відносно нього застосовувалось попередження про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, або, що на орган опіки та піклування покладався обов`язок здійснювати контроль за виконанням батьком батьківських обов`язків. Висновок органу опіки та піклування вважає непереконливим, та таким, що ґрунтується на констатації факту відсутності спілкування батька з дітьми та не враховує об`єктивні фактори, які ускладнюють його безпосередню участь у вихованні дітей. При цьому, посилаючись у висновку на те, що батько не виконує свої батьківські обов`язки без з поважних причин, орган опіки та піклування не з`ясував дані про нього, умови та спосіб його життя. Відповідач заперечив проти позбавлення його батьківських прав, оскільки завжди прагнув брати участь у їх вихованні, виявляв і виявляє намір спілкуватися зі своїми дітьми, любить їх та цікавиться їх проблемами. Вказав, що періодична відсутність спілкування з дітьми пояснюється конфліктом з їх матір`ю, приховуванням нею дійсної адреси місця проживання дітей, а тому, вважає відсутні підстави для застосування до нього такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дітей на їх виховання, доцільність вжиття якого органом опіки та піклування достатньо не аргументовано, з огляду в тому числі і на те, що засідання комісії з вирішення вище вказаного питання відбувалося без його належним чином повідомлення про час і дату розгляду заяви позивачки та без урахування його думки, і ставлення до вирішення спору. Також, зауважив, що родинний зв`язок між ним і дітьми не втрачено. Причиною звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав насправді є бажання позивачки без його заперечень зняти дітей з реєстрації їх місця проживання з метою чергового переїзду, проти чого він принципово заперечує, оскільки це суперечить житловим правам дітей, і в подальшому він не зможе підтримувати відносини з дітьми, не знаючи адреси їх проживання. Суд першої інстанції встановив такі обставини Сторони є батьками неповнолітніх сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розірвання шлюбу 20.05.2008 року діти стали проживати зі своєю матір`ю ОСОБА_1 . Відповідно до рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 24.01.2007 та від 15.04.2015 стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_5 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітної плати та доходів, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з 08.12.2006 року і до повноліття сина, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 та на утримання дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в твердій грошовій сумі в розмірі 400 грн., щомісячно, починаючи з 29.08.2014 до 30.11.2015 в розмірі 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з 01.12.2015 до досягнення донькою повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Заборгованість по аліментам на утримування кожного з дітей становить 75 795 грн. 75 коп., що підтверджується розрахунком заборгованості по аліментам №890 від 19.02.2019 року (а.с.22-23). Згідно довідки № 267 від 05.07.2019 ОСОБА_3 навчається у Кропивницькому вищому професійному училищі за професією оператор обробки інформації та програмного забезпечення, адміністратор. Відповідно до характеристики від 07.08.2019 на ОСОБА_3 зазначено, що батько ухиляється від виконання батьківських обов`язків і не бере участі у вихованні сина. Протягом навчання в училищі не з`являвся, на телефонні дзвінки майстра в/н та класного керівника не відповідав, особисто не спілкувався, життям та успішністю в навчанні учня не цікавився та не цікавиться. Відповідно до довідки № 129 від 02.08.2019 ОСОБА_4 навчається в Комунальному закладі «Навчально-виховне об`єднання «Загальноосвітній навчальний заклад І-ПІ ступенів № 16 - Дитячий юнацький ліцей «Лідер» Міської ради міста Кропивницького Кіровоградської області» в 6-А класі. Відповідно до характеристик № 184 від 02.08.2019 та № 459 від 22.08.2018 підтверджується, що батько ОСОБА_4 за період навчання жодного разу не цікавився навчанням дочки та не відвідував батьківські збори. Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення В судовому засіданні апеляційного суду позивач та її представник підтримали апеляційну скаргу, просили скасувати рішення суду першої інстанції. Відповідач заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду залишити без змін. Від Органу опіки та піклування Міської ради міста Кропивницького, надійшло клопотання про розгляд справи без участі їх представника. Зазначає, що підтримує висновок та апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один із батьків. Звертаючись до суду із позовною вимогою про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовного дітей: сина - ОСОБА_7 та дочки - ОСОБА_8 , ОСОБА_1 посилалася, зокрема на те, що відповідач ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини та має велику заборгованість по сплаті аліментів на їх утримання. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини. У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. При цьому Верховний Суд зазначає, що за положенням частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного із батьків батьківських прав. При вирішенні такої категорії спорів судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною. Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Ураховуючи викладене, суди першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Батько дитини бажає спілкуватися з дітьми, проти позбавлення батьківських прав заперечує, а позбавлення батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей. При цьому позивачем не надано беззаперечних доказів, які б свідчили про ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та його винної поведінки. З урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з дітьми та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав. Посилання апеляційної скарги як на підставу для позбавлення батьківських прав на те, що відповідач немає значну заборгованість по сплаті аліментів не є тією виключною обставиною, яка може бути підставою для позбавлення батьківських прав відповідача. Твердження апеляційної скарги про те, що суд безпідставно відхилив висновок органу опіки та піклування також не спростовує законність та обґрунтованість судового рішення так, як відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України висновок органу опіки та піклування щодо вирішення справи має рекомендаційне значення. Суд, з урахуванням усіх обставин справи, має право не погодитися з висновком органу опіки і піклування та ухвалити інше рішення. Суд першої інстанції врахував обставини справи та обґрунтовано вважав, що ситуація, в якій опинилися учасники справи, не є невиправною і може бути змінена на краще внаслідок докладання відповідачем зусиль щодо активного виконання батьківського обов`язку - виховання дітей та їх матеріального забезпечення. Збереження за позивачем його батьківських прав відносно дітей задля забезпечення їх права на батьківське піклування і виховання відповідає їх найкращим інтересам. При цьому належить попередити відповідача про необхідність якнайскоріше змінити ставлення до виховання та матеріальне утримання дітей на відповідальне і дієве, а на орган опіки та піклування покласти обов`язок здійснювати контроль за виконанням відповідачем своїх обов`язків. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні. За таких обставин, відповідно до ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17 липня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 20 листопада 2020 року. Головуючий суддя А.М. Головань Судді О.Л. Карпенко С.І. Мурашко