Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/495/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6aa.court.gov.ua Головуючий у першій інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Епель О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 липня 2023 року Справа № 640/495/22 Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді Епель О.В., суддів: Губської Л.В., Мєзєнцева Є.І., за участю секретаря Горегляд Д.В., Позивачки ОСОБА_1 , представниці Відповідача Демеденко О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України про визнання протиправним формулювання, В С Т А Н О В И В : Історія справи.

1. ОСОБА_1 (далі - Позивачка) звернулася до суду з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - Відповідач-1), Міністерства соціальної політики України (далі - Відповідач-2), в якому просила суд визнати противоправним формулювання про призначення субсидій на соціальні нормативи, внесене як зміни постановою Кабінету Міністрів України у пункті 14 абзацу 15 «Субсидія для відшкодування оплати вартості житлово-комунальних послуг (водо-,тепло-, газопостачання, водовідведення, електроенергії, вивезення побутового сміття та рідких нечистот) призначається у розмірі соціальних нормативів». Документ 409-2014-п, чинний, поточна редакція -Редакція від 10.11.2021, підстава - 1144-2021-п (першоджерело). В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що суспільство є невід`ємною частиною держави, а вона -невід`ємною частиною цього суспільства і на її переконання оскаржувані нею положення постанови КМУ призводять до нераціонального розбазарювання бюджетних коштів, які виділяються на субсидії. Позивачка стверджувала, що внаслідок запровадження оскаржуваних нею положень суспільство втягнуто в ганебний процес при переході на монетизацію, наполягала на відсутності контролю з боку держави, наявності в Мінсоцполітики власних інтересів та бездіяльності КМУ. На переконання Позивачки внаслідок внесення КМУ спірних змін з бюджету виділяються надлишкові кошти (переплата), що за рік становить 6 мільярдів грн. Позивачка вважає, що визначене КМУ формулювання про призначення субсидій на соціальні нормативи суперечить пункту 6 статті 48 та 26 Бюджетного кодексу України та не відповідає інтересам держави і суспільства щодо економічного і раціонального використання бюджетних коштів

2. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 листопада 2022 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спірна постанова КМУ не порушує індивідуально визначених прав та охоронюваних законом інтересів Позивачки. При цьому суд зазначив, що позовна заява не містить обґрунтування порушення прав Позивачки, відомостей про зміну її правового становища або негативних наслідків, які б були безпосередньо їй завдані оскаржуваним рішенням. Також, аналізуючи доводи позовної заяви, суд зазначив, що Постанову № 409, зокрема в частині оскаржуваних Позивачкою положень, було розроблено на виконання вимог законодавства і прийнято Кабінетом Міністрів України з метою забезпечення державних соціальних гарантій у сфері житлово-комунального обслуговування, приведення існуючих на той час норм споживання житлово-комунальних послуг за результатами проведеного аналізу до фактичного обсягу їх споживання, дотримання принципу соціальної справедливості під час надання пільг і житлових субсидій. Разом з тим суд звернув увагу на те, що питання надання субсидій за житлово-комунальні послуги регулюється рядом нормативно-правових актів, відповідно до яких розмір обов`язкової частини платежу за послуги для кожного домогосподарства обчислюється індивідуально за наявністю відповідних правових підстав, за єдиною формулою, визначеною постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1156, і залежить від розміру середньомісячного сукупного доходу домогосподарства в розрахунку на одну особу. Крім того суд дійшов висновку, що оскаржуване Позивачкою формулювання про призначення субсидій на соціальні нормативи не суперечить пункту 6 статті 48, 26 Бюджетного кодексу України, а відповідні доводи Позивачки є необґрунтованими. Водночас суд зауважив, що судовим рішенням у справі № 640/19421/18, яке набрало законної сили, за позовом Позивачки до Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України про визнання протиправною та скасування постанови КМУ від 23.08.2016 № 534 «Деякі питання надання субсидій для відшкодування витрат на оплату комунальних послуг» у редакції постанови КМУ № 841 від 17.10.2018 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» було відмовлено, зокрема також з підстав відсутності порушеного її права або інтересу та правомірності нормативного врегулювання щодо надання субсидій.

3. Не погоджуючись з таким рішенням суду, Позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про задоволення позову повністю, наводячи доводи, аналогічні тим, що були викладені в її позовній заяві, та зазначаючи, що між нормами Бюджетного кодексу України та оскаржуваними нею положеннями постанови КМУ є розбіжність, оскільки БК України передбачає призначення субсидій з фактично спожитих послуг, а за постановою КМУ субсидії, як вважає Позивачка, можуть нараховуватися зверх спожитої кількості комунальних послуг. На переконання Апелянтки внаслідок означеної нею невідповідності бюджет переплачує значну кількість коштів, які б могли бути витрачені на медичні та додаткові інші соціальні послуги, які споживаються населенням, зокрема й нею. Позивачка зазначає, що вона є пенсіонеркою за віком і, на її переконання, якби бюджет не витрачав надлишкові кошти на субсидії, то могло б відбутися збільшення пенсій пенсіонерам. З цих та інших підстав Апелянтка вважає, що оскаржуване нею рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

4. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.01.2023 та від 26.05.2023 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.

5. Відповідачами подано відзиви на апеляційну скаргу, в яких вони просять залишити таку скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів Апелянтка та правильності висновків суду першої інстанції. Відповідачі у своїх відзивах, зокрема зазначають, що продовж 2016-2018 років соціальні нормативи було переглянуто, з урахуванням сум невикористаних житлових субсидій з метою наближення до фактичних показників споживання і в 2019 року на виконання ст. 11 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зменшено навантаження державного регуляторного впливу на підприємства - надавачів житлово-комунальних послуг. Також Відповідачі вказують, що реалізація концепції (змін), що пропонується Позивачкою, призведе до зростання заборгованості із житлово-комунальних послуг, внаслідок несвоєчасної виплати коштів житлової субсидії, додаткового фінансового навантаження на комунальні підприємства та до нівелювання результатів дерегуляції діяльності в зазначеній сфері. Разом з тим Відповідачі стверджують, що спірні положення постанови КМУ жодним чином не порушують права та інтереси Позивачки. Позивачка подала відзив на відзиви Відповідачів, в якому заперечує проти наведених ними доводів та наполягає на своїй правовій позиції.

6. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2023 витребувано додаткові докази у справі. 03.07.2023 від Позивачки надійшли додаткові докази у справі та письмові пояснення. 10.07.2023 від Відповідача - КМУ надійшли письмові пояснення.

7. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

8. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.

9. Обставини справи, установлені судом першої інстанції. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 № 409 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» затверджено соціальні норми житла та соціальні нормативи споживання житлово-комунальних послуг, внесені зміни до Положення та постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1156 «Про новий розмір витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива у разі надання житлової субсидії». Постановою № 409 затверджено соціальні норми житла (для оплати користування житлом, централізованого та індивідуального опалення) та соціальні нормативи користування житлово-комунальними послугами (централізоване постачання холодної і гарячої води, централізоване водовідведення, електропостачання, газопостачання, вивезення побутових відходів) для надання пільг та субсидій на оплату житлово-комунальних послуг. Постановою Кабінету Міністрів України № 409 також затверджено зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України. Так, у пункті 14 у пункті 14 абзац п`ятнадцятий викласти в такій редакції: «Розмір субсидії для відшкодування плати за користування житлом/утримання житла, централізоване та індивідуальне опалення (теплопостачання) розраховується виходячи з фактичного розміру загальної, опалюваної площі, якою користуються мешканці домогосподарства, але не більше встановленої соціальної норми житла. Субсидія для відшкодування оплати вартості житлово-комунальних послуг (водо-, тепло-, газопостачання, водовідведення, електроенергії, вивезення побутового сміття та рідких нечистот) призначається у розмірі соціальних нормативів користування відповідними житлово-комунальними послугами».

10. Позивачка, вважаючи наведене формулювання противоправним і таким, що суперечить пункту 6 статті 48, 26 Бюджетного кодексу України та не відповідає інтересам держави, суспільства про економічне, раціональне використання бюджетних коштів, звернулася до суду з цим позовом.

11. Нормативно-правове обґрунтування. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Бюджетним кодексом України (далі - БК України), Законами України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-III (далі - Закон № 2017-III), «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII (далі - Закон № 2189-VIII), постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 № 409 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» (далі - Постанова № 409), постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1156 «Про новий розмір витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива у разі надання житлової субсидії» (далі - Постанова № 1156), Положенням про порядок призначення житлових субсидій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 № 848 (далі - Положення № 848). Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. У частині шостій статті 48 БК України передбачено, що бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. відповідно до статті 1 Закону № 2017-III державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. Статтями 5 і 9 Закону № 2017-III визначено, що державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Статтею 11 Закону № 2189-VIII установлено, що при наданні житлово-комунальних послуг застосовуються державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування, встановлені законодавством. Державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування встановлюються з метою визначення державних соціальних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг, у тому числі розмірів пільг і житлових субсидій. Статтею 4 Закону № 2189-VIII передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить встановлення порядку надання житлових субсидій населенню в частині забезпечення надання житлових субсидій як частки вартості житлово-комунальних послуг, у тому числі їх виплати у грошовій формі. З 01.10.2014 пільги та субсидії на оплату житлово-комунальних послуг надаються в межах соціальної норми житла, соціальних нормативів користування житлово-комунальними послугами, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 № 409 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування», розробником якої є Міністерства розвитку громад та територій України. Постанову № 409 було розроблено на виконання статей 5 і 9 Закону і прийнято Кабінетом Міністрів України з метою забезпечення державних соціальних гарантій у сфері житлово-комунального обслуговування, приведення існуючих на той час норм споживання житлово-комунальних послуг за результатами проведеного аналізу до фактичного обсягу їх споживання, дотримання принципу соціальної справедливості під час надання пільг і житлових субсидій. Постановою № 409 затверджено єдині для всієї України соціальні норми житла та соціальні нормативи користування комунальними послугами, у межах яких надаються пільги та житлові субсидії. У зв`язку із запровадженням порядку надання житлових субсидій населенню у грошовій формі постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2019 № 807 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» визнано такою, що втратила чинність з 01.10.2019, постанову Кабінету Міністрів України від 23.08.2016 № 534 «Деякі питання надання субсидій для відшкодування витрат на оплату комунальних послуг» (далі -Постанова № 534), якою було затверджено Порядок розрахунку та повернення до бюджету невикористаних сум субсидії для відшкодування витрат на оплату комунальних послуг. Відповідно до пункту 8 Переліку постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність, затвердженого Постановою № 807, пункт 5 змін, що вносилися до постанов Кабінету Міністрів України постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2018 № 841 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» (зміни до Постанови № 534), визнано таким, що втратив чинність з 01.10.2019. Відповідно до норм Положення про порядок призначення житлових субсидій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 № 848 (зі змінами), житлова субсидія призначається за наявності різниці між розміром плати за житлово-комунальні послуги в межах соціальної норми житла, соціальних нормативів користування житлово-комунальними послугами і розміром обов`язкової частини платежу, визначеним у порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. Розмір обов`язкової частини платежу за послуги для кожного домогосподарства обчислюється індивідуально за єдиною формулою, визначеною постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1156 «Про новий розмір витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива у разі надання житлової субсидії» (зі змінами), і залежить виключно від розміру середньомісячного сукупного доходу домогосподарства в розрахунку на одну особу. Висновки суду апеляційної інстанції.

12. З аналізу викладених законодавчих приписів убачається, що положенням постанови КМУ, яке є предметом судового оскарження в цій справі, запроваджено відшкодування оплати вартості житлово-комунальних послуг відповідним категоріям осіб у розмірі соціальних нормативів, що відповідає загальному механізму, регламентованому частиною шостою статті 48 БК України. Водночас доводи Апелянтки щодо невідповідності оскаржуваного нею нормативного положення (його формулювання, як зазначає Апелянтка) наведеній нормі БК України через те, що на переконання Апелянтки субсидія має надаватися виключно за спожиті житлово-комунальні послуги, судова колегія відхиляє як такі, що засновуються на неправильному і фрагментарному тлумаченні частини шостої статті 48 БК України. У контексті аналізу таких доводів апеляційної скарги судова колегія зазначає, що субсидія на оплату житлово-комунальних послуг, врегульована оскаржуваним ОСОБА_1 положенням постанови КМУ, безпосередньо має своїм цільовим призначенням оплату відповідних спожитих населенням житлово-комунальних послуг. Призначення такої субсидії у розмірі соціальних нормативів фактично є механізмом її надання, який визначений відповідною постановою КМУ та який не змінює цільового призначення цієї субсидії. Доводи Апелянтки про те, що оспорюване нею формулювання постанови КМУ суперечить ст. 26 БК України, судова колегія відхиляє як безпідставні, оскільки вказаною нормою бюджетного законодавства врегульовано питання щодо здійснення контролю та аудиту в бюджетному процесі, засадам якого не суперечить спірне положення постанови КМУ.

13. Аналізуючи також й інші доводи апеляційної скарги щодо протиправності положення (формулювання) постанови КМУ, яке оскаржується Позивачкою, судова колегія зазначає й те, що з огляду на хронологію законодавчого регулювання питання щодо надання субсидії на житлово-комунальні послуги, з травня 2021 року відповідна субсидія виплачується виключно в грошовій формі та передбачає, що громадяни мають самостійно контролювати своє споживання житлово-комунальних послуг і своєчасну сплату за них у повному обсязі (а не розмір обов`язкового платежу, як це було раніше). Такий механізм націлений на стимулювання осіб, які отримують відповідні субсидії, до раціонального споживання житлово-комунальних послуг.

14. При цьому, аналізуючи доводи усіх учасників справи та хронологію змін у нормативно-правових актах, що регулюють питання надання субсидії на оплату житлово-комунальних послуг, колегія суддів приймає до уваги доводи Відповідачів про те, що запропонована Позивачкою формула щомісячного розрахунку розміру житлової субсидії, виходячи із фактичних обсягів споживання житлово-комунальних послуг (далі - ЖКП), у разі її практичної реалізації потребує отримання від надавачів таких послуг інформації про обсяг фактично спожитих ЖКП кожним одержувачем субсидії, надалі така інформації потребує оброблення відповідним розпорядником бюджетних коштів і здійснення виплати таких коштів. Означені процедури призведуть до несвоєчасної виплати відповідної субсидії та, як наслідок, несвоєчасної оплати за ЖКП. Водночас колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції неуповноважений розробляти, приймати, затверджувати постанови КМУ чи зміни до них, не є суб`єктом законодавчої ініціативи, а також неуповноважений вносити будь-які зміни до законодавчих або підзаконних нормативно-правових актів, зокрема з питань щодо надання субсидії на ЖКП.

15. Разом з тим, аналізуючи доводи Апелянтки та перевіряючи відповідні обставини цієї справи, судова колегія встановила, що ОСОБА_1 є особою, яка має право на отримання субсидії на оплату ЖКП і така субсидія їй виплачується готівкою, відповідно до чинного законодавства. Тобто, Позивачка є учасницею правовідносин, на які поширюється дія оспорюваного нею положення постанови КМУ. Водночас з матеріалів справи не вбачається і Апелянткою не доведено, яким чином запроваджений оспорюваним нею положенням постанови КМУ порядок нарахування субсидії (у розмірі соціальних нормативів) порушує її індивідуально визначені права та/або охоронювані законом інтереси. При цьому колегія суддів відзначає, що ОСОБА_1 не надано суду належних і допустимих у розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України доказів, які б підтверджували, що із запровадженням спірного нормативного припису розмір її субсидії безпідставно зменшився та/або що вона втратила право на таку субсидію. Навпаки - з доказів, наданих Позивачкою, та з її пояснень убачається, що вона отримує вказану субсидію в належному розмірі. Доводи Апелянтки про те, що внаслідок надання субсидії не за фактично спожиті ЖКП, а в розмірі соціальних нормативів, бюджет переплачує значну кількість коштів, які б могли бути витрачені на медичні та інші соціальні послуги, що споживаються населенням, зокрема й нею, або на підвищення пенсій, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки такі доводи також не підтверджуються належними і допустимими доказами, а засновуються на припущеннях та власних розрахунках Позивачки, що такими доказами в розумінні наведених вище норм КАС України не є. Водночас відповідно до частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, а отже в жодному випадку не може засновуватися на припущеннях, які не підтверджуються належними і допустимими доказами. Окрім того, у контексті аналізу наведених доводів апеляційної скарги судова колегія відзначає, що оцінка нормативно визначеного порядку надання субсидії на оплату ЖКП та цільового призначення його запровадження надана судом вище.

16. З огляду на викладене, проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги та дослідивши відповідні матеріали справи, судова колегія вважає, що ОСОБА_1 не доведено порушення її індивідуально визначних суб`єктивних прав оскаржуваною нею нормою постанови КМУ. Втім обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів особи на момент її звернення до суду. При цьому, таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Тобто, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у відповідних законодавчих актах право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Разом з тим, саме по собі порушення вимог закону рішенням суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою для цього є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів відповідним рішенням. У рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 Конституційни Суд України визначив, що поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Таким чином, обов`язковою умовою для задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Аналогічні правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 504/4148/16-а, від 06.11.2019 у справі № 826/15078/17, від 30.06.2020 у справі № 640/1609/19 та, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, є обов`язковими для колегії суддів при вирішенні даної справи.

17. Аналізуючи всі доводи учасників справи, колегія суддів приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

18. Враховуючи вищевикладене та проаналізувавши всі доводи Апелянтки, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення позову в цій справі.

19. Отже, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.

20. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

21. Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 листопада 2022 року - без змін.

22. Розподіл судових витрат. Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати перерозподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 листопада 2022 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Повний текст судового рішення виготовлено 11 липня 2023 року. Головуючий суддя О.В. Епель Судді: Л.В. Губська Є.І. Мєзєнцев