Постанова 4854 № 420/2291/21

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 червня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/2291/21 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К.С. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Димерлія О.О., суддів: Єщенка О.В. , Танасогло Т.М. , за участю секретаря Іщенка В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.04.2021 року по справі № 420/2291/21 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Служби автомобільних доріг в Одеській області про визнання протиправними та скасування містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва, визнання протиправним та скасування наказу №01-06/336 від 05.11.2020р., зобов`язання вчинити певні дії В С Т А Н О В И В: У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив суд: - визнати протиправними та скасувати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва «Будівництво автомобільної дороги загального користування державного значення М-28 Одеса-Южний/М-14/ з під`їздами (під`їзд до Одеського морського порту)», затверджені наказом Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради №01- 06/336 від 05.11.2020 року; - визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради №01-06/336 від 05.11.2020 року, яким затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва «Будівництво автомобільної дороги загального користування державного значення М-28 Одеса-Южний/М-14/ з під`їздами (під`їзд до Одеського морського порту)»; - зобов`язати Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради вчинити дії щодо внесення до Реєстру будівельної діяльності інформації про скасування містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва «Будівництво автомобільної дороги загального користування державного значення М-28 Одеса-Южний/М-14/ з під`їздами (під`їзд до Одеського морського порту)», затверджених наказом Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради №01-06/336 від 05.11.2020 року. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що спірні містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва «Будівництво автомобільної дороги загального користування державного значення М-28 Одеса-Южний/М-14/ з під`їздами (під`їзд до Одеського морського порту)» надано з порушенням вимог ст.29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Зокрема, на думку позивача, вказані містобудівні умови не містять інформації щодо відповідності на дату їх надання цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні. Також, як стверджує ОСОБА_1 оскаржувані містобудівні умови та обмеження видано за відсутності документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою. Позивач звертав увагу про неможливість застосування до спірних правовідносин положень ч.4 ст.34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», оскільки загальнодержавна дорога є державною власністю, а будівництво буде здійснюватися на землях комунальної власності, які знаходяться в межах міста Одеси. До того ж, позивач наголошував, що Службою автомобільних доріг в Одеській області не дотримано порядок виділу земельної ділянки комунальної власності для будівництва автомобільної дороги, рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі земельної ділянки комунальної власності для будівництва дороги державної власності не приймалось, а відтак, надання Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради містобудівних умов та обмежень щодо вказаного об`єкта здійснено з порушенням вимог діючого законодавства, за відсутності документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою. Відповідач з позовними вимогами не погоджувався з підстав викладених у письмовому відзиві на позовну заяву зазначаючи, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження існування реального негативного впливу безпосередньо на його права у правовідносинах, пов`язаних із наданням оскаржуваних містобудівних умов. Як стверджував відповідач, положеннями ч.4 ст.34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» чітко передбачено, що нове будівництво об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури, яким безумовно є будівництво дороги загального користування державного значення М-28 Одеса-Южний/М-14/ з під`їздами (під`їзд до Одеського морського порту), може здійснюватися за відсутності документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою. Крім того, відповідач вказував, що діяльність Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва регулюються Порядком проведення експериментального проекту щодо запровадження першої черги Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2020р. №559. При цьому, Департамент архітектури та містобудування Одеської міської ради не є уповноваженою особою, яка відповідає за коректну роботу та відображення усіх даних Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва. До того ж, відповідач наголошував на безпідставності тверджень позивача стосовно того, що спірні містобудівні умови та обмеження не містять інформації щодо відповідності на дату їх надання цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні. На думку відповідача, наміри забудови земельної ділянки у повній мірі відповідають положенням містобудівної документації міста. Скориставшись наданим приписами чинного процесуального законодавства правом ОСОБА_1 до суду першої інстанції подано відповідь на відзив, у якій зазначено, що відсутність проекту землеустрою, формування земельної ділянки та встановлення її меж, погодження з відповідними органами та мешканцями порушує права позивача, як жителя територіальної громади міста Одеси та особи, яка мешкає у безпосередній близькості до об`єкта будівництва. Інша частина відповіді на відзив повністю дублює зміст позовної заяви. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.04.2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, за участю третьої особи Служби автомобільних доріг в Одеській області про визнання протиправними та скасування містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва, визнання протиправним та скасування наказу Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради №01-06/336 від 05.11.2020 року, зобов`язання Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради вчинити дії щодо внесення до Реєстру будівельної діяльності інформації про скасування містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва «Будівництво автомобільної дороги загального користування державного значення М-28 Одеса-Южний/М-14/ з під`їздами (під`їзд до Одеського морського порту)», затверджених наказом Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради №01-06/336 від 05.11.2020 року - відмовлено. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 судом першої інстанції вказано, що протягом усього строку розгляду даної адміністративної справи позивачем не надано до суду пояснень та належних доказів, які саме його права та інтереси порушені Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради шляхом видачі містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва «Будівництво автомобільної дороги загального користування державного значення М-28 Одеса-Южний/М-14/ з під`їздами (під`їзд до Одеського морського порту)». Не погодившись із вищеозначеним рішенням окружного адміністративного суду ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу у якій зазначено, що означене рішення суду не ґрунтується на належному дослідженні доказів по справі та прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а тому позивач просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги позивач не зазначає у чому, зокрема, полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права, а зміст апеляційної скарги повністю дублює зміст позовної заяви та відповіді на відзив (а.с.1-4, 72-80, 112-121). Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку з положеннями чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, з урахуванням наступного. Зокрема, колегією суддів установлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 , про що свідчать наявні у матеріалах справи відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Також, апеляційним судом з`ясовано, що 22.07.2020р. Одеською міською радою прийнято рішення «Про надання дозволу Службі автомобільних доріг в Одеській області на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, орієнтовною загальною площею 20,5000 га, за адресою: АДРЕСА_2 дороги до естакади Одеського морського порту (територія полів фільтрації), цільове призначення для розміщення та експлуатації будівель та споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, вид використання для будівництва та експлуатації автомобільної дороги державного значення «Під`їзд до Одеського морського торгового порту», яким надано Службі автомобільних доріг в Одеській області дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, орієнтовною загальною площею 20,5000 га, за адресою: АДРЕСА_2 дороги до естакади Одеського морського порту (територія полів фільтрації), цільове призначення J.12.04 для розміщення та експлуатації будівель та споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, вид використання для будівництва та експлуатації автомобільної дороги державного значення «Під`їзд до Одеського морського торгового порту». З матеріалів справи убачається, що наказом Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 05.1111.2020р. №01-06/336 затверджено Містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва №204 «Будівництво автомобільної дороги загального користування державного значення М-28 Одеса-Южний/М-14/ з під`їздами (під`їзд до Одеського морського порту)». Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові, економічні, соціальні та організаційні засади містобудівної діяльності в Україні визначено Законом України «Про основи містобудування», який спрямований на формування повноцінного життєвого середовища, забезпечення при цьому охорони навколишнього природного оточення, раціонального природокористування та збереження культурної спадщини. Основні вимоги до містобудівної діяльності визначено статтею 5 Закону України «Про основи містобудування», відповідно до якої при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені розробка містобудівної документації, проектів конкретних об`єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил. Згідно із статтею 17 Закону України «Про основи містобудування» містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій. Містобудівна документація є основою, зокрема, для вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об`єктів містобудування та упорядкування територій. Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлено Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Статтею 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів. Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; реєстрація права власності на об`єкт містобудування. Пунктом 8 часини 1 статті 4 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією. Відповідно до частини першої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» основними складовими вихідних даних є: містобудівні умови та обмеження; технічні умови; завдання на проектування. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що містобудівні умови та обмеження є складовою вихідних даних, отримання яких є необхідною умовою для набуття власниками земельних ділянок або землекористувачами права на забудову земельної ділянки. Містобудівні умови та обмеження є видом містобудівної документації та визначають комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва, дотримання яких є обов`язковим для всіх суб`єктів містобудівної діяльності. Частиною другою статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва. Згідно із частинами 3, 4 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки), до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію - у разі, якщо речове право на земельну ділянку не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; 2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці - у разі, якщо право власності на об`єкт нерухомого майна не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); 3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000. Як установлено колегією суддів, в обґрунтування своєї позиції позивач зазначає, що оскаржувані містобудівні умови та обмеження видано за відсутності документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою. Водночас, з означеними твердженнями ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції не погоджується, з огляду на таке. Відповідно до ч.4 ст.34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» реконструкція, реставрація або капітальний ремонт об`єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їхніх фундаментів у плані, реконструкція або капітальний ремонт автомобільних доріг, залізничних колій, ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій у межах земель їх розміщення, а також комплексна реконструкція кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду і нове будівництво об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури відповідно до містобудівної документації на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності можуть здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою. Отже, у даному випадку, положення містобудівного законодавства, з метою отримання містобудівних умов та обмежень, не вимагають обов`язкового надання копії документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою на будівництво автомобільної дороги загального користування державного значення М-28 Одеса-Южний/М-14/ з під`їздами (під`їзд до Одеського морського порту). Не є обґрунтованими також посилання ОСОБА_1 про неможливість застосування до спірних правовідносин положень ч.4 ст.34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», з огляду на те, що означена законодавча норма розповсюджується як на землі державної, так і на землі комунальної власності. Стосовно доводів позивача про те, що спірні містобудівні умови не містять інформації щодо відповідності на дату їх надання цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні, колегія суддів зазначає наступне. Так, як зазначено у Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва «Будівництво автомобільної дороги загального користування державного значення М-28 Одеса-Южний/М-14/ з під`їздами (під`їзд до Одеського морського порту)», затверджених наказом Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради №01- 06/336 від 05.11.2020 року, згідно із Планом зонування території (зонінг) м. Одеси, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 р. № 1316-VII - земельна ділянка частково розташована в зоні транспортної інфраструктури ТР-2, до якої входять території вулиць, майданів та доріг, які за містобудівною документацією знаходяться в межах червоних ліній, в проектній водоохоронній зоні Чорного моря та лиманів. Земельна ділянка частково розташована в зоні проектуємих підприємств Вп. До зони входять території, на яких розміщуються підприємства, що є джерелами забруднення навколишнього середовища і потребують санітарно - захисних зон. Зона формується в межах виробничих територій, передбачених містобудівною документацією під такий вид забудови. До супутніх видів використання належать підприємства по обслуговуванню транспортних засобів; транспортні комунікації, що пов`язані з функціонуванням даної зони; споруди інженерної інфраструктури; Допустимі види використання - стоянки і споруди для постійного та тимчасового зберігання транспортних засобів, АЗС (АГЗС) при дотриманні необхідних розривів від споруд переважного та супутнього видів використання. Земельна ділянка частково розташована в Спеціальній зоні С. Зона призначена для розташування військових містечок (частин, об`єктів), пенітенціарних установ, об`єктів комунального господарства зі спеціальними інженерними спорудами, місць поховань відходів, місць складування та зберігання енергоносіїв, хімікатів та інших матеріалів високої вибухопожежної небезпеки. Спеціальні зони передбачаються для розташування об`єктів, які не є сумісними до інших об`єктів в територіальних зонах, а створення та використання вказаних зон неможливе без встановлення спеціальних вимог. До супутніх видів використання належать підприємства по обслуговуванню транспортних засобів, споруди інженерної інфраструктури. Частково земельна ділянка розташована в Проектній громадській зоні Г-п. Зона призначена для розміщення об`єктів громадського призначення на територіях, де генеральним планом визначено таку необхідність. Переважні, супутні та допустимі види використання визначаються відповідно до типу об`єкту з переліку зон групи Г з другої по сьому. Допустимі види використання - відкриті автостоянки та споруди для тимчасового зберігання транспортних засобів, об`єкти автомобільного сервісу, станції технічного обслуговування та заміни мастила, автомийки, окремо розташовані автозаправні станції та автозаправні комплекси з приміщеннями сервісного обслуговування водіїв при розміщенні вздовж магістральних вулиць та при дотриманні санітарних розривів від споруд переважного та супутнього видів використання. Означене у повному обсязі спростовує доводи ОСОБА_1 у даній частині обґрунтувань позовних вимог. Не є також юридично спроможними, у межах спірних правовідносин, твердження позивача стосовно того, що Службою автомобільних доріг в Одеській області не дотримано порядок виділу земельної ділянки комунальної власності для будівництва автомобільної дороги, оскільки за наслідками дослідження наявних у матеріалах справи документів судом апеляційної інстанції установлено, що рішенням Одеської міської ради від 22.07.2020р. «Про надання дозволу Службі автомобільних доріг в Одеській області на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, орієнтовною загальною площею 20,5000 га, за адресою: АДРЕСА_2 дороги до естакади Одеського морського порту (територія полів фільтрації), цільове призначення для розміщення та експлуатації будівель та споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, вид використання для будівництва та експлуатації автомобільної дороги державного значення «Під`їзд до Одеського морського торгового порту», надано Службі автомобільних доріг в Одеській області дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, орієнтовною загальною площею 20,5000 га, за адресою: АДРЕСА_2 дороги до естакади Одеського морського порту (територія полів фільтрації), цільове призначення J.12.04 для розміщення та експлуатації будівель та споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, вид використання для будівництва та експлуатації автомобільної дороги державного значення «Під`їзд до Одеського морського торгового порту». Також, з урахуванням установлених у межах розгляду даної справи фактичних обставин та наявної у всесвітній мережі Інтернет інформації, судом апеляційної інстанції установлено, що належний ОСОБА_1 на праві власності будинок АДРЕСА_1 , не знаходиться у безпосередній близькості до об`єкта будівництва. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14.12.2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Згідно із Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Тобто, обов`язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції не вбачає у спірних правовідносинах порушеного права ОСОБА_1 . Між тим, колегія суддів вважає помилковим посилання позивача на постанову Верховного Суду від 11.08.2020р. у справі №187/687/16-а, оскільки досліджувані судом касаційної інстанції правовідносини є відмінними від тих, які виникли в межах розгляду даної справи. Крім того, доводи позивача про наявність у нього інформації, що житлова зона де він проживає підлягає відселенню не підкріплені жодними належними та допустимими доказами, а тому є необґрунтованими, Метою та завданням адміністративного судочинства, є захист та поновлення порушених прав, свобод та охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулась з відповідним позовом до суду. Тобто, захисту підлягає вже порушене право, а не ті права, та інтереси щодо яких існує певна ймовірність порушення їх у майбутньому. Рішення суду не може бути прийнято на майбутнє, та не може ґрунтуватися на припущеннях, домислах, і фактичних обставинах, котрі на момент його ухвалення, хронологічно ще не відбулися, проте ймовірно можуть мати місце у майбутньому, оскільки таке рішення не буде ґрунтуватися на приписах чинного законодавства та буде суперечити законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства. Відтак, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність законодавчо передбачених підстав для задоволення позовної заяви ОСОБА_1 . Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції, у системному зв`язку з положеннями чинного законодавства та не впливають на висновки суду, викладені в рішенні суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи позивача, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні. З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.04.2021 року по справі № 420/2291/21 без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення. Повний текст судового рішення виготовлено та підписано суддями 17 червня 2021 року. Суддя-доповідач Димерлій О.О. Судді Єщенко О.В. Танасогло Т.М.