Постанова 4851 № 480/5501/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2021 р. Справа № 480/5501/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Перцової Т.С. , Русанової В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.10.2020 року (суддя Кравченко Є.Д.; м. Суми) по справі № 480/5501/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (надалі також - відповідач, ГУ Держгеокадастру у Сумській області), в якій просить: - визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Сумській області № 18-11534/16-20-СГ від 18.03.2020 про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою; - визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 05.03.2020 року за № 18-9491/16-20-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою»; - зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Сумській області видати наказ про надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Яструбинської сільської ради Сумського району Сумської області, орієнтовним розміром 1,2301 га. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 18.03.2020 № 18-11534/16-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 1,2301 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Яструбинської сільської ради Сумського району Сумської області. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Сумській області (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 25, код ЄДРПОУ 39765885) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) від 14.02.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,2301 га для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Яструбинської сільської ради Сумського району Сумської області та прийняти рішення по даній заяві з урахуванням висновків суду. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (40021, м. Суми, вул. Г.Кондратьєва, 25, ідентифікаційний код 39765885) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Частково не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його прийняття при неповному з`ясування обставин, з порушенням норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.10.2020 в частині, в якій відмовлено в задоволенні позовних вимог та ухвалити постанову, якою задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач зазначає, що судом першої інстанції не було надано оцінки всі обставинам, викладеним позивачем у позовній заяві, зокрема, що на час подачі позивачем заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, питання виділення цієї земельної ділянки площею 1,2301 га було узгоджено з Яструбинською сільською радою і позивач розпочала її обробляти, сплачувати земельний податок за її використання. Вказує, що Головним управлінням Держгеокадастру у Сумській області позивачу було видано наказ від 07.12.2018 року № 18-9671/16-18-СГ яким надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Яструбинської сільської ради Сумського району Сумської області, орієнтовним розміром земельної ділянки 1,2301 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. До наказу додано викопіювання з плану землекористування Яструбинської сільської ради Сумського району Сумської області, та схема розташування земельної ділянки, площею 1,2301 га. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачем замовлено в серпні 2020 року. Таким чином, на час звернення позивача в лютому 2020 року з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність діяв наказ Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 07.12.2018 року № 18-9671/16-18-СГ. З цих підстав позивач вважає, що вона є фактичним землекористувачем земельної ділянки щодо якої вона звернулась із заявою до відповідача, відтак надання дозволу на розроблення документації із землеустрою оскарженим наказом від 05.03.2020 № 18-9491/16-20-СГ іншій особі, без вилучення земельної ділянки у фактичного землекористувача, є протиправним. Також позивач вважає, що відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою судом першої інстанції не було враховано правову позицію Верховного Суду з цього питання, на яку посилалась позивач, яка полягає в тому, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , ГУ Держгеокадастру у Сумській області подало апеляційну скаргу, яку ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року повернуто скаржнику. 01 лютого 2021 року відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. 13 січня 2021 від позивача надійшло клопотання про врахування додаткових доказів по справі, які не було надано до суду першої інстанції та призначення справи до розгляду у відкритому судовому засіданні за участю позивача та її представника. Колегія суддів вважає, що вказане клопотання не підлягає задоволенню, з таких підстав. Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 311 КАС України. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно зі ст. 257, 262 КАС України, вищезазначена категорія справ розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Таким чином, апеляційний розгляд зазначеної категорії справ незначної складності, які розглянуто судом першої інстанції в спрощеному позовному провадженні за наявними у справі матеріалами, здійснюється в порядку письмового провадження. У відповідності до вимог ч. 2 ст. 311 КАС України, якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. З огляду на предмет розгляду у цій справі, суб`єктний склад учасників, наявність у матеріалах справи доказів для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи, а також відсутність обґрунтувань необхідності розгляду справи з повідомленням учасників справи, колегія суддів не вбачає підстав розгляду справи у відкритому судовому засіданні. Вирішуючи заявлене клопотання, колегія суддів також враховує практику Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі Axen v. Germany, заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року Varela Assalino contre le Portugal, заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Євпропейського суду з прав людини, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в позовній заяві, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. Згідно з ухвалою про відкриття провадження у цій справі сторонам була надана можливість повною мірою скористатися своїми процесуальними правами, подати відзив на апеляційну скаргу, повідомити суд про обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання позивача про розгляд справи в судовому засіданні за його участі та участі його представника задоволенню не підлягає, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними в справі матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи, що позивач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог, оскаржене судове рішення переглядається судом апеляційної інстанції лише в цій частині в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 09.11.2018 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області із заявою від 06.11.2018 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,2301 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території на території Яструбинської сільської ради Сумського району Сумської області (а.с. 31). Наказом Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 07.12.2018 № 18-9671/16-18-СГ (а.с. 14) надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Яструбинської сільської ради Сумського району Сумської області орієнтовний розмір земельної ділянки 1,2301 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. 21.02.2020 ОСОБА_1 знову звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області із заявою від 14.02.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,2301 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території на території Яструбинської сільської ради Сумського району Сумської області (а.с. 29). Наказом Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 18.03.2020 № 18-11534/16-20-СГ (а.с. 13) відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Яструбинської сільської ради Сумського району Сумської області орієнтовний розмір земельної ділянки 1,2301 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: бажана до відведення земельна ділянка накладається на земельну ділянку, на яку видано наказ "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою" учаснику АТО. Також, судом встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 05.03.2020 № 18-9491/16-20-СГ (а.с. 12) надано ОСОБА_3 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Яструбинської сільської ради Сумського району Сумської області орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Приймаючи рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом. При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. Оскільки оцінка правомірності рішення стосувалася лише тих мотивів, які наведено у наказі відповідача від 18 березня 2020 року № 18-11534/16-20-СГ, при цьому суд не досліджував, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усі інші умови для надання дозволу, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення. Також суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 05.03.2020 № 18-9491/16-20-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою", з огляду на відсутність доказів того, що земельні ділянки, на які видано накази про надання дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , накладаються одна на одну. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з таких підстав. Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю врегульовані Земельним кодексом України №2768-ІІІ від 25 жовтня 2001 року /далі - ЗК України/. Відповідно до положень статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. За змістом пункту "б" частини першої статті 121 вказаного Кодексу громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара. Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Частиною сьомою цієї статті встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Матеріали справи свідчать, що підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою слугувало те, що бажана до відведення земельна ділянка накладається на земельну ділянку на яку видано наказ "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою" учаснику АТО. Скасовуючи наказ ГУ Держгеокадастру у Сумській області від 18.03.2020 № 18-11534/16-20-СГ про відмову позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою суд першої інстанції визнав необґрунтованими доводи відповідача про те, що бажане місце розташування земельної ділянки частково накладається на земельну ділянку, на яку видано наказ "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою" учаснику АТО, зважаючи на те, що у спірному наказі від 18.03.2020 відповідачем не вказано, якій саме особі видано такий наказ, та в якій саме частині бажана до відведення земельна ділянка накладається на іншу земельну ділянку, а також з урахуванням того, що саме під час розроблення проектної документації із землеустрою будуть встановлюватись як розмір, так і межі земельної ділянки. Враховуючи, що відповідач, надаючи відповідь на звернення ОСОБА_1 , не дотримався вимог Земельного кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку, що наказ від 18 березня 2020 року № 18-11534/16-20-СГ не відповідає приписам ч. 2 ст. 2 КАС України та є протиправним. Питання щодо ефективного способу захисту прав позивача у такій ситуації в судовій практиці поставало неодноразово. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі №509/1350/17 оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву) зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим наведених обставин судами не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою (п. 36-39). За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні. З іншого боку, відсутні підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою (прийняти рішення такого змісту), якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом і немає обґрунтованих сумнівів вважати, що він не надасть дозвіл, розглянувши заяву повторно. Суб`єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом. Варто зазначити, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (стаття 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суди мали б зважати на ефективність такого захисту. Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту, згідно з якою засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64). Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95). При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин кожної конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення. Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003). Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Колегія суддів зазначає, що у спірних відносинах оцінка правомірності рішення стосувалася лише тих мотивів, які наведено у наказі відповідача від 18 березня 2020 року № 18-11534/16-20-СГ. Однак суд не досліджував, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усі інші умови для надання дозволу та чи не існує інших, визначених законодавством підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою та прийняти рішення з урахуванням висновків суду. Переглянувши рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 05.03.2020 № 18-9491/16-20-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою", колегія суддів зазначає таке. За змістом статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. За правилами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. На підставі частини 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. За змістом пункту 9 частини 5 статті 160 КАС України зазначається, що у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням, прав, свобод або інтересів позивача. Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішення суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб`єкта владних повноважень, тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення його прав та інтересів з боку відповідача. Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури. Суд відповідно до вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді цієї справи повинен перевірити, чи прийняті рішення та вчинені дії: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України. При цьому, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. У рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага. При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Суд наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення КС України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003). Таким чином адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Варто зазначити, що порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Отже, під час розгляду справи суд повинен встановити, чи має місце порушення прав позивача, оскільки без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах. Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 815/938/17. Звертаючись до суду з вимогою про скасування наказу від 05.03.2020 № 18-9491/16-20-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким ОСОБА_3 наданий дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, позивач зазначає, що цим наказом порушені її права як землекористувача, оскільки іншій особі надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою стосовно земельної ділянки, яка не є вільною. Судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято такі доводи позивача, оскільки жодних доказів того, що за ОСОБА_1 у встановленому законом порядку зареєстровано право власності чи право користування на спірну земельну ділянку, позивач суду не надав. Таких доказів не надано позивачем і до суду апеляційної інстанції. Наданий позивачем до суду апеляційної інстанції лист ГУ Держгеокадастру у Сумській області від 14.12.2020 № 29-18-0.3-6976/2-20 станом на 2020 рік право користування чи право власності на земельну ділянку кадастровий № 5924789800:03:006:0034, на підставі рішення 9 сесії 21 скликання Яструбинської сільської ради від 18.03.1992 "Про надання земельних ділянок згідно поданих заяв громадян" жителями с. Яструбине, не оформлені. При цьому, варто зазначити, що факт надання дозволу на розробку проекту землеустрою ще не є вирішенням питання про передачу земельної ділянки у власність, оскільки цей дозвіл лише засвідчує намір щодо розпорядження земельною ділянкою. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не створює права на її отримання у власність поза встановленою законодавством процедурою. Крім того, належних доказів, з яких можливо було б встановити, що земельні ділянки, на які видано накази про надання дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , накладаються одна на одну, матеріали справи не містять. За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 05.03.2020 № 18-9491/16-20-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» не порушує прав позивача, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.10.2020 по справі № 480/5501/20 в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій Судді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова В.Б. Русанова