Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/2677/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/2677/23 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 липня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Губської Л.В., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 травня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ : ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області в якому просив: - визнати неправомірним та скасувати рішення ГУПФУ в Луганській області від 16.09.2022 про відмову в призначенні йому пенсії; - зобов`язати ГУПФ України в Чернігівській області повністю зарахувати в його загальний страховий стаж періоди роботи трактористом-машиністом в колгоспі ''ім.Мічуріна'', СВК ''Фастовецький'', ПСП ''Фастовецький'' з 20.09.1982 по 24.02.2004 та призначити пенсію на пільгових умовах з 13.11.2021. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 травня 2023 року адміністративний позов задоволено частково, а саме визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 16.09.2022 №253150003413 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти рішення про призначення йому з 09.09.2022 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу в повному обсязі періоди роботи з 20.09.1982 по 24.02.2004, з 24.02.2004 по 24.11.2009, з 01.07.2010 по 29.11.2010 та період отримання допомоги по безробіттю з 14.02.2011 по 28.02.2011. В решті позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Судом першої інстанції встановлено, що 09.09.2022, по досягненню повних 55 років, ОСОБА_1 звернувся до ГУПФУ в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. До заяви позивачем було додано відповідний пакет документів (а.с. 62-63). Вказана заява за екстериторіальним принципом була розглянута ГУПФУ в Луганській області, яке 16.09.2022 прийняло рішення №253150003413 про відмову позивачу в призначенні пенсії, оскільки за наданими документами страховий стаж ОСОБА_1 склав 24 роки 08 місяців 23 дні замість необхідних 28 років 06 місяців (а.с. 13-14) Про прийняте рішення позивача повідомлено листом ГУПФУ в Чернігівській області від 23.09.2022. Вважаючи вказане рішення ГУПФУ в Луганській області протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до статті 9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Статтею 10 Закону №1058-IV встановлено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 114 Закону №1058-IV чоловікам, які працюють трактористами-машиністами і безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі. За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців. Наведені положення статті 114 Закону №1058-IV кореспондуються із приписам статті 13 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII). Відповідно до матеріалів справи, відповідач зазначає про недостатність у позивача страхового стажу для призначення спірної пенсії. При цьому, пільговий стаж та вік позивача не є спірними. Так, згідно із частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Частиною 4 вказаної статті Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу. У свою чергу, відповідно до статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Згідно статті 62 Закону №1788-ХІІ та частини першої статті 48 Кодексу законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У відповідності до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Згідно із пунктом 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Аналіз вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Однак, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Відповідно до записів у трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 (а.с. 7-8) позивач займався такою трудовою діяльністю: - з 20.09.1982 по 24.02.2004 - тракторист в колгоспі ім. Мічуріна (реорганізований в СВК «Фастовецький», ПСП «Фастовецький»); - з 24.02.2004 по 24.11.2009 - тракторист на ФГ «Мічуріна»; - з 09.03.2010 по 30.06.2010 - тракторист на ФГ «Мічуріна»; - з 01.07.2010 по 29.11.2010 - тракторист на ПП «Укр-агротранс»; - з 20.12.2010 по 15.09.2011 - виплата допомоги по безробіттю. Разом з тим, ГУ ПФУ у Луганській області у повному обсязі зарахувало до страхового стажу позивача лише період його роботи з 09.03.2010 по 30.06.2010. Решту періодів зараховано частинами у зв`язку із відсутністю даних про заробітну плату ОСОБА_1 за грудень 1982 року, січень-березень 1983 року, грудень 1985 року, 1986 рік, січень 1987 року, грудень 1996 року, грудень 2007 року, лютий 2008 року та січень, лютий, липень, вересень, листопад 2009 року. У наданій позивачем архівній довідці зазначено, що в книгах по заробітній платі за 1982-1985 роки інформація про відпрацьовані дні не виявлена. У 1988-1989, 1991 роках мінімум вихододнів не вироблений. В індивідуальних відомостях про застраховану особу наявні дані про сплату страхових внесків: у 2004 році (січень-травень, серпень, листопад-грудень - сплата за неповні місяці); у 2005 році (січень-березень, червень, листопад-грудень - сплата за неповні місяці); у 2006 році (січень-березень, жовтень, грудень - сплата за неповні місяці); у 2007 році (січень-лютий, червень, вересень-листопад - сплата за неповні місяці, у грудні - сплата відсутня); у 2008 році (січень, березень, червень-липень, жовтень, грудень- сплата за неповні місяці, лютий - сплата відсутня); у 2009 році (березень-червень, серпень, жовтень - сплата за неповні місяці, за січень, лютий, липень, вересень, листопад - сплата відсутня). Враховуючи наведене, відповідачі зазначають, що станом на дату звернення із заявою про призначення спірної пенсії страховий стаж позивача становив 24 роки 08 місяців 23 дні (а.с. 14). Втім, суд звертає увагу, що позивач не може нести відповідальність за недоліки щодо заповнення посадовими особами розрахунково-платіжних відомостей або їх незбереження станом на день звернення за призначенням пенсії. Так, за умови підтвердження належним чином оформленою трудовою книжкою спірного періоду роботи, вказані вище недоліки самі по собі не можуть бути достатньою підставою для неврахування відповідних періодів роботи при обрахунку страхового стажу для призначення пенсії. Крім того, додаткові документи, а саме: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи, подаються у випадках відсутності трудової книжки (пункт 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній»). Щодо відсутності даних про сплату страхових внесків, суд зазначає таке. Згідно із статтею 20 Закону №1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Крім того, відповідно до частини 18 статті 106 Закону №1058-IV посадові особи суб`єктів солідарної системи та накопичувальної системи пенсійного страхування, винні в порушенні законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI). Згідно із частиною першою статті 1 Закону №2464-VI застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3). Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок (пункт 10). Основне місце роботи - місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, та визначене ним як основне згідно з поданою заявою (до відкликання) та відомостями, що обліковуються в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру на її підставі (пункт 12). У пункті 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI установлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; філії, представництва, інші відокремлені підрозділи підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), утворені відповідно до законодавства України, які мають окремий баланс і самостійно здійснюють розрахунки із застрахованими особами. Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску (пункт 1 частини першої статті 6 Закону №2464-VI). Згідно із частиною восьмою статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Відповідно до статті 3 Закону №2464-VI збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються, зокрема, за принципом відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків. Частиною 11 статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Згідно із частиною першою 1 статті 26 Закону №2464-VI передбачено, що посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску. Враховуючи наведені норми права суд зазначає, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника (платника єдиного внеску), а не на застраховану особу. Тобто, позивач (застрахована особа) не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником (платником єдиного внеску) свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості страхувальника по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на підприємстві. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 24 травня 2018 року по справі №490/12392/16-а та від 12 вересня 2019 року по справі №489/2283/16-а. Суд звертає увагу, що належним чином оформленими записами у трудовій книжці позивача підтверджуються періоди його роботи з 20.09.1982 по 24.02.2004 в колгоспі ім. Мічуріна (реорганізований в СВК «Фастовецький», ПСП «Фастовецький»); з 24.02.2004 по 24.11.2009 на ФГ «Мічуріна», з 01.07.2010 по 29.11.2010 на ПП «Укр-агротранс». Указані періоди роботи позивачу до страхового стажу ГУПФУ в Чернігівській області не зараховані у зв`язку із тим, що роботодавцем-страхувальником не сплачено єдиний соціальний внесок. Проте, зважаючи на наведені вище законодавчі норми, а також правові висновки Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач має право на зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи. Крім того, відповідно до відображених у трудовій книжці записів позивач отримував виплату допомоги по безробіттю в період з 20.12.2010 по 15.09.2011, однак до його страхового стажу він зарахований частково (з 20.12.2010 по 13.02.2011 та з 01.03.2011 по 15.09.2011). Право особи на пенсійне забезпечення, не може ставитись в залежність від існування конкретного документу, позаяк збереження таких відомостей не може контролюватися пенсіонером, а тому на нього не може покладатись відповідальність за їх відсутність. При цьому, належних доказів у підтвердження недостовірності та неправдивості інформації, що міститься в трудовій книжці позивача, матеріали справи не містять. Відповідно до Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України. Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. За наведеного, відповідачами протиправно не зараховано позивачу до його страхового стажу в повному обсязі періоди роботи з 20.09.1982 по 24.02.2004, з 24.02.2004 по 24.11.2009, з 01.07.2010 по 29.11.2010, а також період отримання допомоги по безробіттю з 14.02.2011 по 28.02.2011. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про вихід за межі позовних вимог, адже належним захистом порушеного права в даному випадку, є зобов`язання ГУПФУ в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу позивача в повному обсязі періоду роботи з 20.09.1982 по 24.02.2004, з 24.02.2004 по 24.11.2009, з 01.07.2010 по 29.11.2010 та період отримання допомоги по безробіттю з 14.02.2011 по 28.02.2011. Рішенням комісії з питань підтвердження стажу роботи, що дає право на призначення пенсії при ГУПФУ в Чернігівській області від 25.08.2022 №10, підтверджено ОСОБА_1 стаж роботи на посаді тракториста з 20.09.1982 по 30.11.1982, з 01.04.1983 по 30.11.1985, з 01.02.1987 по 31.12.1987, з 01.01.1990 по 31.12.1990, з 01.01.1992 по 30.11.1996, з 01.01.1997 по 31.12.2003, стаж роботи на посаді тракториста за 1988-1989 роки та за 1991 рік - за фактично відпрацьований час, а стаж роботи на цій посаді з 01.01.2004 по 24.11.2009 та з 09.03.2010 по 30.06.2010 - відповідно до страхового стажу згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу, що зараховується до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 3 частини другої статті 114 Закону №1058-IV (а.с. 11-12). Відповідачами визнається наявність у позивача достатнього пільгового стажу для призначення спірної пенсії (23 роки 09 місяців 17 днів). Таким чином, враховуючи вищенаведене, на час звернення до ГУПФУ в Чернігівський області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, він мав достатній вік (55 років), підтверджений пільговий стаж (більше 20 років на роботах трактористом) та страховий стаж (більше 28 років) для призначення спірної пенсії. Згідно з вимогами частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку (пункт 1). Пенсійного віку позивач досягнув 12.11.2021, однак до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 звернувся поза межами трьохмісячного строку, а саме 09.09.2022. За наведених обставин пенсія ОСОБА_1 повинна бути призначена з дати звернення - 09.09.2022. Водночас, суд зазначає, що Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1, у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1 та від 16.12.2020 №25-1), передбачає можливість застосування екстериторіального призначення та перерахунку пенсій. Так, згідно із пунктом 4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Відповідно до пункту 4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. Пунктом 4.10 Порядку №22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Відповідно до матеріалів справи заява позивача про призначення пенсії від 09.09.2022 була розглянута за екстериторіальним принципом ГУПФУ в Луганській області і рішення про відмову в призначенні пенсії прийнято саме вказаним територіальним органом Пенсійного фонду України. З огляду на зазначене, а також беручи до уваги приписи положення Порядку №22-1, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов`язання ГУПФУ в Луганській області повторно розглянути заяву позивача та призначити йому пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону №1058-ІV з 09.09.2022. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 травня 2023 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев cуддя Л.В.Губська суддя В.В.Файдюк