Постанова 4813 № 523/20410/21

Номер провадження: 22-ц/813/2732/23 Справа № 523/20410/21 Головуючий у першій інстанції Дяченко В. Г. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21.06.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І., за участю: секретаря Хухрова С.В., представника ТОВ «Укрдебт Плюс» - адвоката Землякова О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Попової Олени Анатоліївни, на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2021 року, постановлену під головуванням судді Дяченка В.Г., про відмову у забезпеченні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» про захист прав споживачів, встановив: 15.11.2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Укрдебт Плюс» про захист прав споживачів. Позовними вимогами є визнання незаконними дій відповідача щодо відмови в реструктуризації кредитних зобов`язань. Представник позивача звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив суд: -заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно, а також іншим суб`єктам, на яких покладено функції державного реєстратора прав на нерухоме майно вчиняти реєстраційні дії з квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; -заборонити ТОВ «Укрдебт Плюс» та будь-яким іншим особам вчиняти дії, пов`язані з укладенням будь-яких правочинів направлених на перехід прав Кредитора та Іпотекодержателя за кредитним та іпотечними договорами, зокрема але не виключно, укладанням договорів про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечними договорами, договорів факторингу, договорів продажу (купівлі-продажу), договорів про задоволення вимог іпотеко держателя, відповідних застережень в іпотечному договорі та інших, стосовно квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , а також вчиняти дії пов`язані із державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно на підставі вказаних вище правочинів. Заява була мотивована тим, що з метою уникнення додаткових судових спорів та ризиків втрати права власності на іпотечну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , а тому позивач вважав за необхідне вжити заходи забезпечення позову, а саме заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти реєстраційні дії з вказаною квартирою. Заявник також просила заборонити подальше звернення стягнення на предмет іпотеки в будь-який із способів передбачених ЗУ «Про іпотеку» чи продаж прав вимоги за кредитними договорами позивача третім особам, так як в іншому випадку настануть негативні наслідки і буде завдана шкода правам та інтересам позивача. Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 29.12.2021 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено (а.с.111). В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 ставить питання про скасування ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 29.12.2021 року, ухвалення нового судового рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.139-144). Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні, за участю представника ТОВ «Укрдебт Плюс» - адвоката Землякова О.А., колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи, у тому числі позивач ОСОБА_1 належним чином сповіщені про час і місце судового засідання через свого представника - адвоката Попової О.А., оскільки за зареєстрованим місцем свого проживання ОСОБА_1 відсутня, що за змістом ч. 1 ст. 131 ЦПК України являється її належним сповіщенням (а.с. 193-198). У зв`язку з цим, колегія суддів зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»). При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції. На підставі викладеного, а також враховуючи, що в своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, а також те, що дана справа перебуває на розгляді суду апеляційної інстанції більше року (а.с.162), колегія суддів вирішила слухати справу за участю представника ТОВ «Укрдебт Плюс» - адвоката Землякова О.А.,та на підставі наявних у справі доказів. Крім того, відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. За змістом ч.1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити заходи забезпечення позову, передбачені ст.150 ЦПК України. У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. У відповідності до ст.151 ЦПК України забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача. Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. У заяві про забезпечення позову обов`язково зазначаються: причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов, тобто обґрунтування, чому невжиття заходів забезпечення може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду і як саме, вид забезпечення позову, який належить застосовувати, з обґрунтуванням його необхідності, тобто вказівка на спосіб забезпечення позову, який на думку заявника, є найбільш адекватним, інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Заходи забезпечення позову повинні відповідати заявленим вимогам, тобто повинні бути безпосередньо пов`язаними з предметом спору, бути співмірними заявленим позовним вимогам, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення. У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання, тощо. Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що заява позивача не містить належного обґрунтування того, що невжиття заходів забезпечення позову в даному випадку може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у справі. В даному випадку, суд обґрунтовано виходив із того, що оскільки позивачем не доведено і з матеріалів справи не вбачається, що вирішення питання судом відносно дій відповідача щодо реструктуризації кредитних відносин може вплинути на право власності позивача на іпотечне майно, то дійшов обгрунтованого висновку про необхідність відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову, з чим повністю погоджується колегія суддів. Доводи заявника апеляційної скарги на те, що враховуючи, що з 23.09.2021 року втратили чинність норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», то з 21.09.2021 року втратили свою чинність вищевказані заборони наразі, у відповідача відсутні перешкоди здійснити примусове стягнення (відчуження без згоди власника) квартири позивачки, яка виступає предметом іпотеки, зокрема здійснити реєстрацію права власності на квартиру позивачки за собою і в порядку ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» чи реалізувати квартиру на прилюдних торгах, не можуть слугувати для скасування законної і обгрунтованої ухвали суду, оскільки додатково свідчать про наміри позивача заборонити відповідачу відчужувати квартиру, яка належить їй на праві власності, та яка передана в іпотеку, а також про втручання позивача в господарську діяльність відповідача, що не допускається. Крім того, колегія суддів зазначає, що вид забезпечення позову, який просить застосувати позивач у даній справі, жодним чином, не може забезпечити позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконними відмов відповідача ТОВ «Укрдебт Плюс» щодо проведення реструктуризації кредитних зобов`язань за Договорами про надання споживчого кредиту № 1103785000 від 11 вересня 2006 року і № 11343690000 від 16 травня 2008 року та про зобов`язання ТОВ «Укрдебт Плюс» провести реструктуризацію по вказаним кредитним договорам з позивачем ОСОБА_1 . Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, доводи апеляційної скарги її не спростовують, оскільки ухвала постановлена у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу суду - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Попової Олени Анатоліївни залишити без задоволення. Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2021 року про відмову у забезпеченні позову залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з моменту складання повного судового рішення. Повне судове рішення, у зв`язку з перебуванням головуючого судді на навчанні в Національній школі суддів України в онлайн-режимі, через платформу «Zооm», складено 04.07.2023 року. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда М.М. Драгомерецький А.І. Дришлюк