Постанова 4814 № 615/2/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 615/2/22 Номер провадження 22-ц/814/1790/23Головуючий у 1-й інстанції Токмакова А.П. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 червня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А., судді: Дорош А.І., Триголов В.М. за участю секретаря судового засідання Коротун І.В. розглянув у режимі відеоконференції в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Валківського районного суду Харківської області від 14 лютого 2022 року (час ухвалення судового рішення не зазначений, дата виготовлення повного тексту судового рішення - 21 лютого 2022 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики. Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд установив: У січні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаними позовом, просив ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на його користь: основну заборгованість за договором позики №12/14 від 09.12.2014 року в сумі 2 775 830,05 грн, що станом на 07.12.2021 відповідно до офіційного курсу НБУ еквівалентна 101 385 доларів США; суму відсотків за користування грошовими коштами за період з 26.11.2019 по 07.12.2021 в розмірі 169 287,60 грн; суму інфляційних збитків за період з 26.11.2019 по 07.12.2021 в розмірі 386 117,95 грн; суму сплаченого судового збору в розмірі 11 350 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на невиконання відповідачем зобов`язання з повернення коштів згідно укладеного договору. Заочним рішенням Валківського районного суду Харківської області від 14 лютого 2022 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 основну заборгованість за договором позики №12/14 від 09.12.2014 року в сумі 2 775 830,05 грн, що станом на 07.12.2021 року відповідно до офіційного курсу НБУ еквівалентна 101 385 доларів США; суму відсотків за користування грошовими коштами за період з 26.11.2019 року по 07.12.2021 року в розмірі 169 287,60 грн; суму інфляційних збитків за період з 26.11.2019 року по 07.12.2021 року в розмірі 386 117,95 грн; суму сплаченого судового збору в розмірі 11 350 грн. Ухвалою Валківського районного суду Харківської області від 09 червня 2022 заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що суд першої інстанції ухвалив у справі заочне рішення з порушенням приписів процесуального закону, а саме відповідач не був повідомлений належним чином про дату, час та місце судового засідання; оголошення про виклик відповідача вчинене без дотримання умов, передбачених ч.11 ст.128 ЦПК України; у порушення положень ст.200 ЦПК України ухвалив рішення по суті спору у підготовчому засіданні. Наведені порушення порядку розгляду справи позбавили відповідача права подавати суду докази і доводити необґрунтованість пред`явлених вимог, подати зустрічний позов. Звертається увага, що рішенням суду порушені права дружини відповідача, яка не була притягнута до участі у справі. На переконання відповідача рішення суду у частині стягнення інфляційних збитків відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України є незаконним, оскільки згідно укладеного договору позики розмір боргу визначений у гривні, але з прив`язкою до курсу долара, у тому числі і на час повернення заборгованості. Наголошується, що рішення суду не містить розрахунків заборгованості, що суперечить критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовженого строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Розпорядженням голови Верховного Суду № 14/0/9-22 від 25.03.2022 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області), відповідно до ч.7 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд. Відзив на апеляційну скаргу судом не отриманий. Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав. Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права. Як убачається з матеріалів справи, 09 грудня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір позики №12/14, згідно умов якого останній отримав у борг 1 632 298,5 грн, що є еквівалентом 101 385, 00 доларів США строком до 25 листопада 2019 року (а.с.14-15). У пункті 2 договору зазначено, що передачу грошей здійснено позикодавцем у момент підписання договору, факт отримання позичальником коштів підтверджується його підписом у договорі. Відповідно п.2.1 вказаного договору, незважаючи на зміну курсу долара США в бік зменшення або збільшення, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю суму позики, яка має відповідати еквіваленту 101 385 доларів США на момент повернення грошових коштів. Матеріали справи не містять визначених законом належних і допустимих доказів на підтвердження факта повернення ОСОБА_1 коштів ОСОБА_2 у встановлений договором строк. Згідно позову заборгованість ОСОБА_1 за договором позики складає: основна заборгованість - 2 775 830,05 грн, що станом на 07.12.2021 відповідно до офіційного курсу НБУ еквівалентна 101 385 доларів США; сума відсотків за користування грошовими коштами за період з 26.11.2019 по 07.12.2021 - 169 287,60 грн; сума інфляційних збитків за період з 26.11.2019 по 07.12.2021 - 386 117,95 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції визнав доведеними обставини, на які посилався позивач в обґрунтування заявлених вимог. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний керується такими міркуваннями. Дотримання судом першої інстанції вимог цивільного процесуального закону. У постанові ВС від 12 жовтня 2022 року (справа № 727/5718/21) викладений такий правовий висновок щодо застосування приписів ст.128 ЦПК України. «За змістом пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі. Отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18), від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 (провадження № 12-233гс18) та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №814/1469/17 (провадження № К/9901/28703/19), від 01 квітня 2021 року у справі № 826/20408/14 (провадження № К/9901/16143/20), від 09 липня 2020 року у справі № 751/4890/19 (провадження № 61-2583св20), від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20 (провадження № 61-3782св21), від 29 липня 2022 року у справі № 148/2412/19 (провадження № 61-18085св21).» З матеріалів справи убачається, що поштові відправлення суду на адресу зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 (а.с.26,29,30) повернуті без вручення з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою». З наведеного можна зробити висновок, що суд першої інстанції виконав обов`язок щодо повідомлення ОСОБА_1 і він був належно повідомлений про розгляд справи. Отже, за відсутності даних про інше місце проживання ОСОБА_1 суд обґрунтовано у відповідності до приписів ч.11 ст.128 ЦПК України розмістив оголошення про виклик особи до суду (а.с.31) на сайті «Судова влада». Доводи апеляційної скарги про незалучення дружини ОСОБА_1 до участі у справі апеляційний суд визнає необґрунтованими, оскільки у п.5 договору позики №12/14 від 09 грудня 2014 року зазначено: «Позичальник стверджує, заявляє та повідомляє Позикодавцю, що на дату укладення цього договору та під час набуття у власність грошових коштів, що відповідно отримуються ним за цим Договором, зазначені вище грошові кошти не будуть спільною сумісною власністю, а будуть виключно його особистою приватною власністю, і що відсутні особи, які б могли поставити питання про спільну сумісну власність на грошові кошти, які він отримує по даному Договору позики.» Підготовче судове провадження - це стадiя судового прoцесу, в якoму розглядається предмет спору, позoвні вимoги, заперечення на позoвні вимoги, склад учасників судовoго процесу, вирішення відводів, xарактер спірних правовідносин та інших дій, які будуть слугувати для правильного і безперешкoдного розгляду справи пo суті. Відповідно до ст.200 ЦПК України у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті. За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) закриття провадження у справі; 3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті. За результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу. Суд з`ясовує думку сторін щодо дати призначення судового засідання для розгляду справи по суті. Таким чином, за результатами підготовчого засідання суд вправі ухвалити рішення по суті спору виключно у разі визнання позову відповідачем. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою судді Валківського районного суду Харківської області від 14 січня 2022 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики. Призначено підготовче судове засідання на 14.02.2022. (а.с.27) 14.01.2022 ОСОБА_1 , за адресою його реєстрації, направлено копію позовної заяви, ухвали та судової повістки (а.с.28). 01.02.2022 на адресу місцевого суду повернувся конверт з направленою копію позовної заяви, ухвалою та судовою повісткою на якому перебуває відмітка пошти «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.24). В цей же день Валківський районний суд Харківської області розміщує на сайті «Судова влада України» оголошення про виклик в судове засідання ОСОБА_1 на 14.02.2022 (а.с.31). 14.02.2022 Валківський районний суд Харківської області ухвалив заочне рішення по суті за відсутності сторін у справі (а.с.34). Отже, слід визнати, що суд першої інстанції у порушення вимог закону ухвалив рішення по суті спору на стадії підготовчого судового засідання, проте згідно ч.3 ст.376 ЦПК України таке порушення вимог процесуального закону не є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Наведені висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2017 року (справа № 6-996 цс 17), постанові Верховного Суду від 06 червня 2022 року (справа № 591/1517/18). Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Наявними у матеріалах справи доказами підтверджено як факт укладення між сторонами договору позики, у тому числі отримання позичальником коштів, так і факт не виконання позичальником обов`язку повернути отримані кошти у строк та умовах, визначених договором. Ні у заяві про перегляд заочного рішення, ні в апеляційній скарзі не наведено обґрунтованих доводів з посиланням на відповідні докази, які б спростовували наведені факти. Перевіривши правильність нарахування заборгованості, яка підлягає стягненню із відповідача, апеляційний суд дійшов таких висновків. Згідно відомостей офіційного сайту НБУ https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=07.12.2021&period=daily офіційний курс української гривні до долара США за станом на 07 грудня 2021 року складав 27,3791 грн/1 долар США, отже основна заборгованість за договором позики складає 2 775 830,05 грн, що еквівалентно 101 385 доларів США за офіційним курсом української гривні до долара США встановленим Національним Банком України за станом на 07 грудня 2021 року. У постанові ВС від 03 березня 2021 року (справа №130/2604/18) викладений такий правовий висновок щодо застосування приписів ч.2 ст.625 ЦК України у спірних правовідносинах. «Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року N 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. Разом із тим у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі N 6-284цс17. Також, аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі N 296/10217/15-ц (провадження N 14-727цс19). Суд апеляційної інстанції, стягуючи інфляційні втрати на вищезазначені положення закону та висновки Верховного Суду уваги не звернув, не врахував, що предметом укладеного між сторонами кредитного договору від 04 березня 2013 року з урахуванням додаткової угоди від 10 лютого 2014 року, є грошові кошти, виражені в гривнях (99 699,36 грн та 29 353,40 грн. з визначенням еквіваленту в іноземній валюті (12 225,55 доларів США та 3 204,52 доларів США відповідно), то передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.» Як встановлено у межах розгляду цієї справи, предметом договору позики від 09 грудня 2014 року є грошові кошти, виражені в гривнях (1 632 298,50 грн) з визначенням еквіваленту в іноземній валюті (101 385,00 доларів США), отже передбачені ч.2 ст.625 ЦК України інфляційні втрати, які нараховані позивачем у розмірі 386 117,95 грн, стягненню не підлягають, так як втрати внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти - 2 775 830,05 грн проти отриманих у борг 1 632 298,50 грн. Перевіряючи розрахунок 3% річних, апеляційний суд виходить з такого. 2 775 830,05 грн сума основного боргу х 3% річних = 83 274,90 грн (сума відсотків за один рік) Період нарахування відсотків складає 2 роки 11 дні. Три відсотки річних за два роки (24 місяці) складає: 83 274,90 х 2 = 166 549,80 грн. Сума відсотків за один місяць розраховується: 83 274,90 грн / 12 місяців = 6 939,58 грн. Сума відсотків за один день розраховується: 6 939,58 грн. / 30 дні у місяці = 231,32 грн. Сума відсотків за 11 днів місяця: 231,32 грн х 11 днів = 2 544,52 грн. Таким чином, сума трьох відсотків з основного боргу у розмірі 2 775 830,05 грн за період з 26.11.2019 по 07.12.2021 складає 166 549,80 грн + 2 544,52 грн = 169 094,32 грн. Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме із відповідача на користь позивача слід стягнути 2 775 830,05 грн заборгованості за договором позики і 169 094,32 грн - три відсотки річних відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України. Частиною 13 ст.141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Частиною 1 та п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову. Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Оскільки позов задоволено на 88,40 %, позивачем при подачі позову до суду сплачено 11 350 грн судового збору (а.с.22), то з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати у розмірі (11 350 / 100) х 88,40 = 10 033,40 грн. Оскільки апеляційна скарга задоволена на 11,6 %, скаржником при подачі заяви про перегляд заочного рішення сплачено 494,20 грн (а.с.44) та сплачено за подачу апеляційної скарги 17 195,30 грн (а.с.117), то з позивача на користь відповідача необхідно стягнути судові витрати у розмірі ((17 195,30 + 494,20) : 100) х 11,6 = 2 051 грн. 98 коп. Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Оскільки з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 10 033,40 грн, а з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 051 грн 98 коп., то, враховуючи ч.10 ст.141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 необхідно стягнути різницю судових витрат, покладених на обидві сторони, в розмірі 10 033, 40 - 2 051, 98 = 7 981,42 грн, а також звільнити ОСОБА_2 від обов`язку сплачувати ОСОБА_1 частину судового збору. Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд ухвалив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Валківського районного суду Харківської області від 14 лютого 2022 року скасувати, ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 основну заборгованість за договором позики у розмірі 2 775 830,05 грн і три відсотка річних у розмірі 169 094,32 грн, а всього 2 944 924,37 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 7 981 грн 42 коп. В іншій частині позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 21 червня 2023 року. Головуючий суддя О. А.Лобов Судді А.І.Дорош В.М.Триголов