Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/46230/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 червня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/46230/22 пров. № А/857/1500/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Святецького В.В. суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2022 року у справі № 460/46230/22 (головуюча суддя Друзенко Н.В., м. Рівне) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому просила: а) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо затримки виплати ОСОБА_1 заробітної плати з 11.10.2022 по 29.10.2022; б) зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні в період з 11.10.2022 по 29.10.2022. Рішенням від 23 грудня 2022 року Рівненський окружний адміністративний суд позов задовольнив частково. Визнав противоправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо затримки виплати ОСОБА_1 заробітної плати з 11.10.2022 по 28.10.2022. Зобов`язав Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.10.2022 по 28.10.2022 в розмірі 8726,40 грн (без утримання податків та обов`язкових платежів). В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління національної поліції в Харківській області подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує на те, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тим обставинам, що відповідно до норм ч.1 ст. 116 КЗпП якщо працівник у день звільнення не працював, то суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. З листа керівника позивачки видно, що така не працювала в останній день служби та не пред`являла вимогу про здійснення з нею розрахунку при звільнення зі служби в поліції. Також зазначає, що при визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд першої інстанції не врахував висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, відповідно до якого для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного Банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя. За таких обставин суму відшкодування становила б 321, 66 грн. З огляду на викладене, відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі або стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 321, 66 грн. Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. На підставі пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 до 10.10.2022 проходила службу в поліції в Головному управлінні Національної поліції в Харківській області. Відповідно до наказу ГУНП в Харківській області від 10.10.2022 №486 о/с позивача було звільнено з посади старшого оперуповноваженого відділу агентурно-оперативної роботи управління карного розшуку Головного управління Національної поліції в Харківській області за п.7 ч.1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України ,,Про Національну поліцію" з 10.10.2022. Згідно з листом начальника УФЗБО ГУНП в Харківській області М. Кальченко від 23.11.2022 №2241/119-29/09-2022, на підставі наказу ГУНП в Харківській області від 10.10.2022 №486 о/с ОСОБА_1 нараховано та виплачено грошове забезпечення по день звільнення в сумі 6423,77 грн (з урахуванням військового збору 1,5%). Перераховано на картку 29.10.2022 за платіжним дорученням №4143 від 27.10.2022. Також нарахована та виплачена компенсація за невикористану щорічну чергову оплачувану відпустку у році звільнення у кількості 34 доби, у розрахунку до виплати складає 19663,22 грн (з урахуванням військового збору 1,5%). Виплачена компенсація 29.10.2022 за платіжним дорученням № 4143 від 27.10.2022. Вважаючи протиправними дії Головного управління Національної поліції в Харківській області, які полягають у не нарахуванні та невиплаті позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за період з 10.10.2022 по 29.10.2022, позивач звернулася до суду з цим позовом. Задовольняючи повністю адміністративний позов, суд першої інстанції керувався тим, що оскільки грошове забезпечення та компенсація за невикористану щорічну чергову оплачувану відпустку не виплачені в день звільнення позивачки, вказана обставина свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з нею повного розрахунку. Тому, відповідно до вимог ст. 117 Кодексу законів про працю України позивачка має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку. Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне. Згідно з частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі№ 821/1083/17 (№ рішення в ЄДРСР 88952400) визначила, що під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Аналіз зазначених норм в редакції на момент виникнення спірних правовідносин свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Матеріалами справи підтверджується, що позивачка звільнена зі служби в поліції з 10.10.2022 відповідно до наказу від 10.10.2022, в той час як остаточний розрахунок та виплата всіх сум, які належать їй при звільнені, а саме - грошового забезпечення та компенсації за невикористану щорічну чергову оплачувану відпустку були здійснені відповідачем тільки 29.10.2022. Оскільки в день звільнення позивачки - 10.10.2022 відповідач не провів з нею остаточного розрахунку, то остання має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку відповідно до норм статті 117 КЗпП України. Отже, судом першої інстанції правильно застосовано до спірних правовідносин норми статей 116, 117 КЗпП України та визнано право позивача на отримання середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому колегія суддів відхиляє покликання апелянта на ті обставини, що позивачка була відсутня на службі в день звільнення, а тому на підставі ч.1 ст. 116 КЗпП України повинна була пред`явити вимогу про розрахунок, оскільки вказані обставини не звільняють підприємство, установу, організацію від обов`язку провести остаточний розрахунок у день звільнення. Щодо покликання на висновки, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц , то Велика Палата Верховного Суду вказала, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника. У межах даного спору колегія суддів враховує період затримки остаточного розрахунку при звільненні, який є незначним, активні бойові дії на території Харківської області та безпосередньо у м. Харків, а також те, що майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, а тому вважає справедливим визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення належних при звільненні позивача виплат у сумі 2600 грн, тобто 10 % від виплачених із затримкою сум. Подібна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 363/3659/20 (провадження № 61-6476св22), від 05 жовтня 2022 року у справі № 753/6287/21 (провадження № 61-6807св22), від 15 березня 2023 року в справі № 201/8085/21 (провадження № 61-11636св22). Отже, доводи апеляційної скарги відповідача частково знайшли своє підтвердження. З огляду на викладене, обґрунтованими є доводи апеляційної скарги про неспівмірність розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із розміром сум, виплачених із затримкою, а тому у відповідній частині оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні зі зменшенням розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 8726,40 грн до 2600 грн. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до частини 4 статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального, проте не застосував усіх критеріїв для зменшення розміру відшкодування в порядку ст. 117 КЗпП України, та допустився помилки у визначенні суми такого відшкодування, а тому колегія суддів визнає правильним змінити рішення суду першої інстанції, виклавши абз. 3 резолютивної частини в іншій редакції. В решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 329 КАС України, суд,- ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області задовольнити частково. Змінити рішення Рівненскього окружного адміністративного суду від 23 грудня 2022 року у справі № 460/46230/22, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.10.2022 по 28.10.2022 в розмірі 2600 (дві тисячі шістсот) гривень (без утримання податків та обов`язкових платежів)». У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя В. В. Святецький судді Л. Я. Гудим О. М. Довгополов Повне судове рішення складено 19.06.2023.