Постанова 4850 № 200/1072/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 липня 2024 року справа №200/1072/24 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Геращенка І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 р. у справі № 200/1072/24 (головуючий І інстанції Голошивець І.О.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,- УСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.10.2020 року по 18.01.2023 року включно; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.10.2020 року по 18.01.2023 року у сумі 233 454 гривні 25 копійок включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 р. позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 03.10.2020 по 18.07.2022 року (включно) та з 19.07.2022 по 19.01.2023 року (включно). Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.10.2020 по 18.07.2022 року (включно) у сумі 89 291,22 грн. та з 19.07.2022 по 19.01.2023 року (включно) у сумі 85 063,00 грн.. Не погодившись з таким рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач вважає, що судом першої інстанції не було враховано, що в день виключення позивача зі списків особового складу ним було здійснено виплату неоспорюваної суми, таким чином, виплата частини належних позивачу сум не здійснювалась, в тому числі, у зв`язку з наявністю спору з приводу зазначених сум. При вирішенні справи судом не було застосовано правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020р. у справі №821/1083/17 щодо необхідності застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України. Суд повинен був виходити з принципів розумності, справедливості та пропорційності завданої шкоди до розмірів відшкодування, та зменшити розмір відшкодування. Позивач вперше звернувся до суду з вимогою зобов`язати його здійснити певні виплати тільки 30.12.2021р., тобто більше ніж через 14 місяців після здійснення остаточного розрахунку. Відповідач також зазначає, що з початку введення на території України воєнного стану був залучений до виконання першочергових завдань з відбиття вторгнення та нападу на територію України збройних сил Російської Федерації, а також виконання заходів, спрямованих на додержання правового режиму воєнного стану. Відповідно, Військова частина НОМЕР_1 забезпечується в першу чергу для виконання вищевказаних завдань, дані обставини, в сукупності, не дали змогу відповідачу повноцінно здійснювати свою діяльність відповідно до вимог Закону України «Про Державну прикордонну службу України». Відповідач також вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення ст. 117 КЗпП України, в редакції, чинної на день здійснення остаточного розрахунку з позивачем. Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідача. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивача згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.03.2015 № 142-ос було зараховано до списків особового складу та всіх видів забезпечення. Згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 13.10.2016 №741-ос, позивача було виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення, який вибув для подальшого проходження служби в розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 . В наказі зазначено, що щорічну відпустку за 2016 рік використав в кількості 30 діб. Грошову допомогу на оздоровлення за 2016 рік отримав. Виплатити щомісячну додаткову грошову винагороду за період з 1 по 16 жовтня 2016 року включно в розмірі 60% від місячного грошового забезпечення. Згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 17.10.2016 №381-ос, позивача, який прибув з військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_1 , з 17.10.2016 призначено на посаду інспектора прикордонної служби 1 категорії (начальника спеціального приміщення) групи по роботі з іноземцями та адміністративного провадження відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » ІІІ категорії (типу А), зараховано до списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. Згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 02.10.2020 №563-ОС позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку із закінченням строку контракту. Зобов`язано виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2020 рік за 34 календарні дні, компенсацію за 56 днів невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2020 роки, винагороду за 2 дні жовтня 2020 року, гідний виплати надбавки за особливості походження служби та премії, належної військовослужбовцю за жовтень 2020 року, по день виключення зі списків особового складу загону, в повному обсязі. Заявою від 06.10.2021р. позивач звернувся до відповідача, де зазначив що в період з 17.10.2016 р. по 02.10.2020р. йому не в повному обсязі проводилось нарахування та виплата індексації грошового забезпечення, та просив між іншим: провести перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення за період з 17.10.2016 по 28.02.2018 застосувавши базовим місяцем січень 2008 року; провести перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення (враховуючи фіксовану суму індексації за березень 2018 року) за період з 01.03.2018 по 02.10.2020р.. У відповідь на заяву позивача, НОМЕР_3 Прикордонний загін державної прикордонної служби України листом від 18.11.2011 № 11/12558 повідомив позивача, що індексація грошового забезпечення нарахована та виплачена в грудні 2020 року згідно діючого законодавства. Та надано довідку розрахунок нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2015 по 02.10.2020р.. Згідно з довідкою розрахунком індексації грошового забезпечення позивача від 18.11.2021 №1066 за період з 01.03.2015 по 02.10.2020 при розрахунку індексації було застосовано базовий місяць для нарахування індексації лютий 2015 року, липень 2015 року, березень 2018 року. Згідно з інформацією про розмір посадового окладу станом на 01.01.2008 на якій позивач проходив службу в період з 01.12.2015 по 16.10.2016 посадовий оклад позивача складав за посадою старший технік відділення, період з 31.03.2015 по 08.12.2015 - 760, 00 грн., за посадою старшина начальник відділення логістики, в період з 09.12.2015 по 16.10.2016 800,00 грн.. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30.12.2022 по справі №200/19490/21 визнано протиправними дії НОМЕР_4 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) та Військової частини НОМЕР_1 щодо застосування липня 2015 року як місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення позивача в період з 01.12.2015 по 28.02.2018р.. Зобов`язати НОМЕР_4 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), зробити перерахунок індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 13.10.2016 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, та виплатити з урахуванням виплачених сум. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 , зробити перерахунок індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 17.10.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року та виплатити з урахуванням виплачених сум. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.03.2018 по 01.10.2020 з врахуванням вимог абз. 4, 5, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановою КМУ від 17.07.2003 №1078. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2023 року по справі №200/19490/21 рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2022 р. у справі № 200/19490/21 змінити в мотивувальній та в резолютивній частині. У абзаці другому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2022 р. у справі № 200/19490/21 виключити слова та цифри « НОМЕР_4 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 )». Абзац третій та четвертий резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2022 р. у справі №200/19490/21 викласти в наступній редакції: «Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 , зробити перерахунок індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року та виплатити з урахуванням виплачених сум.». Абзаци 5, 6, 7, 8, 9 резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2022 р. у справі № 200/19490/21 вважати абзаци 4, 5, 6,7,

8. В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2022 р. у справі № 200/19490/21 залишено без змін. Судом встановлено, що виплата відповідачем на користь позивача суми 89 295,01 грн. нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення із застосуванням (базового місяця) січень 2008 року за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 року та доплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.03.2018 по 01.10.2020 з врахуванням вимог абз. 4, 5, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановою КМУ від 17.07.2003 №1078, була здійснена 25 січня 2024 року, про що свідчать наявні в матеріалах справи наступні докази: копія з карткового рахунку позивача за 25.01.2024 року; відзив відповідача на адміністративний позов; платіжна інструкція №486 від 24 січня 2024 року. Наведені обставини сторонами не оспорюються. Спірним у цій справі є стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.10.2020р. по дату повного розрахунку 25.01.2024 р. за судовим рішенням у справі №200/19490/21. Щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.10.2020 р. по 18.07.2022 року (включно) у сумі 89 291,22 грн. колегія суддів зазначає наступне. У відповідності до вимог статті 116 КЗпП України (в редакції, чинної на дату звільнення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України. У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивача звільнено зі служби 02.10.2020р., а остаточний розрахунок проведено тільки 25.01.2024р.. Відтак, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку у відповідності до вимог статтей 116 та 117 КЗпП України. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020р. у справі №821/1083/17, на яку посилається відповідач в апеляційній скарзі, викладена наступна правова позиція «…Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.».» Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, згідно довідки про розмір грошового забезпечення НОМЕР_3 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 09.03.2024р. №277 розмір середньоденного заробітку позивача складає 459,80 грн.. Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 03.10.2020р. по 18.07.2022 року складає 653 дні. Відтак, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 300 249,40 грн. (459,80 грн. х 653). Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що розрахована сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.10.2020 року по 18.07.2022 року в сумі 300 249,40 грн., є неспівмірною і непропорційною у порівнянні з розміром заборгованості відповідача з виплати належних позивачу при звільненні сум (89 295,01 грн. перерахованого грошового забезпечення). Коефіцієнт істотності частки, порівняно із середнім заробітком позивача за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи із загального розміру несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення складає 29,74% (89295,01* 100/300249,40). Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 29,74% розраховується наступним чином: 459,80 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 29,74% (коефіцієнт істотності частки) = 136,74 грн. (середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки) х 653 (днів затримки розрахунку) = 89 291,22 грн.. Враховуючи принцип справедливості та співмірності, суд дійшов висновку про те, що сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 03.10.2020 року по 18.07.2022 року, становить 89 291,22 грн. Відтак, матеріалами справи доводиться застосування судом першої інстанції критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України за спірний період, а тому доводи апеляційної скарги колегією суддів не прийнято до уваги. Щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 року в сумі 85 063,00 грн., колегія суддів зазначає наступне. 19.07.2022 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022 р. (далі - Закон № 2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму ст.117 КЗпП України, а саме: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті». Отже, нормами КЗпП України обмежено середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку шістьма місяцями. Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ. Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього. Отже, період з 19.07.2022р. по 24.01.2024р. регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Таку правову позицію підтримано Верховним судом в постанові від 14.03.2024 року у справі № 560/6960/23. Відтак, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції правомірно задоволено позов щодо стягнення на користь позивача суми середнього заробітку за шість місяців, а саме за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року. Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за цей період становить 459,80 грн. х 185 = 85 063,00 грн.. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції під час розгляду та ухвалення рішення, їм була надана відповідна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанцій норм матеріального права, у апеляційній скарзі не наведено. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Апеляційний суд дійшов висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судові рішення без змін. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 р. у справі № 200/1072/24 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 р. у справі №200/1072/24 - залишити без змін. Постанова у повному обсязі складена 11 липня 2024 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 11 липня 2024 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя: Т.Г. Гаврищук Судді: А.А. Блохін І.В. Геращенко