Постанова 4857 № 460/1873/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий суддя у першій інстанції: Комшелюк Т.О. 26 травня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/1873/23 пров. № А/857/5612/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого-судді: Бруновської Н.В. суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року у справі № 460/1873/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дії протиправними та зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В : 25.01.2023р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, у якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 08.12.2022р. №172350003499 про відмову у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до ст.55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, як особі, яка є постраждалою внаслідок аварії на ЧАЕС; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити та виплачувати пенсію за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на п`ять років у відповідності до ст.55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи починаючи з 29 листопада 2022 року, зарахувавши при цьому до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії весь період роботи в СВК Мир, а саме з 02.08.1996р. - 10.08.2007р. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 28.02.2023р. позов задоволено. Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28.02.2023р. скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 . 05.12.2022р. позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області з заявою про призначення пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". 08.12.2022р. Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області прийняв рішення №172350003499 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку у зв`язку із відсутністю правових підстав. ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначені основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. В п.3 ч.1 ст.14 Закону Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, видно, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, серед них потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (категорія 3). ст.49 Закону Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Зокрема, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років. Із змісту абз.1 ч.1 ст.55 Закону Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. п.2 ч.5 ст.55 Закону Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років. При цьому приміткою до цього пункту визначено, що початкова величина зниження пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії (26.04.1986р.) - 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування і цього Закону. Право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993р. не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986р. незалежно від часу проживання або роботи в цей період. п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій та Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005р., в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи, які засвідчують особливий статус особи посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях № 122 від 09.03.1988, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм ст. 55 Закону №796-XI). Основною підставою для прийняття альтернативних документів є інформація у них про період роботи чи проживання, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або відомості проживання на територіях радіоактивного забруднення . Так, пенсійний орган відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, у зв`язку з не підтвердженням факту проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення на 01.01.1993р. не менше 3 років. Разом з цим, п.6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №551 від 11.07.2018 р.(далі - Порядок №551) передбачено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 року прожили в зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення Потерпілий від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії Б зеленого кольору. В п.11 Порядку №551, видно, що посвідчення видаються особам, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 року прожили в зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток 5). Отже, право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали (працювали), зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років станом на 01 січня 1993 року. Єдиним документом, який підтверджує статус потерпілого, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи. Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 21.11.2006р. у справі №21-1048во06, від 04.09.2015р. у справі №690/23/15-а, від 27.02.2018р. у справі №344/9789/17, від 24.10.2019р. у справі №152/651/17, від 25.11.2019р. у справі №464/4150/17, від 27.04.2020р. у справі №212/5780/16-а, від 17.05.2021р. у справі №398/494/17, від 17.05.2021р. у справі №336/6218/16-а. Колегія суддів зазначає, що з урахуванням ст.14 Закону Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи наявність у ОСОБА_1 посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_1 підтверджує ту обставину, що позивач постійно проживав чи працював на території радіоактивного забруднення станом на 01.01.1993р. не менше строку, необхідного для набуття особою такого статусу. При цьому, факт проживання чи роботи позивача на території радіоактивного забруднення станом на 01.01.1993р. перевірявся відповідними комісіями при видачі йому посвідчення. Таким чином, наявність посвідчення Потерпілий від Чорнобильської катастрофи дає ОСОБА_1 право на зменшення пенсійного віку з урахуванням положень Закону Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а тому помилковими є висновки пенсійного органу про те, що останній проживав на території гарантованого добровільного відселення менше трьох років станом на 01.01.1993р. За змістом ст.55 Закону Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначено, що умовами надання пенсії за віком позивачу із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування є: наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу; постійне проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993р. не менше 3 років; досягнення необхідного віку для призначення пенсії.. Початкова величина зниження пенсійного віку (на три роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986р. незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Разом з тим, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про те, що станом на 01.01.1993р. ОСОБА_1 проживав у зоні гарантованого добровільного відселення менше ніж 3 роки, оскільки основним документом, що підтверджує право на пільги та компенсації, встановлені Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Колегія суддів також звертає увагу апелянта на ту обставину, що пенсійний орган, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів того, що посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи яке видано позивачу є недійсним тощо. Враховуючи наявність у ОСОБА_1 посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, довідки органу місцевого самоврядування, які підтверджують факт проживання позивача у період з 26.04.1986р. - 01.01.1993р. на території зони гарантованого добровільного відселення (категорія 3), колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ (3 роки початкова величина; 3 роки додатково за повних 6 років проживання в зоні гарантованого добровільного відселення). Отже, висновки апелянта про не проживання позивача у спірний період в зоні гарантованого добровільного відселення та відсутність у нього права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є помилковими. Стосовно доводів апелянта про те, що у позивача відсутній необхідний страховий стаж, колегія суддів зазначає про таке. ч.1,ч.2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-IV). ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - за наявності страхового стажу не менше 29 років. В ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991р. №1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. №637 (далі-Порядок №637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів - трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Отже, системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої, або ж необхідних записів у ній. Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі №235/805/17, від 06.12.2019 по справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі №500/1561/17, від 05.12.2019 по справі №242/2536/16-а. Із змісту оспорюваного рішення №172350003499 від 08.12.2022р. видно, що позивачу до страхового стажу не зараховано період роботи з 02.08.1996р. - 31.12.2003р., оскільки в записі відсутня інформація підприємства куди прийнятий заявник, що не відповідає п.2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993р. Одночасно, суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта на те, що у позовній заяві ОСОБА_1 вказує на не зарахування пенсійним органом періоду його роботи з 02.08.1996р.- 10.08.2007р. Трудової книжки серії НОМЕР_2 (дата заповнення 20 вересня 1988 року) підтверджує період роботи позивача з 02.08.1996р. - 10.08.2007р. в СВК Мир (записи №9, №10). Стосовно доводів апелянта про заповнення вказаної трудової книжки з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, колегія суддів зазначає про таке. Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993р. № 58 (далі - Інструкція № 58). Відповідно до п.2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. п.2.6, п.2.14 Інструкції визначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. У графі 3 розділу Відомості про роботу як заголовок пишеться повне найменування підприємства. У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58). Колегія суддів погоджується з доводами апелянта щодо відсутності перед записами №9, №10 у трудовій книжці ОСОБА_1 зазначення підприємства в якому останній працював. Поряд з цим, запис про звільнення (№10) скріплений печаткою СВК Мир та підписом керівника, що дає змогу встановити місце роботи позивача в період з 02.08.1996р. - 10.08.2007р. Системний аналіз вищезазначених положень, дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням. Крім того, того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993р. Про трудові книжки працівників № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Тому, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права. Таким чином, доводи апелянта, про не зарахування до страхового стажу позивача період роботи в СВК Мир з 02.08.1996р.-10.08.2007р. є безпідставними, оскільки відповідальність за правильність ведення трудових книжок покладена на власника підприємства, установи чи організації або уповноважений ним орган, а не на працівника. Верховний Суд у постанові від 24.05.2018р. у справі № 490/12392/16-а, дійшов висновків, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства, не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкти владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області діяли не у спосіб визначений законами та Конституцією України. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року у справі № 460/1873/23 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 26.05.2023р.