Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/25703/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 березня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/25703/22 пров. № А/857/17771/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді Большакової О.О., суддів Качмара В.Я., Мікули О.І. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинення дій за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2022 року (суддя першої інстанції Борискін С.А., м. Рівне, повний текст складено 08.11.2022) В С Т А Н О В И В : У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення від 05.05.2022 №172350002877; зобов`язання призначити пенсію за віком відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з 09.02.2022. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 22.09.2022 клопотання позивача про заміну неналежного відповідача в частині позовних вимог задоволено. Допущено заміну неналежного відповідача у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення від 05.05.2022 №172350002877 про відмову у призначенні пенсії на належного Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із рішенням, вважаючи таке ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. Просить скасувати оскаржене рішення суду від 08.11.2022 та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. В обґрунтування апеляційних вимог зазначив, що через неповне встановлення обставин справи щодо загального періоду роботи позивача на території гарантованого добровільного відселення, який складає 29 років 2 місяці 24 дні, а також щодо загального періоду проживання на території гарантованого добровільного відселення 25 років 7 місяців 20 днів, суд неправильно застосував норму абз.5 п.2 ч.1 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та дійшов помилкового висновку, що позивач має право на зменшення пенсійного віку лише на 3 роки й таке право виникне 09.02.2025. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, судом було призначено апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження без виклику сторін. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши письмові докази, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 06.04.1995 Рівненською обласною радою. 02.05.2022 ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком згідно з ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Рішенням пенсійного органу про відмову в призначенні пенсії від 05.05.2022 №172350002877 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком згідно з ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв`язку з ненастанням пенсійного віку. Зазначено, що станом на 01.01.1993 позивач прожив в зоні гарантованого добровільного відселення 3 роки 2 місяці 21 день. При цьому, вказано, що початкова величина зниження пенсійного віку не застосовується. Право на пенсійну виплату позивач матиме з 09.02.2022. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до абз.5 п.2 ч.1 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» можливе за наявності двох самостійних умов: початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року; проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи. Період роботи (проживання) ОСОБА_1 на території радіоактивного забруднення відповідно до ст.55 Закону № 796-ХІІ становить 6 років 7 місяців 24 дні; станом на 01.01.1993 3 роки 2 місяці 21 день. При цьому доказів, що підтверджують постійне проживання або постійну роботу з 26.04.1986 по 31.07.1986 в зоні гарантованого добровільного відселення матеріали справи не містять, а тому позивач не має права на початкову величину заниження пенсійного віку на 3 роки. У спірних правовідносинах зниження пенсійного віку має відбуватися у загальному порядку - на 1 рік за 2 роки проживання, роботи. Таким чином, в силу вимог Закону №796-XII та Закону №1058-ІV позивач набуде право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку з 09.02.2025. Оскільки, на момент звернення до органу Пенсійного фонду позивач не досяг необхідного віку для призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, то відповідно до вимог чинного законодавства України він не набув права на призначення такої пенсії. Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII (надалі Закон № 796-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV. Відповідно до частини першої статті 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Згідно частини першої статті 26 Закону № 1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років. Пунктом 4 частини другої статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку 3 роки* та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. *Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Такий правовий підхід щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року (справа № 556/1153/17). Отже, зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до абз.5 п.2 ч.1 ст.55 Закону № 796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи. Застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 3 роки. Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи") (абз.9 пп.5 п.2.1 розділу ІІ) Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії (02.05.2022) досяг повних 54 роки. Наявність у позивача посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» підтверджує факт проживання або роботи позивача станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років. Також встановлено та підтверджено, що період роботи (проживання) ОСОБА_1 на території радіоактивного забруднення відповідно до ст.55 Закону № 796-ХІІ становить 6 років 7 місяців 24 дні; станом на 01.01.1993 3 роки 2 місяці 21 день. Разом з тим доказів, що підтверджують постійне проживання або постійну роботу ОСОБА_1 у період з 26.04.1986 по 31.07.1986 в зоні гарантованого добровільного відселення матеріали справи не містять. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач не має права на початкову величину заниження пенсійного віку на 3 роки. У спірних правовідносинах зниження пенсійного віку має відбуватися у загальному порядку на 1 рік за 2 роки проживання, роботи, що передбачно пунктом 4 частини другої статті 55 Закону № 796-XII. Отже, суд першої інстанції правильно зауважив, що відповідно до вимог Закону №796-XII та Закону №1058-ІV позивач набуде право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку з 09.02.2025. Оскільки, на момент звернення до органу Пенсійного фонду позивач не досяг необхідного віку для призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, то відповідно до вимог чинного законодавства України він не набув права на призначення такої пенсії. Отже, за наслідками розгляду справи не встановлено факту порушення прав чи інтересів позивача, тому судом першої інстанції правильно відмовлено у задоволенні позовних вимог. З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для його скасування. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи ), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Відповідно до ст.139 КАС України, судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2022 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. О. Большакова судді В. Я. Качмар О. І. Мікула