Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/7860/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 460/7860/24 пров. № А/857/26544/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Кузьмича С. М., суддів Онишкевича Т.В., Судової Хомюк Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року (ухвалене головуючим суддею Максимчук О.О. у м. Рівне) у справі № 460/7860/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення дій, ВСТАНОВИВ: Позивач звернулася до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо відмови про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку та зобов`язати відповідача призначити, нарахувати та виплатити позивачу пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 12.12.2023. В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 29.05.2024 №172650007897 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 12.12.2023 пенсію за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи наявність у позивача посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи та довідки органу місцевого самоврядування, що підтверджує факт реєстрації та проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення, застосування початкової величини зниження пенсійного віку сумарний період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення, дає позивачу право на зменшення пенсійного віку на 5 років, так як позивачу на момент звернення з заявою до пенсійного органу виповнилось 55 років. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Зносичі Сарненського району Рівненської області і на момент ІНФОРМАЦІЯ_2 досягла віку 55 років, є громадянкою України, має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням категорії 3 серії НОМЕР_1 , виданим позивачу 23.11.2023 Рівненською обласною державною адміністрацією. Позивач проживає та зареєстрований в с. Іванчі Вараського району Рівненської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення згідно з постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106, починаючи з 13.07.1969 по 12.01.1989 та з 03.10.1990 по теперішній час, що підтверджується довідкою Полицької сільської ради №797 від 18.07.2023 та відповідною відміткою в паспорті позивача. Після досягнення віку 55 років позивач 12.12.2023 звернулась до Пенсійного фонду України з заявою про призначення/перерахунок пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області рішенням від 14.12.2023 №172650007897, яким позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 у справі №460/19/24, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 14.12.2023 №172650007897 про відмову в призначенні пенсії позивачу та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи 02.12.1996 по 21.07.1997, а також повторно розглянути заяву позивача від 12.12.2023 про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ та прийняти рішення з урахуванням висновків суду. 29.05.2024 відповідач повторно розглянув вказану заяву позивача і за результатами її розгляду прийняв рішення №172650007897, яким позивачу відмовив у призначенні пенсії за віком за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки у позивача відсутній необхідний період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років. При цьому, до періоду проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення позивачу не зараховано періоди його роботи з 02.10.1989 по 07.08.1992, оскільки згідно з довідкою від 01.11.2023 №47 заявниця перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 1-го року з 02.10.1989 по 07.08.1990 та з 08.08.1990 по 07.08.1992 по догляду за дитиною до 3 років і не отримувала заробітну плату в зазначений період, що підтверджено актом перевірки достовірності документів про заробітну плату від 17.01.2024 №1700-1102-1/312. Також в рішенні відповідача вказано, що вік заявниці на дату звернення становить 55 років, страховий стаж становить 26 років 2 місяці 6 днів. Незгода позивачки із відмовою у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на умовах статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» стала підставою для звернення до суду із цим позовом. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Разом з цим, ч. 1 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII) встановлено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, зменшення віку становить 3 роки (початкова величина) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років (пункт 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ). За змістом примітки до абзацу п`ятого пункту 2 ч. 1 ст. 55 Закону № 796-ХІІ початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. З положень статті 55 Закону №796-XII слідує, що умовами призначення пенсії позивачу із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV, є: наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу; постійне проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років; досягнення необхідного віку для призначення пенсії згідно зі статтею 55 Закону №796-XII. Початкова величина зниження пенсійного віку (на 3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII становить 6 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 07.05.2024 у справі №460/38580/22, від 24.05.2024 у справі №460/17257/23, від 16.10.2024 у справі №140/14380/23). При вирішенні спору суд першої інстанції правильно врахував, що згідно з пунктом 3 частини першої статті 11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років. Приписами пункту 3 частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ встановлено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, серед них потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (категорія 3). Частиною першою статті 15 Закону №796-ХІІ обумовлено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування. Також частиною третьою статті 65 Закону №796-XII передбачено, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та Потерпілий від Чорнобильської катастрофи. З наведеного слідує, що документом, який підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Такий висновок викладений Верховним Судом і у постанові від 24.05.2024 у справі №460/17257/23. Згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846; далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1, зі мінами), до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, такі документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку: потерпілим від Чорнобильської катастрофи: для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення; для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»). Відтак, факт видачі для позивача уповноваженим органом держави посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» підтверджує факт проживання або роботи позивача станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років. Доказів скасування або анулювання виданого позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, до суду надано не було та матеріали справи не містять. Разом з цим, визначення категорій зон радіоактивного забруднення передбачено статтею 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.1991 №791а-ХІІ (далі - Закон №791а-ХІІ), частина 1 якої, у редакції чинній до 01.01.2015, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов`язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю. Відповідно до частин 2 та 3 статті 2 Закону №791а-ХІІ, повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України. Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106. Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що згідно з довідок органів місцевого самоврядування про місце проживання та реєстрації позивача вбачається, що позивач проживав та був зареєстрований в таких населених пунктах: с. Зносичі Сарненського району Рівненської області в період з 01.01.1986 по 09.10.1986 та з 05.07.1988 по 09.12.1988, вказане підтверджується довідкою Немовицької сільської ради Зносицького старостинського округу від 05.10.2023 №883; смт. Клесів Сарненського району Рівненської області в період з 12.05.1989 по 09.07.1990, вказане підтверджується довідкою Клесівської селищної ради №2691 від 18.10.2023; с. Немовичі Сарненського району Рівненської області в період з 10.12.1988 по 26.04.1989, що підтверджується довідкою Відділу Центру надання адміністративних послуг Немовицької сільської ради №1238 від 01.11.2023. Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 вказані населені пункти с. Зносичі, смт. Клесів та с. Немовичі Рівненської області відносяться до 3 зони гарантованого добровільного відселення. Відтак аргументи відповідача про непроживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення у спірний період ґрунтуються на їх припущеннях, а не на достовірних доказах. У постанові від 09.07.2024 у справі №240/16372/23 Верховний Суд зазначив, що за змістом статті 15 Закону №796-XII підставою для визначення статусу особи як потерпілої від Чорнобильської катастрофи, яка проживає на забрудненій території, є довідка про період проживання на цій території, яка видається органом місцевого самоврядування. Отже, відомості трудової книжки та диплому не можуть спростувати факту постійного проживання позивачки в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, що підтверджено відповідною довідкою органу місцевого самоврядування, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про відсутність в ОСОБА_1 права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. Таким чином, оскільки в матеріалах справи відсутня інформація про те, що відповідні довідки були відкликані, будь-якими суб`єктами оскаржені та відповідним органом скасовані, а тому вони є належним доказом у справі та підтверджують факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення у вищевказані періоди. Відтак, посилання відповідача як на відмову в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, а саме щодо відсутності в позивача необхідного періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, не знайшло свого підтвердження, оскільки, як вже було зазначено вище судом, наявність у позивача посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи та проживання в зоні гарантованого добровільного відселення в період з 26.04.1986 по 31.07.1986, що дає право на встановлення початкової величини зниження пенсійного віку, підтверджує факт проживання позивача станом на 01.01.1993 не менше 3 років. Також в оскаржуваному рішенні відповідача не враховано до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення період роботи з 02.10.1989 по 07.08.1992, оскільки згідно з довідкою від 01.11.2023 №47 заявниця перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 1-го року з 02.10.1989 по 07.08.1990 та з 08.08.1990 по 07.08.1992 по догляду за дитиною до 3 років і не отримувала заробітну плату в зазначений період, що підтверджено актом перевірки достовірності документів про заробітну плату від 17.01.2024 №1700-1102-1/312. Зі змісту довідки, виданої Головою правління Тинненського СТ, від 01.11.2023 №46 вбачається, що позивач працювала в Тинненському СТ з 08.07.1988 по 01.10.1992. Відповідно до довідки від 01.11.2023 за №47 Голови правління Тинненського СТ позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 1-го року з 02.10.1989 по 07.08.1990 та з 08.08.1990 по 07.08.1992 по догляду за дитиною до 3 років. З наявної в матеріалах справи трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 08.07.1698 вбачається, що позивача прийнято на роботу в Тинненське СТ 08.07.1988 та звільнено 01.10.1992. Отже в період 08.07.1988 по 01.10.1992 позивач була працевлаштована в Тинненській СТ, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 с. Тинне Сарненського району відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. Однак суд критично оцінює посилання відповідача щодо не зарахування до періоду проживання (роботи) позивача в забрудненій зоні, оскільки позивач перебував у відпустці по догляду за дитиною, так як перебування у відпустці по догляду за дитиною не спростовує факту проживання особи в такій зоні. В силу приписів статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку особи мають право за наявності страхового стажу, зокрема у період з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років. Отже, для осіб, які набули право на зменшення пенсійного віку на 5 років відповідно до статті 55 Закону №796-XII, призначається пенсія за умови: 1) досягнення віку 60-5 = 55 років, 2) наявності страхового стажу 30-5 = 25 років. Відтак, матеріалами справи підтверджено, що на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії вік заявника (позивача) становить 55 років та він має страховий стаж 26 років 02 місяці 6 днів, а тому спірне рішення відповідача від 29.05.2024 №172650007897 є протиправним та підлягає скасуванню. Разом з цим, належним способом захисту порушених прав позивачки буде зобов`язати відповідача призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 12.12.2023 пенсію за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року у справі № 460/7860/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді Т. В. Онишкевич Н. М. Судова-Хомюк