Постанова 4824 № 752/456/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 752/456/18 Головуючий у суді першої інстанції: Колдіна О.О. Номер провадження: 22-ц/824/103/2023 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 квітня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коцюрби О.П., суддів: Білич І.М., Слюсар Т.А., при секретарі - Качалабі О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 березня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Михайленка Сергія Анатолійовича, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравцов Олександр Олександрович, Департамент з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та договорів дарування, скасування рішень про державну реєстрацію, - В С Т А Н О В И В: У січні 2018 року ОСОБА_3 (далі - позивач) звернуласьв Голосіївський районний суд міста Києва з позовом до ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А., ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (далі - відповідачі) про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та договорів дарування, скасування рішень про державну реєстрацію. Позивач просила суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 17 травня 2017 року, зареєстроване в реєстрі за № 1765, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А., відповідно до якого, ОСОБА_4 є спадкоємцем нежитлової будівлі, загальною площею 132,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати протиправним та скасувати рішення від 17 травня 2017 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Михайленка С.А. про державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на нежитлову будівлю, загальною площею 132,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності - 20438949, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1249617980361; визнати недійсним договір дарування від 19 липня 2017 року, посвідчений 19 липня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим О.О., зареєстрований в реєстрі за № 146, відповідно до якого, ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_1 частину нежитлової будівлі, загальною площею 132,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , літ. А., визнати недійсним договір дарування від 19 липня 2017 року, посвідчений 19 липня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим О.О., зареєстрований в реєстрі за № 146, відповідно до якого, ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 частину нежитлової будівлі, загальною площею 132,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравцова О.О., номер 36210151 від 19 липня 2017 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на частину нежитлової будівлі, загальною площею 132,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , літ. А., номер запису про право власності - 21458302 від 19 липня 2017 року, скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравцова О.О., номер 36211884 від 19 липня 2017 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на частину нежитлової будівлі загальною площею 132,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності - 21459941 від 19 липня 2017 року. Позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовувала тим, що 14 серпня 2008 року між нею та ТОВ «Наталі» № 528» укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі - складу (літ. В), загальною площею 195 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , що складає 49/100 частини від майнового комплексу, загальною площею 396 кв.м., який знаходиться за цією адресою, на підставі якого, 26 серпня 2008 року зареєструвала за собою право власності на складське приміщення в КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації. Запис про право власності на зазначене приміщене, 06 листопада 2013 року внесено державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до технічного паспорту, склад складається з двох приміщень - площею 133,9 кв.м. та 61,1 кв.м. Позивач зазначила, що 19 жовтня 2017 року, вона виявила, що невідомі особи незаконно зайняли приміщення площею 133,9 кв.м., яке належить їй на праві власності, посилаючись на договори дарування від 19 липня 2017 року, відповідно до яких, ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по частині нежитлової будівлі загальною площею 132,6 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Як вказує позивач у позовній заяві, ОСОБА_4 набула право власності на зазначене приміщення на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 (яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ), право власності якої на спірне приміщення підтверджувалось Свідоцтвом про право власності, виданим Головним управлінням житлового господарства та майна Київської міської державної адміністрації 18 серпня 1998 року. Однак, як вважає позивач, таке Свідоцтво є підробленим, оскільки на момент його видачі, Головне управління житлового господарства та майна КМДА вже було реорганізовано і приміщення за літ. А. не входять до складу майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 . На думку позивача, оскільки ОСОБА_5 не була власником об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , літ. А., а Свідоцтво про право власності від 18 серпня 1998 р. є підробленим, що не було перевірено належним чином приватним нотаріусом Михайленком С.А., ОСОБА_4 не мала права на спадкування цього майна, за таких обставин вважає, що є підстави для визнання недійсним Свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видано ОСОБА_4 , 17 травня 2017 року та скасування рішення про державну реєстрацію такого права. Також, позивач посилалась на недійсність правочинів, укладених ОСОБА_4 щодо дарування приміщення під літ. А за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , оскільки фактично, такого об`єкта не існує, а дані приміщення є складовою складських приміщень, що належать їй на праві власності, тому, на її думку, вказані обставини є підставою для скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , В подальшому, 18 жовтня 2019 року, ОСОБА_3 подала до суду першої інстанції заяву про зміну предмета позову, відповідно до якої просила: визнати недійсним свідоцтво Головного управління житлового господарства та майна Київської міської державної адміністрації від 18 серпня 1998 року, серії НОМЕР_1 про право власності ОСОБА_5 на нежитлову будівлю площею 132,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 17 травня 2017 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1765, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А., відповідно до якого, ОСОБА_4 є спадкоємцем нежитлової будівлі, загальною площею 132,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати рішення від 17 травня 2017 року приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Михайленка С.А. про державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на нежитлову будівлю, загальною площею 132,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності - 20438949, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1249617980361; витребувати на користь ОСОБА_3 з володіння ОСОБА_1 , нерухоме майно, яким остання володіє на підставі договору дарування від 19 липня 2017 року, посвідченого 19 липня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим О.О., зареєстрованого в реєстрі за № 146, відповідно до якого, ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_1 частину нежитлової будівлі, загальною площею 132,6 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , літ. А., визнати недійсним зазначений договір; витребувати на користь ОСОБА_3 з володіння ОСОБА_2 нерухоме майно, яким останній володіє на підставі договору дарування від 19 липня 2017 року, посвідченого 19 липня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим О.О., зареєстрованого в реєстрі за № 146, відповідно до якого, ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 частину нежитлової будівлі, загальною площею 132,6 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , визнати недійсним зазначений договір; скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравцова О.О., номер 36210151 від 19 липня 2017 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на частину нежитлової будівлі, загальною площею 132,6 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , літ. А., номер запису про право власності - 21458302 від 19 липня 2017 року, скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравцова О.О. номер 36211884 від 19 липня 2017 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на частину нежитлової будівлі, загальною площею 132,6 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності - 21459941 від 19 липня 2017 року. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 19 березня 2021 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним свідоцтво Головного управління житлового господарства та майна Київської міської державної адміністрації від 18 серпня 1998 року серії НОМЕР_1 про право власності ОСОБА_5 на нежитлову будівлю, площею 132,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 17 травня 2017 року, зареєстроване в реєстрі за № 1765, видане приватним нотаріусом Михайленком С.А., відповідно до якого, ОСОБА_4 є спадкоємцем нежитлової будівлі загальною площею 132,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . Скасовано рішення приватного нотаріуса Михайленка С.А. від 17 травня 2017 року про державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на нежитлову будівлю, загальною площею 132,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності - 20438949 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на вказаний об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1249617980361. Витребувано на користь ОСОБА_3 з володіння ОСОБА_1 нерухоме майно, яким остання володіє на підставі договору дарування від 19 липня 2017 року, що посвідчено 19 липня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим О.О., зареєстрований в реєстрі за № 146, відповідно до якого, ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_1 частину нежитлової будівлі, від загальної площі 132,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , визнано недійсним зазначений договір. Витребувано на користь ОСОБА_3 з володіння ОСОБА_2 нерухоме майно, яким останній володіє на підставі договору дарування від 19 липня 2017 року, що посвідчений 19 липня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим О.О., зареєстрований в реєстрі за № 150, відповідно до якого, ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 частину нежитлової будівлі від загальної площі 132,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , визнано недійсним зазначений договір. Скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравцова О.О. від 19 липня 2017 року, індексний номер 36210151, про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на частину нежитлової будівлі від загальної площі 132,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також запис номер 21458302 від 19 липня 2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказане нерухоме майно. Скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравцова О.О. від 19 липня 2017 року, індексний номер 36211884, про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на частину нежитлової будівлі від загальної площі 132,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також запис - номер 21459941 від 19 липня 2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказане нерухоме майно. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на необґрунтованість рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 березня 2021 року, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 березня 2021 року скасувати, ухвалити у справі нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги обґрунтовувала тим, що як вбачається з доданих до позовної заяви документів, відповідно до договорів дарування, укладених між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від 19 липня 2017 року, відповідачам належить на праві власності нежитлова будівля загальною площею 132,6 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, нерухомість позивача розташована за іншою адресою та площа нежитлової будівлі відповідачів і позивача має різницю в 62,4 кв.м. На думку апелянта, ОСОБА_3 ніколи не була власником нежитлової будівлі, загальною площею 132,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Вказала, що посилання позивача щодо підробки свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю від 18 серпня 1998 року є необґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту підробки документа. Факт підробки може бути доведений лише відповідною експертизою. З огляду на наведене, ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Також, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, з аналогічних підстав просив скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 березня 2021 року, ухвалити у справі нове судове рішення, про відмову ОСОБА_3 у задоволенні позову. Наданим процесуальним законом правом подати відзив на апеляційні скарги, учасники справи не скористалися. У письмових поясненнях, представник ОСОБА_3 - адвокат Гонтарєв Р.М. проти доводів апеляційних скарг заперечив, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Просив рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 березня 2021 року залишити без змін, а апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення. Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що 25 червня 2002 року Головним управління Комунальної власності м. Києва на підставі наказу «Про оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна» № 430-В від 25 червня 2002 року територіальній громаді Голосіївського району м. Києва видано Свідоцтво про право власності на майновий комплекс за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 396 кв.м., до складу якого входить: склад (літ. Б), площею 129,40 кв.м.; склад (літ. В), площею 195 кв.м.; склад (літ. Г), площею 71,60 кв.м. (том 1 а.с. 15-16). В подальшому, зазначені приміщення були приватизовані. Також, судом встановлено, що 14 серпня 2008 року між ТОВ «Наталі» № 528» та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі - складу (літ. В), загальною площею 195 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , що складає 49/100 частини від майнового комплексу, загальною площею 396 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі якого 26 серпня 2008 року ОСОБА_3 зареєструвала за собою право власності в КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації (том 1 а.с. 17, 18). Про що, 06 листопада 2013 року державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності ОСОБА_3 на приміщення, загальною площею 195 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до технічного паспорта на нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 літ. В вказане майно складається з двох приміщень: площею 133,9 кв.м. та 61,1 кв.м. (том 1 а.с. 19-20). В подальшому, 19 жовтня 2017 року позивач виявила порушення свого права власності з боку відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які самовільно зайняли частину складу, площею 133,9 кв.м., що належить їй на праві власності. Як вбачається із відомостей з Державного реєстру речових права на нерухоме майно, 19 липня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим О.О. зареєстровано право власності за ОСОБА_2 (запис про право власності 21459941) на частину нежитлової будівлі, загальною площею 132,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 19 липня 2017 року, посвідченого 19 липня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим О.О., зареєстрованого в реєстрі за № 146, відповідно до якого, ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 частину нежитлової будівлі, загальною площею 132,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, 19 липня 2017 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим О.О. зареєстровано за ОСОБА_1 (номер запису про право власності 21458302) на частину нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 літ. А на підставі договору дарування від 19 липня 2017 року, посвідченого 19 липня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим О.О., і зареєстрованого в реєстрі за № 146, відповідно до якого, ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_1 частину нежитлового будівлі загальною площею 132,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Письмовими доказами, долученими до матеріалів справи, підтверджується факт того, що ОСОБА_4 зареєструвала своє право власності на нежитлові будівлі загальною площею 132,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим 17 травня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1 а.с. 47). У Свідоцтві про право на спадщину зазначено, що приміщення загальною площею 132,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , належали ОСОБА_5 на підставі Свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю, серія НОМЕР_1 , виданого 18 серпня 1998 року Головним управлінням житлового господарства та майна Київської міської державної адміністрації, згідно з наказом від 21 липня 1998 року № 349, право власності було зареєстровано Комунальним підприємством Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» 21 серпня 1998 року, в реєстровій книзі № 2782-П. Однак, відповідно до інформації, наданої Голосіївською районною в м. Києві державною адміністрацією від 08 лютого 2018 року за № 100 ОП/П-19156-423, за результатами опрацювання архівним відділом адміністрації описів справ Фонду приватизації комунального майна Московського району м. Києва, Фонду приватизації комунального майна Голосіївського району м. Києва за 1994-2010 роки та приватизаційних справ, що стосуються приватизації нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , не виявлено інформації щодо видачі свідоцтва про право власності ОСОБА_5 на зазначену нежитлову будівлю (том 1 а.с. 69). Така інформація про приватизацію та видачу Свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю АДРЕСА_1 відсутня також в Департаменті житлово-комунальної інфраструктури Київської міської державної адміністрації, що підтверджується листом № 058/4/1-ОП/П-19156-11495 від 07 грудня 2017 року (том 1 а.с. 70-71). Згідно з листом № 062/14-13695 від 07 листопада 2017 року, КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації», даним підприємством не реєструвалось за ОСОБА_5 право власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва від 18 серпня 1998 року, виданого Головним управлінням житлового господарства та майна Київської міської державної адміністрації (том 1 а.с. 43). Також, як встановлено судом, ОСОБА_4 , на підтвердження права власності ОСОБА_5 на спірне майно, надала приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Михайленку С.А. технічний паспорт від 18 лютого 2002 року на нежитлову будівлю АДРЕСА_1 (літ. Б), загальною площею 132,6 кв.м., складений працівником КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» ОСОБА_7 в рамках інвентаризаційної справи №

949. Однак, відповідно до листа КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 07 листопада 2017 року № 62/14-13695, в Бюро існує інвентаризаційна справа № 949 на інший об`єкт, станом на 2002 рік зазначено. що у відділі технічної інвентаризації та контролю якості ОСОБА_7 не працював. За правилами ч. 1 ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). У відповідності до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (ст. 1301 ЦК України). Аналізуючи вищевикладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком Голосіївського районного суду міста Києва про наявність підстав для визнання недійсним Свідоцтва Головного управління житлового господарства та майна Київської міської державної адміністрації від 18 серпня 1998 року серії НОМЕР_1 про право власності ОСОБА_5 на нежитлову будівлю, площею 132,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , визнання недійсним Свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 травня 2017 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1765, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А., відповідно до якого ОСОБА_4 є спадкоємцем нежитлової будівлі, загальною площею 132,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 та скасування рішення від 17 травня 2017 року приватного нотаріуса Михайленка С.А. про державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на нежитлову будівлю, загальною площею 132,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності - 20438949, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1249617980361, так як матеріалами справи підтверджується факт того, що ОСОБА_5 не набувала у встановлений законом спосіб права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 132,6 кв.м., тому, таке право не могло бути успадковане ОСОБА_4 . Належних та допустимих доказів на спростування вказаних обставин апелянтами не надано. За редакцією ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але, за аналогією, породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Підстави недійсності правочину встановлені ст.ст. 215, 216 ЦК України. Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). У п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 ЦК України, тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225 ЦК України, тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Статтею 15 ЦК передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно з ч.1, п.2 ч.2 ст.16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду по захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним. З огляду на те, що в ході судового розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій встановлено відсутність у ОСОБА_4 права власності на спірне майно в порядку спадкування, то відповідно, подальші укладені нею правочини, а саме: договори дарування від 19 липня 2017 року, за якими, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 набули право власності на частину кожний, на приміщення, загальною площею 132,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , є недійсними. Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст.321 ЦК України). Відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України загального правила власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі, майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, зокрема, від добросовісного набувача, шляхом подання віндикаційного позову, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Положення статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2723цс16. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про витребування з володіння ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 приміщення, загальною площею 132,6 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , літ. А є правильним, ґрунтується на вимогах закону та підтверджується матеріалами справи. У ст. 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вказано, що заява на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних для проведення таких дій, подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством. У разі, якщо оригінали документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування, що їх видають, заявник подає копії документів, оформлені такими органами відповідно до законодавства. Приписами ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав згідно цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). За правилами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.77 ЦПК України). Колегія суддів вважає. що суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про те, що докази, надані відповідачами, а саме повідомлення про початок виконання будівельних робіт, відповідь Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 10 квітня 2018 року та Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки від 04 квітня 2018 року, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 23 листопада 2017 року не підтверджують законність зайняття ОСОБА_2 та ОСОБА_1 частини нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_3 на праві власності та не спростовують встановлених судом обставин щодо незаконності набуття права власності на приміщення, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 132,6 кв.м. Враховуючи викладене, оцінюючи досліджені судом докази в їх сукупності, колегія суддів вважає, що Голосіївський районний суд міста Києва дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 , так як обставини, на які посилається позивач, знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду справи та доведені належними доказами. Доводи апеляційних скарг зводяться до того, що позивачка не є і ніколи не була власником спірного майна, тому її права не порушені. Разом з тим, таке твердження апелянтів апеляційний суд оцінює критично, оскільки воно спростовується наявними у матеріалах справи доказами. Інших вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування, спростовували висновки Голосіївського районного суду міста Києва, впливали на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, апеляційні скарги не містить. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів враховує вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої, суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду, як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Так як при вирішенні вказаної цивільної справи, Голосіївським районним судом міста Києва правильно визначено характер правовідносин між сторонами, застосовано закон, що їх регулює, тому, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують. Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 березня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: О.П. Коцюрба Судді: І.М. Білич Т.А. Слюсар