Постанова Київський апеляційний суд № 752/15849/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/7269/2022 Справа 752/15849/21 П О С Т А Н О В А Іменем України 22 червня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Мороз Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 листопада 2021 року, ухвалене у складі судді Шевченко Т.М. в м. Київ у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Банк Форвард" про захист прав споживачів, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, - в с т а н о в и в : В червні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, просив кредитний договір № 200288440, укладений ним з АТ "Банк Форвард", визнати недійсним в частині нарахування відсотків, пені та штрафних санкцій із застосуванням наслідків недійсності правочину, зобов`язати відповідача зробити перерахунок заборгованості за кредитним договором з урахуванням визнання кредитного договору недійсним в частині нарахування відсотків, пені та штрафних санкцій. Заявлені вимоги мотивував тим, що ним з АТ "Банк Форвард" було укладено кредитний договір № 200288440, за умовами якого позивач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, однак з нарахованою сумою заборгованості не згоден. Щодо форми договору на ознайомлення позичальника з умовами кредитування, ним була підписана заява-анкета, а отже цей факт не підтверджує, що він був ознайомлений з Правилами і Умовами надання банківських послуг. Згідно інформації, викладеної у Витязі з Умов та Правил надання банківських послуг, Анкета-заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить договір про надання банківських послуг. Тобто, Умови та Правила надання банківських послуг є такою ж обов`язковою складовою договору про надання банківських послуг, як і Довідка про умови кредитування. Таким чином, відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг, визначено, що Умови та Правила надання банківських послуг, Пам`ятка клієнта, Тарифи, а також заява про приєднання до Умов та Правил становить укладений Договір про надання банківських послуг. Він не отримував від банку Умови та Правила надання банківських послуг і Тарифів, що б в сукупності із Заявою, Довідкою про умови кредитування свідчило про укладення в належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг. А сам факт підписання заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та Довідки про умови кредитування не свідчить про беззаперечне ознайомлення клієнта з Умовами та Правилами надання банківських послуг. Під час підписання анкети-заяви банк ні з якими Умовами та Правилами його не ознайомлював, також всупереч ст. 9, 11 Закону України "Про споживче кредитування" не надав йому інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Паспорт споживчого кредиту йому не надавався. Вказував, що АТ "Банк Форвард" нараховує одночасно неустойки та штрафи за порушення виконання договору, що заборонено чинним законодавством, а також самостійно встановлює та змінює розмір кредитного ліміту. Умови та Правила надання банківських послуг АТ "Банк Форвард", згідно з якими банк самостійно може встановлювати та змінювати кредитний ліміт та умови кредитування клієнтів позивачем не підписувались. За таких обставин та без надання підтверджень про конкретні запропоновані йому Умови та Правила надання банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 листопада 2021 року в позові відмовлено. Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 листопада 2021 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на правову позицію Верховного Суду України в справі № 6-1746цс16, а саме, що положення п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв`язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Згідно оферти № 200288440 від 20 серпня 2020 року АТ "Банк Форвард" було незаконно встановлена щомісячна процентна винагорода за користування кредитом у розмірі 60 % річних та комісійна винагорода за обслуговування кредитної заборгованості. Посилався на те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, наводив зміст ч. 4 ст. 42 Конституції України, ст. 1, 3, 509 ЦК України, п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", вказував, що в даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг. Просив врахувати факт, що наданий йому кредит за комплексним договором № 1/3677430 від 11 грудня 2019 року був оформлений для оплати лікування. Вказував, що Конституційний Суд України в рішенні у справі № 112/2013 зазначив, що участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту, і такі ж правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ "Банк Форвард" дотримав вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Зазначив, що АТ "Банк Форвард" нараховує одночасно неустойки та штрафи за порушення виконання договору, що заборонено законом. На сьогоднішній день відповідач вимагає у нього сплати заборгованості в розмірі 102226,23 грн., за таких обставин неустойка у вигляді пені та штрафів одночасно стягненню з нього не підлягає. Вказував, що з висновків суду вбачається, що суд не намагався оцінити всі наявні в матеріалах справи докази, а припустився припущення, щоб уникнути доказування чи спростування вказаних вище обставин. Від відповідача АТ "Банк Форвард" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, провести розгляд справи без участі представника банку. Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вище вимогам закону. Відмовляючи в позові ОСОБА_1 про захист прав споживачів, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний кредитний договір не суперечить нормам чинного законодавства та погоджений сторонами відповідно до ст. 6, 536, 626 - 628, 1046, 1048 ЦК України щодо свободи договору, визначення сторонами його умов, вибору контрагентів, оплатності користування чужими коштами, оспорюваним кредитним договором не порушуються права позивача. Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону. Як вбачається із матеріалів справи, що на а. с. 34 знаходиться копія оферти АТ "Банк Форвард" № 200288440 від 20 серпня 2020 року, клієнт ОСОБА_1 , підписана позивачем, за умовами якої ОСОБА_1 надано соціальний кредит в розмірі 47021,97 грн. строком на 1095 днів з 22 серпня 2020 року по 22 серпня 2023 року, ставка по кредиту (на строкову частину основного боргу): 60 % річних, ставка по кредиту (на прострочену частину основного боргу): 0,00001 % річних, разова комісія 0,00 грн., щомісячна комісія 0,00 грн., плата за пропущення платежів: першого пропуску - 0 грн., другого (підряд) пропуску - 350 грн., третього (підряд) пропуску - 400 грн., четвертого (підряд) та кожного наступного (підряд) - 400 грн. На а. с. 35 - 37 знаходиться копія інформації, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (додаток до договору № 200288440 від 20 серпня 2020 року, з проставленням особистого підпису ОСОБА_1 яка містить інформацію та контактні дані кредитодавця, інформацію та контактні дані кредитного посередника, основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача; інформацію щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, в якій зазначено процентну ставку 60 % річних, загальні витрати за кредитом 55204,26 грн.; додаткову інформацію (наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит: процентна ставка на прострочену суму основного боргу по кредиту: 0,00001 % річних; пеня: ні, штрафи/плата за пропущення платежів: першого пропуску - 0 грн., другого (підряд) пропуску - 350 грн., третього (підряд) пропуску - 400 грн., четвертого (підряд) та кожного наступного (підряд) - 400 грн.; інші платежі - ні); інші важливі правові аспекти, згідно яких, споживач має право відмовитися від договору про споживчий кредит протягом 14 календарних днів в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про споживче кредитування"; порядку повернення кредиту, з наведеним графіком платежів. На а. с. 45 - 47 знаходиться копія виписки АТ "Банк Форвард" по рахунку ОСОБА_1 за період з 25 серпня 2020 року по 16 вересня 2021 року, з якого вбачається рух коштів по рахунку, зокрема видача кредиту в розмірі 47021,97 грн. і часткове його погашення позивачем. На а. с. 48 знаходиться копія розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 200288440 станом на 16 вересня 2021 року, згідно якого всього заборгованість 52453,51 грн., в тому числі кредит 42145,06 грн., відсотки 10308,45 грн. Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Відповідно до ст. 203 ЦК України (тут і в подальшому норми матеріального права наводяться в редакції, чинній станом на час укладення оскаржуваного кредитного договору № 200288440 від 20 серпня 2020 року) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ст. 6, 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування" договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором. Відповідно до ст. 12 Закону України "Про споживче кредитування" у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору. У договорі про споживчий кредит можуть бути зазначені інші умови, визначені законом та за домовленістю сторін. Відповідно до ст. 13 Закону України "Про споживче кредитування" договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема змагальність сторін та диспозитивність. Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно частини першої статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Стаття 80 ЦПК України передбачає достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов`язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду. Звертаючись до суду з даним позовом про захист прав споживачів, ОСОБА_1 просив визнати недійсним кредитний договір № 200288440, укладений ним з АТ "Банк Форвард", в частині нарахування відсотків, оскільки, згідно доводів позивача, ним не підписувалися Умови та Правила надання банківських послуг і не надавався паспорт споживчого кредиту, а також в частині нарахування пені та штрафних санкцій, які, згідно доводів позивача, нараховуються банком одночасно, що заборонено законодавством. Крім того, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги порушенням, на його думку, відповідачем вимог ст. 9, 11 Закону України "Про споживче кредитування". Сприяючи стороні позивача у реалізації його процесуальних прав, суд першої інстанції задовольнив клопотання про витребування доказів, витребував кредитний договір № 200288440 від 20 серпня 2020 року та розрахунок заборгованості на момент звернення з позовом. Всебічно і повно дослідивши наведені докази, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, суд першої інстанції вірно встановив, що безпосередньо в кредитному договорі № 200288440 від 20 серпня 2020 року, блок 1, сторони обумовили процентну ставку в розмірі 60 % річних, погоджено наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов`язань за договором, зокрема розмір процентної ставки за прострочену суму основного боргу по кредиту 0,00001 %, а також штраф/плату за пропущення платежів: першого пропуску - 0 грн., другого (підряд) пропуску - 350 грн., третього (підряд) пропуску - 400 грн., четвертого (підряд) та кожного наступного (підряд) - 400 грн. При цьому суд першої інстанції оцінив наявність в матеріалах справи копії паспорту споживчого кредиту з підписом позивача, надання якого передбачено ст. 9 Закону України "Про споживче кредитування", що спростовувало доводи ОСОБА_1 у позові про ненадання йому інформації для порівняння різних пропозиційкредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного кредиту. За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що умови кредитного договору погоджені сторонами до його укладення, викладені в тексті кредитного договору у спосіб, що не допускає їх подвійного тлумачення, всі суми у їх грошовому вимірі, зобов`язання щодо сплати яких бере на себе позичальник, відображені у графіку платежів, що є невід`ємною частиною кредитного договору. Укладення кредитного договору на визначених у ньому умовах є результатом вільного волевиявлення сторін, в тому числі позивача, шляхом вчинення свідомих дій та не суперечить вимогам чинного законодавства. Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги, що згідно оферти № 200288440 від 20 серпня 2020 року АТ "Банк Форвард" було незаконно встановлена щомісячна процентна винагорода за користування кредитом у розмірі 60 % річних та комісійна винагорода за обслуговування кредитної заборгованості. Позивачем не зазначається, в чому саме полягає незаконність встановлення банком ставки по кредиту та комісійної винагороди, з огляду на те, що їх наявність передбачена ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування" і віднесена до загальних витрат за споживчим кредитом, а за умовами оферти № 200288440 від 20 серпня 2020 року комісійна винагорода визначена в взагалі нульовому розмірі. Доводи апеляційної скарги в частині наведення змісту норм матеріального права, зокрема ч. 4 ст. 42 Конституції України, ст. 1, 3, 509 ЦК України, п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", а також рішення Конституційного Суду України у справі № 112/2013, правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17, без зазначення, яким чином судом першої інстанції було неправильно, на думку позивача, їх застосовано, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом. Спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи, а саме паспортом споживчого кредиту, доводи апеляційної скарги що при укладенні договору АТ "Банк Форвард" не дотримався вимог, передбачених законом про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Посилання в апеляційній скарзі на статтю 11 Закону України «Про захист прав споживачів`фактично зводяться до помилкового тлумачення правових норм, які регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги, що кредит було надано для оплати лікування, не підтверджуються будь-якими доказами, не спростовують висновків суду першої інстанції, не заявлялись в позовній заяві та відхиляються апеляційним судом. Доводи апеляційної скарги, що банк одночасно нараховує неустойку та штраф за порушення виконання договору, спростовуються умовами договору № 200288440 від 20 серпня 2020 року, в якому пеня не встановлена, даним обставинам було надано належної оцінки судом першої інстанції, відтак аргументи позивача є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом. Апеляційний суд приймає до уваги, що розрахунок заборгованості, доданий відповідачем до відзиву на позовну заяву, не містить в своїй структурі пені та штрафу, відтак доводи апеляційної скарги, що на сьогоднішній день АТ "Банк Форвард" вимагає у позивача сплатити заборгованість в розмірі 102226,23 грн., а отже неустойка у вигляді пені і штрафів та процентна складова одночасно стягненню з нього не підлягають, не знайшли свого підтвердження та відхиляються апеляційним судом. Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.