Постанова 4824 № 200/12578/18

Єдиний унікальний номер справи 200/12578/18 Провадження №22-ц/824/9364/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 липня 2021 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., за участю секретаря Сас Ю.В., розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 04 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання частково недійсним договору купівлі - продажу кредитного портфелю, В С Т А Н О В И В: У серпні 2018 року позивач звернулась до суду з позовом про визнання частково недійсним договору купівлі - продажу кредитного портфелю. Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 27.04.2012 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» був укладений договір купівлі-продажу кредитного портфелю, згідно якого залишок заборгованості споживача по споживчому кредиту у розмірі 880000,00 грн. ПАТ «ОТП Банк» було передано ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Позивач зауважує, що про укладення вказаного договору їй стало відомо тільки 11.12.2017 року в судовому засіданні по іншій справі з іншим предметом спору. Договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 27.04.2012 року відступлене право грошової вимоги до позивача, який не є суб`єктом господарювання, що є порушенням вимог закону. Крім того, у ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відсутні підстави для стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу кредитного портфелю, оскільки перехід права вимоги до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» можливий лише за умови сплати останнім коштів в сумі 394253,63 грн., однак ТОВ «ОТП Факторинг Україна» належним чином не підтвердив цього. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 04 лютого 2021 року в задоволенні вищезазначеного позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач направила апеляційну скаргу, в якій зазначила, що оскаржуване рішення вважає незаконним, та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. 08 червня 2021 року до Київського апеляційного суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він не погоджуючись із доводами викладеними у апеляційній скарзі, просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Позивач та відповідач до суду не з`явилися, про розгляд справи належним чином повідомленні, про причини неявки суд не повідомляли. У зв`язку із вказаним, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи без участі сторін. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що вказане рішення відповідає наведеним вимогам з огляду на наступне: Під час розгляду справи судом встановлено, що 20.08.2008 року між ФОП ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк») було укладено договір про надання кредитної лінії № CrL-SME300/070/2008, відповідно до умов якого позичальнику було видано кредит в розмірі 884000,00 грн. Згідно з п. 2 ч. 1 договору цільове призначення кредиту - фінансування поточної діяльності позичальника. 27.04.2012 між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» був укладений договір купівлі-продажу кредитного портфелю, згідно якого залишок заборгованості споживача по споживчому кредиту у розмірі 880000,00 грн. ПАТ «ОТП Банк» було передано ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Відповідно до Акту приймання-передачі кредитного портфелю від 27.04.2012, складеним між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк», продавець передав, а покупець прийняв кредитний портфель, як визначено у статті 1 Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 27.04.2012, укладеного між продавцем і покупцем, та у додатку 1 до договору. Дослідивши матеріали справи, колегією суддів апеляційного суду встановлено, що всі доводи апелянта, викладені у апеляційній скарзі, фактично є тотожними із позовними вимогами та були розглянуті в ході розгляду справи в суді першої інстанції. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що суд першої інстанції невірно зазначив, що позивача немає прав на визнання договору недійсним. Колегія суддів апеляційного суду не погоджується із таким твердженням апелянта. Правом на оскарження правочину володіє або його сторона (якою позивач не є), або особа, чиї право та інтереси порушуються таким правочином. Оскільки при переуступленні прав вимоги за договором факторингу (як і за договором цесії) до нового кредитора переходить право вимоги саме в тому обсязі та способі виконання, яке мав і попередній кредитор. За таких умов дані обставини для боржника залишаються незмінними, незважаючи на заміну кредитора. Таким чином права та обов`язки боржника не змінюються, відтак договір факторингу не породжує порушення або зачіпання інтересів такого боржника. Окремо апелянт стверджував про те, що за спірним договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 27 квітня 2012 року було відступлене право грошової вимоги до позивача, який не є суб`єктом господарювання, а тому факт укладення вказаного договору є неправомірним, що підтверджує наявність підстав для визнання його недійсним. З даним твердженням апелянта колегія суддів не погоджується, оскільки таке твердження не ґрунтується на вимогах закону. Ні ст. 1077 ЦК України, яка визначає положення договору факторингу, ні Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» таких обмежень не містять. Посилання апелянта на розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06.10.2014 за № 3552 є некоректним, оскільки воно врегульовує лише критерії віднесення певних видів діяльності до сфери регулювання такого органу і стосуються лише діяльності такої комісії. В той же час визначення здійснення цивільно-правових відносин факторингу встановлюється іншими нормативними документами, про які вже зазначалось вище. В апеляційній скарзі апелянт також зазначає про відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів того, що ТОВ «ОТП Факторинг України» сплатило 394 253, 63 грн., що підтверджує відсутність переходу до нього права вимоги, внаслідок чого з точки зору позивача спірний договір є недійсним. Факт розрахунків між сторонами за укладеним ними договором може мати значення лише для вирішення питання, чи перейшло право вимоги до нового кредитора або чи виконано зобов`язання однієї сторони договору перед іншою. В той час предметом розгляду у даній справі є питання дійсності чи недійсності договору факторингу, на яке стан розрахунків між договірними сторонами впливати не може. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни судових рішень суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні. Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 04 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий С.О. Журба Судді Т.О. Писана К.П. Приходько