Постанова 4824 № 754/326/23

Справа № 754/326/23 Головуючий в суді І інстанції Бабко В.В. Провадження № 22-ц/824/6451/2023 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 травня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Мельника Я.С., суддів: Матвієнко Ю.О., Гуля В.В., за участі секретаря Шевчук А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 12 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, шляхом скасування обтяження та арешту майна, ВСТАНОВИВ: У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила суд зняти арешт з усього майна і заборону на його відчуження, яке належить їй на праві власності, накладеного постановою Державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 12 січня 2023 року відмовлено у відкритті провадження у справі. Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що місцевий суд не врахував неможливості зняття арешту з майна безпосередньо державним виконавцем, що і стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом. Вважає, що подання скарги на дії державного виконавця в іншому порядку, визначеному ст.447 ЦПК України є неефективним способом захисту порушеного права, оскільки у даному випадку у державного виконавця відсутні підстави для вчинення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження. Звертає увагу на те, що вона не може звернутися до суду зі скаргою на дії державного виконавця, оскільки останній не розглядав справу як суд першої інстанції, а державний виконавець наклав арешт у межах виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого напису нотаріуса. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргузалишити без задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем заявлено вимоги, які за законом мають розглядатись в порядку судового контролю за виконанням судових рішень (Розділ VII ЦПК України). Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, на виконанні Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві перебував виконавчий напис від 28.12.2012 №3262, виданий приватним нотаріусом КМНО Паракудою І.В. на підставі договору іпотеки №71656, посвідченого 04.12.2007 приватним нотаріусом КМНО Івановою Л.М. 23.01.2017 постановою Державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1 відкрито виконавче провадження та накладено арешт на майно боржника ОСОБА_3 09.06.2020 постановою Державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі п.9 ч.1 ст. 37Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Згідно з частинами третьою п`ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Таким чином, позивач фактично звернулася до суду із скаргою на дії державного виконавця щодо винесеною ним постанови про накладення арешту на її майно в позовному порядку. Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_3 пред`явила позов, зі змісту якого не вбачається спору між сторонами про право власності (володіння, користування розпорядження) на майно, на яке накладено арешт, і таке право позивача ніким не оспорюється, не містить позов і матеріально-правових вимог. У пункті 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» судам роз`яснено, що вимоги сторони виконавчого провадження про зняття арешту з майна розглядаються не у позовному провадженні, а як оскарження рішення державного виконавця про оцінку майна в процесуальному порядку, передбаченому розділом VІІ ЦПК України, оскільки є процесуальною дією державного виконавця незалежно від того, яка конкретно особа (сам державний виконавець, залучений ним суб`єкт оціночної діяльності чи особа, яка рецензувала звіт про оцінку майна) здійснювала відповідні дії, так як виконавчо-процесуальні відносини виникли між сторонами виконавчого провадження та державним виконавцем і між державним виконавцем та суб`єктом оціночної діяльності. Вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред`явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може бути залученим судом до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлені ОСОБА_3 вимоги не можуть розглядатися у позовному провадженні, оскільки у такому випадку позивач одночасно має бути й відповідачем, так як її майно арештовано державним виконавцем, і вона же є боржником за виконавчим провадженням, що є неможливим відповідно до вимог статей 42, 48, 175, 447 ЦПК України. Аналогічна правова позиція узгоджується з постановою Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 520/7100/19 (провадження № 61-7689св20). Доводи апеляційної скарги про те, що державний виконавець наклав арешт у межах виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого напису нотаріуса, а суд не розглядав справу як суд першої інстанції не можуть бути підставою для скасування ухвали та не перешкоджає зверненню позивача до суду із відповідною скаргою в передбаченому законом порядку. Доводи апеляційної скарги не спростовують законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваної ухвали не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені такі порушення норм матеріального чи процесуального права, які б відповідно до ст. 376 ЦПК України, могли б бути підставою для її скасування, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. 374, 375 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 12 січня 2023 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: