Постанова 4824 № 754/16157/19

Справа № 754/16157/19 Головуючий в суді І інстанції Лісовська О. В. Провадження № 22-ц/824/6469/2023 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 травня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Мельника Я.С., суддів: Матвієнко Ю.О., Гуля В.В., за участі секретаря Шевчук А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 01 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, який обґрунтовувала тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 13.08.2005 року по 18.07.2017 року. У період шлюбу у сторін по справі народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі ними було придбано нерухоме та рухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 ; земельна ділянка, площею 0, 06 га, що знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, с\рада Руднянська, садівниче товариство «Шевченково»; легковий автомобіль OpelZafira, 2002 року випуску, д/н НОМЕР_1 . Враховуючи те, що сторони не можуть дійти згоди щодо поділу майна, а також того факту, що квартира та автомобіль перебувають фактично у користуванні відповідача, позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, зміну предмету позову, просила суд: 1) Визнати спільною сумісною власністю подружжя нерухоме та рухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, площею 0, 06 га, що знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, с\рада Руднянська, садівниче товариство «Шевченково»; легковий автомобіль OpelZafira, 2002 року випуску, д/н НОМЕР_1 ; причеп марки «Лев», 2014 року випуску; 2) У порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 ; 3) У порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 ; 4) У порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на автомобіль OpelZafira, 2002 року випуску, д/н НОМЕР_1 ; причеп марки «Лев», 2014 року випуску; 5) У порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на земельну ділянку площею 0, 06 га, що знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, с\рада Руднянська, садівниче товариство «Шевченково»; 6) Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за перевищення вартості ідеальної частки виділеного майна у розмірі 41071, 70 грн. та судові витрати у справі. У січні 2020 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 , яка обґрунтована тим, що у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбу ними було придбано нерухоме та рухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, площею 0, 06 га, що знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, с\рада Руднянська, садівниче товариство «Шевченково», вартістю 87500, 00 грн.; легковий автомобіль OpelZafira, 2002 року випуску, д/н НОМЕР_1 , вартістю 88944, 27 грн.; об`єкт незавершеного будівництва - триповерховий цегляний будинок, що знаходиться на земельній ділянці АДРЕСА_2 . При цьому відповідач вказував, що спірну квартиру було придбано ним за грошові кошти, надані його матір`ю у борг після продажу власної квартири, що підтверджується відповідною розпискою, а тому відповідач вважає вказану квартиру його особистим майном, що не підлягає поділу. Що стосується об`єкту незавершеного будівництва, то відповідач вказував, що він перебуває у фактичному володінні позивачки, оскільки знаходиться на земельній ділянці, що належить їй на праві власності. Вказаний будинок не введений в експлуатацію, право власності на нього не зареєстровано, хоча фактично будинок добудований повністю, придатний до проживання, до нього підведені комунікації, він укомплектований меблями та побутовою технікою. На підставі викладеного, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, зміну предмету позову, ОСОБА_1 просив суд: 1) Визнати квартиру АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_1 ; 2) У порядку поділу майна подружжя визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 та припинити право спільної сумісної власності подружжя на наступне майно: легковий автомобіль OpelZafira, 2002 року випуску, д/н НОМЕР_1 ; транспортний засіб марки «Лев» д/н НОМЕР_2 ; систему комплексної очистки води марки Нова вода; пилосос миючий марки Zelmer; LED-телевізор марки Samsung; 3) У порядку поділу майна подружжя визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2 та припинити право спільної сумісної власності подружжя на наступне майно: земельну ділянку, площею 0, 06 га, що знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, с\рада Руднянська, садівниче товариство «Шевченково»; об`єкт незавершеного будівництва - триповерховий цегляний будинок, що знаходиться на земельній ділянці АДРЕСА_2 ; пральну машину Haier; електричний водонагрівач накопичувального типу марки Thermex; пральну машину марки Candy; холодильник з нижньою морозильною камерою марки LG; йогуртницю та морозивницю марки Ariete; електричний водонагрівач (бойлер) марки Ariston; мікрохвильову піч марки LG; 4) У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити; 5) Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 01 грудня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя задоволено частково. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 нерухоме та рухоме майно, а саме: - квартиру АДРЕСА_1 ; - земельну ділянку, площею 0, 06 га, кадастровий номер 3221287601:02:001:0021, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; - автомобіль Opel Zafira, 2002 року випуску, д/н НОМЕР_1 ; - причеп марки «Лев», 2014 року випуску. У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 . У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 . У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль Opel Zafira, 2002 року випуску, д/н НОМЕР_1 та причеп марки «Лев», 2014 року випуску. У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 0, 06 га, кадастровий номер 3221287601:02:001:0021, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за перевищення вартості ідеальної частки майна у розмірі 41071, 70 грн. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання квартири особистою приватною власністю та поділ об`єкту незавершеного будівництва - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн., витрати по сплаті вартості експертизи у розмірі 1634, 40 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 5763, 00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 5763, 00 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом усіх обставин справи, просить його скасувати в частині відмови у задоволенні його зустрічних позовних вимог щодо визнання квартири АДРЕСА_1 його особистою приватною власністю, а також відмови у поділу між сторонами по справі об`єкту незавершеного будівництва: садового будинку, розташованого на земельній ділянці АДРЕСА_3 та стягнення з нього на користь позивача грошової компенсації за перевищення вартості ідеальної частки майна у розмірі 41 071,70 грн., а також в частині стягнення з нього на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що місцевим судом не враховано, що спірну квартиру було придбано ним за грошові кошти, надані його матір`ю у борг після продажу власної квартири, що підтверджується відповідною розпискою. Вказує, що позивачем жодними належними і допустимими доказами не спростовано презумпції спільності права власності подружжя на об`єкт незавершеного будівництва - садовий будинок, розташований на земельній ділянці № НОМЕР_3 , кадастровий номер 3221287601:02:001:0054, за адресою: АДРЕСА_2 , натомість, ним до зустрічної позовної заяви додавались копії розрахункових документів, квитанцій, договорів на придбання будівельних матеріалів, інструменту для будівництва, замовлення і виконання робіт з ремонту та оздоблення спірного об`єкту незавершеного будівництва, яким судом першої інстанції також не надано жодної оцінки, а тому місцевий суд фактично взагалі жодним чином не вирішив питання поділу зазначеного об`єкту між сторонами по справі. Вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт ціною позову та значенням справи для сторони. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч.1, 2 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Як вбачається з матеріалів справи, рішення суду першої інстанції в частині поділу земельної ділянки, площею 0,06 га, кадастровий номер 3221287601:02:001:0021, автомобіля Opel Zafira, 2002 року випуску, д/н НОМЕР_1 та причепа марки «Лев» сторонами не оскаржується, а відтак судом апеляційної інстанції не переглядається. Задовольняючи первісний позов в повному обсязі та частково зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що нерухоме та рухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 ; земельна ділянка, площею 0, 06 га, кадастровий номер 3221287601:02:001:0021; легковий автомобіль OpelZafira, 2002 року випуску, д/н НОМЕР_1 ; причеп марки «Лев», 2014 року випуску, є спільним майном подружжя. При цьому, суд встановив, що оспорювана квартира підлягає поділу на загальних підставах і за позивачкою та відповідачем повинно бути визнано право власності на квартиру по частині за кожним. Відмовляючи у задоволенні вимог зустрічної позовної заяви щодо поділу об`єкта незавершеного будівництва, суд першої інстанції виходив з того, що об`єкт незавершеного будівництва є садовим будинком та відноситься до самочинного будівництва, в тому відсутні правові підстави для поділу цього нерухомого майна між подружжям, оскільки вказаний об`єкт не може бути предметом поділу. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, з 13.08.2005 року по 29.07.2017 року сторони по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюб. У період перебування у зареєстрованому шлюбі у сторін по справі народилось двоє дітей: ОСОБА_5 , 2006 року народження, та ОСОБА_4 , 2012 року народження, що підтверджується свідоцтвами про народження. У період перебування у зареєстрованому шлюбі було придбано нерухоме та рухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 ; земельна ділянка, площею 0, 06 га, що знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, с\рада Руднянська, садівниче товариство «Шевченково»; легковий автомобіль OpelZafira, 2002 року випуску, д/н НОМЕР_1 ; причеп марки «Лев», 2014 року випуску. Як вбачається з письмових матеріалів справи, квартира АДРЕСА_1 була придбана сторонами згідно Договору купівлі-продажу від 21.04.2016 року. Земельна ділянка, площею 0, 06 га, що розташована у с/раді Руднянська, придбана сторонами згідно Договору купівлі-продажу від 31.05.2014 року. Легковий автомобіль Opel, 2002 року випуску, придбаний сторонами 01.11.2011 року, що підтверджується листом ТСЦ № 8048 від 19.10.2019 року. Причеп Лев був придбаний сторонами 19.02.2014 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру МВС України. Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує. Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 1, 2 статті 71 СК України). Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13. За таких обставин згідно з нормами сімейного законодавства умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя. Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Так, при розгляді справи встановлено, що 04.12.2015 року мати відповідача ОСОБА_7 продала належну їй квартиру АДРЕСА_4 , що підтверджується Договором купівлі-продажу від 04.12.2015 року. Продаж квартири, згідно договору, було здійснено за 108508, 00 грн. Відповідно до розписки ОСОБА_7 , що була надана новому власнику квартири ОСОБА_8 04.12.2015 року, нею було отримано у рахунок продажу квартири 27000, 00 доларів США, що станом на день продажу становило 623430, 00 грн. У подальшому мати відповідача ОСОБА_7 27.03.2016 року передала відповідачу ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 27000, 00 доларів США. Відповідно до вказаної розписки, що написано ОСОБА_7 , вона підтверджує, що передала своєму сину ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 27000, 00 доларів США для придбання квартири АДРЕСА_1 . 21.04.2016 року ОСОБА_1 був укладений Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 3 вказаного Договору продаж квартири був здійснений за 517430, 00 грн. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що відповідачем ОСОБА_1 не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірна квартира є його особистою приватною власністю, оскільки ним не надано доказів того, що кошти надані його матір`ю, згідно розписки від 27.03.2016 року, були спрямовані на придбання спірної квартири. Крім цього, колегія суддів вважає, що показання свідка ОСОБА_7 є особливим видом доказів, пов`язаних із ризиком суб`єктивного відношення до сторін, і що є їх особистим сприйняттям відносин, які існували між даними особами, але самі по собі лише підтверджують обставини придбання квартири та проживання сторін у шлюбі. Доводи апелянта щодо неправомірності відмови судом у визнанні спільним сумісним майном подружжя та поділу об`єкта незавершеного будівництва, оцінюються колегією суддів критично, позаяк відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, що вказане майно набуло статусу нерухомого майна, тобто не є самочинним та було збудовано і зареєстровано у встановленому законом порядку, а тому відсутні підстави для визнання його спільним сумісним майном подружжя. У постанові Верховного Суду від 15.04.2020 в справі №307/3957/14-ц вказано, що «самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу між подружжям. Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 04.12.2013 у справі №6-130цс13. На підставі викладеного, колегією суддів відхиляються також доводи апелянта про помилковість розрахунку стягнення з нього компенсації за перевищення вартості ідеальної частки майна на рахунок позивача, без урахування вартості та розподілу між сторонами об`єкта незавершеного будівництва, оскільки вказаний об`єкт не може бути предметом поділу між подружжям. У частинах четвертій - шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновки, що «розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Як вбачається з матеріалів справи, між позивачкою ОСОБА_2 та адвокатом Бондарчук Ю.Ю. був укладений Договір про надання правничої допомоги від 17.10.2019 року. 17.10.2019 року між вказаними сторонами була укладена Додаткова угода до Договору від 17.10.2019 року. 31.10.2019 року адвокатом був складений Акт приймання-передачі наданих послуг до Договору від 17.10.2019 року, відповідно до якого адвокатом надано послуги ОСОБА_2 на загальну суму 10000, 00 грн. Надані послуги адвоката були сплачені позивачкою у сумі 10000, 00 грн., що підтверджується відповідною квитанцією. А тому, твердження апелянта про неправильність розподілу витрат на правову допомогу, також оцінюються колегією суддів критично, позаяк позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження понесених витрат, натомість відповідач не спростував розумність та обґрунтованість таких витрат, тобто невідповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом допомоги, а тому у суду першої інстанції були відсутні підстави для відмови у стягненні понесених позивачем витрат на правничу допомогу. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені такі порушення норм матеріального чи процесуального права, які б відповідно до ст. 376 ЦПК України, могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційну скаргунеобхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 01 грудня 2022 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: