Постанова 4824 № 754/6142/22

Справа № 754/6142/22 Головуючий в суді І інстанції Саламон О.Б. Провадження № 22-ц/824/10414/2022 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Мельника Я.С., суддів: Матвієнко Ю.О., Гуля В.В., за участі секретаря Гайдаєнко В.С., розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 05 серпня 2022 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про зняття арешту з нерухомого майна, ВСТАНОВИВ: У серпні 2022 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , накладений постановою державного виконавця відділу ДВС Деснянського РУЮ м. Києва від 24.06.2003 року, який, на думку позивача, накладено помилково та неправомірно. Зазначав, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2003 року зобов`язано державного виконавця відділу ДВС Деснянського РУЮ м. Києва скасувати постанову від 04.06.2003 про арешт майна боржника, а саме кв. АДРЕСА_1 . Листом №7114Р від 27.05.2022 року Деснянського ВДВС у м. Києві повідомило, що згідно даних АСВП відсутні відомості про перебування на виконанні в 2003 році виконавчих проваджень щодо ОСОБА_1 . Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 05 серпня 2022 року відмовлено у відкритті провадження у справі. Не погоджуючись із цією ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Обґрунтовував доводи апеляційної скарги тим, що місцевий суд не врахував неможливості зняття арешту з майна безпосередньо державним виконавцем, що і стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом. Вважав, що подання скарги на дії державного виконавця в порядку визначеному ст.447 ЦПК України є неефективним способом захисту порушеного права, оскільки у даному випадку у державного виконавця відсутні дані для вчинення виконавчих дій в межах виконавчого провадження, що відсутнє в базі АСВП за строком давності. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем заявлено вимоги, які мають розглядатись в порядку судового контролю за виконанням судових рішень (Розділ VII ЦПК України). Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, постановою державного виконавця відділу ДВС Деснянського РУЮ м. Києва від 24.06.2003 року накладений арешт з квартири АДРЕСА_1 . Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2003 року зобов`язано державного виконавця відділу ДВС Деснянського РУЮ м. Києва скасувати постанову від 04.06.2003 року про арешт майна боржника. Листом №7114Р від 27.05.2022 року Деснянського ВДВС у м. Києві повідомило, що згідно даних АСВП відсутні відомості про перебування на виконанні в 2003 році виконавчих проваджень щодо ОСОБА_1 . Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Згідно з частинами третьою п`ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 пред`явив позов, зі змісту якого не вбачається спору між сторонами про право власності (володіння, користування розпорядження) на майно, на яке накладено арешт, і таке право позивача ніким не оспорюється, не містить позов і матеріально-правових вимог. У пункті 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» судам роз`яснено, що вимоги сторони виконавчого провадження про зняття арешту з майна розглядаються не у позовному провадженні, а як оскарження рішення державного виконавця про оцінку майна в процесуальному порядку, передбаченому розділом VІІ ЦПК України, оскільки є процесуальною дією державного виконавця незалежно від того, яка конкретно особа (сам державний виконавець, залучений ним суб`єкт оціночної діяльності чи особа, яка рецензувала звіт про оцінку майна) здійснювала відповідні дії, так як виконавчо-процесуальні відносини виникли між сторонами виконавчого провадження та державним виконавцем і між державним виконавцем та суб`єктом оціночної діяльності. Вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред`явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може бути залученим судом до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлені ОСОБА_1 вимоги не можуть розглядатися у позовному провадженні, оскільки у такому випадку позивач одночасно має бути й відповідачем, так як його майно арештовано державним виконавцем, і він же є боржником за виконавчим провадженням, що є неможливим відповідно до вимог статей 42, 48, 175, 447 ЦПК України. Аналогічна правова позиція узгоджується з постановою Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 520/7100/19 (провадження № 61-7689св20). Доводи апеляційної скарги не спростовують законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу місцевого суду - без змін. Керуючись ст. 374, 375 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 05 серпня 2022 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: