Постанова Волинський апеляційний суд № 161/12262/22

Справа № 161/12262/22 Головуючий у 1 інстанції: Пахолюк А. М. Провадження № 22-ц/802/448/23 Доповідач: Федонюк С. Ю. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 травня 2023 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Федонюк С. Ю. суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В., з участю: секретаря судового засідання Савчук О. В., позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення авансу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2023 року, В С Т А Н О В И В: У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 08.07.2021 року між ним та відповідачем був укладений договір, згідно з яким відповідач зобов`язувався протягом 90 календарних днів придбати та передати у його власність автомобіль марки «Mitsubishi Outlander», доставити даний автомобіль до м. Луцька, сплатити митні та інші обов`язкові збори за вказаний автомобіль, провести та оплатити сертифікацію даного автомобіля. Того ж дня він передав відповідачу 11500,00 доларів США, що підтверджується відповідною розпискою. Позивач зазначав, що в день підписання договору відповідач отримав від нього за автомобіль також грошові кошти в розмірі 6600 доларів США. Станом на день подання позову автомобіль не був йому придбаний, передплата відповідачем повернута лише частково - в загальному розмірі 6 600 доларів США. На підставі наведеного ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості за вищевказаним договором в розмірі 420538,90 грн, що відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 31.08.2022 р. (за 1 долар США - 36,5686 грн ) в еквіваленті становило 11 500 доларів США, а також стягнути судовий збір. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість з повернення попередньої оплати (авансу) в розмірі 90 000 грн 00 коп. В решті вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 900 грн 00 коп. Не погодившись із даним рішенням суду в частині відмови у позові, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вказував на неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду в частині відмови у позові скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що в день підписання договору ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 за автомобіль грошові кошти в загальному розмірі 18 100 доларів США, про що зазначено в розписці. Враховуючи часткове повернення грошових коштів у розмірі 6 600 доларів США, в тому числі в готівковому порядку та грошовими переказами на картковий банківський рахунок, залишок передплати (авансу), що підлягає поверненню відповідачем на користь позивача, становить 11 500 доларів США (18 100 доларів США 6 600 доларів США), отже заборгованість з повернення попередньої оплати (авансу) у сумі на день подання позову складає в еквіваленті 420 538,90 грн. Позивач в апеляційній скарзі посилається на те, що листування в додатку «Viber» не може слугувати належним, достовірним та достатнім доказом суми залишку заборгованості, оскільки відповідач не надав суду листування в повному обсязі та не зазначив про те, що між сторонами існувала домовленість про повернення коштів частинами кожного тижня за узгодженим графіком, а сума 90 000 грн, про яку йде мова в додатку-месенджері «Viber», є частиною боргу, яка підлягала поверненню на той момент на поточному тижні, а не залишок всієї суми заборгованості відповідача перед позивачем. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 вказувала про законність та обґрунтованість рішення суду, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін, заперечивши заявлений розмір заборгованості за договором. Зазначала про безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги та покликалась на те, що позивачем визнано факт та підтверджено зміст переписки в додатку «Viber» про заборгованість, лише неправдиво витлумачено повідомлення щодо остаточної суми боргу, посилаючись на неіснуючі домовленості про щотижневі перерахунки заборгованості. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 через систему відеоконференції апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, викладених у ній. ОСОБА_2 та його представник адвокат Хвищук Н. В. до суду не з`явилися, будучи належно повідомленими про час та місце судового розгляду справи. У клопотанні від 28 квітня 2023 року просили розгляд справи проводити за їх відсутності, а тому апеляційним судом ухвалено проводити розгляд справи за відсутності сторони позивача, що відповідає нормам ч.2 ст.372 ЦПК України. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши пояснення позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Частинами 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає даним вимогам закону з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 дійшла висновку, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. З матеріалів справи встановлено, що 08.07.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір, згідно з яким відповідач ОСОБА_2 за винагороду в розмірі 17500 доларів США зобов`язувався протягом 90 календарних днів придбати та передати у власність позивача автомобіль марки «Mitsubishi Outlander», VIN: НОМЕР_1 ; доставити даний автомобіль на територію України, до м. Луцька; сплатити митні та інші обов`язкові збори за вказаний автомобіль; провести та оплатити сертифікацію вказаного автомобіля. В договорі зазначено, що в якості передоплати відповідач ОСОБА_2 отримав 11500 доларів США, що відображено друкованим текстом. Також договором передбачено, що у випадку неможливості виконання вказаних вище зобов`язань, ОСОБА_2 зобов`язується повернути отриману передоплату в розмірі 11500 доларів США упродовж 15 календарних днів (а.с.6). Разом з тим, під друкованим текстом договору, датованим 08.07.2021 та підписаним обома сторонами, рукописним текстом зазначено про те, що «отримав 6 600 доларів США» із указанням прізвища Оріховець і проставленням підпису. Складання сторонами цієї розписки та отримання від позивача відповідачем коштів у розмірі 11500,00 доларів США сторонами не оспорюється. Проте, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції в мотивувальній частині зазначив, що судом встановлено, що загальний розмір суми, яка була передана відповідачу згідно з розпискою, становить 18 100 доларів США, Суд виходив із позовної заяви та пояснень позивача про те, що в договорі ОСОБА_2 дописано про отримання як авансу додатково ще 6600 доларів США, хоча така сума перевищує обумовлену договором суму (17500 доларів США), без пояснення причини такого збільшення вартості послуги. Колегія суддів не погоджується з таким твердженням суду щодо одержання відповідачем авансу за виконання послуги в сумі 18100 доларів США та вважає його помилковим, оскільки наведе не узгоджується зі змістом письмового договору та суперечить іншим доказам у справі, а тому не може бути взяте до уваги при визначенні суми боргу з огляду на наступне. Згідно зі ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до частин першої та п`ятої ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з положеннями статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частини 1, 2 статті 639 ЦК України). За змістом ч. 1 ст. 640 та ч. 2 ст. 642 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.2 ст.638 ЦК України). Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. В позовній заяві ОСОБА_1 посилався на те, що відповідач не виконав укладеного між ними договору, не доставив даний автомобіль та не повернув грошові кошти в повному обсязі, які були ним сплачені в якості попередньої оплати за виконання послуги з доставки та оформлення у його власність вказаного у договорі автомобіля. Попередня оплата (аванс) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (ст.570 ЦК України). Отже, правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором не змінюється і залишається такою до моменту, коли сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу переданої суми. Зі змісту договору вбачається, що сторони визначили вартість винагороди ОСОБА_2 за надані послуги в розмірі 17 500 доларів США, відповідно за яку останній зобов`язався придбати обумовлений автомобіль та доставити замовнику. Рукописним написом під друкованим текстом договору зазначено про отримання грошових коштів у сумі 6600 доларів США. Проте, пояснення позивача про передання ним ОСОБА_2 додатково ще 6600 доларів США понад суму 11500 доларів США в якості передоплати не знаходить свого підтвердження та не узгоджується з іншими доказами у справі. Умовами договору передбачено, що в разі невиконання відповідачем домовленостей, останній зобов`язується повернути отриману передоплату в розмірі 11500 доларів США. Про інші кошти жодних домовленостей сторонами в договорі не йшлося. Судом з матеріалів справи встановлено, що на рахунок ОСОБА_1 (картка НОМЕР_2 ) 16.08.2022 року надійшло три перекази на загальну суму 70 тис. грн з карток ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (а.с.11), а також 17.08.2022 року (на картку НОМЕР_3 , належну ОСОБА_5 ) від ОСОБА_2 здійснено переказ на суму 20 тис. грн (а.с.12), тобто всього через банк сплачено суму 90 тис. грн. Також сторонами не заперечується факт часткового повернення коштів ОСОБА_2 позивачу на суму 6600 доларів США. Про повернення авансу відповідачем саме у такій сумі стверджував і позивач ОСОБА_1 , зокрема і в судовому засіданні суду апеляційної інстанції. ОСОБА_1 суду пояснив, що цю суму складають кошти, перераховані через банк на платіжну картку в сумі 90 тисяч грн, та передані готівкою через осіб, які їхали з м. Луцька в м. Одесу. Проте, на запитання суду, ким були передані гроші від ОСОБА_2 , коли та в якій сумі, позивач жодних конкретних відповідей дати суду не зміг, лише вказав, що це була якась незначна сума і навіть приблизно день передачі коштів не пам`ятає, як і прізвища цих осіб. Разом з тим, відповідачем ОСОБА_2 , який заперечив заявлену в позові суму заборгованості, було надано скріншоти з мобільного додатку-месенджера «Viber», в яких відображено переписку між сторонами щодо заборгованості за спірним договором. З цих роздруківок у письмовому вигляді вбачається, що 16 серпня 2022 року ОСОБА_1 надіслано ОСОБА_2 інформацію про номери карток 41…7547 та 41….6327 для перерахування коштів. ОСОБА_2 ставилося запитання ОСОБА_1 про те, яка має бути сума до повного розрахунку і він відповів, що «180 к рівними частинами на картки 41…6327 і 41…7547» (а.с.83). А також ним було підтверджено отримання через банк 90 тис. грн 16 серпня 2022 року (а.с.85). Зі змісту вказаної переписки у «Viber» вбачається, що 17.08.2022 року на запитання ОСОБА_2 про підтвердження залишку боргу за авто у сумі 90 000 грн ОСОБА_1 відповів : «згідний» (а.с.86). Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що твердження позивача щодо досягнення угоди про погашення боргу щотижнево по 90 тис. грн не доведене жодними належними і допустимими доказами та не відповідає умовам письмового договору. Таким чином, рукописний запис під текстом договору свідчить про повернення частини боргу у сумі 6600 доларів США, а не отриману суму авансу, виходячи з такого розрахунку: 11500 дол. США 6600 дол. США = 4900 дол. США. 4900 дол. США в еквіваленті на гривні залежно від курсу на день отримання (який коливався в межах 36,6 36,7 грн за 1 дол.) становило 180000 грн, з яких частину в сумі 90000 грн сплачено 16 та 17 серпня 2022 року, а тому дійсно сума залишку боргу становить 90000 грн (180000 грн - 90000 грн). За обставинами справи колегія суддів вважає, що борг відповідача, з урахуванням вже повернутої ним суми у розмірі 90 000 грн та 6600 доларів США, становить 90000 грн різницю між отриманою та повернутою сумою коштів, яку на думку апеляційного суду, правильно стягнув суд першої інстанції. Оскільки наведений розрахунок повністю узгоджується із доводами відповідача, підтвердженими скріншотами переписки у месенджері «Viber», то суд апеляційної інстанції вважає доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі необґрунтованими, а висновок суду першої інстанції щодо суми стягнутого боргу правильним. Отже, обставини про розмір отриманої ОСОБА_2 загальної суми передоплати в сумі 18100 доларів США, зазначені судом першої інстанції в мотивувальній частині рішення як встановлені судом, слід визнати помилковими. Разом з тим, покликання в апеляційній скарзі на неправомірне визнання судом належними доказами скріншотів з мобільного додатка-месенджера «Viber», наданого відповідачем ОСОБА_2 , колегія суддів не бере до уваги, оскільки такі докази суд проаналізував у сукупності з іншими доказами у справі та правильно врахував, що позивачем визнано факт належності переписки сторонам, відповідність дати, змісту та обставин викладеної інформації фактичним подіям, не заперечив правдивість вказаних записів, а лише протлумачив зміст цієї переписки по іншому як виконання домовленостей не щодо остаточного боргу, а як боргу за поточний тиждень. Однак, суд не може взяти до уваги такі доводи, оскільки на підтвердження існування вказаних домовленостей позивачем жодних доказів, у тому числі й у вигляді всієї переписки за допомогою месенджера «Viber», суду не надано. Також не підтверджується жодними доказами пояснення ОСОБА_1 , висловлені ним у суді апеляційної інстанції, що сума 6600 доларів США це попередня оплата виконавцю за ремонт автомобіля, оскільки умовами договору не передбачено надання послуг з ремонту автомобіля, а тому такі твердження є необґрунтованими та не можуть братися до уваги. Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 89 ЦПК України). У частинах першій, третій статті 100 ЦПК України передбачено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), вебсайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Оцінюючи докази, надані відповідачем у вигляді паперових копій електронних доказів - листування у мобільному додатку «Viber», на обгрунтування безпідставності доводів апелянта про те, що переписка не підтверджує існування узгодження між сторонами остаточної суми боргу, апеляційний суд відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України керується висновками, викладеними у постановах Верховного Суду. Верховний Суд неодноразово зазначав, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст.7 ЦК. Верховний Суд у постановах від 27.11.2019 р. (справа №1540/3778/18), від 25.03.2020 р. (справа №570/1369/17), від 17.04.2020 р. (справа №905/2319/17), від 13.07.2020 р. (справа №753/10840/19), від 18.02.2021 р. (справа №442/3516/20) дійшов висновку, що переписка у Viber, Skype та інших месенджерах, надані сторонами скріншоти повідомлень з телефону та планшету, роздруківки з «Viber», включно з голосовими повідомленнями та іншим, є належними та допустимими електронними доказами у судових справах, які досліджені судами в їх сукупності та яким надана належна правова оцінка. Зокрема, у постанові Верховного Суду від 13 липня 2020 року у справі № 753/10840/19 зроблено висновок, що такі роздруківки є паперовою копією електронного доказу. Звідси вони мають бути засвідчені як паперові копії в порядку, встановленому чинним законодавством, та не підлягають засвідченню електронним підписом (п.82 постанови Верховного Суду від 15.07.2022р. (справа №914/1003/21)). У постанові від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20 Верховний Суд вказав, що «подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, лише у випадку, якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Аналогічний висновок зроблений у постанові від 23 вересня 2021 року у справі № 910/17662/19. Отже, зі скріншотів переписки з позивачем у месенджері «Viber», наданих ОСОБА_2 , вбачається підтвердження факту домовленої сторонами остаточної суми боргу відповідачем. Вказана переписка містить відомості щодо карткових рахунків ОСОБА_1 , відкритих в АТ КБ «ПриватБанк», на які слід здійснювати переказ грошей, та залишку заборгованості у розмірі 90 000 грн. При цьому, у переписці позивач не заперечував проти отримання саме такої суми грошових коштів від відповідача. Таким чином, з урахуванням наведеного надана ОСОБА_2 переписка є належним доказом взаємовідносин сторін у справі та наявність підтвердження спірного розміру заборгованості, про що вірно зазначено судом першої інстанції. Статтею 12 ЦПК України встановлена рівність прав учасників справи щодо здійснення процесуальних прав та обов`язків, передбачених Законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Верховний Суд у постановах від 07 липня 2021 року у справі № 420/370/19, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17 неодноразово наголошував на необхідності застосування категорії стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ч.4 ст.376 ЦПК). З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції зробив правильні по суті висновки із заявлених вимог і в рішенні навів мотивовані оцінки аргументів сторін, а також мотиви прийняття і відхилення наданих у справі доказів, та враховуючи, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, однак зважаючи на допущені судом помилкові висновки в мотивувальній частині, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу, а рішення в частині мотивів часткового задоволення позову змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті рішення суду залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2023 року в даній справі змінити в частині мотивів часткового задоволення позову, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді