Постанова 4813 № 947/21788/20

Номер провадження: 22-ц/813/2266/21 Номер справи місцевого суду: 947/21788/20 Головуючий у першій інстанції Калініченко Л. В. Доповідач Дришлюк А. І. Категорія: 24 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д., при секретарі судового засідання Рибачук О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2020 року в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів,- ВСТАНОВИВ: 03 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Київського районного суду міста Одеси з позовом про стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 211886 гривень 22 копійки, що є еквівалентом 8000 доларів США, передані в якості авансу за договором оформленим у формі розписки від 27.04.2017 року, а також інфляційні втрати в сумі 47841 гривня 28 копійок; три відсотки річних в сумі 18206 гривень 99 копійок; витрати на правничу допомогу в сумі 13500 гривень 00 копійок та витрати по сплаті судового збору (а.с. 1-7). 24 листопада 2020 року рішенням Київського районного суду м. Одеси у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів відмовлено (а.с. 56-61). 24 грудня 2020 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 направила до Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2020 року. Апелянт вважає оскаржуване рішення таким, що прийнято у результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи та зроблено висновки, які їм не відповідають. Апелянт вказує на те, що судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки доказам, а саме, розпискам від 27 квітня 2017 року та від 05 травня 2017 року які, на думку апелянта, є належними доказами, оскільки містять належну інформацію щодо предмета доказування. На думку апелянта, не було досліджено та не перевірено того факту, що станом на дату складання вказаних розписок ОСОБА_3 був обізнаний про юридичну неможливість надання послуг з оформлення права власності на земельні ділянки, адже діяв відповідний мораторій, що виключав правомірність такого оформлення. Апелянт вважає, що посилання суду першої інстанції, як на одну з підстав відмови у задоволенні позову, не надання доказів досудового врегулювання спору суперечить ст. 16 ЦК України та рішенню Конституційного суду України від 09.07.2002 року по справі №1-2/2002. Апелянт мотивує це тим, що обрання певного засобу правового захисту є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно його використовує. Апелянт просить суд скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 задовольнити в повному обсязі; вирішити питання щодо розподілу судових витрат. З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 14, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило затягування розгляду справи по незалежним від суду причинам. 06 квітня 2021 року до Одеського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим наполягав на відхиленні вимог апеляційної скарги, з огляду на таке. Відповідач пояснив, що між ним та ОСОБА_1 письмово було укладено договір про надання послуг з оформлення документів. Тобто, як зазначає відповідач, предметом договору було саме надання допомоги з питання оформлення необхідних для проведення угоди купівлі-продажу земельних ділянок документів, строк виконання договору 4 місяці з моменту внесення авансу, тобто з 27.04.2017 року по 27.08.2017 року. Відповідач зазначає, що ціною договору була сума, зазначена як загальна сума авансу за надання послуг з допомоги по оформленню документів ОСОБА_3 і складала 21000 дол. США (що становила повну оплату його роботи за договором). При цьому, вказує відповідач, що у розписці було визначено, що загальна вартість оформлення (тобто отримання права власності на земельні ділянки шляхом укладення договору купівлі-продажу земельних ділянок) становить 42000 дол. США, тобто решта 21000 дол. США мала бути оплачена ОСОБА_1 продавцям земельних ділянок, з розрахунку 1 га = 1400 дол США, тобто до придбання планувалося загалом 15 гектарів, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства. Відповідач вважає, що ним зобов`язання за договором про надання послуг було виконано у повному обсязі. Однак, зазначає відповідач, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 по-іншому тлумачить змість укладеного з ОСОБА_3 договору, звернувшись до суду із цією позовною заявою, позивач не вказала які саме дії не були вчинені відповідачем, не надала докази невчинення тих дій, які, на її думку, мали бути вчинені відповідно до умов укладеного договору, а також не надала доказів виконання зі свого боку обов`язків із взаємодії із ОСОБА_3 у вигляді вчасної та повної оплати та передачі необхідних документів. З огляду на викладене, відповідач просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої залишити без змін. 15 червня 2021 року до Одеського апеляційного суду надійшли письмові заперечення на відзив на апеляційну скаргу, в якому представник позивача адвокат Теплякова Т.Є. вказувала на те, що у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 визнає факт укладання між ним та ОСОБА_1 договору про надання послуг з оформлення документів і підтверджує, що предметом цього договору було саме надання ним, ОСОБА_3 , допомоги ОСОБА_1 з оформлення необхідних документів для укладення договорів купівлі-продажу земельних ділянок. Також, зазначає представник позивача, ОСОБА_3 підтверджує факт отримання ним грошових коштів від ОСОБА_1 в рахунок виконання зобов`язання (договору про надання послуг) в розмірі 21000 дол. США та не оспорює, що це зобов`язання він мав виконати у строк з 27.04.2017 року по 27.08.2017 року. Отже, вважає представник позивача, результатом належного виконання ОСОБА_3 вказаного зобов`язання мало б бути укладення ОСОБА_1 договорів купівлі-продажу земельних ділянок у строк, передбачений договором про надання послуг. Однак, зазначає представник позивача зі спливом 4 місяців, обумовлених у розписці від 27.04.2017 року, відповідач не надав та не підготував жодного документу, направленого на оформлення права власності позивача на земельні ділянки. Крім того, представник позивача звертає увагу на те, що у разі, якщо б ОСОБА_3 дійсно виконав всі перелічені ним види послуг та витратив кошти за цільовим призначенням, то в його інтересах було скласти та підписати з ОСОБА_1 акт виконаних робіт, в якому зазначити перелік наданих послуг та розмір витрат, пов`язаних з їх наданням, а також надати на підтвердження відповідні письмові докази. Однак, зазначає представник позивача, ні акту виконаних робіт, ні платіжних, ні інших документів ОСОБА_3 не надано, що свідчить про невиконання ним взятих на себе зобов`язань про надання ОСОБА_1 послуг з оформлення необхідних документів для укладення договорів купівлі-продажу земельних ділянок. Окрім цього, на спростування тверджень ОСОБА_3 , викладених у відзиві на апеляційну скаргу, представник позивача просила додатково долучити до матеріалів справи Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, видану Управлінням державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради від 03.06.2021 року № 259758041, якою підтверджується, що як і на час подання позовної заяви та апеляційної скарги, так і на дату, коли зобов`язання мало бути виконано, за ОСОБА_1 не було зареєстровано та не реєструвалося право власності на будь-які земельні ділянки, ОСОБА_1 не була стороною жодного договору купівлі-продажу земельних ділянок за будь-який період часу. З даного приводу, апеляційний суд зазначає, що на підставі ч. 2, 8 ст. 83 ЦПК України не приймає до розгляду поданий представником позивача доказ, оскільки останнім не обґрунтовано неможливість подання даного доказу у строк, передбачений ЦПК України, з причин, що не залежали від неї. В судовому засіданні 30 вересня 2021 року представник апелянта апеляційну скаргу підтримав. Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував. Заслухавши суддю-доповідача та дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, пояснення учасників провадження, яка з`явились, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга частково підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача про невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, на підтвердження чого останнім було складено розписку від 27.04.2017 року, недоведені, оскільки позивачем в порушення вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України не подано до суду жодного доказу на підтвердження невиконання таких зобов`язань, доказів на підтвердження які саме документи мав оформити відповідач, а також не надано доказів стосовно повернення відповідачем коштів в сумі 13000 дол. США, за наслідком чого суд першої інстанції позбавлений можливості перевірити дійсні обставини справи та встановити факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань та наявність в останнього обов`язку з повернення частки отриманого авансу. Також в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що позивачем на підтвердження будь-яких договірних зобов`язань з відповідачем не надано до суду жодного доказу на підтвердження передання відповідачеві документів для здійснення подальших дій від імені позивачки, як і доказів на підтвердження звернення позивача до відповідача з вимогою про повернення авансу, через неналежне виконання зобов`язань (а.с. 59). Як вбачається з матеріалів справи, 27 квітня 2017 року ОСОБА_3 склав розписку про отримання у ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 10000 дол. США, як аванс за надання допомоги в оформленні документів щодо права власності на земельні ділянки. В розписці зазначено, що повна сума авансу складає 21000 дол. США, а загальна вартість оформлення документів складає 42000 дол. США. Наступну частку авансу, а саме 11000 дол. США, ОСОБА_1 зобов`язана надати до 05 травня 2017 року. В розписці також зазначено, що документи будуть оформлені протягом 4 місяців з моменту надання авансу, а оформлення договорів купівлі-продажу здійснюється за рахунок покупця (а.с. 14). Таким чином між сторонами укладено договір про надання послуг. Як вбачається з матеріалів справи, 05 травня 2017 року ОСОБА_3 склав ще одну розписку, в якій зазначено, що він отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 11 000 дол. США, в рахунок виконання ОСОБА_1 домовленостей по розписці від 27.04.2017 року (а.с. 15). В позовній заяві позивач вказувала на те, що відповідачем умови вказаного договору не виконані, документи не оформлені, здійснено повернення частки грошових коштів в сумі 13000 доларів США, інша частка в сумі 8000 доларів США не повернута (а.с. 2). Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до ч. 1 ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. Відповідно до ч. 1 ст. 905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до ч. 1 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Оскільки договору купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства між сторонами укладено не було, враховуючи те, що сторони не оспорюють факт прийому-передачі грошових коштів за розписками від 27.04.2017 року та 05.05.2017 року, а також те, що позивачка визнає факт повернення їй 13000 дол. США та просить повернути їй різницю між отриманим та повернутим авансом, то передана позивачкою авансова сума у загальному розмірі 8000 дол. США підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. З огляду на це, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення грошових коштів у розмірі 8000 дол. США. Також, апеляційний суд вважає за потрібне зазначити, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення правомірно відмовив у прийнятті відзиву, так як відзив відповідачем було подано з пропуском строку, зазначеного в ухвалі про відкриття провадження у справі, оскільки відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом, а документи , подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Стосовно заявлених позивачем вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних апеляційний суд вважає за потрібне зазначити наступне. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. Разом із тим у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року у цивільній справі № 130/2604/18. З огляду на це, апеляційний суд зазначає, що позовні вимоги в частині відшкодування інфляційних втрат задоволенню не підлягають. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем подано розрахунок 3% річних, в якому сума заборгованості становить 18206,99 грн (а.с. 25). З урахуванням положень ч. 2 ст. 625 ЦК України апеляційний суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у вигляді 3% річних у розмірі 240 дол. США, оскільки основне зобов`язання було визначено у іноземній валюті. Щодо посилань сторони відповідача на пропуск позовної давності, то його сплив було перервано поверненням частини грошових коштів (ч. 1 ст. 264 ЦК України), а тому відповідні посилання представника відповідача відхиляються. Апеляційний суд також звертає увагу на те, що відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Як вбачається з матеріалів справи, 10 липня 2020 року між позивачем ОСОБА_1 , та Адвокатським об`єднанням «Пролігалс» було укладено Договір №009/10-07-2020 про надання правничої (правової) допомоги (а.с. 26-26 зворот). Як вбачається з Виписки з особового рахунку, ОСОБА_1 згідно з рахунком №009/10-07-2020 від 15.07.2020 року за договором про надання правової допомоги сплатила на користь АО «Пролігалс» 13500 грн (а.с. 27). Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення». Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на це, враховуючи доведеність витрат позивача на професійну правничу допомогу та часткове задоволення позову, апеляційний суд наводить наступний розрахунок витрат на правничу допомогу. Позов фактично задоволено на 83% від заявленої ціни позову. Підтверджені понесені позивачем витрати на правничу допомогу складають 13500 грн. З огляду на це, апеляційний суд зазначає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню такі витрати у розмірі 13500 грн х 83% = 11205 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Підтверджені понесені позивачем судові витрати складаються із судового збору за звернення з позовом (2914,4 грн) та за подання апеляційної скарги (4371,61 грн). Тому, з відповідача на користь позивача потрібно стягнути наступні витрати за сплату судового збору: (2914,4 грн + 4371,61 грн) х 83% = 6047,38 грн. Таким чином, оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, апеляційний суд на підставі ст. 376 ЦПК України, задовольняючи частково апеляційну скаргу, скасовує рішення суду першої інстанції та постановляє нове, яким частково задовольняє позовні вимоги. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2020 року скасувати та ухвалити нове. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) грошові кошти у розмірі 8000 доларів США. Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) грошові кошти у вигляді 3% річних у розмірі 240 доларів США. Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11205 гривень. Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) судовий збір за звернення до суду з позовом та подання апеляційної скарги у розмірі 6047 гривень 38 копійок. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк Р.Д. Громік М.М. Драгомерецький Повний текст цієї постанови складено 11 жовтня 2021 року Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк 30.09.2021 року м. Одеса