Ухвала КЦС ВС № 676/3713/20

Ухвала 27 квітня 2023 року м. Київ справа № 676/3713/20 провадження № 61-21133св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - Друга Кам`янець-Подільська державна нотаріальна контора, розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 листопада 2021 року у складі колегії суддів: П`єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І., ВСТАНОВИВ: Зміст вимог позовної заяви У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття спадщини. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що її батьки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживали в АДРЕСА_1 . Зазначала, що за шість років до смерті батьки стали себе почувати погано і за ними необхідно було здійснювати постійний догляд. Вона як дочка постійно прибирала в їхньому будинку, готувала їм їсти, прала, купувала ліки. ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько ОСОБА_3 . Після його смерті залишилось спадкове майно, а саме частина житлового будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 та право на земельну частку (пай). Після смерті батька вона продовжувала доглядати хвору мати, забрала її до себе в місто Кам`янець-Подільський. Після смерті батька спадкоємцями його майна були мати ОСОБА_4 , брат ОСОБА_2 та вона. На час смерті батька вона була вже непрацездатна, оскільки досягла пенсійного віку та мала право на обов`язкову частку незалежно від заповіту. Крім того, обов`язкову частку у спадщині мала і її мати ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 її мати ОСОБА_4 померла, після смерті якої вона продовжувала обробляти земельну ділянку, здійснювала утримання будинку, а в подальшому забрала деякі батьківські речі. Вважала, що такі її дії свідчать про те, що вона разом з братом прийняли спадщину після смерті матері. 14 вересня 2020 року вона звернулась до нотаріуса Другої Кам`янець-Подільської державної нотаріальної контори з заявою про оформлення спадщини після смерті батьків, проте їй було відмовлено у цьому, оскільки відповідач ОСОБА_2 , як єдиний спадкоємець, оформив спадщину. Просила встановити факт, що вона прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , шляхом вступу в управління і володіння спадковим майном. У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подала заяву про збільшення позовних вимог, у якій додатково зазначала, що батьки в період шлюбу разом збудували житловий будинок на АДРЕСА_1 , що свідчить про те, що мати ОСОБА_4 на час смерті ОСОБА_3 мала право власності на частину цього житлового будинку і спадковим майном після смерті батька ОСОБА_3 була також частина житлового будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 та право на земельну частку (пай). На момент смерті батька вона і мати ОСОБА_4 досягли пенсійного віку, тобто були непрацездатними, а тому мали право на обов`язкову частку у спадщині незалежно від заповіту. Обов`язкова її частка та частка матері становить 2/9 частки від спадкового майна, що залишилось після смерті ОСОБА_3 . У зв`язку з цим після смерті батька вона мала право на 2/9 частки права на земельну частку (пай) та 2/9 частки від частини будинковолодіння або 1/9 частки від усього будинку, мати ОСОБА_4 - 2/9 частки права на земельну частку (пай) та 11/18 часток будинковолодіння, відповідач ОСОБА_2 - 5/9 часток права на земельну частку (пай) та 5/18 часток будинковолодіння. Вона та відповідач мали рівні права на спадкове майно, кожен із них мав право на частину спадкового майна, а саме по 1/2 частці права на земельну частку (пай), що належали матері, по 11/36 часток житлового будинку та по 11/18 часток права на земельну частку (пай), що залишилась після смерті батька. Вважала, що брат мав право на 21/36 частку житлового будинку, 11/18 часток права на земельну частку (пай), що залишились після смерті батька, та частку права на земельну частку (пай), що залишились після смерті матері. Вона ж мала право на 15/36 часток житлового будинку, 7/18 часток права на земельну частку (пай), що залишилось після смерті батька, та частку права на земельну частку (пай), що залишились після смерті матері. Крім того, зазначала, що після оформлення спадщини ОСОБА_2 продав будинковолодіння на АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим він повинен сплатити на її користь грошову компенсацію її частки у спадковому майні. А тому при видачі відповідачу свідоцтв про право на спадщину за заповітом і за законом були порушені її права як спадкоємця. З урахуванням уточнених позовних вимог просила: встановити факт, що вона, ОСОБА_1 , прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном, визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 24 квітня 2002 року, посвідчене державним нотаріусом Кам`янець-Подільської державної нотаріальної контори Тимофєєвою Г. В., зареєстроване в реєстрі за № 1-1258, визнати частково недійсним додаткове свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 23 жовтня 2003 року, посвідчене державним нотаріусом Кам`янець-Подільської державної нотаріальної контори Тимофєєвою Г. В. зареєстроване в реєстрі за № 1-2538, визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 23 жовтня 2003 року, посвідчене державним нотаріусом Другої Кам`янець-Подільської державної нотаріальної контори Тимофєєвою Г. В., зареєстроване в реєстрі за № 1-2548, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ХМ № 093454 від 02 квітня 2004 року, визнати за нею право на земельну ділянку площею 1,89 га на території Устянської сільської ради Кам`янець-Поділського району Хмельницької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а за ОСОБА_2 залишити право на земельну ділянку площею 2,61 га, стягнути з відповідача на її користь 12 444,00 грн грошової компенсації за домоволодіння на АДРЕСА_1 . Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції Ухвалою Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 14 червня 2021 року клопотання представника позивача адвоката Мішалової М. І. задоволено. Прийнято відмову ОСОБА_1 від позовних вимог до ОСОБА_2 , третя особа - Друга Кам`янець-Подільська державна нотаріальна контора, в частині визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24 квітня 2002 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Кам`янець-Подільської державної контори Тимофєєвою Г. В., зареєстрованого в реєстрі за № 1-1258 та стягненні 12 444,00 грн грошової компенсації за домоволодіння АДРЕСА_1 , яке належало на праві власності ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право особистої власності від 28 січня 1988 року, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в селі Баговиця Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, провадження у справі в цій частині вимог закрито. Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 14 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт прийняття спадщини померлих ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 і ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , шляхом вступу протягом шести місяців з дня відкриття спадщини у володіння та управління спадковим майном. Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 23 жовтня 2003 року, посвідчене державним нотаріусом Другої Кам`янець-Подільської державної контори Тимофєєвою Г. В., зареєстроване в реєстрі за № 1-2548. Визнано частково недійсним додаткове свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 23 жовтня 2003 року, посвідчене державним нотаріусом Другої Кам`янець-Подільської державної контори Тимофєєвою Г. В., зареєстроване в реєстрі за № 1-2538. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ХМ № 093454 від 02 квітня 2004 року. Визнано за ОСОБА_1 право на спадкування 7/18 земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,50 га, розташованої на території Слобідсько-Кульчиєвецької (Устянської) сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, залишено за ОСОБА_2 право на спадкування 11/18 земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,50 га, розташованої на території Слобідсько-Кульчиєвецької (Устянської) сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції вважав, що позивачка є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , у встановленому законом порядку прийняла спадщину після їх смерті шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, а тому має право на спадкування часток земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Суд зазначив, що факт вступу позивачки в управління спадковим майном підтверджується: довідкою Слобідсько-Кульчиєвецької сільської ради від 20 травня 2021 року № 772/02-20, виданою на підставі акта від 24 червня 2020 року, відповідно до якої зі слів свідків - жителів села Баговиця ОСОБА_5 та ОСОБА_6 позивачка вступила у володіння та управління майном; показаннями свідків: ОСОБА_7 (вказала, що позивачка забрала деяке майно батьків), ОСОБА_8 (зазначив, що позивачка зібрала врожай із земельної ділянки), ОСОБА_9 (вказав, що позивачка - його мати доглядала за бабусею і дідусем; мати разом з дядьком здійснили поховання діда, зробили поминальний обід), ОСОБА_10 (вказала, що її мати ОСОБА_1 доглядала батьків. Після смерті діда мати зібрала врожай з земельної ділянки батьків, забрала їх речі. Відповідач забрав документи на землю і не давав матері, щоб вона не могла оформити спадщину), ОСОБА_11 (зазначила, що в кінці 1999 року ОСОБА_1 перевезла в свою квратиру мати, яка прожила в неї приблизно 4 місяці), ОСОБА_12 (вказав, що ОСОБА_1 навідувалась до батьків періодично, а його батько ОСОБА_2 навідувався до своїх батьків на вихідні, обробляв город, допомагав батькам по господарству). Факт вступу ОСОБА_1 у управління спадковим майном після смерті батька ОСОБА_3 і матері ОСОБА_4 підтверджується зібраними у справі доказами, відповідачем ці докази не спростовані. Позивачка, не оспорюючи право ОСОБА_2 на спадкове майно, вважає, що її безпідставно позбавлено права на спадкове майно після смерті батьків, що підтверджено належними доказами. ОСОБА_1 і її мати ОСОБА_4 на час смерті ОСОБА_3 досягли пенсійного віку, отже, були непрацездатними, а тому кожна мала право на 2/3 частки від частки, яка б належала кожному з них при спадкуванні за законом, тобто по 2/9 частки. ОСОБА_2 має право на 5/9 часток у спадковому майні ОСОБА_3 . Після смерті ОСОБА_4 залишилось спадкове майно, а саме земельна частка (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства «Україна» в селі Устя Кам`янець-Подільського району Хмельницької області розміром 2,23 умовних кадастрових га, і належало спадкодавцеві на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ХМ № 0265780, виданого Кам`янець-Подільською райдержадміністрацією 10 грудня 1996 року, а також 2/9 частки в праві на земельну частку (пай), що залишилось після смерті батька. Після смерті матері ОСОБА_1 і ОСОБА_13 мають рівні права на майно ОСОБА_4 , тобото по частині. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Хмельницького апеляційного суду від 22 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 14 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Відмова у задоволенні позову мотивована недоведеністю факту вступу позивачки в управління або володіння спадковим майном після смерті батьків. Фактичне прийняття обов`язкової частки у спадщині законодавством не передбачено. Позивачка та її мати ОСОБА_4 , як спадкоємці, які претендували на обов`язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_3 , не могли прийняти спадщину після його смерті шляхом вступу в управління або володіння спадковим майном, не подавши, при цьому, заяви про прийняття спадщини. А тому позовні вимоги в частині встановлення факту прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном є безпідставними. Позивачка не довела належними та допустимими доказами, що вона протягом шести місяців з часу відкриття спадщини фактично вступила в управління або володіння спадковим майном, що належало її матері ОСОБА_4 , протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Наданий позивачкою акт від 24 червня 2020 року, складений депутатом Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради Мозолюк Г. Ф. на підставі показань свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , а також показання вказаних свідків у суді не є достовірними доказами відповідно до статті 79 ЦПК України, оскільки з них неможливо встановити дійсні обставини вступу позивачки в управління спадковим майном після смерті матері у межах шестимісячного строку (а. с. 14). Не можуть бути прийняті до уваги судом і показання свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , викладені в акті від 19 травня 2021 в тій частині, що на час відкриття спадщини спадкодавець ОСОБА_4 проживала у позивачки в АДРЕСА_2 , оскільки вони не є належними та достовірними доказами на підтвердження заявлених позивачкою позовних вимог щодо фактичного вступу в управління спадковим майном після смерті матері (а. с. 132). Наведене свідчить, що належних і допустимих доказів фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном позивачкою при наявності процесуальної можливості до суду не надано, підстав вважати, що вона вступила у володіння та управління спадковим майном за змістом норми статті 549 ЦК УРСР немає. У зв`язку з наведеним позивачка не набула права ставити питання про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24 квітня 2002 року, визнання частково недійсним додаткового свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23 жовтня 2003 року, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 жовтня 2003 року, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку. Аргументи учасників У грудні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції. У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що апеляційний суд зробив помилковий висновок про те, що прийняття обов`язкової частки у спадщині шляхом вступу в управління або володіння спадковим майном законодавством не передбачено. Якщо спадкоємець, що мав право на обов`язкову частку, прийняв спадщину і після цього помер, то його спадкоємці успадковують майно, до якого ввійшла прийнята обов`язкова частка. У такому випадку буде мати місце не перехід права на обов`язкову частку до спадкоємців, а прийняття спадщини у загальному порядку. Відповідач не заперечував, що вона забрала особисте майно, яке належало батькам, зокрема, предмети домашнього вжитку, після смерті батьків. Факт прийняття нею спадщини підтверджується актом від 24 червня 2020 року, складеним на підставі показань свідків, довідкою КП «Добробут» від 19 травня 2021 року, а також показаннями свідків, які не були належним чином оцінені апеляційним судом. Відповідач не заявляв про визнання цих доказів неналежними. Апеляційний суд урахував довідки про вступ відповідача в управління спадковим майном, однак відхилив такі ж довідки відносно неї, що свідчить про упередженість суду. У квітні 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив, у якому він вказує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які міститься посилання в касаційній скарзі, є нерелевантними. Належним чином оцінивши докази у справі, з урахуванням конкретних обставин, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції. Межі та підстави касаційного перегляду Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України). Підставою касаційного оскарження постанови Хмельницького апеляційного суду від 22 листопада 2021 року заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15-ц, від 27 січня 2021 року у справі № 204/1611/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також заявник указує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Позиція Верховного Суду У пункті 5 частини першої статті 396 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Аналіз пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України свідчить, що якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилалася особа у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, то касаційне провадження закривається. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року в справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) конкретизовано вищевказаний висновок та зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, однаковими. У справі, що переглядається, позивач звернулася до суду з позовом про встановлення факту прийняття спадщини і визнання недійсним свідоцтва, державного акту про право власності, визнання права власності, посилаючись на те, що вона і відповідач є рідними сестрою і братом. ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько сторін ОСОБА_3 , який за життя склав заповіт на користь ОСОБА_2 , а ІНФОРМАЦІЯ_4 померла їх мати ОСОБА_4 . З заявами про прийняття спадщини після смерті батьків звернувся до нотаріуса лише відповідач. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджувала, що вона прийняла спадщину після смерті батька та матері, оскільки фактично вступила в управління та володіння спадковим майном батьків, а саме: після смерті батька продовжувала доглядати мати, забрала її до себе, обробляла присадибну ділянку, в подальшому після смерті матері продовжувала обробляти земельну ділянку, доглядала за будинком, забрала собі деякі мамині та батькові речі. Вважала, що в силу віку вона і її мати мали право на обов`язкову частку у спадщині після смерті батька відповідно до положень статті 535 ЦК Української РСР. Її брат прийняв спадщину після смерті обох батьків, оформивши на себе право власності на все спадкове майно, що порушує права позивача. У справі № 204/1611/17 (постанова Верховного Суду від 27 січня 2021 року), на яку є посилання в касаційній скарзі, предметом судового розгляду були позови про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом і про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання перебування на утриманні. Онуки ОСОБА_5 і ОСОБА_4 і ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , на обґрунтування своїх позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину посилалися на те, що ОСОБА_2 відповідно до вимог чинного на час прийняття спадщини, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , законодавства України не мала права від імені ОСОБА_5 звертатися до Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , оскільки у ОСОБА_5 не було особистого волевиявлення на прийняття спадщини після смерті його дружини, а якби він мав таке волевиявлення, то йому необхідно було особисто звернутися до нотаріальної контори із відповідною заявою; видача свідоцтва суперечить Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженій наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5, чинній на час виникнення спірних правовідносин. ОСОБА_3 вважала, що оскільки 28 грудня 2016 року Третьою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, бо вона не підтвердила факту своєї реєстрації за місцем проживання баби на день її смерті, то наявні підстави для встановлення факту того, що вона перебувала на утриманні та проживала разом з її бабою ОСОБА_4 з ІНФОРМАЦІЯ_3 (час смерті її матері ОСОБА_3 ) до 14 квітня 2000 року, з огляду на те, що відповідно до рішення виконавчого комітету Нікопольської міської ради Дніпропетровської області від 20 травня 1998 року № 305/3 про призначення опікуна над неповнолітньою ОСОБА_3 було призначено опікуном над неповнолітньою ОСОБА_3 її бабусю ОСОБА_4. У справі № 450/328/15-ц (постанова Верховного Суду від 04 вересня 2019 року), на яку ОСОБА_1 посилається у касаційній скарзі, позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив встановити факт належності спадкового майна на праві власності у розмірі обов`язкової частки за померлою ОСОБА_4 після смерті її доньки ОСОБА_5 на все спадкове майно; визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом; визнати за ним право власності в порядку спадкування на частину спадкового майна, яке належало його матері ОСОБА_4. Погоджуючись із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, Верховний Суд вказав, що право на обов`язкову частку у спадщині не входить до складу спадщини (спадкова маса) відповідно до статті 1241 ЦК України і не може бути передано спадкоємцеві в порядку спадкування (спадкова трансмісія). У зазначених справах не є тотожними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також є різним матеріально-правове регулювання спірних відносин зі справою, що переглядається. Зокрема, у справі, що переглядається, позивач вважає, що вона і мати мали право на обов`язкову частку після смерті батька відповідно до статті 535 ЦК Української РСР. У справі № 450/328/15-ц до спірних правовідносин, які стосуються спадкування обов`язкової частки, застосовані положення статті 1241 ЦК України. А в справі № 204/1611/17 досліджувалося питання про дотримання нотаріусом Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженій наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5, чинній на час виникнення спірних правовідносин, під час видачі свідоцтвана спадщину. Таким чином, висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 204/1611/17 і від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15-ц та на які посилалася особа у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними до правовідносин в справі, що переглядається. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України). Оскільки Верховний Суд зробив висновок про закриття касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то касаційне провадження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, також підлягає закриттю. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). Керуючись статтями 260, 396, 400 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 листопада 2021 року у справі № 676/3713/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Друга Кам`янець-Подільська державна нотаріальна контора, про встановлення факту прийняття спадщини. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді М. М. Русинчук Н. О. Антоненко І. О. Дундар