Постанова 4811 № 2-395/11

Справа № 2-395/11 Головуючий у 1 інстанції: Невойт П.С. Провадження № 22-ц/811/2941/22 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 травня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., секретаря Зеліско-Чемерис К.Р. з участю прокурора Ліщука А.І., представника Міністерства оборони України Мазура Ю.Г., представника ДП МОУ «ЛЗЗК» Кузнецова В.О., представників відповідачки Суха Ю.О., Ломаківського М.В., представника третьої особи Зубашевського Н.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2022 року в складі судді Невойта П.С. в справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 05.04.2017 року у справі за позовною заявою військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави Міністерства оборони України в особі державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу приміщення ангару та зобов`язання відповідача звільнити земельну ділянку,- встановив: У провадженні Шевченківського районного суду м. Львова перебувала цивільна справа за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 05.04.2017 у справі за позовною заявою військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави Міністерства оборони України в особі державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу приміщення ангару та зобов`язання відповідача звільнити земельну ділянку. Ухвалою від 04.11.2020 суд прийняв заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. 12.10.2022 представник ОСОБА_1 адвокат Гладьо Ю. подала до суду письмові пояснення, в яких зазначила, що у ЦПК України не передбачено можливості заміни позивача чи залучення співпозивача. Звертає увагу на те, що ухвалою від 25.03.2009 відкрито провадження за позовом ДП Міністерства оборони «Львівський завод збірних конструкцій» в інтересах якого звернувся військовий прокурор Львівського гарнізону, тому участь у процесі представника Міністерства Оборони України є недопустимою. Крім цього, відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній. Державне підприємство Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" є державним підприємством, самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, яке вправі самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів, відтак просить не допускати Міністерство оборони України до участі у процесі перегляду рішення у даній справі за нововиявленими обставинами як співпозивача, повернути Міністерству без розгляду усі процесуальні заяви та не дропускати прокурора до у часті у процесі, як представника позивача у даній справі, також повернути без розгляду усі процесуальні заяви подані прокурором у межах перегляду рішення у даній справі за нововиявленими обставинами. Оскаржуваною ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2022 року визнано відсутність на здійснення представництва Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону та Міністерства оборони України у цивільній справі заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 05.04.2017 року у справі № 2-395/11 за позовною заявою військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави Міністерства оборони України в особі державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу приміщення ангару та зобов`язання відповідача звільнити земельну ділянку. Ухвалу суду оскаржив заступник керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері, вважає, що ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права та всупереч практиці застосування Верховним Судом норм права у подібних справах, тому підлягає скасуванню. Зокрема, покликаючись на практику касаційного суду про те, що прокурор не може представляти інтереси державних компаній, суд не звернув увагу, що усі наведені ним правові висновки прийняті у справах, розпочатих після вступу у дію ЗУ «Про прокуратуру» в редакції від 14.10.2015, який дійсно забороняє представництво прокурором інтересів держкомпаній. Разом з цим, позов у даній справі поданий до суду у 2009 році, відповідно до положень ЗУ «Про прокуратуру» від 1991 року, який не містив такої заборони. У цьому контексті полизкається на рішення Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.19999 за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді). Крім цього, суд не врахував, що питання наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави вирішено усіма судовими інстанціями, зокрема Верховний Суд у постанові від 20.11.2019 відхилив відповідне посилання скаржників. Вважає, що оскаржуваною ухвалою суд фактично переглянув та скасував постанову Верховного Суду. Звертає увагу на те, що суд першої інстанції у межах заяви про перегляд за нововиявленими обставинами дійшов висновків, які жодним чином не стосувалися самих нововиявлених обставин, чим порушив принцип диспозитивності судового процесу. Також, дійшовши висновку про відсутність підстав для представництва, суд не застосував наслідки передбачені у ст. 185 ЦПК України, при цьому позбавив прокурора приймати участь у справі, за його позовом. Не погоджується із твердженням суду щодо неможливості оскарження відповідної ухвали в апеляційному порядку, що також є порушенням норм процесуального права. Просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2022 року. 31.01.2023 на адресу апеляційного суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, у якому покликаючись на судову практику, просить залишити без задоволення апеляційну скаргу Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, а оскаржувану ухвалу без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити виходячи із такого. Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України). Відповідно до приписів частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна людина має можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав. Це право гарантується частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якій зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що звертаючись до суду із позовом у даній справі прокурор визначив позивачем державне підприємство Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій", в інтересах Міністерства оборони України прокурор не звертався. При цьому, відповідно до абзацу третього частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а "Львівський завод збірних конструкцій" є державним підприємством. Покликаючись на судову практику, суд заначив, що фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор, відтак позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав на здійснення представництва Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону та Міністерства оборони України у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 05.04.2017 у справі № 2-395/11 за позовною заявою військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави Міністерства оборони України в особі державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу приміщення ангару та зобов`язання відповідача звільнити земельну ділянку. При вирішенні справи, суд першої інстанції врахував висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 23 листопада 2021 року, справа №359/3373/16-ц. Зважаючи на те, що предметом даного апеляційного розгляду є лише процесуальне питання щодо наявності підстав участі у справі та представництва Львівською спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Західного регіону інтересів держави Міністерства оборони України в особі державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій», колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги чи відзиву на таку щодо суті спірних правовідносин, оскільки таким може бути надана правова оцінки лише під час ухвалення рішення по суті спору. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів виходить з такого. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Разом із тим, відповідно до положень статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Таким чином, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у цивільній справі 337/474/14-ц, провадження № 61-15813сво18). Статтею 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачами і відповідачами можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є виключним правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обгрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц. Під час розгляду даної справи по суті судами різних інстанцій встановлено, що позов у даній справі про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу приміщення ангару та зобов`язання відповідача звільнити земельну ділянку, поданий військовим прокурором Львівського гарнізону в інтересах держави Міністерства оборони України в особі державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» та відповідачем визначено ОСОБА_1 . Більше того, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 05 квітня 2017 року, яким позов прокурора задоволено та зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні державним підприємством Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" земельною ділянкою загальною площею 583, 1 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом демонтажу приміщення ангару загальною площею 360, 6 м. кв. та звільнити цю самовільну зайняту земельну ділянку державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій", переглядалося судами апеляційної та касаційної інстанцій, таке залишено у законній силі ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13.07.2017 та постановою Верховного Суду від 20.11.2019 (т. 2 а.с. 183-189). При цьому, колегія суддів враховує те, що Верховний Суд у своїй постанові зазначив про безпідставність покликань на те, що прокурор не міг представляти інтереси ДП МОУ «Львівський завод збірних конструкцій». Зокрема, у постанові від 20.11.2019 Верховний Суду зазначив, що аргументи касаційної скарги про те, що прокурори не можуть здійснювати представництво в суді інтересів держави в особі державних компаній, тому у цій справі прокурор не міг представляти інтереси ДП МОУ «ЛЗЗК», також не заслуговують на увагу з огляду на таке. Згідно із статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час подання позову, прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами. Відповідно до статті 19 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час подання позову, предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є: 1) відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам; 2) додержання законів про недоторканність особи, соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист їх честі і гідності, якщо законом не передбачений інший порядок захисту цих прав; 3) додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності. Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів також з власної ініціативи прокурора. Відповідно до пункту 6 частини другої статті 20 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час подання позову, при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб. У ході проведення перевірки дотримання посадовими особами ДП МОУ «ЛЗЗК» вимог земельного законодавства при наданні ТОВ «НВП «ТІВІС» у користування виробничої площадки, військовий прокурор Львівського гарнізону, встановивши порушення вимог земельного законодавства, звернувся в межах наданих йому законодавством повноважень до суду з цим позовом в інтересах держави Міністерства оборони України в особі ДП МОУ «ЛЗЗК». Відтак, колегія суддів погоджується із вимогами апеляційної скарги про те, що відповідні доводи учасників справи та процесуальні питання були предметом дослідження касаційного суду, де серед іншого, касаційний суд зазначив, що у даній справі прокурор звернувся до суду з позовом не в інтересах ДП МОУ «ЛЗЗК», а в інтересах держави Міністерства оборони України в особі ДП МОУ «ЛЗЗК», тому колегія суддів вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність підстав на здійснення представництва Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону та Міністерства оборони України у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 05.04.2017 у справі № 2-395/11. В свою чергу, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами. Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами передбачені ст. 423 ЦПК України. Перегляд судових рішень, що набрали законної сили за нововиявленими обставинами, є самостійною стадією цивільного процесу, в якій судом перевіряється наявність чи відсутність правових підстав для цього - юридичних фактів, які існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику. Із зазначеного слідує, що заява про перегляд нововиявленими обставинами судового рішення подається у вже існуючій та завершеній розглядом справі (наявне кінцеве рішення), відповідної категорії та суб`єктного складу, і такі на відповідній стадії не можуть бути змінені, за виключеннями, які передбачені законом (правонаступництво). Як зазначалося вище, реалізовуючи своє процесуальне право, відповідачка ОСОБА_1 подала до суду заяву про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 05 квітня 2017 року (т. 2 а.с. 215-224). Наведене дає підстави для беззаперечного висновку про те, що заява про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення подана у справі, де позовна заява в інтересах держави Міністерства оборони України в особі державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» подана військовим прокурором Львівського гарнізону. Колегія суддів виходить з того, що дійсно Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Згідно із ч. 3 ст. 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (ч. 5 ст. 56 ЦПК України). Відповідно до частини четвертої статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома). Урегульовуючи розбіжності у раніше викладених правових позиціях, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року по справі № 912/2385/18 уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, зазначивши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Натомість, не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції (ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру»). Таким чином, абзац третій частини третьої цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 справа № 911/2169/20 Велика Палата відступила від висновку щодо застосування частини третьої статті 23 Закону в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства. У цій постанові вказано, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, в пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, пункт 26 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц). Також Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. пункт 27 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц). Беручи до уваги викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи. Дійсно, слідуючи висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, суд згідно з принципом «jura novit curia» (суд знає закони) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, зокрема який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Поряд з цим, колегія суддів не може залишити поза увагою та вважає слушними доводи апеляційної скарги про те, що здійснювати представництво інтересів держкомпаній прокурору заборонено після вступу у дію ЗУ «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. При цьому, на цей час спірні правовідносин існували, а справа перебувала на розгляді у суді. Таким чином, покликання суду першої інстанції на практику касаційного суду про те, що прокурор не може представляти інтереси державних компаній, яка жодним чином апеляційним судом не заперечується, не може бути ключовою та взято до уваги у контексті спірних правовідносин, оскільки така висловлена касаційним судом після набрання відповідними нормативними актами чинності та не може бути застосована до спірних правовідносин, які існували задовго до відповідних змін у законодавстві та висновків суду. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить переконання, що доводи апеляційної скарги Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону знайшли своє підтвердження та заслуговують на увагу, що свідчить про необхідність скасування оскаржуваної ухвали. Що стосується, незгоди із твердженнями суду про неможливості оскарження відповідної ухвали в апеляційному порядку, то питання можливості оскарження ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2022 року в апеляційному порядку вирішено при відкритті апеляційного провадження. Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що вимоги представника ОСОБА_1 про недопуск Міністерства оборони України та прокурора до у часті у процесі, як представника позивача у даній справі та повернення без розгляду усіх процесуальних заяв подані у межах перегляду рішення у даній справі за нововиявленими обставинами, по своїй суті свідчать про одностороннє виключення із складу учасників справи відповідних осіб, які довели підставність своїх вимог та право на участь у розгляді даної справи у судах всіх інстанцій, на що місцевий суд уваги не звернув та задовольнивши відповідні вимоги, дійшов необґрунтованого висновку. Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, 372, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону - задовольнити. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2022 року, якою визнано відсутність на здійснення представництва Львівської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону та Міністерства оборони України у цивільній справі заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 05.04.2017 року у справі № 2-395/11 за позовною заявою військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави Міністерства оборони України в особі державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу приміщення ангару та зобов`язання відповідача звільнити земельну ділянку скасувати. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 04 травня 2023 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк