Постанова 4851 № 520/4820/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 квітня 2023 р.Справа № 520/4820/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. , за участю секретаря судового засідання Шаповал В.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2021, головуючий суддя І інстанції: Старосєльцева О.В., м. Харків, повний текст складено 04.11.21 по справі № 520/4820/21 за позовом Харківського апеляційного суду до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Харківського апеляційного суду про визнання дій протиправними та стягнення суми ВСТАНОВИВ: Харківський апеляційний суд звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 , в якому просив суд, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківського апеляційного суду заборгованість у сумі 247 469,47 грн. ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зустрічним позовом до Харківського апеляційного суду, в якому просив суд: визнати протиправними дії Харківського апеляційного суду щодо утримання нарахованої грошової компенсації за невикористану відпустку в сумі 200 767,22 грн.; стягнути з Харківського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 200 767,22 грн. В подальшому, ОСОБА_1 подано до Харківського окружного адміністративного суду заяву про збільшення вимог зустрічного позову, в якій просив суд стягнути з Харківського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 308 205,72 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2021 року позов Харківського апеляційного суду до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківського апеляційного суду заборгованість у сумі 247 469,47 грн. Зустрічний позов ОСОБА_1 до Харківського апеляційного суду про визнання дій протиправними та стягнення суми залишено без задоволення. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на винесення рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2021 року та прийняти нове рішення суду. В частині позову Харківського апеляційного суду до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості просить залишити позов без розгляду у зв`язку з пропущенням строку на звернення до адміністративного суду і відсутності поважних причин для його поновлення. Також, просить визнати протиправними дії Харківського апеляційного суду щодо утримання грошової компенсації за невикористану відпустку в сумі 200 767,32 грн. при звільненні ОСОБА_1 , стягнути з Харківського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 200 767,32 грн. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що до суду першої інстанції Харківський апеляційний суд звернувся з пропуском встановленого законом строку. Вказує, що скаржником не наведено поважних підстав, які б унеможливили звернення його до суду в межах встановленого КАС України строку. Обставини, на які посилається Харківський апеляційний суд, не свідчать про існування будь-яких об`єктивних перешкод у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів. Зазначає, що та обставина, що Харківський апеляційний суд дізнався про правила підсудності тільки з ухвали Полтавського апеляційного суду, не є свідченням того, що це причина непереборного характеру, яка унеможливила звернення позивача до належного суду. Стверджує про наявність підстав для залишення без розгляду позовної заяви Харківського апеляційного суду. Зауважує, що суд стягнув з працівника нараховану і виплачену заробітну плату за відпрацьований робочий день без посилання на закон і за відсутності позовних вимог позивача з цього приводу, а також за межами строку звернення до суду. Наголошує, що голові суду ще в січні 2020 року достеменно було відомо про відпустку ОСОБА_1 , яка співпала з хворобою і тривалим лікуванням. Зазначає, що дії ОСОБА_1 не знаходяться у причинному зв`язку з веденням табелю обліку робочого часу за квітень 2020 року щодо судді, а помилки в нарахуванні авансу за квітень того ж року допущені виключно внаслідок недбалих дій службових осіб позивача і не у зв`язку з лічильною помилкою, оскільки заповнення табелю не потребує обчислень. Вказує, що суд стягнув суму всупереч вимогам ч.1 ст.1215 ЦК України, згідно з якою не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1)заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Стверджує, що позивач не звертався з вимогою про стягнення з відповідача помилково виплаченого авансу. Зауважує, що при звільненні ОСОБА_1 . Харківський апеляційний суд нарахував компенсацію за невикористану відпустку в сумі 161 617,69 грн. і всю цю суму утримав без відповідного наказу. Із наданих суду пояснень і розрахунків ця сума направлена в погашення заборгованості відповідача за невідроблену відпустку - 94 174 грн., помилково виплачений аванс 56 507,75 грн. Наголошує, що стягнувши з відповідача повторно ці самі суми, суд допустив подвійну відповідальність за одне й теж зобов`язання, що не узгоджується з вимогами ст.61 Конституції України. Звертає увагу, що позивач не посилався ні в позові, ні в судовому засідання на лічильні помилки і не зазначав, що нараховані кошти безпідставно набуті і не обґрунтовував позов положеннями ст.1212 ЦК України, тобто про повернення безпідставно набутого майна. Вказує, що усі отримані відповідачем суми у 2020 році нараховані позивачем на підставі наказів голови суду, підстави та розмір нарахованих сум не оспорюються сторонами, тобто всі отримані суми є судовою винагородою, яка нарахована позивачем відповідно до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Зазначає, що КЗпП України не передбачений такий вид утримання із зарплати працівника з підстав перерахунку відпускних в компенсацію за невикористану відпустку. Вважає, що виплачена відповідачу судова винагорода з період відпустки отримана ним на законних підставах, при її нарахуванні відсутні лічильні помилки, а дії відповідача не можна визнати недобросовісними, а тому помилковим є висновок суду про застосування до правовідносин положень ст.1212 ЦК України. Зауважує, що суд не навів в рішенні доказів того, що накази про надання відповідачу відпустки і виплату судової винагороди є протиправними, а тому відсутні підстави вважати, що судова винагорода отримана ним без правових підстав. Щодо зустрічних вимог до Харківського апеляційного суду, стверджує, що у відзиві на позов Харківський апеляційний суд підтвердив, що нарахував відповідачу грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі у сумі 200 767,32 грн., але не виплатив її при звільненні, посилаючись на те, що ОСОБА_1 має перед ним заборгованість. Нарахування і розмір грошової компенсації також підтверджується розрахунковим листом і розрахунками самого позивача. Вважає, що ці докази свідчать про те, що вимоги відповідача ґрунтуються на належних і допустимих доказах. Наголошує, що всупереч імперативним вимогам вказаних законів, відповідач без відповідного наказу утримав заборгованість (за його твердженням) із компенсаційної виплати - компенсації за невикористану відпустку. При цьому, заборгованість працівника (наявна чи спірна) не може бути підставою для порушення його прав, передбачених наведеними положеннями КЗпП України. Вказує, що відповідачем не доведено правомірності та законності утримання в повному обсязі компенсації за невикористану відпустку, нараховану ОСОБА_1 , та погашення його заборгованості перед Харківським апеляційним судом за рахунок цієї компенсації. Харківський апеляційний суд подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2021 року без змін. Зазначає, що станом на момент звернення до суду першої інстанції з позовом, з огляду на неусталену судову практику, спір фактично не був безпосередньо пов`язаним зі здійсненням публічно-владних управлінських функцій суб`єктом владних повноважень. Вказує, що зважаючи на позицію Полтавського апеляційного суду, викладену у постанові від 12.03.2021 року, копію якої позивач отримав 22.03.2021 року, останній невідкладно та першочергово звернувся з відповідним позовом до Харківського окружного адміністративного суду в порядку, встановленому КАС України. Стверджує, що ОСОБА_1 за 09.01.2020 року була нарахована матеріальна допомога по тимчасовій непрацездатності у зв`язку з тим, що ним не було повністю відпрацьовано робочий день. Зауважує, що суд першої інстанції обґрунтовано застосував до правовідносин щодо стягнення з ОСОБА_1 безпідставно набутих коштів відповідні положення КЗпП України, Закону України «Про оплату праці» та Цивільного кодексу України. Наголошує, що ОСОБА_1 фактично визнав наявність спірної заборгованості, про що подав письмову заяву 20.05.2020 року, в якій просив її утримати. Звертає увагу, що головою Харківського апеляційного суду видавалися відповідні накази (копії містяться в матеріалах справи), на підставі яких фінансово-економічний відділ здійснював відповідний перерахунок коштів, що підлягали виплаті чи утриманню з відповідача. Зазначає, що компенсація за невикористані дні відпустки повинна була розраховуватись з суддівської винагороди позивача, за останні 12 календарних місяців роботи. Вказує, що допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю обов`язково має включатися при обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки. Наголошує, що загальна структура заробітної плати суддів апеляційного суду з 01.01.2020 року не зазнала змін, отже положення п.2 розд. ІІ Порядку (чинного на момент проведення остаточного розрахунку) при розрахунку компенсації ОСОБА_1 застосуванню не підлягали. Щодо посилання апелянта на внесення змін до табелю обліку робочого часу Харківського апеляційного суду зазначає, що відповідні зміни вносилися на підставі наказів голови суду. При цьому, табелювання обліку робочого часу суддів та працівників апарату здійснюється не в автоматизованій системі документообігу суду КП «Д-3», а в окремому табелі, копія якого вноситься до відповідної автоматизованої системи на виконання вимог законодавства. Нарахування авансу у квітні 2020 року відповідачу сталося у зв`язку з допущеною технічною помилкою при роздруківці табелю та його передачу фінансово-економічному відділу. Зміни до табелю в цій частині внесені до системи 28.04.2020 року. Вважає, що право на збільшення позовних вимог в частині додаткового стягнення з відповідача 61 341,50 грн. виникло у позивача саме 13.09.2021 року, з моменту перерахування спірних коштів відповідачу на його рахунок. Вказує, що законодавством прямо не заборонено стягувати заборгованість працівників з компенсації за невикористану відпустку, оскільки така компенсація за своєю правовою природою відрізняється від компенсаційних виплат, заборона стягнення на які передбачена ст.129 КЗпП України. Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином. Колегія суддів не задовольняє клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи, оскільки посилання на неможливість прийняття участі в судовому засіданні у зв`язку із стаціонарним лікуванням, є необґрунтованими та не підтверджені документально. Колегія суддів зауважує, що явка сторін в судове засідання судом обов`язковою не визнавалася, сторони не позбавлені були права подати додатково письмові пояснення по суті справи або повідомити про наявність інших доказів, які не були раніше подані до суду, якщо б вважали це за необхідне. Також, ОСОБА_1 подано до суду заяву про відмову від позову (всіх або частини позовних вимог), в якій заявник зазначає, що 25.05.2021 року у межах справи №520/4820/21 Харківським окружним адміністративним судом прийнято до провадження зустрічний позов ОСОБА_1 до Харківського апеляційного суду про визнання дій протиправними щодо утримання нарахованої грошової компенсації за невикористану відпустку в сумі 200 767,22 грн. та стягнення з Харківського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку. Вказує, що в подальшому, ним подана заява про збільшення позовних вимог і стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку в сумі 308 205,72 грн. Стверджує, що в даний час, відповідно до положень ст.189 КАС України, відмовляється від позову в частині збільшення позовних вимог до 308 205,72 грн. і просить справу в цій частині закрити та розглянути первинний зустрічний позов про стягнення нарахованої, але не виплаченої грошової компенсації за невикористану відпустку в сумі 200 767,22 грн. Зауважує, що в апеляційній скарзі підтримував і підтримує свої позовні вимоги саме в цьому розмірі. Вказує, що наслідки відмови від позову, передбачені ст.239 КАС України, відомі і зрозумілі. Колегія суддів вважає необхідним прийняти відмову ОСОБА_1 від частини зустрічних позовних вимог, з огляду на наступне. Так, відповідно до положень ч.ч. 1, 6 ст. 47 КАС України крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Суд не приймає відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси. У відповідності до ст.314 КАС України позивач може відмовитися від позову, а сторони можуть примиритися у будь-який час до закінчення апеляційного провадження. У разі відмови від позову або примирення сторін суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу відповідно до вимог статей 189, 190 цього Кодексу, якою одночасно визнає нечинним судове рішення суду першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі. Згідно з ч.1 ст.189 КАС України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. Положеннями ч.5, ч.6 ст.189 КАС України суд не приймає відмови від позову, визнання позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє. Відповідно до ч.3 ст.189 КАС України про прийняття відмови від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі. У разі часткової відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі щодо частини позовних вимог. Згідно з п.2 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом. Отже, адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право позивача відмовитися від позову. Такі дії позивача не повинні суперечити закону та не повинні порушувати чиї-небудь права, свободи або інтереси. Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення заяви про часткову відмову від зустрічного позову, колегія суддів не встановила наявності суперечності дій ОСОБА_1 його інтересам, а також суперечності поданої заяви закону чи правам, свободам або інтересам інших осіб, при цьому, від Харківського апеляційного суду жодних заперечень проти закриття провадження у справі з підстав часткової відмови від зустрічного позову не надійшло. Приписами ч.2 ст.239 КАС України встановлено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору. З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку про відсутність будь-яких перешкод для реалізації ОСОБА_1 передбаченого процесуальним законом суб`єктивного права особи на часткову відмову від зустрічного позову. За таких обставин, враховуючи виключне процесуальне право особи до закінчення апеляційного провадження відмовитися від позову повністю або частково, колегія суддів доходить висновку про відсутність перешкод для прийняття відмови ОСОБА_1 від частини зустрічних позовних вимог про визнання протиправними дій Харківського апеляційного суду щодо утримання нарахованої грошової компенсації за невикористану відпустку в сумі 107 438,50 грн. та стягнення з Харківського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 107 438,50 грн., та вважає за необхідне визнати нечинним рішення суду першої інстанції у даній справі в цій частині вимог і закрити у ній провадження. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 КАС України. Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. З огляду на вищевикладене, з урахуванням запровадженого на території України воєнного стану та активними бойовими діями на території Харківської області та безпосередньо у м. Харків, апеляційна скарга була розглянута 26.04.2023 року. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що відповідно до Указу Президента України від 28.09.2018р. №297/2018 ОСОБА_1 було переведено на роботу на посаді судді Харківського апеляційного суду. Наказом голови Харківського апеляційного суду № 04-03/13-ос від 02.10.2018р. ОСОБА_1 було зараховано до штату Харківського апеляційного суду. 16.12.2019р. суддею Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 було подано власноручно складену письмову заяву про надання частини невикористаної щорічної відпустки тривалістю 5 робочих днів з 13.01.2020р. (а.с.23 т.1). Наказом Голови Харківського апеляційного суду від 16.12.2019р. №04-04/200-в судді ОСОБА_1 було надано частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи 02.10.2018р.-01.10.2019р. на 01 робочий день (01 календарний день) - 13 січня 2020 року; на 02 робочих дні (02 календарних дні) з 14 січня 2020 року по 15 січня 2020 року включно; на 02 робочих дні (02 календарних дні) з 16 січня 2020 року по 17 січня 2020 року включно (а.с.13 т.1). Згідно з відомостями табелю обліку робочого часу у січні 2020р. судді Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 первісно були проставлені відмітки про роботу - 02.01.2020р., 03.01.2020р., 08.01.2020р., 09.01.2020р. У подальшому, за відомостями зміненого табелю обліку робочого часу у січні 2020р., судді Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 остаточно були проставлені відмітки про роботу - 02.01.2020р., 03.01.2020р., 08.01.2020р., оскільки календарна дата - 09.01.2020р. припала на початок тривалого та безперервного захворювання судді Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 (а.с.3 т.2). При цьому, 09.01.2020р. суддею Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 було подано власноручно складену письмову заяву про надання частини невикористаної щорічної відпустки тривалістю 2 робочих днів з 10.01.2020р. Наказом Голови Харківського апеляційного суду від 09.01.2020р. № 05-05/4-в ОСОБА_1 було надано частину невикористаної щорічної додаткової відпустки за 2018 рік на 01 робочий день (01 календарний день) - 10 січня 2020 року; на 01 робочий день (01 календарний день) за період роботи 02.10.2018р.-01.10.2019р. - 11 січня 2020 року. (а.с.14 т.1). 15.01.2020р. суддею Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 було подано власноручно складену письмову заяву про надання частини щорічної основної відпустки тривалістю 15 робочих днів з 20.01.2020р. (а.с.25 т.1). Наказом Голови Харківського апеляційного суду від 15.01.2020р. №05-05/11-в судді ОСОБА_1 було надано частину щорічної основної відпустки за період роботи 02.10.2019р.-01.10.2020р. на 15 робочих днів (21 календарний день) з 20 січня 2020 року по 09 лютого 2020 року включно. (а.с.15 т.1). 06.02.2020р. суддею Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 було подано власноручно складену письмову заяву про надання щорічної додаткової відпустки за 2020р. тривалістю 15 календарних днів з 10.02.2020р. (а.с.26 т.1). Наказом в.о. Голови Харківського апеляційного суду від 06.02.2020р. №05-05/29-в судді ОСОБА_1 було надано щорічну додаткову відпустку за 2020 рік на 11 робочих днів (15 календарних днів) з 10 лютого 2020 року по 24 лютого 2020 року включно. (а.с.16 т.1). 24.02.2020р. суддею Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 було подано власноручно складену письмову заяву про надання частини основної щорічної відпустки тривалістю 15 робочих днів з 25.02.2020р. (а.с.27 т.1). Наказом в.о. Голови Харківського апеляційного суду від 24.02.2020р. №05-05/35-в судді ОСОБА_1 було надано частину щорічної основної відпустки за період роботи з 02.10.2019р.-01.10.2020р. на 15 робочих днів (21 календарний день) з 25 лютого 2020 року по 17 березня 2020 року включно (враховано, що 08 березня 2020 року - свято). (а.с.17 т.1). Згідно з відомостями табелю обліку робочого часу у квітні 2020р. судді Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 первісно були проставлені відмітки про роботу - 01.04.2020р.-03.04.2020р., 06.04.2020р.-10.04.2020р., 13.04.2020р.-15.04.2020р., тобто за 11 робочих днів у період часу 01.04.2020р.-15.04.2020р. (а.с.4 т.2). Наказом в.о. Голови Харківського апеляційного суду від 17.04.2020р. №05-03/25-1-од до табелю обліку використання робочого часу суддів Харківського апеляційного суду були внесені зміни стосовно судді Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 щодо відсутності на роботі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. (а.с.6 т.2). Доказів оскарження згаданого наказу або втрати ним юридичної сили з будь-яких причин матеріали справи не містять. Згідно з відомостями виправленого табелю обліку робочого часу у квітні 2020р. судді Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 остаточно за період 01.04.2020р.-30.04.2020р. проставлені позначки про тимчасову непрацездатність. (а.с.7 т.2). Матеріали справи не містять об`єктивних даних та підстав для визнання вказаних документів неналежним, недопустимим та недостовірним доказом. Обставини відсутності факту виконання суддею Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 роботи за штатною посадою судді у квітні 2020р. учасниками спору не заперечуються. Первісний розрахунок суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за час знаходження у відпустці був проведений Харківським апеляційним судом у порядку ст.136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" із врахуванням приписів Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", а саме: посадовий оклад - 131.375,00грн., доплата за вислугу років у розмірі 60 % - 78.825,00грн., доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці у розмірі 10% посадового окладу - 13.137,50грн., а загалом - 223.337,50 грн. за місяць. У період січень-березень 2020р. (10.01.2020р.-17.03.2020р.) Харківським апеляційним судом на користь судді ОСОБА_1 було нараховано і виплачено суддівської винагороди у розмірі - 419.502,30 грн. за час знаходження у відпустці протягом 48 робочих днів (з них за період роботи 02.10.2018р.-01.10.2019р. - за 7 робочих днів, а за період роботи 02.10.2019р.-01.10.2020р.- за 41 робочий день). За твердженням Харківського апеляційного суду під час первісного розрахунку суми суддівської винагороди за час відпочинку у вигляді відпустки було застосовано наступний алгоритм розрахункових дій: 223.337:21 (планова кількість робочих днів у січні 2020р.)*17(кількість фактично відпрацьованих днів у січні 2020р.) = 180.797,03-19,5%= 145.541,61 грн.; 223.337:20 (планова кількість робочих днів у лютому 2020р.) *5 (кількість фактично відпрацьованих днів у лютому 2020р.) = 55.834,38-19,5%= 44.946,67 грн.; 223.337:20 (планова кількість робочих днів у лютому 2020р.)*15 (кількість фактично відпрацьованих днів у лютому 2020р.) = 167.503,13-19,5%= 134.840,02 грн.; 223.337:21 (планова кількість робочих днів у березні 2020р.)*11 (кількість фактично відпрацьованих днів у березні 2020р.) = 116.986,33-19,5% = 94.174,00грн. Під час обчислення суддівської винагороди за час знаходження професійного судді у відпустці Харківським апеляційним судом були застосовані виключно норми ст.ст.135 і 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" - загальна сума суддівської винагороди за повністю відпрацьовану кількість робочих днів у місяці - 223.337,50 ":" на планову кількість робочих днів у місяці * на кількість фактично відпрацьованих днів у місяці. 14.04.2020р. суддею Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 до відділу кадрового забезпечення та державної служби Харківського апеляційного суду був наданий листок непрацездатності серії АДР №700868 за період непрацездатності 09.01.2020р.-16.01.2020р. (а.с.39 т.1). 14.04.2020р. суддею Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 до відділу кадрового забезпечення та державної служби Харківського апеляційного суду був наданий листок непрацездатності серії АДР № 700872 за період непрацездатності 17.01.2020р.-09.02.2020р. (санаторно- курортне лікування). (а.с.35 т.1). 04.05.2020р. суддею Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 до відділу кадрового забезпечення та державної служби Харківського апеляційного суду був наданий листок непрацездатності серії АДР № 561903 за період непрацездатності 10.02.2020р.-20.03.2020р. (а.с.36 т.1). 04.05.2020р. суддею Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 до відділу кадрового забезпечення та державної служби Харківського апеляційного суду був наданий листок непрацездатності серії АДР №523722 за період непрацездатності 21.03.2020р.-29.04.2020р. (а.с.38 т.1). 13.05.2020р. суддею Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 до відділу кадрового забезпечення та державної служби Харківського апеляційного суду був наданий листок непрацездатності серії АДР №816135 за період непрацездатності 30.04.2020р.-05.05.2020р., де указано про визнання особи з 06.05.2020р. інвалідом 3 групи. (а.с.37 т.1). 21.04.2020р. суддею Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 було подано умотивовану тривалою хворобою у період відпустки власноручно складену письмову заяву про перенесення 48 робочих днів раніше наданої відпустки на період з 05.05.2020р. (а.с.28 т.1). 21.04.2020р. В.о. Голови Харківського апеляційного суду було видано наказ від 21.04.2020р. 05-05/78-1-в, яким частину щорічної основної відпустки за період роботи 02.10.2019р.-01.10.2020р. у кількості 15 робочих днів (21 календарний день) перенесно на період з 05 травня 2020 року по 26 травня 2020 року включно (враховано, що 09 травня 2020 року - свято); частину щорічної додаткової відпустки за 2019 рік у кількості 01 робочого дня (01 календарний день) перенесено на 27 травня 2020 року; частину відпуски за період роботи 02.10.2018р.-01.10.2019р. у кількості 01 робочого дня (01 календарний день) перенесено на 28 травня 2020 року; частину щорічної основної відпустки за період роботи 02.10.2019р.-01.10.2020р. у кількості 15 робочих днів (21 календарний день) перенесено на період з 29 травня 2020 року по 19 червня 2020 року (враховано, що 7 червня 2020 року-свято); частину щорічної основної відпустки за період роботи 02.10.2018р.-01.10.2019р. у кількості 05 робочих днів (05 календарних днів) перенесено на період з 22 червня 2020 року по 26 червня 2020 року; частину щорічної додаткової відпустки за 2020 рік у кількості 11 робочих днів (15 календарних днів) перенесено на період з 30 червня 2020 року по 14 липня 2020 року. (а.с.18 т.1). 13.05.2020р. суддею Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 було подано власноручно складену письмову заяву про перенесення раніше наданої відпустки з 30.04.2020р. по 07.05.2020р. у кількості 3 робочих днів на період з 15.07.2020р. 13.05.2020р. Головою Харківського апеляційного суду у зв`язку із збігом часу тимчасової непрацездатності та часом раніше наданої відпустки відносно судді Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 було видано наказ від 13.05.2020р. 05-05/93-в, яким частину щорічної основної відпустки за період роботи 02.10.2019р.-01.10.2020р. у кількості 3 робочих днів (3 календарних днів), що припали на період раніше наданої відпустки з 05.05.2020р. по 26.05.2020р. включно були перенесені на період 15.07.2020р.-17.07.2020р. включно. (а.с.19 т.1). Згідно з копією розрахункового листа за січень 2020р. судді Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 було нараховано суддівської винагороди за 4 дні роботи (25.023,81грн. окладу + 15.014,29грн. доплати за вислугу років + 2.502,38грн. доплати за секретність) та за 22 дні відпустки (180.797,03грн. + 55.834,38грн.). (а.с.33 т.1). Згідно з копією розрахункового листа за лютий 2020р. судді Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 було нараховано суддівської винагороди за 15 днів відпустки (167.503,13грн.). (а.с.33 т.1). Згідно з копією розрахункового листа за березень 2020р. судді Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 було нараховано суддівської винагороди за 11 днів відпустки (116.986,33грн.). (а.с.33 т.1). Згідно з копією розрахункового листа за квітень 2020р. судді Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 було нараховано суддівської винагороди за 4 дні роботи (25.023,81грн. + 15.014,29грн. + 2.502,38грн.) та за 22 дні відпустки (180.797,03грн. + 55.834,38грн.). (а.с.33 т.1). Згідно з копією розрахункового листа за квітень 2020р. судді Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 було нараховано суддівської винагороди за "-1" день роботи (6.255,95грн. окладу + 3.753,58грн. доплати за вислугу років + 625,60грн. доплати за секретність, всі нарахування позначені знаком "-") та за "-17" днів відпустки (180.797,03грн.), за "-20" днів відпустки (223.337,51грн.), за "-11" днів відпустки (116.986,31грн.), за 5 днів тимчасової непрацездатності (10.281,70грн.), за 18 днів відпустки (211.582,91грн.), за 20 днів відпустки (223.337,51грн.), за 10 днів відпустки (97.103,26грн.). (а.с.33 т.1). У квітні 2020р. Харківський апеляційним судом за обліком установи були проведені розрахункові операції із сторнування раніше проведених нарахувань за 48 днів відпустки та нового нарахування оплати за 48 днів відпустки, хоча усі ці платежі вже були фізично проведені раніше. Згідно з копією розрахункового листа за квітень 2020р. судді Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 було нараховано платежів із позначкою "лікарняні ФС" за 20, 31, 30, 5 днів (41.126,80грн. + 62.595,00грн. + 61.690,20грн. + 10.281,70грн. відповідно). (а.с.34 т.1). Згідно з копією розрахункового листа за травень 2020р. судді Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 було нараховано платежів із позначкою "лікарняні ФС" за 18 та 9 днів (37.014,12грн. + 18.507,06 грн. відповідно). (а.с.34 т.1). Із перелічених вище 48 робочих днів відпустки наказом голови Харківського апеляційного суду від 13.05.2020р. 05-05/93 3 робочі дні відпустки судді ОСОБА_1 за його власною заявою (за період роботи 02.10.2019р.-01.10.2020р.) були перенесені на період 15.07.2020р.-17.07.2020р. включно. 27.04.2020р. суддею Харківського апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 було подано заяву про відставку. 19.05.2020 року Вищою радою правосуддя було прийнято рішення № 1402/0/15-20 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Харківського апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку. 19.05.2020 року суддя Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 подав до відділу кадрового забезпечення та державної служби Харківського апеляційного суду заяву про відкликання з відпустки з 21.05.2020р. Наказом Голови Харківського апеляційного суду від 20.05.2020р. №05-05/98-в суддю ОСОБА_1 відкликано: - з частини щорічної основної відпустки за період роботи 02.10.2019р.-01.10.2020р. тривалістю 04 робочих дні (06 календарних днів) з 21 травня 2020 року по 26 травня 2020 року включно (в період відпустки з 08 травня 2020 року по 26 травня 2020 року наказ в.о. голови суду від 21.04.2020р. № 05-05/78-1); - з частини щорічної додаткової відпустки за 2019 рік тривалістю 01 робочий день (01 календарний день) - 27.05.2020р.; - з частини щорічної основної відпустки за період роботи 02.10.2018р.-01.10.2019р. тривалістю 01 робочий день (01 календарний день) - 28 травня 2020 року; з частини щорічної основної відпустки за період роботи 02.10.2019р.-01.10.2020р. тривалістю 15 робочих днів (21 календарний день) - з 29.05.2020р.-19.06.2020 року; - з частини щорічної основної відпустки за період роботи з 02.10.2018р.-01.10.2019р. тривалістю 05 робочих (05 календарних днів) - з 22.06.2020р. по 26.06.2020р.; - з частини щорічної додаткової відпустки за 2020 рік на 11 робочих днів (15 календарних днів) з 30.06.2020р. по 14.07.2020р. (наказ в.о. голови суду від 21.04.2020р. №05-05/78-1); - з частини щорічної основної відпустки за період роботи 02.10.2018р.-01.10.2020р. тривалістю 03 робочих дні (03 календарних дні) - з 15.07.2020р. по 17.07.2020р. включно (наказ голови суду від 13.05.2020р №05-05/93-в). (а.с.20 т.1). Суддю Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 було відкликано з 40 робочих днів відпустки виключно унаслідок подання суддею власноручно складеної письмової заяви. 20.05.2020р. Головою Харківського апеляційного суду було видано наказ № 05-04/69-ос про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Харківського апеляційного суду (а.с.21 т.1). Одночасно згаданим наказом було зобов`язано фінансово-економічний відділ Харківського апеляційного суду виплатити судді ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв`язку з відставкою у розмірі трьох місячних суддівських винагород та виплатити судді грошову компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток: - щорічної основної відпустки за період роботи 02.10.2019р.-20.05.2020р. у кількості 11 робочих (14 календарних) днів; - щорічної додаткової відпустки за 2019 рік у кількості 01 робочого (01 календарного) дня; - щорічної основної відпустки за період роботи 02.10.2018р.-01.10.2019р. у кількості 06 робочих (06 календарних) днів; - щорічної додаткової відпустки за 2020 рік у кількості 11 робочих (15 календарних) днів і провести кінцевий розрахунок належної судді суддівської винагороди. На виконання наказу Голови Харківського апеляційного суду від 20.05.2020р. №05-04/69-ос фінансово-економічним відділом Харківського апеляційного суду: 1) були проведені облікові операції із сторнування раніше вже нарахованої і виплаченої станом на 31.03.2020р. суддівської винагороди за 40 робочих днів відпустки судді Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 (з урахуванням події фізичного використання суддею Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 8 робочих днів наданої відпустки) у сумі 352.579,41грн.; 2) установлено, що станом на 20.05.2020р. суддя Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 не набув права на отримання 11 робочих днів щорічної календарної відпустки (позаяк з періоду 02.10.2019р.-01.10.2020р. був фактично відпрацьований лише період 02.10.2019р.-20.05.2020р.), за які судді Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 раніше вже були нараховані і станом на 31.03.2020р. виплачені суми суддівської винагороди; 3) 29 робочих днів відпустки судді Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 були трансформовані у 36 календарних днів відпустки; 4) обчислена сума грошової компенсації за 36 календарних днів невикористаної (але раніше вже оплаченої) відпустки у розмірі 200.767,32 грн. (161.617,69 грн. з відрахуванням податків); 5) обчислено суму зайво/помилково/безпідставно отриманих суддею Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 коштів за період 10.01.2020р.-20.05.2020р. у розмірі 409.087,16грн. Фінансово-економічним відділом Харківського апеляційного суду на виконання наказу Голови Харківського апеляційного суду від 20.05.2020р. №05-04/69-ос було новий проведено розрахунок грошової компенсації за невикористані суддею Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 дні відпустки у кількості 36 календарних днів (29 робочих) днів у сумі 200.767,32 грн. (161.617,69 грн. з відрахуванням податків). Розрахунок суми грошової компенсації за частину невикористаної відпустки судді Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 був проведений Харківським апеляційним судом не на підставі ст.ст.135 і 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а на підставі ст.24 Закону України "Про відпустки" та згідно з п.2 розділу 2, п. 7, 10 розділу 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995р. №100. Застосований Харківським апеляційним судом алгоритм розрахункових дій полягав в обчисленні показника заробітку судді Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 за період 01.05.2019р.-30.04.2020р. у розмірі 1.979.787,36грн. (як добуток суми 210.199,96грн. за травень 2019р., 210.199,97грн. за червень 2019р., 210.214,77грн. за липень 2019р., 210.272,91грн. за серпень 2019р., 210.285,07грн. за вересень 2019р., 218.645,29грн. за жовтень 2019р., 223.422,57грн. за листопад 2019р., 223.426,59грн. за грудень 2019р., 79.201,17грн. за січень 2020р., 59.633,86грн. за лютий 2020р., 62.595,00грн. за березень 2020р., 61.690,20грн. за квітень 2020р. із діленням на 355 днів (як добуток суми 29 днів травня 2019р., 28 днів червня 2019р., 31 дня липня 2019р., 30 днів серпня 2019р.-грудня 2019р. за кожен місяць, 29 днів січня 2020р.-лютого2020р. за кожен місяць, 30 днів березня 2020р., 29 днів квітня), що склало - 5.576,865803грн. за день. Розрахунок компенсації за невикористану відпустку проводиться в календарних днях. Тому 29 робочих днів було переведено в 36 календарних днів.(а.с.34 т.1). Унаслідок таких розрахунків, попри використання Харківським апеляційним судом у тексті наказу від 20.05.2020р. №05-04/69-ос дієслова "виплатити", суми коштів, котрі належали до передання у власність судді у відставці Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 , не виявилось, позаяк увесь період відпочинку у вигляді відпустки тривалістю 36 календарних днів (29 робочих) днів раніше вже був оплачений у складі суми 409.087,16 грн. (із утриманням належних податків і зборів) у той час як за новим розрахунком цей же самий період часу підлягав оплаті у сумі 161.617,69грн. (із утриманням належних податків і зборів). При цьому, 20.05.2020р. суддею Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 було подано власноручно складену письмову заяву про утримання суми відпускних за період 21.05.2020р.-17.07.2020р. із суми допомоги по тимчасовій непрацездатності 186127,97грн. та залишок із суми вихідної допомоги при звільненні та. (а.с.31 т.1). В матеріалах справи з ініціативи ОСОБА_1 знаходиться датована січнем 2020р. власноручно складена заява ОСОБА_1 про проведення повторного автоматичного перерозподілу справ у зв`язку із тривалим (понад 100 днів) лікуванням. (а.с.126 т.1). На вимогу Харківського окружного адміністративного суду позивачем за первісним позовом було подано довідку від 27.05.2021р. №05-62/237, де визнані обставини наявності у судді Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 станом на 20.05.2020р. права на 06 робочих (06 календарних) днів щорічної основної відпустки за період роботи 02.10.2018р.-01.10.2019р., 11 робочих (14 календарних) днів основної щорічної відпустки за період роботи 02.10.2019р.-20.05.2020р., 01 робочого (01 календарного) дня щорічної додаткової відпустки за 2019р., 11 робочих (15 календарних) днів щорічної додаткової відпустки за 2020р. (а.с.146 т.1). На момент звільнення ОСОБА_1 мав право лише на 29 робочих днів або 36 календарних днів відпустки. Також, на вимогу Харківського окружного адміністративного суду, позивачем за первісним позовом було подано лист від 09.06.2021р. №04-34/78/2021, де визнані обставини невиплати грошової компенсації за днів невикористаної відпустки судді Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 На вимогу Харківського окружного адміністративного суду позивачем за первісним позовом було подано письмові пояснення стосовно оплати праці судді Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 за період 01.01.2020р.-20.05.2020р., де указано, що за січень було проведено оплату 4 робочих днів (01.01.2020р.-09.01.2020р.) у загальній сумі 34.245,09грн. та оплату 17 днів відпустки за період 10.01.2020р.-31.01.2020р. у сумі 145.541,61грн. і оплату 5 днів відпустки за період 01.02.2020р.-09.02.2020р. у сумі 44.946,67грн.; за лютий було проведено оплату 15 днів відпустки за період 10.02.2020р.-29.02.2020р. у сумі 134.840,02грн.; у березні 2020р. було проведено оплату 11 днів відпустки за період 01.03.2020р.-17.03.2020р. у сумі 94.174,00грн. Отже, станом на 31.03.2020р. судді Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 фактично була проведена оплата 48 робочих днів відпустки у загальному розмірі 419.502,30грн. Згідно із змістом означених пояснень за квітень 2020р. Харківським апеляційним судом у зв`язку із поданням суддею Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 14.04.2020р. документів про хворобу з 09.01.2020р. було проведено оплату 5 днів тимчасової непрацездатності за період 09.01.2020р.-13.01.2020р. у сумі 8.276,78грн., а також проведено операцію з обліку оплати робочого дня 09.01.2020р. як помилкового, надмірного та безпідставного платежу у сумі 8.561,28грн. 13.04.2020р. мала місце подія виплати Харківським апеляційним судом на користь судді Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 авансу на квітень 2020р. у сумі 65.000,00грн. (а.с.9 т.2, а.с.12 т.2). З цієї суми Харківським апеляційним судом заявлено до стягнення у межах справи №520/4820/21 лише 56.507,75грн, як остаточна після проведення перерахунку. У травні 2020р. Харківським апеляційним судом у розрахунках з суддею Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 було за даними обліку (тобто без проведення фактичних вчинків): утримано за 3 робочі дні відпустки у зв`язку з перенесенням з 05.05.2020 по 07.05.2020 -28387,37 та перенесено у зв`язку з хворобою 3 робочі дні та нараховані відпускні з 15.07.2020р. по 17.07.2020р. 23.450,43 грн., у подальшому утримано: 66.237,21грн. за 7 робочих днів відпустки за період 21.05.2020р.-31.05.2020р.; утримано 179.786,69грн. за 20 робочих днів відпустки за період 01.06.2020р.-30.06.2020р.; утримано 101.618,57грн. за 13 робочих днів відпустки за період 01.07.2020р.-17.07.2020р. Отже, остаточно утримано оплату отриманих ОСОБА_1 коштів за 40 робочих днів не використаної відпустки у суму 352.579,41 та утримано 56.507,75грн. виплаченого унаслідок розрахункової помилки авансу за квітень 2020р. Усього на суму 409.087,16грн. Відтак, за розрахунками та твердженнями Харківського апеляційного суду загалом сума надмірно та безпідставно отриманих професійним суддею у власність коштів у якості суддівської винагороди за період 01.01.2020р.-20.05.2020р. (оплата часу роботи у квітні 2020р. у сумі 56.507,75грн., оплата 40 робочих днів відпустки) склала - 409.087,16грн. у той час як грошовий еквівалент оплати 29 робочих днів (36 календарних) невикористаної відпустки складає - 161.617,69грн. (а.с.187-189 т.1). Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.05.2021р. у справі №520/16501/2020 було визнано протиправними дії Харківського апеляційного суду щодо утримання з вихідної допомоги ОСОБА_1 грошових коштів. Зобов`язано Харківський апеляційний суд виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в сумі 61341 (шістдесят одна тисяча триста сорок одна) грн 50 коп. Подія виплати судді у відставці Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 вихідної допомоги у сумі 61.341,50 грн. припала на - 13.09.2021 року. Вважаючи, що наявні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь Харківського апеляційного суду заборгованості у сумі 247 469,47 грн., Харківський апеляційний суд ініціював даний спір. Вказуючи про протиправність дій Харківського апеляційного суду щодо утримання нарахованої грошової компенсації за невикористану відпустку в сумі 200 767,22 грн., ОСОБА_1 подав зустрічний позов. Задовольняючи позовні вимоги Харківського апеляційного суду, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість ОСОБА_1 перед Харківським апеляційним судом унаслідок безпідставного отримання суддівської винагороди через отримання коштів в оплату часу роботи та часу відпусток складає 247.469,47 грн. (як добуток різниці між 409.087,16 грн. реально отриманих коштів - 161.617,69 грн. коштів як правильно остаточно обчисленої суми грошової компенсації днів невикористаної суддею Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 відпустки за період 02.10.2019р.-20.05.2020р.). У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку про відхилення зустрічного позову ОСОБА_1 . Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Предметом спору у даній справі є питання розміру винагороди/оплати праці професійного судді за період 10.01.2020р.-21.05.2020р. з урахуванням обставин знаходження професійного судді у період 10.01.2020р.-17.03.2020р. у відпустках, під час яких (з 09.01.2020р.) мала місце подія безперервного розладу здоров`я початково до стану тимчасової непрацездатності та остаточно до настання інвалідності 3 групи (06.05.2020р.); перенесення у зв`язку із цим раніше наданих відпусток на період 05.05.2020р.-17.07.2020р.; прийняттям Вищою радою правосуддя за інціативою ОСОБА_1 рішення від 19.05.2020р. №1402/0/15-20 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Харківського апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку; поданням ОСОБА_1 до відділу кадрового забезпечення та державної служби Харківського апеляційного суду заяви про відкликання з відпустки з 21.05.2020р. Відтак, предметом доказування у зазначеному спорі є обставини: 1) тривалості часового проміжку обіймання громадянином України штатної посади професійного судді в органі судової влади України; 2) розміру фактично отриманої суддівської винагороди; 3) настання події тимчасової непрацездатності під час знаходження професійного судді у стані відпочинку у вигляді відпустки; 4) звільнення професійного судді у відставку; 5) набуття професійним суддею права на використання відпустки (та відповідно отримання винагороди за час відпустки) за фізично невідпрацьований період часу; 6) порядку обчислення показника середньоденного заробітку/винагороди/суддівської винагороди/оплати за працю у випадку проведення грошових платежів з оплати часу відпустки, перенесення відпустки у зв`язку із хворобою, припиненням відносин із проходження публічної служби на посаді професійного судді; 7) наявності або відсутності факту надмірної оплати праці професійного судді; 8) наявності або відсутності факту недоплати винагороди професійного судді; 9) календарної дати виникнення у органу публічної адміністрації права вимоги відносно повернення у власність Держави надмірної оплати праці професійного судді - у разі підтвердження існування факту надмірної оплати праці професійного судді. Даний спір виник між Державою Україна в особі Харківського апеляційного суду у якості розпорядника бюджетних коштів у відносинах з фінансового забезпечення проходження особою професійної суддівської кар`єри та професійним суддею, котрий у спірних правовідносинах за жодним із параметрів чи критеріїв не може бути прирівняний до приватної особи. Для оплати праці професійного судді використовуються кошти Державного бюджету України, а тому спір склався з приводу балансу між пріоритетом власних інтересів професійного судді на отримання більшого розміру суддівської винагороди та публічним інтересом суспільства на підставне витрачання фінансових ресурсів. Норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року поширюються на спірні правовідносини, адже предметом первісного позову є вимога органу публічної адміністрації про повернення з приватної власності громадянина - судді Харківського апеляційного суду у відставці безпідставно та необґрунтовано набутих (за твердженням Харківського апеляційного суду) коштів у вигляді суддівської винагороди, виплаченої через розрахункові помилки, спричинені власною правовою поведінкою професійного судді під час співпадіння у часі подій настання хвороби із подією відпочинку у вигляді відпустки. Тому, вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що до відносин, котрі склались на підставі установлених обставин, підлягають застосуванню наступні норми права. Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 1 ст.68 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом. Захист права людини на отримання винагороди за працю підпадає під гарантії ст.43 Конституції України. Так, згідно зі ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Частиною 1 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, що повністю узгоджується з приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України. Разом з тим, приписами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не унормовані ані правовідносини з приводу повернення професійним суддею надмірно отриманої суддівської винагороди, ані правовідносини з приводу обчислення грошової компенсації за дні невикористаної відпустки. У зв`язку з цим, спірні правовідносини підлягають регламентуванню не приписами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» як спеціальною нормою права, а відповідними приписами Кодексу законів про працю України, Закону України «Про оплату праці» та Цивільного кодексу України. Так, відповідно до ст.127 Кодексу законів про працю України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу: 1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не повернутого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості, або з дня виплати неправильно обчисленої суми; 2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5 і 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв`язку з переходом на пенсію; 3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136). Отже, положеннями ст.127 Кодексу законів про працю України чітко передбачено, що підлягає поверненню безпідставно виплачені працівнику аванс; суми, безпідставно виплачені у наслідок лічильних помилок; суми, безпідставно одержані за невідпрацьовані відпустки. Існування застережень стосовно непоширення приписів цієї норми кодексу на відносини за участю професійних суддів не вбачається, адже професійні судді не наділені законом привілеями на легітимне неповернення у власність Держави як учасника суспільних відносин надмірно виплаченої суддівської винагороди; а гарантії суддівської незалежності ані за власним змістом, ані за призначенням не є перепоною у такому поверненні. При цьому, колегія суддів вважає, що за відсутності прямої вказівки про інше під згаданим у приписах ст.127 Кодексу законів про працю України наказом роботодавця може бути будь-який правовий акт індивідуальної дії органу публічної адміністрації з приводу проведення остаточного розрахунку із звільненим публічним службовцем. Сам лише зміст такого наказу, з огляду на приписи ст.ст.6, 8, 19, 124 Конституції України, не має суттєвого та істотного юридичного значення, оскільки спір про повернення коштів з власності безпідставного набувача-громадянина у власність Держави як роботодавця підлягає вирішенню судом. За приписами ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Згідно з ч.1 ст.1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом. Досліджені судом докази достовірно та беззаперечно підтверджують обставини отримання суддею Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 65.000,00 (56.507,75) грн. як авансу суддівської винагороди за квітень 2020р. Оскільки у ці проміжки часу суддя Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 функцій професійного судді за штатною посадою в органу судової влади України не виконував, на роботі не знаходився, а натомість хворів, перебуваючи на перманентно триваючих лікарняних через тимчасову непрацездатність, то ці суми коштів підлягають поверненню у власність Держави як безпідставно набуті професійним суддею. У якості причини проведення таких виплат з боку Харківського апеляційного суду слід визнати лічильні помилки, допущені через те, що лише 14.04.2020р. суддя Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 вперше офіційно та письмово повідомив орган за місцем служби - Харківський апеляційний суд про тривалу хворобу з 09.01.2020р. (а.с. 39 т. 1). Стосовно кількості днів невикористаної суддею Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 відпустки 29 робочих (36 календарних) днів між сторонами справи відсутній спір, тому ці обставини не входять до предмету доказування за епізодом обчислення розміру грошової винагороди за дні невикористаної відпустки. Продовжуючи вирішення спору по суті, суд зазначає, що відповідно до ч.ч. 2-10 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду. Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду. Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду. Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду. Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. Згідно зі ст.136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів. Правила виплати грошової компенсації за невикористану відпустку регламентовані приписами ст.24 Закону України від 15.11.1996р. №504/96-ВР "Про відпустки" та приписами ст.83 Кодексу законів про працю України. Так, згідно з ч.1 ст.24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Відповідно до ч.4 ст.24 Закону України "Про відпустки" за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні. Аналогічні за змістом положення включені законодавцем і до ст.83 Кодексу законів про працю України. Згідно з ч.1 ст. 21 Закону України "Про відпустки" порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, відпустки у зв`язку з усиновленням дитини, відпустки для підготовки та участі в змаганнях, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та компенсації за невикористані відпустки, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згаданий Порядок обчислення середньої заробітної плати був затверджений постановою КМУ від 08.02.1995р. №100 (далі за текстом - Порядок №100). Згідно з правовими висновками постанов Верховного Суду від 08.07.2020 року у справі №817/20/17 та від 11.02.2021 року у справі №802/3928/15-а постанова КМУ від 08.02.1995р. №100 поширюється на відносини за участі професійного судді. Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 08.07.2020 року у справі №817/20/17, Закон №2453-VI не встановлює особливостей регулювання грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки суддям, які звільняються за власним бажанням, а тому такі правовідносини слід вирішувати, виходячи з загальних норм чинного трудового законодавства. За змістом п.2 Порядку №100 обчислення компенсації за невикористані відпустки провадиться, виходячи саме з виплат за останні 12 календарних місяців роботи. Отже, компенсація за невикористані дні відпустки повинна була розраховуватися з суддівської винагороди позивача, за останні 12 календарних місяців роботи. У силу положень ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верхового Суду. Колегія суддів зазначає, що у ході розгляду справи ОСОБА_1 не подав жодних конкретних заперечень проти проведених Харківським апеляційним судом розрахунків або контррозрахунків з обчислення розміру грошової компенсації за 36 днів невикористаної календарної відпустки (29 робочих днів). На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про неправомірне застосування Харківським апеляційним судом Порядку №100 при нарахуванні компенсації за невикористані дні відпустки. Стосовно доводів апелянта про неправомірність застосування норм Порядку №100 у зв`язку з тим, що до розрахунку середнього заробітку включається допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, якщо її розмір дорівнює середньому заробітку працівника, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до абз.1 п.2 Порядку № 100 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Згідно з абз.3 п.3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження тощо), та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Отже, допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю включається при обчислені середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки. З матеріалів справи вбачається, що обраний Харківським апеляційним судом розрахунковий період для нарахування ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки становив попередні 12 місяців з травня 2019 по квітень 2020р., що відповідає вимогам Порядку №100. Разом з тим, щодо не застосування Харківський апеляційним судом під час проведеного розрахунку абз.7 п.2 розд.2 Порядку № 100, колегія суддів вказує, що згідно з абз.7 п.2 розд.2 Порядку № 100 (в редакції, чинній на момент проведення остаточного розрахунку) у разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду. В обґрунтування правомірності застосування абз.7 п.2 розд.2 Порядку №100 до спірних правовідносин апелянт зазначає, що оскільки надбавки встановлюється у відсотках до посадового окладу і в разі збільшення посадового окладу відповідно і збільшується надбавка. Колегія суддів зауважує, що умовами для застосування абз.7 п.2 розд.2 Порядку №100 є одночасна наявність таких подій як: 1) зміна структури заробітної плати; 2) підвищення посадових окладів. З 01 січня 2020 року на підставі Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» було збільшено посадові оклади судів апеляційних судів. Проте, будь-яких змін складових суддівської винагороди взагалі не відбулося. Зокрема, залишився не змінним встановлений коефіцієнт посадового окладу, розмір відсотків за вислугу років, доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, доплата за науковий ступінь, тощо. Таким чином, загальна структура заробітної плати судді апеляційного суду з 01 січня 2020 року змін не зазнала. Отже, Харківський апеляційний суд не мав правових підстав для застосування у спірних правовідносинах положень абз.7 п.2 розд.2 Порядку №100. Як зазначалось, за період 02.10.2019р.-01.10.2020р., за який суддею Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 було отримано 30 робочих днів щорічної відпустки та кошти в оплату цього періоду часу, фактично було відпрацьовано період 02.10.2019р.-21.05.2020р., тобто 7 місяців та 19 днів, у той час як отримано оплату суддівської винагороди за 30 робочих днів. Співвідношення реально відпрацьованого часу до нормативно запровадженого складає 63,56% (365 днів - 100%, а 232 дня (як добуток суми 91 календарних днів 2019р. та 141 календарного дня 2020р.) - х %). Таким чином, за період 02.10.2019р.-21.05.2020р. суддя Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 набув право на 19 робочих днів щорічної відпустки (30 робочих днів * 63,56%). Тому, показник робочих днів щорічної відпустки за період роботи 02.10.2019р.-01.10.2020р., на які суддя Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 не набув права, але отримав суддівську винагороду за 11 робочих днів відпустки. У спірних відносинах Харківським апеляційним судом було застосовано інший алгоритм обчислення часу права публічного службовця на щорічну основну відпустку, набутого у співмірності до проміжку реального відпрацьованого періоду роботи, а саме: за твердженням Харківського апеляційного суду на момент відрахування зі штату Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 (20.05.2020р./21.05.2020р.) набув право на щорічну основну відпустку тривалістю лише 19 робочих днів (26 календарних днів), оскільки відпрацював з 02.10.2019 по 20.05.2020р. - 7 повних місяців та 20 днів, відповідно 30 робочих днів відпустки: 12 місяців * 7 відпрацьованих місяців +17,5 днів; 2,5 робочих днів відпустки : 31 днів у травні *19 кількість відпрацьованих днів у травні + 1.5 робочих днів; 17,5 + 1,5+ 19 робочих днів відпустки набутих за відпрацьований період. Між тим, оскільки наведені розрахункові дії зумовлюють отримання одного і того ж арифметичного результату, то застосування будь-якого з них не призводить до погіршення правового становища судді Харківського апеляційного суду у відставці - ОСОБА_1 . При цьому, судді Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 у зв`язку із неодноразовим поданням заяв про надання відпусток була фактично надана і оплачена відпустка повної тривалості 30 робочих днів (42 календарних дня), хоча фактично він набув право тільки на 19 робочих днів, а відтак сума оплати за 11 робочих днів, яка розрахована на підставі ст.ст.135 і 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та отримана ОСОБА_1 у розмірі 94.174,00 грн. підлягає поверненню, як сума оплати часу безпідставно одержана за невідпрацьовані відпустки. Таким чином, на момент звільнення із штату Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 було отримано оплату за 48 робочих днів у сумі 419.502,30грн., розрахованої на підставі ст.ст.135 і 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". З цих днів суддею Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 фактично було використано 8 робочих днів. Отже, 40 робочих днів не використаної відпустки у суму 352.579,41грн. були оплачені, але невикористані відповідачем за первісним позовом. При цьому, на 11 із 40 робочих днів щорічної основної відпустки суддя Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 не набув права. За цим, сума безпідставно виплачених на користь судді Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 коштів складає 352.579,41грн. (оплата часу наданих відпусток унаслідок подання працівником заяв під час знаходження у стані тимчасової непрацездатності і лікування) + 56.507,75грн. (оплата авансу за квітень 2020р., оскільки листки тимчасової непрацездатності вперше були подані до апарату Харківського апеляційного суду лише 14.04.2021р.), а загалом - 409.087,16грн. За невикористані дні відпустки у кількості 29 робочих днів (36 календарних) Харківським апеляційним судом було нараховано на підставі Постанови №100 грошову компенсацію за дні невикористаної відпусти у сумі 200.767,32грн. (161.617,69грн. з утриманням податків та зборів). Зазначена сума не підлягала повторній виплаті, адже оплата часу цих відпусток станом на 31.03.2020р. вже була проведена у розмірі 419.502,30грн. (з якої 352.579,41грн. припадають на час оплати 40 робочих днів відпустки). У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів вважає, що саме подання професійним суддею, починаючи з 09.01.2020р. заяв про надання відпусток під час перебування у стані непрацездатності через безперервне лікування хвороби, зумовило оплату часу відпочинку у вигляді цих відпусток у більшому розмірі, ніж розмір допомоги по тимчасовій непрацездатності. Тому, у якості причини проведення таких виплат з боку Харківського апеляційного суду слід визнати лічильні помилки, допущені через те, що лише 14.04.2020р. суддя Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 вперше офіційно та письмово повідомив орган за місцем служби - Харківський апеляційний суд про тривалу хворобу з 09.01.2020р., у той час як кошти за ці відпустки вже були отримані у власність до настання календарного дня - 31.03.2020р. Таким чином, суддя Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 станом на 20.05.2020р. мав право на 36 календарних днів відпустки, оплата за які була проведена до 31.03.2020р. у сумі 258.405,41грн. (із утриманням належних податків і зборів) у той час як за новим розрахунком цей же самий період часу з урахуванням тимчасової непрацездатності публічного службовця підлягав оплаті у сумі 161.617,69грн. (із утриманням належних податків і зборів). У зв`язку з цим, Харківським апеляційним судом було утримано кошти у сумі 61.341,5 грн. з вихідної допомоги ОСОБА_1 за рахунок зменшення заборгованості, за його власним бажанням. В подальшому, за результатами оскарження ОСОБА_1 цих дій Харківського апеляційного суду у межах справи №520/16501/2020 Харківським апеляційним судом 13.09.2021р. частина вихідної допомоги судді у відставці у розмірі 61.341,5грн. була виплачена ОСОБА_1 . Відтак, на момент вирішення даного спору по суті, заборгованість ОСОБА_1 перед Харківським апеляційним судом унаслідок безпідставного отримання суддівської винагороди через отримання коштів в оплату часу роботи та часу відпусток - 247.469,47 грн. (як добуток різниці між 409.087,16 грн. реально отриманих коштів - 161.617,69 грн. коштів як правильно остаточно обчисленої суми грошової компенсації днів невикористаної суддею Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 відпустки за період 02.10.2019р.-20.05.2020р.). Стосовно доводів апелянта, зазначених в додаткових поясненнях, про те, що позивачу було відомо про хворобу відповідача, оскільки така інформація була своєчасно внесена до табелю обліку робочого часу суддів Харківського апеляційного суду, а тому наданий суду наказ голови суду від 17.04.2020 року №05-03/25-1-од про внесення змін до табелю, а саме вказівки про те, що відповідач цей період часу значився працюючим, проте необхідно вважати, що ОСОБА_1 був відсутній у зв`язку з хворобою, не відповідає даним, що містяться в центральній базі даних автоматизованої системи документообігу суду, то колегія суддів зазначає наступне. Як вказано Харківським апеляційним судом, в автоматизованій системі документообігу суду КП «Д-3» здійснюється ведення електронного табелю обліку використання робочого часу суддів Харківського апеляційного суду, інформація з якого у відповідності до Положення про автоматизовану систему документообігу суду є підставою для проведення автоматизованого розподілу судових справ. Інформація протягом місяця в електронному табелі обліку використання робочого часу суддів Харківського апеляційного адміністративного суду може змінюватись (непланові термінові відрядження, відпустки, тимчасова непрацездатність тощо). Колегія суддів погоджується з твердженням позивача про те, що для нарахування суддівської винагороди до фінансово-економічного відділу передається табель обліку використання робочого часу суддів Харківського апеляційного суду в паперовому вигляді з відповідними підсумковими змінами на відповідний період. Копія такого табелю згідно з вимогами чинного законодавства вноситься до автоматизованої системи документообігу суду КП «Д-3» не пізніше наступного дня після його підписання. За таких обставин, посилання апелянта на електронний табель обліку використання робочого часу суддів Харківського апеляційного суду, що міститься в КП «Д-3» є безпідставними, оскільки в подальшому до нього вносились кадрові зміни, зокрема, у зв`язку з надходженням листків непрацездатності. Натомість, колегія суддів приймає як належні посилання Харківського апеляційного суду на те, що нарахування авансу у квітні 2020 року відповідачу сталося у зв`язку з допущеною технічною помилкою при роздруківці табелю та його передачу фінансово-економічному відділу. Зміни до табелю в цій частині внесені до системи 28.04.2020 року. При цьому, відповідач не заперечує, що у вказаний період був відсутній на роботі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Доводи апеляційної скарги про те, що суд стягнув суму всупереч вимогам ч.1 ст.1215 ЦК України, колегія суддів вважає помилковими, оскільки з аналізу статті 1215 ЦК України вбачається, що безпідставно набута заробітна плата, проведена роботодавцем добровільно, не підлягає поверненню, за виключенням допуску рахункової помилки і недобросовісності набувача. При цьому, суд зазначає, що чинним законодавством передбачено різні механізми утримання із зарплати працівника суми, надміру виплаченої внаслідок лічильних та нелічильних помилок. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум. Як зазначено вище, у якості причини проведення таких виплат з боку Харківського апеляційного суду слід визнати лічильні помилки, допущені через те, що лише 14.04.2020р. суддя Харківського апеляційного суду ОСОБА_1 вперше офіційно та письмово повідомив орган за місцем служби - Харківський апеляційний суд про тривалу хворобу з 09.01.2020р. Відтак, доводи апеляційної скарги про безпідставне стягнення сум всупереч вимогам ч.1 ст.1215 ЦК України, слід визнати безпідставними. Колегія суддів зауважує, що критерії законності дій чи рішень суб`єкта владних повноважень викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах адекватних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи. У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування. Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Разом із тим, колегія суддів вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини. І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, оскільки протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі. Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлена Харківським апеляційним судом вимога є юридично обґрунтованою, документально доведеною, не створює порушення права громадянина у сфері публічних правовідносин, а тому підлягає задоволенню. У зв`язку з вищенаведеним, враховуючи, що в ході розгляду спірних правовідносин встановлено відсутність у судді ОСОБА_1 обґрунтованих та доведених матеріалами справи грошових вимог до Харківського апеляційного суду щодо оплати праці за період з 09.01.2020 року по 21.05.2020 року, вимога зустрічного позову підлягає відхиленню. Колегія суддів зазначає, що повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, а суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін (аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)). При цьому суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом потрібно керуватися для вирішення спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 наголосила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. За цим, посилання ОСОБА_1 на неналежне обґрунтування Харківським апеляційним судом в позовній заяві норм права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, є необґрунтованими. Стосовно доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про пропуск Харківським апеляційним судом строку звернення з позовом до суду та наявність підстав для залишення без розгляду позовної заяви Харківського апеляційного суду, оскільки звернення у порядку неналежного судочинства не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду, об`єктивно непереборною та такою, що не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язана із дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду, то колегія суддів зазначає наступне. Частиною 1 ст.118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з ч.ч. 3, 5 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 17.09.2020 року у справі №380/2210/20. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Питання ж поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску. Тому поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 21.04.2021 року у справі №640/25046/19. Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Учасниками спору в даній справі є орган судової влади України та суддя у відставці, причиною виникнення спору є різне тлумачення існування події, умов, підстав та змісту, правового характеру обов`язку повернення суддею у відставці надміру виплачених грошових коштів як оплати часу роботи на посаді професійного судді. Отже, подія виплати коштів за винагородою публічному службовцю мала місце під час роботи на посаді судді, але обов`язок з повернення надмірно отриманих коштів виник вже після припинення публічної служби у зв`язку із настанням події звільнення судді у відставку. Колегія суддів зазначає, що означене питання (а саме: вид судочинства, в якому має вирішуватись спір про повернення коштів, отриманих публічним службовцем у якості винагороди за виконану роботу вже після припинення (завершення) публічної служби) чинним національним законом України дійсно чітко не регламентовано. Судова практика Вищого адміністративного суду України, Верховного Суду України, Верховного Суду у спорах з повернення приватною особою - громадянином коштів, отриманих від суб`єкта владних повноважень (у дотичних категоріях спорів, а саме: стягнення збитків, завданих військовослужбовцями під час проходження публічної служби; стягнення з колишніх курсантів військових навчальних закладів витрат на утримання під час навчання (у тому числі і грошового забезпечення військовослужбовця); повернення безпідставно отриманої соціальної допомоги по безробіттю тощо) зазнавала істотних (аж до докорінних) змін. За викладеними у позові доводами заявника подія обізнаності з порушенням права та інтересів настала у червні 2020 року після відмови відповідача сплатити заборгованість у сумі 186.127,97 грн. Вже 13.08.2020 року Харківський апеляційний суд вперше звернувся за захистом права (інтересу) до Жовтневого районного суду м. Харкова в порядку цивільного судочинства з відповідною позовною заявою та намагався вирішити спірні відносини в порядку цивільного судочинства (справа №639/5053/20). Проте, постановою Полтавського апеляційного суду від 12.03.2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково та закрито провадження у справі за позовом Харківського апеляційного суду до ОСОБА_1 з підстав то, що вирішення даного спору відноситься до юрисдикції адміністративних судів. Постанову Полтавського апеляційного суду від 12.03.2021 року Харківським апеляційним судом отримано 22.03.2021 року. Згадані доводи викладені позивачем у додаткових поясненнях та відповідачем не спростовано. Відтак, колегія суддів вважає, що позивачу стало відомо про належність предметної підсудності справи до юрисдикції адміністративних судів з постанови Полтавського апеляційного суду від 12.03.2021 року по справі №639/5053/20, яку ним отримано 22.03.2021 року. Оцінюючи поведінку позивача та обставини справи в сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що залишення позову без розгляду та позбавлення позивача права на звернення до суду через пропуск строку у зв`язку із тим, що він очікував і розраховував на ухвалення судового рішення та вирішення його справи в порядку цивільного судочинства і порушення ним правил юрисдикції, було б явно непропорційним та може вказувати на надмірний формалізм у такому важливому питанні, як доступ до правосуддя. З цього питання колегія суддів враховує правову позицію, яку висловлено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 року у справі №810/2925/16 стосовно того, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Водночас, неправильним та несправедливим є покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні ним підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах, що цілком відповідає правовій позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2020 року у справі №922/1467/19. При цьому, станом на теперішній час правова природа обов`язку відповідача (на існуванні якого наполягає позивач) як обов`язку з відшкодування шкоди, або обов`язку з повернення надміру отриманих коштів з оплати часу проходження публічної служби остаточно не визначена. До Харківського окружного адміністративного суду з даним позовом позивач звернувся 24.03.2021 року, тобто в місячний строк з дня отримання постанови Полтавського апеляційного суду від 12.03.2020 року по справі №639/5053/20. Отже, процесуальна поведінка позивача не виходить поза межі критеріїв добросовісності. Крім того, оскільки іншим учасником спору є суддя у відставці, позивач мав розумні очікування та адекватно розумні сподівання на підтримання обома учасниками конфлікту надзвичайно високих (на рівні зразковості та бездоганності) стандартів службової та позаслужбової поведінки. Вказана позиція узгоджується із правовим висновком постанови Верховного Суду від 21.03.2019 року по справі №826/5240/18, в якій, зокрема є посилання на справу «Bellet проти Франції», а саме: Європейський Суд з прав людини в цій справі зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. За цим, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що Харківським апеляційним судом не наведено достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об`єктивних, непереборних та істотних перешкод на звернення до суду протягом встановленого законом строку. Щодо доводів ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції неправильно визначився із правовою природою спірних правовідносин та дійшов помилкових висновків про підсудність зазначеної справи суду адміністративної юрисдикції, оскільки правовідносини склались не у зв`язку з виконанням або невиконанням суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій, а внаслідок помилки його працівника, що є підставою для скасування рішення із закриттям провадження у справі, то колегія суддів зазначає, що відповідні посадові особи не є самостійними суб`єктами права у даних правовідносинах та здійснюють посадові обов`язки від імені юридичної особи, тобто Харківського апеляційного суду. Крім того, постановою Полтавського апеляційного суду від 12.03.2021 року у справі №639/5053/20, яка набрала законної сили, встановлено, що вирішення даного спору відноситься до юрисдикції адміністративних судів. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову Харківського апеляційного суду та стягнення з ОСОБА_1 на користь Харківського апеляційного суду заборгованості у сумі 247 469,47 грн., та залишення без задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 . Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Заяву ОСОБА_1 про часткову відмову від зустрічного позову задовольнити. Прийняти відмову ОСОБА_1 від частини зустрічних позовних вимог про визнання протиправними дій Харківського апеляційного суду щодо утримання нарахованої грошової компенсації за невикористану відпустку в сумі 107 438,50 грн. та стягнення з Харківського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 107 438,50 грн. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2021 року по справі №520/4820/21 про відмову в задоволенні зустрічного позову в цій частині визнати нечинним. Провадження у справі в цій частині зустрічних позовних вимог - закрити. Апеляційну скаргу залишити без задоволення. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2021 по справі № 520/4820/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.М. Григоров Повний текст постанови складено 02.05.2023 року