Постанова 4824 № 489/2055/19-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 квітня 2023 року м. Київ Справа № 489/2055/19-ц Провадження: № 22-ц/824/6417/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Нежури В. А., Соколової В. В., секретар Івасенко І. А. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Єрмака Олега Віталійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Литвинової І. В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, про встановлення факту, що має юридичне значення, усунення від права спадкування за законом, у с т а н о в и в: У квітні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що у 2012 році він познайомився із подружжям ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ), які з 15.11.1963 року постійно проживали у кватирі АДРЕСА_1 , не працювали, були пенсіонерами, спільних дітей та/або родичів з обох сторін не мали, а тому потребували фінансової підтримки. У зв`язку з дружніми стосунками, які склались між його, ОСОБА_2 , сім`єю та подружжям ОСОБА_3 , у 2012 році ОСОБА_3 запропонував йому постійно проживати разом із ними на правах члена сім`ї, на що він, позивач, погодився. З цього часу він разом із подружжям ОСОБА_3 почали вести спільне домашнє господарство. Зважаючи на низький дохід подружжя ОСОБА_3 , він позивач, опікувався ними, при необхідності викликав майстрів, займався ремонтом, оплачував комунальні платежі, купував продукти харчування та ліки. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 . Разом із ОСОБА_5 , він, позивач, приймав участь в організації його поховання та оформлення відповідних документів. Після смерті ОСОБА_3 він продовжив проживати разом із ОСОБА_5 , яка після смерті чоловіка перебувала у скрутному фізичному та матеріальному становищі, а тому потребувала від нього, ОСОБА_2 , додаткового опікування. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 . Після її смерті залишилася спадщина у вигляді квартири АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_5 із заявами про прийняття спадщини за законом звернулись він, позивач, як спадкоємець четвертої черги, та ОСОБА_1 як спадкоємець п`ятої черги. Він, позивач, не був зареєстрований за місцем проживання спадкодавця, а тому позбавлений можливості використати право на спадкування в інший спосіб, а ніж судовий. За наведених обставин, просив суд встановити факт його постійного проживання із ОСОБА_5 однією сімєю з 09 січня 2013 року до дня її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також просив суд усунути ОСОБА_1 від права спадкування за законом. Вказані вимог обґрунтував тим, що ОСОБА_1 за життя ОСОБА_5 погодилась надавати останній допомогу лише за умови складення заповіту, на її, ОСОБА_1 , ім`я, або підписання договору довічного утримання, тобто, ухилилася від надання будь-якої допомоги ОСОБА_5 . Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року позов задоволено. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_2 із ОСОБА_5 однією сім`єю з 09 січня 2013 року, до дня її смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_3 . Усунено ОСОБА_1 від права на спадкування за законом на спадщину, яка відкрилася у результаті смерті ОСОБА_5 . Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 676,40 грн. Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Єрмак О.В. в інтересах ОСОБА_1 направив апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції не з`ясував, в якості якого члена сім`ї проживав позивач з подружжям ОСОБА_3 . Вказував, що об`єктивно можна стверджувати, що ОСОБА_2 проживав в будинку подружжя, як квартирант, інколи міг допомагати по господарству, проте його статус члена сім`ї, як і участь у спільних витратах, веденні спільного господарства, а також факт постійного проживання не підтверджено жодним належним доказом. Зауважував, що суд не звернув уваги на обставини виявлення померлої, яка була знайдена головою ГО «Видибай» після того, як кілька днів не виходила на зв`язок, що свідчить про відсутність позивача в цей період біля неї. Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 березня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі, ухвалою Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. Адвокат Кушніренко І. О. в інтересах ОСОБА_2 у відзиві заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що сімейним відносинам, які склались між ОСОБА_2 та подружжям ОСОБА_3 , була притаманна наявність взаємних прав та обов`язків, зокрема, позивач мав право постійно проживати в квартирі та зобов`язаний був разом із подружжям матеріально утримувати сім`ю, вирішувати поставлені перед ним завдання, а подружжя ОСОБА_3 прийняло його у свою сім`ю на правах члена сім`ї. Після смерті ОСОБА_3 відповідач залишився проживати із ОСОБА_5 , опікувався нею, оскільки ОСОБА_5 через похилий вік, тяжку ситуацію у зв`язку із смертю чоловіка перебувала у скрутному фізичному та матеріальному стані. Зауважив, що ОСОБА_5 мала мрію проживати за кордоном та обговорювала вказане із ОСОБА_1 , яка тимчасово проживала в Італії, проте остання взамін на допомогу у вказаному питанні бажала отримати у власність квартиру та в подальшому відмовила у влаштуванні ОСОБА_5 в Італії. Жодної матеріальної або нематеріальної допомоги ОСОБА_5 відповідачка не надавала. Вказував, що після відмови ОСОБА_1 в допомозі, ОСОБА_5 мала намір скласти заповіт на ім`я ОСОБА_2 , але цьому завадила її смерть. Окрім того, зазначав, що ОСОБА_1 не надала належних доказів на підтвердження родинних зв`язків із померлою ОСОБА_5 , а тому не набула право на спадкування за законом після її смерті. В судовому засіданні адвокат Єрмак О. В. в інтересах ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, адвокат Кушніренко І. О. в інтересах ОСОБА_2 заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Вислухавши думку адвоката Єрмака О. В. в інтересах ОСОБА_1 та адвоката Кушніренка І. О. в інтересах ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 померла. 31 жовтня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р. Ю. відкрито спадкову справу № 63241569 за заявою ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті її рідної тітки ОСОБА_5 . До складу спадщини входить квартира АДРЕСА_1 . 02.04.2019 року ОСОБА_6 звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 як спадкоємець четвертої черги. Згідно витягу з реєстру територіальної громади м. Києва, за адресою: АДРЕСА_1 за період з 02.10.2018 року по 02.10.2018 року зареєстровані ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . Задовольняючи позов у повному обсязі, суд першої інстанції виходив із доведеності факту спільного проживання позивача із померлою ОСОБА_5 однією сім`єю, ведення спільного домашнього господарства, оплати комунальних послуг за квартиру. Вирішуючи спір в частині усунення відповідачки від права на спадкування, суд виходив із сумнівності документів, наданих ОСОБА_1 на підтвердження споріднення з померлою ОСОБА_5 . Колегія суддів не може погодитись із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. За змістом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Частиною статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини. Відповідно до частини третьої статті 1268 та частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини. Відповідно до частин другої, четвертої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п. При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), підлягають врахуванню правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки. Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: проживання однією сім`єю із спадкодавцем; на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю. Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 12 січня 2023 року у справі № 754/6012/21. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц вказано, що обов`язковими умовами для визнання особи членом сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто, наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такимикритеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки. Належними та допустимими доказами проживання однією сім`єю є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Факт спільного проживання, сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних сім`ї, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні сім`ї. Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, та Верховним Судом у постановах від 09 січня 2020 року у справі № 186/421/17, від 09 червня 2021 року у справі № 346/5702/18 та від 01 вересня 2021 року у справі № 523/9720/17, від 01 вересня 2021 року у справі № 755/16466/19, від 05 жовтня 2022 року в справі № 686/15993/21. У постанові від 11.02.2021 року у справі №158/431/19 Верховний Суд вказав, що належними та допустимими доказами проживання однією сім`єю можуть бути: показання свідків; ділове та особисте листування; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; витяги з погосподарських книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання як рухомого, так і нерухомого майна (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, довідки житлово-експлуатаційних організацій, органів місцевого самоврядування про спільне проживання та ведення господарства. За правилами частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач на підтвердження факту спільного проживання з ОСОБА_5 однією сім`єю посилався на акт від 31.05.2021 року, складений сусідами про те, що ОСОБА_2 за період з 09.01.2013 року по 02.10.2018 року не проживав в с. Пухівка Броварського р-ну Київської області, акти від 16.04.2013 року, від 28.03.2014 року, від 14.05.2015 року про комісійну перевірку стану димних та вентиляційних каналів за адресою: АДРЕСА_1 , квитанції про оплату комунальних платежів за лютий, березень, квітень, травень, липень, жовтень, листопад, грудень 2013, вересень, грудень 2015 року, січень, лютий, березень, квітень, червень, липень, серпень 2016, жовтень 2017 року, та оплату телекомунікаційних послуг за травень, жовтень 2013 року та травень 2018 року. Однак, надаючи оцінку зібраним у справі доказам, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що вказані докази не є достатніми на підтвердження факту проживання позивача та ОСОБА_5 однією сім`єю у зазначений позивачем період, ведення з нею спільного господарства та спільного бюджету, а також не свідчать про виникнення між ним і померлою відносин, притаманних сім`ї, взаємних прав і обов`язків. У наданих позивачем квитанціях платниками наданих послуг зазначені ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , що не доводить факту оплати таких послуг саме ОСОБА_2 . Так, факт проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 не заперечується сторонами. Однак, факт проживання за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності між сторонами сімейних відносин. Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц. В будь-якому випадку, навіть факт перебування позивача у близьких стосунках з подружжям ОСОБА_3 , зокрема, з ОСОБА_5 , не може свідчити, що сторони проживали у період з січня 2013 року до часу відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 однією сім`єю. Наявність у позивача деяких документів, пов`язаних з утриманням квартири АДРЕСА_1 , сама по собі не підтверджує факту спільного проживання позивача з ОСОБА_5 , та не вказує на те, що між ними склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні сім`ї. Доказів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї позивачем суду не надано. Окрім того, посилаючись на покази свідків як на підтвердження пояснень позивача, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що самі по собі показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю (постанови Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №129/2115/15-ц від 12.12.2019 року у справі № 466/3769/16). Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 вказали, що ОСОБА_2 проживав у квартирі АДРЕСА_1 , з 2013 року з подружжям ОСОБА_3 . Свідок ОСОБА_10 , яка проживала у буд. АДРЕСА_1 з 1975 року по 2020 рік, по сусідству з подружжям ОСОБА_3 , зазначила, що ОСОБА_2 не знає і ніколи його не бачила. Вказувала, що ОСОБА_5 ніколи та нікому не відкривала двері, а у 2018 році прийшов ОСОБА_11 і шукав ОСОБА_5 . Сусіди викликали поліцію, яка вибила двері і побачили, що ОСОБА_5 мертва. За відсутності належних доказів проживання однією сім`єю, показання свідків самі по собі не підтверджують факту спільного проживання однією сім`єю позивача та ОСОБА_5 та ведення ними спільного господарства. Більш того, надані суду першої інстанції показання свідків є суперечливими. Отже, за відсутності належних доказів на підтвердження факту спільного проживання позивача однією сім`єю з ОСОБА_5 , висновки суду першої інстанції першої інстанції про задоволення позову в частині встановлення факту спільного проживання позивача однією сім`єю з ОСОБА_5 з січня 2013 року по дату смерті останньої не можуть вважатись законними та обґрунтованими. Також колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про усунення права на спадкування. Обґрунтовуючи вказані позовні вимоги, позивач, вважаючи себе спадкоємцем четвертої черги, посилався на наявність підстав, визначених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України, для усунення відповідача, яка є племінницею ОСОБА_5 , від права на спадкування, оскільки останняпотребувала сторонньої допомоги, а відповідачкане приймала участі у догляді за нею. Частиною п`ятою статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Зі змісту наведеної норми закону вбачається, що лише при одночасному настанні таких обставин, як ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво, а також доведеності зазначених фактів у їх сукупності, спадкоємець може бути усунений від права на спадщину. Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК Українимає значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15, від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17 та від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц. Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій (постанови Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №337/6000/15 та від 04 липня 2018 року у справі №404/2163/16. Підставою для задоволення позову про усунення від права на спадкування за законом є,в тому числі,і знаходження спадкодавця в безпорадному стані. Належними доказами, які підтверджують безпорадний стан особи, є відповідні медичні (лікарські) документи, висновки судово-медичних експертів. Проте,позивачем у розумінні вимог цивільно-процесуального законодавства не доведено наявність зазначених вище юридичних фактів у їх сукупності. Більш того, обґрунтовуючи вимоги про усунення ОСОБА_1 від спадкування після смерті ОСОБА_5 , ОСОБА_2 взагалі не посилався на наявність у ОСОБА_5 безпорадного стану та не надав відповідних доказів на підтвердження вказаної обставини, що є підставою для відмови у задоволенні таких вимог. Суд першої інстанції на вказане не звернув уваги та необґрунтовано послався на сумнівність документів, наданих ОСОБА_1 на підтвердження споріднення з померлою ОСОБА_5 , оскільки вказана обставина не може бути підставою для усунення права на спадкування, ураховуючи, що усунення можливо виключно за умови, якщо таке право на спадкування існує.Окрім того, наявність чи відсутність між відповідачкою та померлою ОСОБА_5 родинних зв`язків не є предметом даного спору, а тому суду першої інстанції помилково увійшов в обговорення вказаного питання. В будь-якому випадку, як зазначив Верховний Суд у постанові від 24 вересня 2020 року у справі № 534/1318/17, вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування може бути пред`явлена особою, для якої таке усунення породжує пов`язані зі спадкуванням права та обов`язки, одночасно з її позовом про одержання права на спадкування з підстав, визначених у частині другій статті 1259 ЦК України. Оскільки позивач не довів в установленому законом порядку, що він є особою, для якої таке усунення породжує пов`язані зі спадкуванням права та обов`язки, вимоги про усунення ОСОБА_1 від спадкування колегія суддів вважає безпідставними. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1 ст. 376 ЦПК України є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції невірно встановлені фактичні обставини у справі, висновки суду не відповідають наданим сторонами доказам, судом неправильно застосовано норми матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції у відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову в позові. Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. У зв`язку з тим, що наслідком апеляційного перегляду справи є задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про відмову в позові, у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2514,60 грн. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Єрмака Олега Віталійовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові. Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2514 (дві тисячі п`ятсот чотирнадцять) грн. 60 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 28 квітня 2023 року. Головуючий Т. О. Невідома Судді В. А. Нежура В. В. Соколова