Постанова Північно-західний апеляційний господарський суд № 903/254/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА 01 травня 2023 року Справа № 903/254/23 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Маціщук А.В. , суддя Мельник О.В. секретар судового засідання Приступлюк Т.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельська ОТБ" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 14.03.2023 (постановлену у м. Луцьку) у справі № 903/254/23 (суддя Войціховський В.А.) за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельська оптово-торгова база" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельська ОТБ" про забезпечення позову до пред`явлення позовної заяви за участю представників: від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельська оптово-торгова база" - Данилік Ф.Я.; від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельська ОТБ" - Сорока В.Г. ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Ковельська оптово-торгова база" подало до Господарського суду Волинської області заяву від 10.03.2023 №47 про забезпечення позову до пред`явлення позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельська оптово-торгова база" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельська ОТБ" про стягнення 309 480 грн. В обґрунтування заяви зазначається, що ТОВ "Ковельська оптово торгова база" має намір подати до Господарського суду Волинської області позов до ТОВ "Ковельська ОТБ" про стягнення доходів від використання майна, яке набуто без правової підстави за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 в сумі 309 480 грн (доходи за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 було стягнуто рішенням господарського суду у справі №903/892/22). З посиланням на дії ТОВ "Ковельська ОТБ", заявник вказує про реальну загрозу невиконання майбутнього рішення суду при задоволенні позову та, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить виконання рішення суду, позаяк інших активів особа, яка може отримати статус відповідача не має. Вважає, що накладення арешту на майно особи, яка може отримати статус відповідача ніяким чином не порушить права та майнові інтереси сторін спору, а навпаки, призведе до належного виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог, оскільки ефективність правосуддя залежить головним чином від виконання судового рішення. Ухвалою Господарського суду Волинської області від 14.03.2023 у справі № 903/254/23 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельська оптово-торгова база" від 10.03.2023 №47 про забезпечення позову до пред`явлення позовної заяви. Накладено арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Ковельська ОТБ", які знаходяться на рахунках товариства, відкритих у банківських установах, та на Склад /Літер Е-1/, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1381980607104, загальною площею 259,8 кв. м, за адресою м. Ковель, провулок Кияна Володимира, будинок 9, у межах ціни позову 309 480 грн. Постановляючи вказану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Ковельська ОТБ", у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Волинської області від 14.03.2023 у справі № 903/254/23, відмовити в забезпеченні позову. Скаржник вважає, що ухвала про забезпечення позову постановлена з грубим порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню, з таких підстав. Пункт 1 частини 1 статті 137 ГПК України визначає два окремі засоби забезпечення позову: накладення арешту на майно та накладення арешту на грошові кошти, які за змістом цієї норми можуть застосовуватись одночасно або незалежно один від одного. При цьому за змістом наведеної норми під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів. Сума підданих арешту грошових коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, належного до предмета спору. Предметом спору є вимога позивача про стягнення коштів в розмірі 309 480 грн у зв`язку з їх безпідставністю набуття, тобто вимога майнового характеру, зміст якої полягає у стягненні суми грошових коштів. Виходячи із заявлених позовних вимог, є помилковим вжиття в межах цієї справи таких заходів забезпечення позову, як накладення арешту на об`єкт нерухомого майна - склад /Літер Е-1/, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1381980607104, загальною площею 259.8 кв.м, за адресою м. Ковель, провулок Кияна Володимира, будинок

9. Суд першої інстанції, задовольняючи заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно не врахував, що заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову. Позовні вимоги у цій справі мають майновий характер та не стосуються безпосередньо повернення/витребування нерухомого майна на користь позивача. Тому суд першої інстанції, накладаючи арешт на нерухоме майно, залишив поза увагою відсутність зв`язку між обраним позивачем заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог та не врахував положення статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, безпідставно задовольнивши вимогу позивача про застосування заходу забезпечення позову у цьому спорі шляхом накладення арешту на нерухоме майно. Заява ТОВ "Ковельська оптово-торгова база" не містить будь-яких обґрунтованих доводів щодо реально існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, а матеріали справи не містять доказів того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду. Скаржник вважає, що ТОВ "Ковельська оптово-торгова база" в повній мірі, в разі задоволення позову, зможе захистити (поновити) порушені чи оспорювані права або інтереси, за захистом яких товариство звернулося до суду, в межах одного судового провадження без нових звернень до суду. Саме лише припущення заявника, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду, без надання жодних доказів, не є безумовною підставою для задоволення заяви про забезпечення позову. Відтак, скаржник вважає, що суд першої інстанції, при розгляді відповідної заяви про забезпечення позову, неповністю дослідив обставини справи та не врахував інтереси як позивача так і відповідача у справі, не забезпечивши при цьому збалансованості інтересів сторін, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову. Товариство з обмеженою відповідальністю "Ковельська оптово-торгова база" подало суду апеляційної інстанції відзив в якому вказує таке. Апеляційна скарга є необгрунтованою та безпідставною, а її доводи не спростовують висновків суду першої інстанцій, не містять встановлених законом підстав для скасування ухвали, яка постановлена з дотриманням процесуальних норм та правильним застосуванням положень матеріального права. Відповідач посилається на неактуальні правові висновки Верховного Суду від 2018 року, незважаючи на те, що Господарським судом Волинської області в ухвалі врахована остання правова

позиція Верховного Суду, відповідно до котрої суд дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів. Визначальною є та обставина, що апеляційна скарга подана на наступний день після внесення запису про арешт до Реєстру речових прав та їх обтяжень, який став перешкодою у відчужені єдиного активу відповідача - складу Літер Е- 1/, загальною площею 259.8 кв.м В апеляційній скарзі не має посилань на ті чи інші негативні наслідки постановления оскаржуваної ухвали, зокрема неможливості сплати податків, заробітної плати та інших операцій, оскільки на час подачі апеляційної скарги кошти не були арештовані. Тобто, єдина мета скасування заходів забезпечення позову - відчужити в будь-який спосіб нерухоме майно до моменту набрання рішенням у справі законної сили. ТОВ "Ковельська оптово-торгова база" звернулась з позовом до Господарського суду Волинської області і 24.03.2023 по справі № 903/254/23 (903/294/23) відкрито спрощене провадження без повідомлення сторін. Зважаючи, на наявність аналогічних справ № 903/96/22, №903/344/22 та 903/892/22 між тими ж сторонами, в яких позови ТОВ "Ковельська оптово-торгова база" були задоволені, сторона відповідача вживає всі можливі дії направлені на виведення майна та коштів і унеможливлення реального виконання рішень. Відтак місцевим судом правомірно враховано, що існує реальна загроза невиконання майбутнього рішення суду при задоволенні позову, а невжиття заходів забезпечення позову унеможливить виконання рішення суду, позаяк інших активів особа, яка може отримати статус відповідача не має, а ефективність правосуддя залежить головним чином від виконання судового рішення. Оцінивши викладені позивачем критерії застосування заходів до забезпечення позову, судом встановлено існування прямого зв`язку між запропонованими позивачем заходами забезпечення позову і майбутнім предметом позову. Таким чином, відповідні заходи забезпечення позову спроможні забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. З огляду на викладене просить апеляційну ТОВ "Ковельська ОТБ" залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду Волинської області від 14.03.2023 залишити без змін. 01.05.2023 в судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду представник скаржника підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що суд першої інстанції постановляючи оскаржену ухвалу, допустив порушення норми процесуального права. Вказав про відсутність будь-яких належних обґрунтувань щодо забезпечення позову. З огляду на вказане, вважає, що ухвалу Господарського суду Волинської області від 14.03.2023 у справі № 903/254/23 слід скасувати та відмовити в забезпеченні позову. Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельська оптово-торгова база" в судовому засіданні заявив, що з доводами скаржника не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржену ухвалу такою, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при постановлені ухвали норм процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржену ухвалу залишити без змін, виходячи з такого. Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що до Господарського суду Волинської області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельська оптово-торгова база" від 10.03.2023 №47 про забезпечення позову до пред`явлення позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельська оптово-торгова база" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельська ОТБ" про стягнення 309 480 грн (а. с. 1-8). В обґрунтування заяви зазначається, що рішенням Господарського суду Волинської області від 06.03.2023 у справі №903/892/22 позов задоволено частково, ухвалено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельська ОТБ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельська оптово-торгова база" 282 308 грн доходів від використання майна, яке набуто без правової підстави та 4 234 грн 50 коп. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору. У задоволенні позову про стягнення з відповідача 54 004 грн доходів від використання майна, яке набуто без правової підстави, відмовлено. Рішенням суду стягнуто суму доходів від використання майна, яке набуто без правової підстави за період з 01.01.2021. по 31.12.2021. Заявник посилається, що під час розгляду справи №903/892/22 судом було встановлено та відображено у рішенні від 06.03.2023 у справі, що 24.07.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ковельська оптово-торгова база", як продавцем, і Ковельською оптово-торговою базою Волинської облспоживспілки (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Ковельська ОТБ"), як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна (посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Веремчуком С.В.), відповідно до предмету якого продавець зобов`язався передати у власність покупця, а покупець зобов`язався прийняти нерухоме майно, і сплатити за нього обумовлену грошову суму, а саме: склад металевий площею 587,2 кв.м., реєстраційний номер об`єкта 90584807221; склад Є-1 площею 514,3 кв.м., реєстраційний номер об`єкта 90614907221; склад металевий площею 933,4 кв.м., реєстраційний номер 92934407221; склад С-1 площею 1033,2 кв.м., реєстраційний номер 98970007221; прохідна площею 11,7 кв.м., реєстраційний номер 90258807221, що знаходяться за адресою: Волинська область, м. Ковель, провулок Володимира Кияна,

9. З моменту укладення договору купівлі-продажу ТОВ "Ковельська ОТБ" використовувала об`єкти нерухомості за адресою: Волинська область, м. Ковель, провулок Володимира Кияна, 9, а саме склад металевий площею 587,2 кв.м., склад С-1 площею 1033,2 кв.м., у господарській діяльності, що підтверджують договори оренди з ФОП Яцеленко В.В. Рішенням Господарського суду Волинської області від 09.09.2021 у справі №159/6568/20, поруч з іншим, частково задоволено позовні вимоги Даниліка Ф.Я. та визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений 24.07.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ковельська оптово-торгова база" та Ковельською оптово-торговою базою Волинської облспоживспілки (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ковельська ОТБ") та відмовлено у задоволенні позову про припинення права власності ТОВ "Ковельська ОТБ". Постановою Північно-західного апеляційного господарського від 28.12.2021 у справі №159/6568/20 рішення Господарського суду Волинської області від 09.09.2021 в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу було залишено без змін, а в частині відмови у задоволенні позову про припинення права власності ТОВ "Ковельська ОТБ" рішення скасовано та задоволено позов у цій частині. 23.09.2022 державним реєстратором Копачівської сільської ради Волинської області Данилевич І.Є. було поновлено право власності на склад металевий площею 587,2 кв. м., та склад С-1 площею 1033,2 кв. м., що знаходяться за адресою: Волинська область, м. Ковель, провулок Володимира Кияна, 9, за ТОВ "Ковельська оптово-торгова база", що підтверджується інформаційним витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.09.2022. Відтак заявник зазначає, що вище вказані об`єкти нерухомості 23.09.2022 повернулися у власність ТОВ "Ковельська ОТБ". Додатково зауважує, що рішеннями Господарського суду Волинської області у справах №903/96/22 та №903/344/22, залишеними без змін постановами Північно-західного апеляційного господарського від 09.08.2022 та 23.11.2022, було стягнуто з ТОВ "Ковельська ОТБ" 620 000 грн доходів отриманих від використання безпідставно набутого майна (інших складських приміщень). ТОВ "Ковельська оптово-торгова база" у грудні 2022 року ініціювала спір про стягнення 336 312 грн до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельська ОТБ" (справа №903/892/22), пов`язана особа - ТОВ "Волинська облспоживспілка", 21.12.2022, звернулась до приватного виконавця Волинського виконавчого округу Шульженка І.С. із судовим наказом від 05.05.2022 у справі №903/285/22, про відкриття виконавчого провадження по стягненню з ТОВ "Ковельська ОТБ" коштів в користь ТОВ "Волинська облспоживспілка". Заявник посилається на те, що ТОВ "Ковельська ОТБ" та ТОВ "Волинська облспоживспілка" є пов`язаними особами, оскільки остання є засновником ТОВ "Ковельська ОТБ", яка до зміни мала назву "Ковельська оптово торгова база Волинської облспоживспілки". Через відсутність коштів у боржника ТОВ "Ковельська ОТБ" все належне товариству нерухоме майно 02.02.2023 через електронний сервіс СЕТАМ було виставлено на продаж. Відтак заявник вважає, що такі дії вживались з метою унеможливлення стягнення коштів в користь ТОВ "Ковельська оптово-торгова база". На підтвердження вказаних обставин до заяви долучено докази відкриття виконавчого провадження, Інформаційну довідку з Державного реєстру прав на нерухоме майно відповідно до котрої у власності відповідача перебувало три об`єкти нерухомого майна. Скріншоти з офіційної сторінки СЕТАМ, свідчать, що два об`єкти нерухомості Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельська ОТБ" продані на аукціоні 02.02.2023 і станом на 10.03.2023 переможцями аукціонів сплачені кошти, що стало наслідком завершення виконавчого провадження 07.03.2023 (а. с. 9-17). Заявником повідомляється, що після перерахування стягнутих коштів за виконавчим документом в користь ТОВ "Волинська облспоживспілка", майно, що залишились не реалізованим було повернуто приватним виконавцем ТОВ "Ковельська ОТБ", що забезпечує особі яка може набути статусу відповідача можливість продати його (внести до статутного капіталу) чи в інший спосіб відчужити і вивести кошти, отримані від реалізації нерухомого майна на власний розсуд, задовго до вступу у законну силу рішення про стягнення коштів. При цьому зазначається, що з огляду на наявність рішення у справі №903/892/22 ТОВ "Ковельська ОТБ" 10.03.2023 намагалось відчужити Склад /Літер Б-1/, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1381980607104, загальною площею 259.8 кв.м, проте лише наявність не завершеного виконавчого провадження №71258304, яке було відкрите 09.03.2023 перешкодило нотаріальному посвідченню договору. Поруч з цим, 10.03.2023 директором ТОВ "Ковельська ОТБ" було внесено кошти на рахунок приватного виконавця Таранка Д.В., що є наслідком завершення виконавчого провадження та зняттям обтяжень з майна. Заявник вказує, що ТОВ "Ковельська оптово-торгова база" має намір подати до Господарського суду Волинської області позов до ТОВ "Ковельська ОТБ" про стягнення доходів від використання майна, яке набуто без правової підстави за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 в сумі 309 480 грн, з врахуванням того, що відповідні доходи за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 було стягнуто рішенням господарського суду у справі №903/892/22. Відтак, заявник вважає, що після подачі позову нерухоме майна ТОВ "Ковельська ОТБ" буде відчужене та доходить висновків, що існує реальна загроза невиконання майбутнього рішення суду при задоволенні позову, а невжиття заходів забезпечення позову унеможливить виконання рішення суду, позаяк інших активів особа, яка може отримати статус відповідача не має, відтак накладення арешту на майно особи, яка може отримати статус відповідача ніяким чином не порушить права та майнові інтереси сторін спору, а навпаки, призведе до належного виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог, оскільки ефективність правосуддя залежить головним чином від виконання судового рішення. З огляду на викладене ТОВ "Ковельська оптово-торгова база" просить суд забезпечити позов до пред`явлення позовної заяви шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Ковельська ОТБ", які знаходяться на рахунках у банківських установах та на Склад /Літер Е-1/, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1381980607104, загальною площею 259.8 кв.м, за адресою м. Ковель, провулок Кияна Володимира, будинок 9, у межах ціни позову 309 480 грн. Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи. Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі. Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду. Суд зауважує, що забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову. Як вказував заявник, він мав намір звернутися до суду із позовом про стягнення з ТОВ "Ковельська ОТБ" доходів від використання майна, яке набуто без правової підстави за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 в сумі 309 480 грн. Судом апеляційної інстанції враховується, що ухвалою Господарського суду Волинської області від 24.03.2023 у справі № 903/254/23 (903/294/23) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ковельська оптово-торгова база до Товариства з обмеженою відповідальністю Ковельська ОТБ про стягнення 309 480 грн було відкрито спрощене провадження без повідомлення сторін (а. с. 71-74). Згідно зі статтею 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 ГПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17). Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21). Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частини третя статті 13 ГПК України). Суд звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами Відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду. Крім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18. Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною четвертою статті 137 ГПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/ іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/4669/21). У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №910/12404/21). Верховний Суд неодноразово наголошував (у т.ч. в постановах від 09.12.2020 у справі №910/9400/20, від 21.12.2020 у справі №910/9627/20) на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи. Згідно із рішенням Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії", було зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt). 17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Проаналізувавши наведені сторонами доводи, надавши оцінку наявним в матеріалах справи доказам, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття таких заходів забезпечення позову, які спроможні забезпечити фактичне виконання судового рішення, в разі задоволення позову. При цьому, вжиття таких заходів не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним, а в разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. Беручи до уваги вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що заявником доведено наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість вжиття заходів забезпечення позову. Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, ухвалу Господарського суду Волинської області від 14.03.2023 у справі № 903/254/23 слід залишити без змін, а апеляційну Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельська ОТБ" - без задоволення. Керуючись статтями 255, 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельська ОТБ" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Волинської області від 14.03.2023 у справі № 903/254/23 - без змін.

2. Справу № 903/254/23 надіслати Господарському суду Волинської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складений "02" травня 2023 р. Головуючий суддя Петухов М.Г. Суддя Маціщук А.В. Суддя Мельник О.В.