Постанова 4822 № 727/2747/22

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 квітня 2023 року м. Чернівці справа № 727/2747/22 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Одинака О. О. суддів Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю. секретар Скулеба А. І. позивач ОСОБА_1 відповідачі Виконавчий комітет Чернівецької міської ради, Служба у справах дітей Чернівецької міської ради апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 23 січня 2023 року головуючий в суді першої інстанції суддя Слободян Г. М. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом. Позивач просив: -визнати незаконними і скасувати рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради №1019/30 від 28 грудня 2021 року «Про надання висновку органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини» та висновок органу опіки та піклування №01/0224/3444 від 30 грудня 2021 року «Про доцільність визначення місця проживання дитини»; - зобов`язати Службу у справах дітей Чернівецької міської ради скласти письмовий висновок про визначення місця проживання дитини і подати його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення, як це передбачено пунктом 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, що затверджений постановою КМУ від 24 вересня 2008 року №866. На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 28 грудня 2021 року №1019/30 виконавчий комітет Чернівецької міської ради прийняв рішення «Про надання висновку органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини», пунктом 1 якого було вирішено надати суду висновок про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_2 згідно з договором між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення режиму відвідин дитини від 08 січня 2019 року. Вважав, що вказане рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради, як органу опіки та піклування, підлягає скасуванню у зв`язку з недотриманням виконавчим комітетом Чернівецької міської ради встановленого законодавством порядку прийняття рішення про надання висновку, а Службу у справах дітей Чернівецької міської ради слід зобов`язати підготувати та надати виконавчому комітету Чернівецької міської ради відповідний проєкт висновку органу опіки та піклування для його розгляду та затвердження. Відповідно до пункту 72 Порядку № 866, після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною Служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення. Тобто, до прийняття органом опіки та піклування рішення про надання висновку про визначення місця проживання дитини передує підготовка Службою у справах дітей висновку про визначення місця проживання дитини та подання його до органу опіки та піклування (виконавчому комітету) для прийняття відповідного рішення, яким може бути або затвердження або відхилення запропонованого висновку. Разом з тим, як вбачається з оскаржуваного рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради, Служба у справах дітей Чернівецької міської ради за наслідками обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною не склала жодного висновку про визначення місця проживання дитини, та не подала його виконавчому комітету як органу опіки та піклування для його розгляду та прийняття відповідного рішення. 28 грудня 2021 року на засіданні виконавчого комітету Чернівецької міської ради на розгляд не було представлено жодного проекту висновку органу опіки та піклування. За таких обставин, виконавчий комітет, як орган опіки та піклування Чернівецької міської ради 28 грудня 2021 року, не мав жодних правових підстав приймати оскаржуване рішення. Письмовий висновок «Про доцільність визначення місця проживання дитини» було складено тільки 30 грудня 2021 року, тобто через 2 дні після прийняття виконавчим комітетом оскаржуваного рішення, що є недопустимим. Зазначав, що висновок Служби у справах дітей мав бути підготовлений та поданий виконавчому комітету міської ради напередодні його засідання для його колегіального розгляду і затвердження, а не навпаки. Внаслідок порушення процедури прийняття рішення щодо надання висновку, таке рішення органу опіки та піклування підлягає скасуванню як таке, що прийняте з порушенням порядку передбаченого постановою КМУ від 24 вересня 2008 року №866, а Службу у справах дітей міської ради слід зобов`язати подати виконавчому комітету міської ради підготовлений нею мотивований висновок для його розгляду та прийняття відповідного рішення. Вважав, що висновок органу опіки та піклування від 30 грудня 2021 року підлягає також скасуванню як такий, що прийнятий з порушенням порядку передбаченого постановою КМУ від 24 вересня 2008 року №866. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 23 січня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договір щодо здійснення батьківських прав та визначення режиму відвідин дитини ОСОБА_4 від 08 січня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Холоменюк О. І., на момент винесення виконавчим комітетом Чернівецько міської ради оскаржуваного рішення від 28 грудня 2021 року № був чинним. Матеріали справи не містять доказів того, що орган опіки та піклування, складаючи оскаржений висновок, діяв не в межах повноважень, визначених законом. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позов в повному обсязі. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права. До прийняття органом опіки та піклування рішення про надання висновку про визначення місця проживання дитини передує підготовка Службою у справах дітей висновку про визначення місця проживання дитини та подання його до органу опіки та піклування (виконавчому комітету) для прийняття відповідного рішення, яким може бути або затвердження або відхилення запропонованого висновку. Однак, Служба у справах дітей Чернівецької міської ради не складала жодного проєкту висновку про визначення місця проживання дитини та не подавала його виконавчому комітету для його оприлюднення, розгляду чи прийняття відповідного рішення. Висновок має бути підготовлений та поданий виконачому комітету міської ради завчасно для його колегіального розгляду і затвердження, а не навпаки. У рішенні виконавчого комітету від 28 грудня 2021 року йшла мова лише щодо надання висновку стосовно визначення місця проживання дитини згідно з укладеним між батьками договором від 08 січня 2019 року. Однак у висновку від 30 грудня 2021 року зазначено цілий перелік фактів, зокрема, і про факти нібито домашнього насильства, вчиненого позивачем, які виконавчий комітет не розглядав і в дійсності яких ніколи і не було. Вказані вище обставини свідчать про порушення прав та інтересів позивача. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Виконавчий комітет Чернівецької міської ради подав відзив на апеляційну скаргу. Посилається на те, що судове рішення є законним та обґрунтованим, а аргументи апеляційної скарги безпідставними. Оскаржуване рішення Виконавого комітету Чернівецької міської ради прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Коституцією та законами України.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 20 червня 2018 року, виданого Чернівецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с.13; 130 т.1). Рішенням Садгірського районного суду міста Чернівці від 19 вересня 2018 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено. Розірвано шлюб зареєстрований між сторонами 11 лютого 2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції, актовий запис № 129 (а.с.164-166 т.1). Довідкою про реєстрацію підтверджено місце реєстрації дитини - ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 (а.с.168 т. 1). З акту фактичного проживання осіб без реєстрації ОСББ «Рівненська, 5А» від 29 квітня 2021 року вбачається, що ОСОБА_1 та його син ОСОБА_4 проживають без реєстрації за адресою АДРЕСА_2 (а.с.14, 112 т.1). В судовому засіданні було встановлено і не заперечувалося сторонами, що у провадженні Вижницького районного суду Чернівецької області на розгляді перебуває справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визначення місця проживання дитини з матір`ю. У зв`язку з розглядом справи, суддею Осокіним А. Л. 03 серпня 2021 року було здійснено запит до служби у справах дітей Чернівецької міської ради про надання письмового висновку щодо розв`язання спору (а.с. 15 т.1). Аналогічного змісту звернення мало місце і за заявою до Служби у справах дітей Чернівецької міської ради від ОСОБА_1 02 вересня 2021 року (а.с. 15, 16 т.1). Відповідно до Витягу із протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради № 29 від 15 грудня 2021 року, комітетом було було ухвалено ріщення щодо надання суду висновку про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 згідно з договором між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення режиму відвідин дитини від 08 січня 2019 року у зв`язку із відсутністю спору про зміну чи розірвання договору (а.с.41 т.1). Згідно з вказаним договором від 08 січня 2019 року місцем проживання сина батьки визначили місце проживання матері; батьки домовились, що дитина буде проживати один тиждень з кожним із батьків; батько буде проживати окремо від матері та сина, що за домовленістю батьків не вважається перешкодою для реалізації батьком прав і обов`язків з виховання та утримання сина (а.с.42-43 т. 1). Рішенням Виконавчого комітету Чернівецької міської ради №1019/30 від 28 грудня 2021 року ухвалено щодо надання до суду висновку про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з договором між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення режиму відвідин дитини від 08 січня 2019 року (а.с.10 т.1). Відповідно до висновку органу опіки та піклування № 01/0224/3444 від 30 грудня 2021 року, враховуючи рівні права батька та матері на проживання з дитиною та її виховання, виконання батьківських обов`язків, вік дитини, прихильність дитини до кожного із них, стан здоров`я дитини, факти вчинення домашнього психологічного насильства стосовно дитини та інші вагомі обставини, орган опіки та піклування виконавчого комітету Чернівецької міської ради вважав за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 згідно із договором між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення режиму відвідин дитини від 08 січня 2019 року (а.с.11-12 т.1). Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі. Апеляційний суд вважає помилковим висновок суду про відмову у позові з підстав недоведення позивачем того, що орган опіки та піклування, складаючи оскаржуваний висновок, діяв не в межах наділених законом повноважень. Судом першої інстанції не було враховано наступне. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У частині першій статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. За таких обставин, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту порушення відповідачем його охоронюваних прав та інтересів. Згідно з частиною першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем. Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є достатньою та самостійною підставою для відмови у позові. Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 3 березня 2020 року у справі № 910/6091/19, від 16 жовтня 2020 року у справі №910/12787/17, від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частини друга і третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Статтею 157 СК Українипередбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. За положеннями статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Відповідно до частини першої статті 19 СК України у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування. Згідно з частиною першою статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. У частині першій статті 158 СК України визначено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Відповідно до частини другої статті 19 СК України рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу. Частинами першою, третьою статті 159 СК України встановлено, що якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. За заявою заінтересованої сторони суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору. З указаного вбачається, що законодавець визначив певний порядок вирішення батьками питання участі у виховані дитини. Так, у випадку якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішений органом опіки та піклування або судом. Таким чином, законодавством встановлена варіативність вирішення цього питання, тобто батьки можуть його вирішити у судовому порядку або звернутися до відповідного органу опіки і піклування. Якщо хтось із батьків не погоджується із рішенням органу опіки та піклування, він може звернутися для вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини до суду. У цьому випадку законодавство не вимагає окремого оскарження рішення органу опіки та піклування, оскільки частиною третьою статті 159 СК України встановлено, що суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору. У справі, що переглядається, предметом оскарження є рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради №1019/30 від 28 грудня 2021 року «Про надання висновку органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини» та висновок органу опіки та піклування №01/0224/3444 від 30 грудня 2021 року «Про доцільність визначення місця проживання дитини». Судом установлено, що в провадженні Вижницького районного суду Чернівецької області знаходиться цивільна справа № 727/3529/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача- служба у справах дітей Чернівецької міської ради, про визначення місця проживання дитини разом із матір`ю, відібрання дитини та повернення дитини матері та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини з батьком. Отже, ОСОБА_1 має захищати свій інтерес щодо визначення місця проживання дитини під час судового розгляду у справі за зазначеними позовними вимогами, а не ініціювати окрему судову справу щодо оскарження рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради та висновку органу опіки та піклування. Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, який Верховний Суд виклав в постанові від 09 червня 2021 року в справі № 370/408/19 Апеляційний суд також враховує те, що висновок органу опіки та піклування не містить ознак рішення суб`єкта владних повноважень, оскільки не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії - він не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов`язки, тобто є фактично джерелом доказування при наявності цивільного спору, оскільки несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування має рекомендаційний характер. Отже, висновок, на який посилається ОСОБА_1 , є лише одним з доказів у справі, носить рекомендаційний характер та не може бути самостійним засобом захисту порушеного права. Цьому документу може бути надана лише оцінка в сукупності з іншими доказами у справі при вирішенні по суті питання, для якого він був складений. Такий висновок викладений Верховним Судом в постановах від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15-ц, від 30 листопада 2022 року у справі № 523/11247/19, також mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17, від 04 липня 2018 року у справі № 496/4271/16-а (К/9901/29090/18). У постанові від 16 лютого 2022 року в справі № 742/710/19 Верховний Суд та в постановах від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17, від 04 липня 2018 року у справі № 496/4271/16-а, від 01 липня 2020 року у справі № 522/23095/16-а, від 13 червня 2018 року в справі № 500/6325/17 Велика Палата Верховного Суду зазначили, що висновки та рішення служби у справах дітей є дорадчими документами та не тягнуть за собою виникнення будь-яких прав чи обов`язків у батьків щодо батьківських прав та визначення способів участі у вихованні дитини, оскільки такі висновки та рішення не порушують прав та обов`язків жодного з батьків. Правові наслідки для батьків виникають виключно в результаті прийняття рішення судом, в процесі якого і відбувається оцінка всіх доказів в сукупності, у тому числі і оспорюваних висновків та рішень органу опіки та піклування, які не мають наперед встановленої сили для суду, що розглядає спір про визначення місця проживання дитини. Враховуючи те, що оскаржувані рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради №1019/30 від 28 грудня 2021 року «Про надання висновку органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини» та висновок органу опіки та піклування №01/0224/3444 від 30 грудня 2021 року «Про доцільність визначення місця проживання дитини» є дорадчими документами та не тягнуть за собою виникнення будь-яких прав чи обов`язків у батьків щодо батьківських прав та визначення способів їх участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, а також не порушують прав та обов`язків жодного з батьків, а також з огляду на відсутність будь-якого порушення відповідачами прав та законних інтересів ОСОБА_1 , апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині з наведених підстав. Оскільки позовна вимога про зобов`язання Служби у справах дітей Чернівецької міської ради скласти письмовий висновок про визначення місця проживання дитини і подати його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення є похідною від вимог про визнання незаконними та скасування рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради та висновку органу опіки та піклування, в її задоволенні також слід відмовити. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його мотивувальну частини слід змінити, виклавши її в редакції цієї постанови. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Змінити мотивувальну частину рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 23 січня 2023 року, виклавши її в редакції цієї постанови. В решті рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 27 квітня 2023 року. Головуючий Олександр ОДИНАК Судді: Мирослава КУЛЯНДА Наталія ПОЛОВІНКІНА