Постанова 4855 № 760/31947/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 760/31947/21 Суддя (судді) першої інстанції: Зуєвич Л.Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 квітня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третя особа: інспектор Управління патрульної поліції у місті Києві Соболь Юрій Юрійович про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, третя особа: інспектор Управління патрульної поліції у місті Києві Соболь Юрій Юрійович, в якому просив: скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДП18 № 734926 від 12.11.2021 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення далі - КУпАП), а також про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді адміністративного штрафу в сумі 680,00 грн. Позов обґрунтовано тим, що він дійсно двічі здійснив рух смугою для маршрутних транспортних засобів, але зробив він це у відповідності до пункту 17.2 Правил дорожнього руху, а саме: перший раз, виїжджаючи на вулицю Вадима Гетьмана з вулиці Польової; та другий раз, повертаючи праворуч з вулиці Вадима Гетьмана на провулок Польовий, що свідчить про відсутність складу адміністративного правопорушення. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року позовні вимоги задоволено. Скасовано постанову серії ДП18 № 734926 від 12.11.2021 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, винесену інспектором Управління патрульної поліції міста Києва Департаменту патрульної поліції Соболем Юрієм Юрійовичем відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення адміністративного порушення, передбаченого частиною третьою статті 122 КУпАП. Стягнуто з Департаменту патрульної поліції за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 454,00 грн судового збору та 5 000,00 грн витрат на правничу допомогу. В апеляційній скарзі, відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що транспортний засiб BMW Х5 номерний знак НОМЕР_1 здiйснював рух по смузi для руху маршрутних транспортних засобiв по вул. Вадима Гетьмана, 27 в м. Києвi, що свідчить про порушення позивачем пункту 17.1 Правил дорожнього руху. Крім того, на думку апелянта, враховуючи, що розгляд справи здійснювався у порядку спрощеного позовного провадження, тому підстави для стягнення правничої допомоги у розмірі 5000 грн у даному випадку - відсутні. У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено про те, що оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, тому судом першої інстанції ухвалено правомірне рішення. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, 12 листопада 2021 року інспектором Управління патрульної поліції міста Києва Соболем Ю.Ю. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ДП18 № 734926 за частиною третьою статті 122 КУпАП України та накладено на позивача штраф у розмірі 680,00 грн. З вказаної постанови вбачається, що 12.11.2021 о 18 год. 30 хв. в м. Києві по вул. Гетьмана, 27 водій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи транспортним засобом «BMW Х5», номерний знак НОМЕР_1 , здійснив рух смугою громадського транспорту, позначеною дорожнім знаком 5.11 та дорожньою розміткою 1.24, чим порушив п.п. 17.1 Правил дорожнього руху України. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки з огляду на відсутність доказів правомірності дій з боку інспектора патрульної поліції, наявні підстави щодо обґрунтованості позовних вимог позивача щодо скасування оскаржуваної постанови. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань). Згідно статті 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306. Відповідно до п. 1.1 Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Пунктом 1.3 вказаних Правил закріплено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Згідно п. 1.9 Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. У силу вимог ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух, не створювати перешкод для проїзду спеціалізованого санітарного транспорту бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, який рухається з включеними проблисковим маячком та спеціальним звуковим сигналом та інше. Вказане узгоджується з пунктом 2.3 Правил дорожнього руху України згідно з підпунктом «б» якого для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі. Відповідно до п. 17.1 Правил дорожнього руху України, на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.8 або 5.11 забороняються рух і зупинка інших транспортних засобів (крім таксі та велосипедистів) на цій смузі. Разом з тим, за змістом п. 17.2 Правил дорожнього руху України водій, який повертає праворуч на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, що відокремлена переривчастою лінією дорожньої розмітки, може виконувати поворот з цієї смуги. У таких місцях дозволяється також заїжджати на неї під час виїзду на дорогу і для посадки чи висадки пасажирів біля правого краю проїзної частини. Частиною першою третьою 122 КУпАП визначено, що ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Вказані норми свідчать про те, що Національна поліція України уповноважена через посадових осіб притягувати осіб до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, зокрема, у разі руху на смузі для маршрутних транспортних засобів. При цьому, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (п.1 статті 247 КУпАП). Відповідно, стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Таким чином, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, встановлюються, зокрема, показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, іншими визначеними законодавством доказами. У відповідності до статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису. Статтею 40 вказаного Закону встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. У даному випадку, для підтвердження порушення позивачем пункту 17.1 Правил дорожнього руху відповідач, відповідно до статті 251 КУпАП, мав би надати, зокрема, відеозапис події, із відповідною фіксацією вчиненого правопорушення тощо. Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 08.05.2019 у справі №338/126/17. Однак, відеозапису нагрудної камери патрульного, яка працювала, коли було виявлено адміністративне правопорушення, до суду першої інстанції надано не було. За правилами частини другої ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконано. Наведена норма передбачає покладення на відповідача, як суб`єкта владних повноважень, тягаря доказування наявності складу адміністративного правопорушення у діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, яка у протилежному випадку вважається добросовісною. Саме по собі описання адміністративного правопорушення у оскаржуваній постанові не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 712/12830/16-а та від 26.04.2018 у справі № 338/1/17. При цьому, приписами частини третьої статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Однак, не зважаючи на те, що оскаржувана постанова містила відповідні зазначення про відеофіксацію вчиненого позивачем правопорушення, втім вказаного запису ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції надано не було. У той же час, на час винесення судом першої інстанції, у матеріалах справи були наявні докази, що встановлюють відсутність адміністративного правопорушення у діях позивача, зокрема відеозапис, наданий позивачем, на якому зафіксовано наявність переривчастої лінії для виїзду зі смуги громадського транспорту на смугу загального користування біля буд. 27, в м. Києві по вул. Гетьмана, а також частину розгляду справи про адміністративне правопорушення інспектором поліції. Враховуючи зазначене колегія суддів дійшла висновку, що інспектором Управління патрульної поліції у місті Києві Соболь Юрій Юрійович жодним чином не підтверджено допустимим й належним доказом факт вчинення позивачем правопорушення. У свою чергу, позивач обґрунтовує свою позицію тим, що він правил дорожнього руху не порушував, та ним були вчинені всі дії, які передбачені вимогами Правилами дорожнього руху України. Вказане у сукупності з урахуванням всіх зібраних матеріалів, в достатній мірі підтверджує відсутність в діях позивача ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статтею 122 КУпАП. Щодо стягнення правничої допомоги з відповідача у суді першої інстанції у розмірі 5000 грн колегія суддів враховує, що документи, які додані позивачем на підтвердження понесених судових витрат, підтверджують інформацію щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) в суді першої інстанції, а надані відповідачем заперечення щодо зменшення таких витрат не підтверджені належними доказами щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами. При цьому, позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу щодо складення відзиву на апеляційну скаргу у розмірі 5000 грн. Згідно з положеннями статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України). Аналіз вимог статті 134 КАС України дає підстави для висновку, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При цьому, правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI). Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Згідно зі статтею 13 Закону №5076-VI адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Статтею 30 Закону №5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19). З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатським бюро «Тарас Кулачко та партнери» (Бюро) було укладено договір про надання правничої допомоги від 18.11.2021 №18/11/21-1, за яким адвокат зобов`язався надати Клієнту правничу допомогу (Послуги) стосовно представництва Клієнта в судах загальної юрисдикції усіх інстанцій, в адміністративних судах усіх інстанцій, а також у Верховному Суді у справі про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДП18 №734926 від 12.11.2021 про притягнення Клієнта до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 122 КупАП, а також накладення на Клієнта адміністративного стягнення у вигляді адміністративного штрафу у розмірі 680 грн. У відповідності до п. 3.1 договору від 18.11.2021 №18/11/21-1 сторони погодили, що вартість послуг складає 2000,00 грн. за одну годину надання послуг. Остаточна сума вартості наданих в рамках даного Договору послуг узгоджується сторонами у відповідному акті прийманні-передачі наданих послуг з зазначенням деталізованого розрахунку погодинної вартості послуг та загальної кількості годин обслуговування (пункт 3.2 Договору). 24 квітня 2023 року сторонами підписано акт приймання-передачі наданих послуг на виконання вимог договору від 18.11.2021 №18/11/21-1 про надання правничої допомоги, відповідно до якого Адвокатське бюро «Тарас Кулачко та партнери» надало Клієнту якісно і в повному обсязі такі послуг: складення відзиву на апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року у справі №760/31947/21 - 2 години 30 хвилин, вартість однієї години 2000,00 грн., загальна вартість 5000,00 грн.; всього на суму 5000,00 грн. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу додано до матеріалів справи платіжну інструкцію від 24.04.2023 на суму 5000,00 грн., з призначенням платежу: сплата наданих послуг згідно з Договором про надання правничої допомоги №18/11/21-1 від 18.11.2021, послуг відповідно до Акту прийому-передачі наданих послуг від 24.11.2023. У даному випадку, розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. У той же час, колегія суддів зауважує, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. В контексті наведеного положення законодавства покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами. Аналогічна правова позиція, висловлена Верховним Судом у постанові від 25 лютого 2020 року у справі № 813/1966/18. У той же час, Верховний Суд у постанові від 01 вересня 2022 року у справі №640/16093/21 вказав, що в будь-якому випадку, суд зобов`язаний перевірити докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, їх вартість, з огляду на положення частини четвертої статті 134 КАС України згідно якої для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Суд апеляційної інстанції, проаналізувавши надані позивачем документи приходить до висновку, що заявлений представником позивача розмір витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції є неспівмірним зі складністю справи; часом, витраченим адвокатом. Так, предмет спору в цій справі не є значно складним, містить лише один епізод спірних правовідносин щодо скасування постанови про адміністративне правопорушення, та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними, враховуючи, що відзив фактично створено на 2 аркушах, які стосуються викладених заперечень щодо апеляційної скарги Департаменту патрульної поліції. Відтак, з огляду на вищевикладене, оцінюючи заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що лише витрати на професійну правничу допомогу лише на суму 1000 грн, є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді апеляційної інстанції, що відповідає критерію реальності таких витрат. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 229, 243, 246, 272, 286, 308, 311, 315, 316, 321 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року - залишити без змін. Стягнути з Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ: 40108646; адреса: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ) витрати на правову допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції в сумі 1 000,00 грн (одна тисяча гривень). Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді І.О. Лічевецький В.П. Мельничук