Постанова 4855 № 755/6050/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 755/6050/21 Суддя (судді) першої інстанції: Гончарук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора патрульної поліції 3 роти, 2 батальйону Управління патрульної поліції у м. Києві сержанта поліції Шикірінського Віктора Вікторовича про визнання дій незаконними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з адміністративним позовом до Інспектора патрульної поліції 3 роти, 2 батальйону Управління патрульної поліції у м. Києві сержант поліції Шикірінського Віктора Вікторовича, в якому просив: - визнати дії відповідача щодо складання постанови серії ЕАН №3976688 від 26.03.2021; - скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАН №3976688 від 26.03.2021 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною першою ст.126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн. - закрити справу про адміністративне правопорушення в зв`язку з відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення. Позов обґрунтовано тим, що правопорушення згідно частини першої статті 126 КУпАП позивач не вчиняв, та оскаржувана постанова винесена з грубим порушенням законодавства, порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 25 червня 2021 року у задоволенні адміністративного позову - відмовлено. В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції під час розгляду справи не були з`ясовані обставини, які б свідчили наявність у діях позивача ознак проступку, за який законом встановлено адміністративну відповідальність. Оскільки 26.03.2021 о 17 год. 01 хв. позивач не керував транспортним засобом по вул. Петра Запорожця, 20, так як автомобіль був припаркований та знаходився за адресою: м. Київ, проспект Визволителів, 19 на території газової заправки Eurogaz. Вказані обставини, як зазначає апелянт, підтверджуються показами свідків - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які б могли підтвердити факт не експлуатації автомобіля «Renault Megane», номерний знак НОМЕР_1 . З огляду на вищевикладене, наявні обставини для задоволення позовних вимог у повному обсязі. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, 26.03.2021 близько 17 год. 06 хв. інспектором інспектором патрульної поліції 3 роти, 2 батальйону Управління патрульної поліції у м. Києві сержант поліції Шикірінським Віктором Вікторовичем встановлено, що водій ОСОБА_1 , за адресою: вул. Петра Запорожця, 20, у місті Київ, керуючи автомобілем «Renault Megane», номерний знак НОМЕР_1 , не мав при собі посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п. 2.1 Правил дорожнього руху. За наслідками розгляду справи про адміністративне правопорушення, відповідачем винесено постанову серії ЕАН № 3976688 від 26.03.2021 за частиною першою ст. 126 КУпАП відносно позивача про накладення стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем не надано доказів на спростування обставин викладених у оскаржуваній постанові, відтак підстави для задоволення позовних вимог - відсутні. Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Так, Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань). Згідно статті 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306. Відповідно до п. 1.1 Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Пунктом 1.3 вказаних Правил закріплено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Згідно п. 1.9 Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. У силу вимог пункту 2.1 «б» Правил дорожнього руху водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон). Згідно пункту 2.4 «а» Правил дорожнього руху України на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1. Аналогічні положення закріплені і в статті 16 Закону України «Про дорожній рух», згідно якої водій зобов`язаний мати, зокрема при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Таким чином, законодавством визначено перелік випадків, коли працівник поліції має право вимагати, а водій зобов`язаний надати посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб та страховий поліс для перевірки. Частиною першою статті 126 КУпАП визначено, що керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Виходячи з наведених вище правових норм, право органів Національної поліції перевіряти наявність реєстраційного документа на транспортний засіб кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такий документ. Сама по собі наявність реєстраційного документа на транспортний засіб не спростовує факту адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, об`єктивна сторона якого полягає, зокрема, у непред`явленні відповідного документа на вимогу працівників поліції. У той же час, вирішуючи дану справу, колегія суддів враховує, що згідно з приписами ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, у тому числі про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, зокрема, ст.126 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Пунктом 3 частини першої статті 288 КУпАП, якою визначено порядок оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення передбачено, що постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі можна оскаржити у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом. Аналіз наведених норм права свідчить про те, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачених статтею 126 КУпАП посадові особи відповідного орану діють не як самостійний суб`єкт владних повноважень, а від імені органа Національної поліції. Отже, відповідні посадові особи не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, зокрема положеннями статті 222 КУпАП покладено функціональний обов`язок розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 126 КУпАП. Використання у зазначеній вище нормі формулювань «від імені органів Національної поліції», «розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222-244-20 КУпАП», використаний у частині другій статті 255 КУпАП, вказує на те, що відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, є саме орган державної влади - суб`єкт владних повноважень, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення. При цьому, зміст статті 288 КУпАП щодо можливості оскаржити постанову органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення не спростовує висновків суду апеляційної інстанції про те, що відповідачем у таких справах є саме орган, а не посадова особа. Поряд з цим, орган Національної поліції, в якому працює інспектор патрульної поліції 3 роти, 2 батальйону Управління патрульної поліції у м. Києві сержант поліції Шикірінський Віктор Вікторович, до участі у справі в якості належного відповідача залучений не був. Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги заявлено та вирішено до неналежної особи, яка має відповідати за даним позовом. Відповідно до положень частини третьої та четвертої статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. Частинами шостою та сьомою означеної правової норми передбачено, що після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку, а заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції. Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності. З цього слідує, що суд за результатами розгляду справи відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Водночас, колегія суддів зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду. Проте, суд першої інстанції вищенаведених вимог процесуального закону не дотримався, та, вирішуючи спір про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, пред`явлений до посадової особи, не з`ясував хто є належним відповідачем у справі та не вирішив питання про залучення до участі у справі належного відповідача чи співвідповідача. У даному випадку, суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного провадження, позбавлений можливості в межах наданої йому Кодексом адміністративного судочинства України компетенції виправити вказаний процесуальний недолік суду першої інстанції та має відмовити у задоволенні позовних вимог ще й з мотивів того, що позов заявлено до неналежного відповідача, оскільки частиною сьомою статті 48 вказаного Кодексу визначено, що заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції. Іншого процесуальним законодавством не передбачено. Оскільки у апеляційного суду відсутні повноваження направляти справу до суду першої інстанції на новий розгляд, колегія суддів приходить до висновку, що правильним процесуальним наслідком за даних обставин є зміна судового рішення в частині мотивування відмови у задоволенні адміністративного позову. Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 26 грудня 2019 року у справі №724/716/16, від 17 червня 2020 року у справі №127/6881/17 та від 17 вересня 2020 року у справі №742/2298/17. При цьому, колегія суддів зауважує, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача. У силу вимог частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За змістом частини першої ст. 317 КАС України підставами для зміни судового рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Частиною четвертою вказаної статті закріплено, що зміна судового рішення може полягати у доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Відповідно до частин першою та третьої ст. 272 КАС України судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені. Оскільки суд першої інстанції порушив норми процесуального права, тому оскаржуване рішення підлягає зміні в частині мотивування відмови у задоволенні адміністративного позову. Керуючись ст. ст. 242, 250, 272, 276, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Змінити рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 червня 2021 року у справі № 755/6050/21 в частині мотивування відмови у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Інспектора патрульної поліції 3 роти, 2 батальйону Управління патрульної поліції у м. Києві сержант поліції Шикірінського Віктора Вікторовича про визнання дій незаконними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення. В іншій частині рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 25 червня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді І.О. Лічевецький В.П. Мельничук