Постанова 4809 № 383/821/22

ПОСТАНОВА Іменем України 22 березня 2023 року м. Кропивницький справа № 383/821/22 провадження № 22-ц/4809/270/23 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач), судді -Дуковський О.Л., Письменний О.А., за участю секретаря судового засідання Сорокіної Н. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ; відповідач - Міністерство оборони України; відповідач - Кропивницький районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України, розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Кропивницького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України про встановлення факту, що має юридичне значення за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 19 жовтня 2022 року (суддя Бондаренко В.В.),- В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог та заперечень на позов ОСОБА_1 звернулась до Бобринецького районного суду Кіровоградської області з позовною заявою про встановлення юридичного факту, а саме що позивач та ОСОБА_2 , яка загинула ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок авіаудару на території Чернігівської області під час проходження військової служби як бойовий медик розвідувального взводу військової частини НОМЕР_1 , були членами однієї сім`ї, спільно проживали, вели спільне господарство та мали взаємні права та обов`язки. В обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_2 її мати - ОСОБА_2 загинула внаслідок авіаудару на території Чернігівської області під час проходження військової служби. 11 квітня 2022 року позивач звернулась до Третього відділу Кропивницького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки з заявою про призначення одноразової грошової допомоги відповідно до п. 2 Постанови КМУ від 28 лютого 2022 року №168. Однак, на початку червня 2022 року отримала Витяг з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 20 травня 2022 року №71 про повернення на доопрацювання поданих документів. Таке рішення мотивоване необхідністю подання документів, які відповідно до Сімейного кодексу України підтверджують, що позивач була членом сім`ї загиблої, зокрема, вказано про судове рішення про встановлення факту спільного проживання, ведення спільного господарства та наявність між заявницею та загиблою взаємних прав та обов`язків. По суті позову виходить, що позивач з 13 березня 2002 року проживала однією сім`єю разом з матір`ю у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який належав на праві власності останній. За час проживання вони вели спільне господарство, мали взаємні права і обов`язки, спільний сімейний бюджет, спільні побут та дозвілля, що підтверджується наданими доказами. У відзиві на позовну заяву Міністерство оборони України заперечило проти задоволення позову вказуючи, що позивач, звертаючись до суду в порядку позовного провадження, хоче встановити юридичний факт, який згідно з законодавством встановлюється в порядку окремого провадження. Є незрозумілим, що саме вимагається від відповідачів, оскільки всупереч вимогам ч. 4 ст. 175 ЦПК України, позивачем не вказано зміст позовних вимог щодо кожного з них. Зауважує, що для того, щоб мати право на отримання грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця, особа, яка вважає себе членом сім`ї такого військовослужбовця має довести: а) факт проживання з загиблим; б) наявність у такої особи і загиблого спільного побуту та взаємних прав і обов`язків. Однак, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що у неї та загиблої були взаємні права та обов`язки, спільний побут (а.с. 71-74 том 1). Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 19 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Кропивницького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України про встановлення факту, що має юридичне значення задоволено повністю; встановлено юридичний факт, що позивач є членом сім`ї ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Задовольняючи вимоги позивача в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що наявні у справі докази свідчать про сімейні відносини між позивачем та її матір`ю, а тому підлягає встановленню юридичний факт того, що ОСОБА_1 є членом сім`ї ОСОБА_2 . Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги Не погодившись із рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 19 жовтня 2022 року, Міністерство оборони України оскаржило його в апеляційному порядку. Відповідно до поданої апеляційної скарги просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позову. На переконання скаржника, оскаржуване судове рішення є необґрунтованим, безпідставним і незаконним внаслідок надання судом першої інстанції неправильної правової оцінки встановленим обставинам і доказам (матеріалам) у їх сукупності та неправильного застосування (неправильного тлумачення), незастосування і порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Вважає, що правовий статус позивача не підпадає під вимоги і дію ст.16-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому позивач не має права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги. У зв`язку з викладеним, позовні вимоги задоволенню не підлягають. Також вказує, що дана справа не підлягає розгляду судом не тільки в порядку окремого провадження, а й взагалі в порядку цивільного судочинства, оскільки вирішення спору про право щодо призначення та здійснення виплати одноразової грошової допомоги на підставі Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не належить до цивільної, а віднесено до адміністративної юрисдикції. Відмова відповідного органу у встановленні факту, який просить визнати позивач, може бути оскаржена нею до суду у порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України. Враховуючи наведене, вважає наявними підстави для залишення позову без розгляду. Крім того, зазначає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав та інтересів. Звертає увагу, що рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги приймає розпорядник бюджетних коштів, а саме - Міністерство оборони України. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до ухвали Кропивницького апеляційного суду від 15 грудня 2022 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишено без руху; встановлено строк для усунення недоліків апеляційної скарги. Оскільки недоліки апеляційної скарги скаржником усунуті у повному обсязі та у встановлений строк, відповідно до ухвали апеляційного суду від 09 січня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі. 20 січня 2023 року скаржницею на адресу апеляційного суду направлено відзив на апеляційну скаргу,за змістом якого просить відмовити відповідачу у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказує, що судом першої інстанції були зроблені правильні та такі, що ґрунтуються на вимогах законодавства висновки щодо належності позивача до членів сум`ї загиблого військовослужбовця. Наголошує, що Міністерством оборони України не приймалось рішення про відмову позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги, а тому відсутні підстави для оскарження такої відмови. Просить врахувати, що під час розгляду справи судом першої інстанції скаржник жодного разу не посилався на порушення правил юрисдикційної підсудності. Оскільки Міністерство оборони України є розпорядником бюджетних коштів, а Кропивницький районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України є уповноваженим органом, який приймає документи та направляє їх розпоряднику для надання висновку, зазначені особи вказані у позові як відповідачі у даній справі (а.с. 211 - 215). 24 січня 2023 року закінчено підготовчі дії; справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України призначено до розгляду в апеляційному суді на 22 лютого 2023 року, про що постановлено відповідну ухвалу. У засіданні апеляційного суду 22 лютого 2023 року оголошувалась перерва до 13 березня 2023 року, клопотання про правничу допомогу. У зв`язку з перебуванням члена колегії з розгляду даної справи - судді Письменного О.А. на лікарняному, розгляд справи призначено на 22 березня 2023 року. У визначеному процесуальним законом порядку учасники справи повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду справи (а.с. 247 том 1). 20 березня 2023 року скаржником на електронну адресу апеляційного суду направлено додаткові пояснення до апеляційної скарги, які за своїм змістом доповнюють доводи Міністерства оборони України, викладені в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції у даній справі (а.с. 7-11 том 2). За вимогами ч. 1 ст. 364 ЦПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 354 ЦПК України). Апеляційним судом встановлено, що повний текст оскаржуваного судового рішення складено судом першої інстанції 24 жовтня 2022 року. Виходячи з наведених вище вимог процесуального закону, строк на апеляційне оскарження рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 19 жовтня 2022 року закінчився 23 листопада 2022 року. Додаткові пояснення, відповідно до яких фактично доповнено доводи апеляційної скарги, скаржником до апеляційного суду надіслані 20 березня 2023 року, тобто поза межами строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Статтею 126 ЦПК України передбачено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом. З огляду на зазначене, апеляційний суд залишає додаткові пояснення скаржника без розгляду. Близьку за змістом правову позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц та від 02 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18. Відповідно до ухвали апеляційного суду від 22 березня 2023 року строк розгляду справи за апеляційною скаргою продовжено на п`ятнадцять днів. У судовому засіданні 22 березня 2023 року позивач і скаржник підтримали свої правові позиції щодо вимог і доводів апеляційної скарги Міністерства оборони України на рішення суду першої інстанції у даній справі. Представник Кропивницького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України висловився на підтримку поданої апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступного. Фактичні обставини справи, встановлені судами На підставі договору купівлі-продажу від 18 травня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Бобринецького районного нотаріального округу Білорус Н.В., зареєстрованого в реєстрі за №89, ОСОБА_2 на праві приватної власності належала 1/5 частина житлового будинку з належною частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_2 (а.с. 38-39 том 1). Відповідно до будинкової книги будинку АДРЕСА_1 , 13 березня 2002 року за вказаною адресою зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.28-32 том 1). Як вбачається зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 09 червня 1990 року, ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_3 (а.с. 10 том 1). 21 грудня 2010 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Волноваського районного управління юстиції Донецької області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_3 . Після реєстрації шлюбу дівоче прізвище дружини ОСОБА_3 змінено на ОСОБА_3 (а.с. 11-13 том 1). ІНФОРМАЦІЯ_1 бойовий медик розвідувального взводу військової частини НОМЕР_1 сержант ОСОБА_2 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_1 , загинула внаслідок авіаудару на території Чернігівської області (а.с. 14-18 том 1). 11 квітня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Третього відділу Кропивницького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із письмовою заявою про виплату їй одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця - її матері ОСОБА_2 . До заяви було додано, зокрема, копію свідоцтва про народження та копію свідоцтва про шлюб (а.с. 22 том 1). Відповідно до протоколу від 03 травня 2022 року № 212 засідання 18 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, поранення сержанта ОСОБА_2 «Розтрощення гомілок. Масивна кровотеча», яке призвело до смерті, що підтверджено медичними та військово-обліковими документами, довідкою про обставини поранення № 880 від 05 квітня 2022 року в/ч НОМЕР_1 , лікарським свідоцтвом про смерть № 288 від 28 лютого 2022 року, свідоцтвом про смерть № НОМЕР_4 серія НОМЕР_5 , виданим Бобринецьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кропивницькому районі Кіровоградської області від 26 березня 2022 року, визнано таким, що пов`язане із захистом Батьківщини (а.с. 19 том 1). Як вбачається з Витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 20 травня 2022 року №71, комісія прийшла до висновку про повернення на доопрацювання документів, поданих позивачем для призначення одноразової грошової допомоги на підставі п. 2 постанови КМУ від 28 лютого 2022 року №168. Такий свій висновок Міністерство оборони України мотивувало тим, що за поданими документами неможливо встановити, чи є ОСОБА_1 дочкою загиблої ОСОБА_2 ; чи є заявниця непрацездатною (особою з інвалідністю), яка перебувала на утриманні загиблої; чи проживала заявниця разом із загиблою. Без надання документів, які відповідно до Сімейного кодексу України підтверджують, що повнолітня ОСОБА_1 була членом сім`ї загиблої ОСОБА_2 (посвідчення «Член сім`ї загиблого» або судове рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема, про факт спільного проживання, ведення спільного господарства та наявність взаємних прав та обов`язків) або перебувала на її утриманні відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», неможливо встановити право заявниці на отримання частки одноразової грошової допомоги відповідно до п. 2 постанови КМУ від 28 лютого 2022 року №168 (а.с. 23-24 том 1). У звязку з викладеним, ОСОБА_1 звернулась до Бобринецького районного суду Кіровоградської області із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення у порядку окремого провадження. Відповідно до ухвали Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 10 серпня 2022 року у справі № 383/490/22 заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Міністерство оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_3 про встановлення факту, що має юридичне значення залишено без розгляду з тих підстав, що під час розгляду справи у порядку окремого провадження виник спір про право. Заявниці роз`яснено її право на звернення до суду у порядку загального позовного провадження (а.с. 49-51 том 1). Звертаючись до суду з позовом у даній справі, позивачем на підтвердження факту того, що вона та її мати - ОСОБА_2 спільно проживали, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов`язки надано наступні докази: -довідку Бобринецької міської ради від 27 листопада 2015 року про склад сім`ї, виданої ОСОБА_2 , з якої вбачається, що до складу сім`ї/осіб, зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_1 , входять чотири особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (донька), ОСОБА_4 (зять, не зареєстрований, але проживає), ОСОБА_7 (онук) (а.с. 25 том 1); -копію будинкової книги (а.с. 28-32 том 1); -копію акта підключення абонента від 13 вересня 2019 року, з якого вбачається, що між ТОВ «ТК Дріада» та ОСОБА_4 було укладено договір про надання послуг з доступу до мережі Інтернет за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 33 том 1); -копію довіреності від 16 грудня 2021 року, посвідченої приватним нотаріусом Кропивницького районного нотаріального округу Кіровоградської області Кіріченко Г.М., зареєстрованої в реєстрі за №1012, за якою ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_1 , зокрема, представляти її інтереси в усіх без винятку центральних та місцевих органах виконавчої влади та місцевого самоврядування, у всіх судах; учиняти від імені Довірителя будь-які дозволені законодавством правочини цивільно-правового характеру; одержувати майно; користуватися та розпоряджатися рахунками; робити ремонт, поліпшення та реконструкцію рухомого та нерухомого майна; отримувати платежі, поштову кореспонденцію, а також будь-які інші кошти, сплачувати платежі, у тому числі комунальні, податки і збори (а.с. 34-37 том 1); -копії дублікатів квитанцій за окремі місяці 2020, 2021 та 2022 років, що засвідчують оплату ОСОБА_4 комунальних послуг за електроенергію та газопостачання за адресою: АДРЕСА_1 , будинок загиблої (а.с.40-48 том 1); -копію акта обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, у розділі VIII якого зазначено (зі слів сусідів), що ОСОБА_2 проживала разом з дочкою ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , разом вели спільне господарство, мали взаємні права та обов`язки, складали одну сім`ю (а.с. 26-27 том 1). У суді першої інстанції позивач, яка за її згодою була допитана судом як свідок, пояснила, що загибла ОСОБА_2 є її матір`ю. У 2010 році позивач разом зі своїм чоловіком ОСОБА_4 переїхала проживати у будинок, який належить її матері за адресою: АДРЕСА_1 . З того часу спільно проживали з матір`ю, мали спільний бюджет, спільно робили всі покупки: автомобіль, побутову техніку, меблі, речі, будівельні матеріали. Комунальні платежі сплачувалися за спільні кошти. З метою здійснення витрат у спільному господарстві та задоволення господарських потреб, мати передала позивачу свою банківську картку, на яку надходила її заробітна плата, видала довіреність на представництво інтересів. Свідок ОСОБА_4 пояснив, що ОСОБА_1 доводиться йому дружиною, а загибла ОСОБА_2 - тещею. Після одруження з позивачем проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 . З дружиною і тещею вели спільне господарство, мали спільний бюджет, займалися будівництвом, купували будівельні матеріали. У 2018 році теща була призвана на військову службу та передала свою заробітну картку дочці, щоб остання отримувала кошти для продовження будівництва. Факт проживання позивача однією сім`єю разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 орієнтовно з початку 2000-х років підтвердили у суді першої інстанції також свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , за показаннями яких донька, а у подальшому - подружжя ОСОБА_3 , та загибла ОСОБА_2 постійно допомагали один одному, разом обробляли город, вели спільне господарство, займалися будівництвом, мали спільний бюджет. Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення В силу вимог ч.ч.1-3,5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права,бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення,ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів встановила, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає наведеним вимогам процесуального закону. Частиною 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до ст. 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». У ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Згідно з ч. 1 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби. Статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у випадках, зазначених у пп. 1-3 п. 2 ст. 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста. Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Відповідно до ч. 2 та ч. 4 ст. 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права й обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. У п. 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року №5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» зазначено, зокрема, що під членом сім`ї військовослужбовця треба розуміти особу, що перебуває з суб`єктом права на пільги у правовідносинах, природа яких визначається: кровними (родинними) зв`язками або шлюбними відносинами; постійним проживанням з військовослужбовцем, веденням з ним спільного господарства.Такі ознаки (вимоги) застосовуються диференційовано при конкретному визначенні членів сім`ї, які мають право на пільги. До кола членів сім`ї військовослужбовця належать його (її) дружина (чоловік), їх діти і батьки. Щодо них ознака (вимога) ведення спільного господарства з суб`єктом права на пільги застосовується лише у передбачених законом випадках. Діти є членами сім`ї незалежно від того, чи є це діти будь-кого з подружжя, спільні або усиновлені, народжені у шлюбі або позашлюбні. Членами сім`ї військовослужбовця можуть бути визнані й інші особи за умов постійного проживання разом з суб`єктом права на пільги і ведення з ним спільного господарства, тобто не лише його (її) близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід, баба), але інші родичі або особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (неповнорідні брати, сестри; зять, невістка; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки та інші). Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки. Колегія суддів враховує, що обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. При встановленні факту наявності у осіб спільного побуту також доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. За вимогами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. При цьому, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України). Як визначено у ст.ст. 77-80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 81 ЦПК України). Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту належності особи до членів сім`ї військовослужбовця, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці. Положеннями ЦПК України передбачено обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються, перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки, оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. На підтвердження доводів позову у даній справі позивачем до суду першої інстанції були надані документи, які підтверджують кровну спорідненість загиблої ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як матері та дочки, докази реєстрації їх місця проживання за однією адресою, документи, які свідчать про спільні витрати для організації побуту, сплату комунальних платежів, наявність домовленостей щодо користування та розпорядження майном. З показань свідків вбачається, що після реєстрації шлюбу позивач разом з чоловіком та у подальшому - з дітьми безперервно проживала з матір`ю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, піклувалися один про одного, надавали взаємну допомогу, тобто мали взаємні права й обов`язки, властиві одній сім`ї. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відносини між позивачем та її загиблою матір`ю були сімейними, відповідно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до загибелі останньої являлись членами однієї сім`ї. Доводи апеляційної скарги Міністерства оборони України про те, що правовий статус позивача не підпадає під вимоги і дію ст.16-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тому позивач не має права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, а судом першої інстанції порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті та ухвалення незаконного судового рішення, колегією суддів до уваги не приймаються. Так, предметом розгляду у даній справі є встановлення факту належності позивача до членів сім`ї загиблого військовослужбовця, а не вирішення питання наявності чи відсутності права позивача на отримання однорозової грошової допомоги, яке належить до дискреційних повноважень Міністерства оборони України. До того ж, норма ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у чинній редакції, на яку посилається скаржник, обґрунтовуючи такі свої доводи, та за якою право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого), а члени сім`ї військовослужбовця виключені з переліку осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, введена в дію на підставі Закону України від 29 липня 2022 року «Про внесення змін до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги, який набрав чинності 25 серпня 2022 року. За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року № 1-рп/1999). Єдиний виняток з правила, закріпленого у ч. 1 ст. 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп). Відповідно до п. 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерв, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок), днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста є дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть. З матеріалів справи вбачається, що сержант ОСОБА_2 загинула ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказана дата зазначена як дата смерті у свідоцтві про смерть останньої від 26 березня 2022 року серія НОМЕР_6 (а.с. 18 том 1). Із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю матері позивач звернулась 11 квітня 2022 року (а.с. 22 том 1), тобто до внесення змін до ст. 16-1 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на підставі Закону України від 29 липня 2022 року та набрання цим Законом чинності. За викладеного, судом першої інстанції правильно застосовано до спірних правовідносин норму матеріальну права у редакції, чинній на момент їх виникнення. Апеляційним судом враховано, що у Рішенні від 12 жовтня 2022 року № 7-р(ІІ)/2022 (щодо соціальних гарантій для захисників і захисниць України) Конституційний Суд України акцентував увагу на юридичній позиції, висловленій у Рішенні Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, відповідно до якої норми-принципи ч. 5 ст. 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними й мають безумовний характер; тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами, не можуть бути скасовані чи звужені. Колегія суддів не може погодитись з доводами скаржника про те, що спір у даній справі має бути вирішено у порядку адміністративної юрисдикції, а позов у даній справі підлягає залишенню судом без розгляду. На переконання скаржника, оскільки із вимоги позивача вбачається спір про право щодо призначення та виплати їй одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», то відмова державного органу має бути оскаржена до суду у порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України. Розглядаючи доводи апеляційної скарги у відповідній частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що за нормами ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Саме тому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц, вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19 виходила з потреби визначати правову природу відносин, що виникли між учасниками справи, віддаючи цьому питанню першочергове значення. Питання про вирішення юрисдикційності спору з`ясовується судами на стадії відкриття провадження у справі, а якщо на стадії відкриття допущено помилку або неможливо було з`ясувати питання юрисдикції, тоді суд на будь-якій стадії розгляду справи вправі закрити провадження з підстав помилкового обрання відповідної юрисдикції. Питання юрисдикції впливає на визначення компетентного суду, належного кола учасників справи, розподіл тягаря доведення тощо, тож має вирішуватися судом пріоритетно до вирішення усіх інших правових питань. За ч.ч. 1, 2 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Наведений у ч. 1 ст. 315 ЦПК України перелік фактів, які можуть встановлюватися судом, не є вичерпним, оскільки, як зазначено у ч. 2 вказаної процесуальної норми, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (ч. 6 ст. 294 ЦПК України). Відповідно до ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. Отже, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №761/16799/15-ц). Як вже наголошувалось апеляційним судом, предметом розгляду у даній справі є визнання позивача членом сім`ї загиблого військовослужбовця (встановлення відповідного факту). Міністерство оборони вважає, що встановлення цього факту породжує спір про право у сфері публічно-правових відносин, оскільки слугує підставою для отримання позивачем одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю її матері - військовослужбовця. Разом з тим, Міністерство оборони України безпідставно не врахувало, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Так, механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначений Порядком. Пунктами 12, 13 цього Порядку передбачено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів). Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого обов`язково додаються документи, зазначені в пунктах 10 та 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження всіх зазначених документів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявника з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання. Як вбачається зі змісту наявного в матеріалах справи витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 20 травня 2022 року № 71, розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про повернення на доопрацювання документів ОСОБА_1 для призначення одноразової грошової допомоги відповідно до п. 2 постанови КМУ від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (а.с.24 том 1). При цьому, комісія уповноваженого органу державної виконавчої влади вказала заявниці, що без надання документів, які відповідно до Сімейного кодексу України підтверджують, що повнолітня ОСОБА_1 була членом сім`ї загиблої ОСОБА_2 (посвідчення «Член сім`ї загиблого» або судове рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема, про факт спільного проживання, ведення спільного господарства та наявність взаємних прав та обов`язків) або перебувала на її утриманні відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», неможливо встановити право заявниці на отримання частки одноразової грошової допомоги відповідно до п. 2 постанови КМУ від 28 лютого 2022 року №168. Частиною 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Відповідно до ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (п. 1 ч. 1 цієї статті). Пункт 15 Порядку передбачає, що рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку. Отже, протокол засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 20 травня 2022 року № 71 щодо ОСОБА_1 у розумінні Порядку не є тим рішенням суб`єкта владних повноважень, право на оскарження якого у порядку адміністративного судочинства надається чинним законодавством. Поряд з цим, з аналізу вимог чинного законодавства можна дійти висновку, що встановити юридичний факт на підтвердження тих чи інших обставин під час розгляду справи у суді адміністративної юрисдикції можливо лише у зв`язку з оскарженням дій (рішення) або бездіяльності суб`єкта владних повноважень стосовно цих обставин, якщо такі дії (рішення) чи бездіяльність порушують права, свободи або законні інтереси особи. Тобто, в адміністративній справі встановлення певного факту не є самостійною метою, а є передумовою задоволення адміністративного позову. У даній справі позивач не ставила під сумнів підставність та обґрунтованість висновку комісії Міністерства оборони України про повернення наданих нею документів на доопрацювання, не вказувала на невідповідність такого висновку вимогам чинного законодавства, не вимагала зобов`язати відповідача прийняти рішення про призначення та виплату їй одноразової грошової допомоги як члену сім`ї загиблого військовослужбовця. Скаржник у поданому до суду першої інстанції відзиві на позов акцентував увагу на тому, що спору між позивачем та Міністерством оборони України не існує та посилався на безпідставність розгляду судом даної справи у порядку загального позовного провадження. Подана Міністерством оборони апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції у даній справі жодних заперечень щодо самого факту наявності сімейних відносин між позивачем та загиблою ОСОБА_2 , який встановив суд першої інстанцій, не містить. Викладене свідчить, що питання належності позивача до кола осіб, які мають право одноразову грошову допомогу, яка призначається згідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не є спірним у даній справі. Позивач зазначала лише, що висновок комісії Міністерства оборони України зумовив необхідність звернення до суду для встановлення юридичного факту віднесення її до членів сім`ї своєї матері. Таким чином, оскільки чинне законодавство не передбачає іншого, аніж судовий, порядку підтвердження факту проживання особи із загиблим військовослужбовцем однією сім`єю і встановлення такого факту не пов`язується із вирішенням спору, а відповідно до висновку комісії Міністерства оборони України є необхідним для отримання документа, що засвідчував би наявність сімейних відносин, доводи скаржника щодо наявності у цій справі спору про право та необхідність її розгляду за правилами адміністративного судочинства є необґрунтованими. При цьому апеляційним судом враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 конкретизувала свої висновки щодо визначення подібності правовідносин, зазначивши таке. На предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність варто також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін «подібні правовідносини» може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Враховуючи наведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що спірні правовідносини та правовідносини у справі № 644/6274/16-ц хоча і не є тотожними, проте за своїм змістом є подібними, а тому правовий висновок Великої Палати Верховного Суду підлягає застосуванню у даній справі. Апеляційним судом зауважено, що у постанові по справі № 644/6274/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що справа має бути вирішена за правилами цивільного судочинства в окремому провадженні. Колегією суддів зважено на те, що на відміну від позовного провадження, окремому провадженню притаманні такі ознаки, які характеризують його структурну самостійність та прикладну значущість і які визначаються такою суттєвою ознакою, як безспірність розгляду справ, які віднесені до окремого провадження, що саме і було встановлено апеляційним судом у даній справі. Однак, зваживши на встановлені фактичні обставини, колегія суддів дійшла висновку, що розгляд судом першої інстанції даної справи у порядку позовного провадження не є таким порушенням вимог процесуального закону, наслідком якого є скасування судового рішення за вимогами ст. 376 ЦПК України. Так, відповідно до ч. 6 ст. 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Разом з тим, таких процесуальних наслідків у разі розгляду судом справи про встановлення факту у порядку позовного провадження, а не у порядку окремого провадження, процесуальний закон не передбачає. Якщо спір вирішити в порядку цивільного судочинства неможливо, суд повинен закрити провадження у справі (або відмовити у відкритті провадження на стадії прийняття поданої заяви) із зазначенням правильного для вирішення такого правового питання виду судочинства. Проте, з наведених вище підстав колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про відсутність порушення правил предметної юрисдикції у даній справі. До того ж, на переконання апеляційного суду, інше вирішення спору у даній справі покладало б на позивача надмірний тягар правової невизначеності. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Зазначене положення Конвенції закріплює принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»). Як було встановлено у даній справі, отримавши витяг з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 20 травня 2022 року № 71, ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення у порядку окремого провадження. Однак, ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 10 серпня 2022 року у справі № 383/490/22 її заяву було залишено без розгляду та роз`яснено, що заявниця має право звернутися до суду із позовом у порядку позовного провадження (а.с. 49-51 том 1). Таким чином, непослідовність національного суду може створити перешкоди та невизначеність у реалізації права позивача на судовий захист, що є недопустимим. Апеляційним судом враховано, що як вбачається зі змісту ухвали районного суду від 10 серпня 2022 року у справі № 383/490/22, Міністерством оборони України було подано заяву про залишення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення без розгляду, оскільки між сторонами існує спір про право. Під час розгляду даної справи судом першої інстанції Міністерство оборони України навпаки наполягало на тому, що справа має бути розглянута в порядку окремого провадження, у зв`язку з відсутністю спору про право. У апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції Міністерство оборони України вже стверджувало, що спір про право між сторонами таки існує, проте він відноситься до сфери публічно-правових відносин. Тобто у кожному з наведених випадків Міністерством оборони України фактично заперечувалась процесуальна можливість суду ухвалити рішення, вирішивши справу по суті. Зазначена процесуальна поведінка відповідача викликає обґрунтовані сумніви у належному виконанні стороною свого процесуального обов`язку сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи. Апеляціний суд також критично ставиться до доводів апеляційної скарги щодо обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права. Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги у цій частині, Міністерство оборони України вказує на те, що порядок встановлення належності особи, яка перебувала на утриманні загиблого військовослужбовця до членів сім`ї останнього встановлено діючим законодавством, а саме ст. 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Зазначене виключає можливість встановлення відповідного факту у судовому порядку. Колегія суддів наголошує, що у справі, яка розглядається, позивач не стверджувала, що була на утриманні у своєї загиблої матері, тому встановлення відповідного факту не є предметом спору у даній справі, що свідчить про безпідставність наведених вище доводів скаржника. Оскільки Міністерство оборони України є органом, у якому позивач має на меті реалізовувати рішення суду про встановлення факту, доводи про те, що скаржник є неналежним відповідачем у даній справі також не заслуговують на увагу. З огляду на зазначене, ураховуючи принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист прав особи в аспекті ст. 6 Конвенції, дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність та розумність, та на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, надав належну правову оцінку наявним у справі доказам та взаємовідносинам сторін, за сукупності яких дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення. Висновки суду першої інстанції відповідають принципу справедливості та забезпечують ефективне поновлення порушеного права позивача. Скаржник не навів обґрунтованих мотивів на спростування висновків суду першої інстанції, покладених в основу рішення, а тому судом апеляційної інстанції підстав для задоволення апеляційної скарги Міністерства оборони України не встановлено. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються як в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цих межах. За вимогами ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За встановлених у даній справі обставин, апеляційна скарга Міністерства оборони України на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 19 жовтня 2022 рокузадоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 19 жовтня 2022 року, - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Л. М. Дьомич Судді О. Л. Дуковський О. А. Письменний