Постанова КГС ВС № 910/22876/17

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 березня 2023 року м. Київ cправа № 910/22876/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Сухового В.Г., секретар судового засідання - Корнієнко О.В., за участю представників: Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтоуправління «Донбас» - Пирогова А.А., Тимошиної О.А., Публічного акціонерного товариства «Донбасенерго» - Горяніна А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Донбасенерго» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 (у складі колегії суддів: Шаптала Є.Ю. (головуючий), Тарасенко К.В., Яковлєв М.Л.) та рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2021 (суддя Удалова О.Г.) у справі № 910/22876/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтоуправління «Донбас» до Публічного акціонерного товариства «Донбасенерго» про стягнення заборгованості за договором постачання вугільної продукції, ВСТАНОВИВ: У грудні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Шахтоуправління «Донбас» (далі - ТОВ «Шахтоуправління «Донбас») звернулося до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Донбасенерго» (далі - ПАТ «Донбасенерго») про стягнення заборгованості за договором постачання вугільної продукції від 30.11.2015 № 544/УД у сумі 171 644 930,24 грн, у тому числі 132 484 887,16 грн основного боргу, 6 876 738,45 грн 3 % річних та 32 283 304,63 грн інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором постачання вугільної продукції від 30.11.2015 № 544/УД щодо своєчасної та в повному обсязі оплати за товар, поставлений позивачем протягом грудня 2015 року - квітня 2016 року. Рішенням господарського суду міста Києва від 07.03.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2018, позов задоволено в повному обсязі. Постановою Верховного Суду від 11.10.2018 зазначені судові рішення скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.08.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022, позов задоволено в повному обсязі. Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у грудні 2022 року ПАТ «Донбасенерго» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.01.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 910/22876/17 за касаційною скаргою ПАТ «Донбасенерго» з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК; призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.02.2023. ТОВ «Шахтоуправління «Донбас» у відзиві на касаційну скаргу зазначило про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін. У судовому засіданні 22.02.2023 було оголошено перерву до 22.03.2023. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків. При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 30.11.2015 між ПАТ «Донбасенерго» (покупець; юридична адреса: м. Київ, вул. Предславинська, 34-А) і ТОВ «Шахтоуправління «Донбас» (постачальник; юридична адреса: Донецька обл., м. Селидове, вул. Щорса, 10, кв. 67) укладено договір на постачання вугільної продукції № 544/УД, за умовами якого постачальник зобов`язався у 2015-2016 роках поставити (передати) у власність покупця вугільну продукцію (вугілля) у строки, кількості, асортименті і з якісними характеристиками, за реквізитами та цінами, погодженими сторонами в цьому договорі та специфікаціях до нього; покупець приймає вугілля, що поставляється, оплачує його вартість відповідно до умов цього договору (пункти 1.1, 1.2). За змістом пунктів 2.1, 2.2 договору поставка вугілля може здійснюватися залізничним або автомобільним транспортом. Вантажоотримувачем за цим договором визначено, у тому числі структурну одиницю ПАТ «Донбасенерго» Старобешівська ТЕС. У пункті 2.4 договору сторони погодили, що покупець може відшкодовувати постачальнику вартість провізної плати. У разі постачання товару залізничним транспортом, оплата здійснюється в розмірі залізничного тарифу для вагонів парку залізниць, який встановлений Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги, затвердженим наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 26.03.2009 № 317, а також витрат постачальника на оплату експедиційних послуг в розмірі не вище 2 % від вартості перевезення вугілля. Згідно з пунктом 4.16 договору результати приймання вугілля за кількістю та якістю оформлюються актом звіряння за кількістю та якістю вугільної продукції та актом приймання-передачі вугільної продукції. Сторони узгодили, що фактична кількість та якість вугілля, що надійшло від постачальника та прийнято покупцем, відображається в акті звіряння за кількістю та якістю вугільної продукції; фактична кількість вугілля, що надійшло від постачальника та прийнято покупцем, відображається в акті приймання-передачі вугільної продукції (пункт 4.17). Ціна вугілля за одиницю і по позиціях вказана в специфікаціях. Ціна вугілля приймається на умовах, викладених у специфікаціях (пункт 5.1 договору). Відповідно до пункту 5.4 договору умови оплати вугілля визначаються сторонами у відповідних специфікаціях для цього договору. У пункті 9.1 договору сторони погодили, що строк дії договору встановлюється з дати підписання його уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками і до 31.12.2016, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання зобов`язань. У подальшому між сторонами було погоджено специфікації до зазначеного договору: від 30.11.2015 № 1, від 30.12.2015 № 2, від 25.01.2016 № 3, від 29.01.2016 № 4, від 25.02.2016 №№ 5-8, від 29.02.2016 №№ 9-14 та від 31.03.2016 №№ 15-24, підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога ТОВ «Шахтоуправління «Донбас», пред`явлена до ПАТ «Донбасенерго», про стягнення заборгованості за договором постачання вугільної продукції від 30.11.2015 № 544/УД у сумі 171 644 930,24 грн, у тому числі 132 484 887,16 грн основного боргу, 6 876 738,45 грн 3 % річних та 32 283 304,63 грн інфляційних втрат, обґрунтована обставинами виконання позивачем протягом грудня 2015 року - квітня 2016 року договірних зобов`язань перед відповідачем з поставки та передачі вугілля, визначеного у специфікаціях №№ 1-24 до договору, а також надання послуг з організації перевезення зазначеної продукції залізничним транспортом та не виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати вартості вугілля та відшкодування вартості перевезення. ПАТ «Донбасенерго» проти позову заперечило та зазначило, зокрема, що положеннями статті 23 Закону України «Про електроенергетику» та постанови Кабінету Міністрів України 07.05.2015 № 263 «Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження», а також умовами Багатостороннього договору, який укладається між суб`єктами електроенергетики, що провадять діяльність на неконтрольованій території, визначено спеціальний порядок продажу і використання електричної енергії на тимчасово окупованій території, у зв`язку з чим при складенні специфікацій до договору № 544/УД від 30.11.2015 сторони усно визначили порядок оплати поставленої вугільної продукції, що узгоджувався з рішенням дирекції ПАТ «Донбасенерго», оформленим протоколом від 24.11.2015 № 285, згідно з яким вугілля, що постачалося на Старобешівську ТЕС ПАТ «Донбасенерго», оплачується зустрічними постачаннями електроенергії позивачу за умови наявності дозволу Координаційного центру, а у випадку відсутності такого дозволу вартість вугілля оплачується після оплати позивачем вартості спожитої електричної енергії її постачальнику та отримання відповідачем грошових коштів на паливну складову виробництва електричної енергії відповідно до алгоритму розподілу коштів, затвердженого на підставі умов Багатостороннього договору. Суди розглядали справу неодноразово. Верховний Суд, скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позову та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив із того, що з огляду на приписи статті 23 Закону України «Про електроенергетику», положення постанови Кабінету Міністрів України 07.05.2015 № 263 «Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження» та з урахуванням фактичних обставин справи, для правильного застосування положень договору від 30.11.2015 № 544/УД щодо умов оплати, слід дослідити, зокрема: - положення Багатостороннього договору, який укладається між суб`єктами електроенергетики, що провадять діяльність на неконтрольованій території: - чи визначають умови Багатостороннього договору або інших угод, укладених на підставі вказаного договору, спеціальний порядок продажу і використанням електричної енергії на тимчасово окупованій території та на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження; - чи був наявний дозвіл координаційного центру на здійснення оплати вугілля за рахунок грошових коштів, одержуваних ПАТ «Донбасенерго» на паливну складову виробництва електроенергії відповідно до алгоритму розподілу коштів, затвердженого на підставі Багатостороннього договору, внаслідок оплати Публічним акціонерним товариством «Шахтоуправління «Донбас» (далі - ПАТ «Шахтоуправління «Донбас») за електроенергію відповідно постачальнику електроенергії. Крім того, Верховний Суд вказав на суперечність доказів, поданих на підтвердження факту прийняття товару вантажоотримувачем, а саме заяв свідка ОСОБА_1 щодо підписання ним актів приймання-передачі партій вугільної продукції, тому Суд зауважив, що якщо наявні в справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. За результатами нового розгляду справи суд першої інстанції позов задовольнив у повному обсязі, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, з мотивів доведення позивачем тих обставин, на які він послався в обґрунтування позовних вимоги про стягнення заборгованості за договором, не спростування відповідачем у встановленому законом порядку доводів позивача та не доведення тих обставин, якими відповідач заперечував позовні вимоги. Суд апеляційної інстанції, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок заявлених до стягнення сум заборгованості, у тому числі інфляційних втрат та 3 % річних (за період з 02.01.2016 по 01.12.2017 для поставки за грудень 2015 року; за період з 02.02.2016 по 01.12.2017 для поставки за січень 2016 року; за період з 02.03.2016 по 01.12.2017 для поставки за лютий 2016 року; за період з 02.04.2016 по 01.12.2017 для поставки за березень 2016 року; за період з 02.05.2016 по 01.12.2017 для поставки за квітень 2016 року), дійшов висновку, що судом першої інстанції з відповідача на користь позивача правомірно стягнуто 132 484 887,16 грн основного боргу, 6 876 738,45 грн 3 % річних та 32 283 304,63 грн інфляційних втрат. Водночас судом апеляційної інстанції зауважено, що відповідачем не було надано контррозрахунку заявлених до стягнення сум заборгованості. У поданій касаційній скарзі ПАТ «Донбасенерго» послалося, зокрема на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору неправильно застосовано положення статті 99 ГПК, частини 3 статті 206, 654, 692 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), щодо застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду. Також скаржник зазначив, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано положення статті 3 ЦК без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 08.12.2021 у справі № 910/5953/17. Зокрема відповідач зазначив, що питання, визначені судом в ухвалі від 18.12.2018 для експертизи, було залишено без дослідження в межах призначеної експертизи, оскільки до матеріалів справи не надано первинні документи, що встановлюють взаємовідносини між ПАТ «Шахтоуправління «Донбас» і постачальниками електричної енергії, визначеними у додатку № 1 до Багатостороннього договору; акти прийому-передачі вугілля, акти звіряння за кількістю та якістю вугілля, на яких гуртуються позовні вимоги, складено на тимчасово неконтрольованій території України, а саме - на структурній одиниці ПАТ «Донбасенерго» Старобешівській ТЕС, місцерозташування якої віднесено до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, тому з квітня 2017 року ПАТ «Донбасенерго» офіційно заявило про втрату контролю над управлінням Старобешівською ТЕС, у тому числі втратило доступ до первинних документів фінансово-господарської діяльності зазначеної структурної одиниці, при цьому у справі є свідчення представника ПАТ «Донбасенерго» за довіреністю ОСОБА_2 (прізвище якого зазначено в актах прийому-передачі вугілля зі сторони ПАТ «Донбасенерго») про не підписання ним зазначених актів. Поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося те, що відповідно до пункту 5.4 договору № 544/УД від 30.11.2015 та на підставі частини 3 статті 206 ЦК між сторонами було вчинено усний правочин, яким узгоджено умови оплати продукції (вугілля), а саме, що розрахунок за вугілля буде проведений після погашення ПАТ «Шахтоуправління «Донбас» (виробника вугілля; засновника та власника 51 % статутного капіталу позивача) боргу за електричну енергію, що виробляється Старобешівською ТЕС ПАТ «Донбасенерго», та отримання ПАТ «Донбасенерго» коштів на паливну складову виробництва електричної енергії Старобешівською ТЕС. За твердженням ПАТ «Донбасенерго», з огляду на ці факти і подані ним докази, з урахуванням положень статті 79 ГПК та усного погодження між сторонами умов оплати поставленого вугілля, строк оплати вугілля не настав, тому відсутні підстави для задоволення позову. Також скаржник зазначив, що пред`явлення позивачем вимоги про оплату вугілля, поставленого у 2015-2016 роках, виходячи з умови негайної оплати, є недобросовісною поведінкою, що не відповідає попередній поведінці позивача протягом строку дії договору, чого не було враховано судами попередніх інстанцій та свідчить про неправильне застосування судами при вирішенні цієї справи положень статті 3 ЦК. Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, враховуючи встановлені ГПК межі зазначеного перегляду, виходить із такого. Відповідно до положень статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. У пункті 1 частини 2 статті 11 ЦК визначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Судами попередніх інстанцій установлено, що зобов`язання сторін у справі виникли з договору, який за своєю правовою природою має ознаки договору поставки. При цьому, зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК і не спростовану при вирішенні цієї справи в порядку статті 215 ЦК презумпцію правомірності укладеного між сторонами договору, суди першої та апеляційної інстанцій правомірно вважали цей договір належною у розумінні статей 11, 509 ЦК і статей 173, 174 ГК підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов`язків сторін. Відповідно до статті 712 ЦК за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1). До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2). За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 статті 655 ЦК). Відповідно до статті 663 ЦК продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому положення частини 7 статті 193 ГК і статті 525 ЦК встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК щодо обов`язковості договору для виконання сторонами. Водночас частиною 2 статті 530 ЦК передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Разом із тим у частині 1 статті 692 ЦК визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. За встановлених у справі обставин, умовами договору на постачання вугільної продукції від 30.11.2015 № 544/УД, укладеного між сторонами у справі, передбачено, зокрема, що право власності на вугілля переходить до покупця після підписання актів приймання-передачі вугільної продукції (пункт 2.10); умови оплати вугілля визначаються сторонами у відповідних специфікаціях для цього договору (пункт 5.4). Отже, обов`язку позивача (постачальника) здійснити поставку вугільної продукції, кількість та якість якої відповідає вимогам укладеного між сторонами договору, кореспондується обов`язок відповідача (покупця) оплатити прийняту ним продукцію в порядку та на умовах, визначених договором. Судами попередніх інстанцій установлено, що позивачем на підтвердження виконання своїх зобов`язань за договором на постачання вугільної продукції від 30.11.2015 № 544/УД було надано посвідчення про якість вугілля, залізничні накладні, акти прийому-передачі партії вугільної продукції, розрахунки знижок/надбавок ціни та вартості вугілля до актів приймання-передачі, акти звіряння по кількості та якості вугілля, що підтверджують факт поставки товару відповідачу на загальну суму 132 484 887,16 грн. Так, судами встановлено, що позивач у період з грудня 2015 року по квітень 2016 року передав, а відповідач прийняв вугільну продукцію та зобов`язався відшкодувати позивачу, у тому числі погоджену сторонами вартість організації перевезень вантажів мережею залізниць і вартість винагороди експедитора, що загалом становить 132 484 887,16 грн; такі обставини підтверджено актами прийому-передачі партії вугільної продукції, засвідченими підписами представників вантажоотримувача структурної одиниці Старобешівської ТЕС, покупця ПАТ «Донбасенерго» та постачальника ТОВ «Шахтоуправління «Донбас» і печатками цих підприємств; розрахунками знижок/надбавок ціни та вартості вугілля до цих актів, засвідченими підписами представників ПАТ «Донбасенерго» та ТОВ «Шахтоуправління «Донбас» та печатками підприємств; актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), засвідченими підписами представників обох сторін та їх печатками (у судових рішеннях попередніх інстанцій наведено перелік цих актів, копії яких наявні в матеріалах справи). Разом із тим на виконання вказівок Верховного Суду при новому розгляді справи судом першої інстанції було призначено комплексну судову експертизу, проведення якої було доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз. Відповідно до висновку експерта від 16.12.2019 № 19-2158, за результатами проведення комплексної судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами справи № 919/22876/17, встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 у графах «Вантажоотримувач СО «Старобешівська ТЕС» Керівник департаменту паливо-транспортного забезпечення М.О. Циркун» у актах прийому-передачі партії вугільної продукції за договором від 30.11.2015 № 544/УД, а саме: у актах від 29.03.2016 №№ 34-40, від 31.03.2016 №№ 48-52, від 07.04.2016 №№ 6,8,9,10,12,13, від 11.03.2016 №№ 7-12, від 24.03.2016 № 20, від 12.04.2016 № 35, від 11.04.2016 № 16, від 22.04.2016 №№ 66, 68, 72, від 30.04.2016 №№ 58, 60, 65 виконано Циркуном М.О; також встановлено, що підписи на досліджуваних актах виготовлені барвною речовиною синього та чорного кольорів, зроблені особисто ОСОБА_2 , та є автентичними, що виключає можливість їх виготовлення друкарськими речовинами в недавній час; на питання щодо відповідності часу створення досліджуваних актів прийому-передачі партій вугільної продукції вказаним на них датам, експертна установа не мала можливості надати відповідь з огляду на відсутність відповідного обладнання та спеціалістів. Крім того, судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні претензії відповідача щодо кількості та якості поставленого позивачем протягом 2015-2016 років вугілля за договором на постачання вугільної продукції від 30.11.2015 № 544/УД; натомість у матеріалах справи наявна копія листа ПАТ «Донбасенерго» від 02.02.2017 № 01-1.3/00294 «Про врегулювання господарських відносин за договором № 544/УД від 30.11.2015», адресованого ТОВ «Шахтоуправління «Донбас», у якому відповідачем фактично визнано обставини поставки позивачем вугілля за договором і його використання в повному обсязі для виробництва електричної енергії на Старобешівській ТЕС. Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що представником ПАТ «Донбасенерго» в судовому засіданні 22.02.2023 під час розгляду касаційної скарги відповідача у справі № 910/22876/17 зауважено, зокрема, що відповідачем факт поставки вугільної продукції у відповідному обсязі за договором на постачання вугільної продукції від 30.11.2015 № 544/УД, укладеним між сторонами у справі, не оспорюється; спірним є саме питання настання строку оплати покупцем поставленої продукції. Як установлено судами попередніх інстанцій, про що зазначено вище, у пункті 5.4 договору на постачання вугільної продукції від 30.11.2015 № 544/УД визначено, що умови оплати вугілля визначаються сторонами у відповідних специфікаціях для цього договору. Проте, за встановлених судами обставин, долучені до матеріалів справи специфікації від 30.11.2015 № 1, від 30.12.2015 № 2, від 25.01.2016 № 3, від 29.01.2016 № 4, від 25.02.2016 №№ 5-8, від 29.02.2016 №№ 9-14 та від 31.03.2016 №№ 15-24 до укладеного між сторонами договору на постачання вугільної продукції від 30.11.2015 № 544/УД умов щодо порядку та строку оплати поставленої вугільної продукції не містять. ПАТ «Донбасенерго», заперечуючи обставини настання строку оплати поставленої продукції за договором, послалося на положення статті 23 Закону України «Про електроенергетику», постанови Кабінету Міністрів України 07.05.2015 № 263 «Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження», а також умови Багатостороннього договору, який укладається між суб`єктами електроенергетики, що провадять діяльність на неконтрольованій території, та усну домовленість з позивачем щодо порядку оплати поставленої вугільної продукції відповідно до рішення дирекції ПАТ «Донбасенерго», оформленого протоколом від 24.11.2015 № 285, згідно з яким вугілля, що постачалося на Старобешівську ТЕС ПАТ «Донбасенерго», оплачується зустрічними постачаннями електроенергії позивачу за умови наявності дозволу Координаційного центру, а у випадку відсутності такого дозволу вартість вугілля оплачується після оплати позивачем вартості спожитої електричної енергії її постачальнику та отримання відповідачем грошових коштів на паливну складову виробництва електричної енергії відповідно до алгоритму розподілу коштів, затвердженого на підставі умов Багатостороннього договору. Водночас Верховним Судом при передачі справи на новий розгляд у постанові від 11.10.2018 було наголошено, у тому числі на необхідності, з огляду на приписи статті 23 Закону України «Про електроенергетику», положення постанови Кабінету Міністрів України 07.05.2015 № 263, дослідження судом умов Багатостороннього договору для правильного застосування положень договору від 30.11.2015 № 544/УД щодо умов оплати, а також наявність дозволу координаційного центру на здійснення оплати вугілля за рахунок грошових коштів, одержуваних ПАТ «Донбасенерго» на паливну складову виробництва електроенергії відповідно до алгоритму розподілу коштів, затвердженого на підставі Багатостороннього договору, внаслідок оплати ПАТ «Шахтоуправління «Донбас» за електроенергію відповідно постачальнику електроенергії. Відповідно до частини 4 статті 23 Закону України «Про електроенергетику» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) особливості регулювання правових, економічних та організаційних відносин, пов`язаних з продажем електричної енергії з оптового ринку електричної енергії України на тимчасово окуповану територію та на територію, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, а також відносин, пов`язаних з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням, купівлею, продажем і використанням електричної енергії на тимчасово окупованій території та на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, встановлюються Кабінетом Міністрів України. Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України 07.05.2015 № 263 «Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження» (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) електрична енергія, яка виробляється на неконтрольованій території, продається на цій території суб`єктам електроенергетики, які провадять діяльність з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами та постачання електричної енергії за регульованим тарифом (далі - енергопостачальники, що провадять діяльність на неконтрольованій території), та/або споживачам електричної енергії відповідної області, та/або іншим суб`єктам господарювання, розташованим у відповідній області, згідно з умовами багатостороннього договору, що укладається між суб`єктами електроенергетики, що провадять діяльність на неконтрольованій території (далі - багатосторонній договір). Розрахунки за електричну енергію між суб`єктами електроенергетики, що провадять діяльність на неконтрольованій території, та/або споживачами, які перебувають на неконтрольованій території, виплата заробітної плати, закупівля палива та пально-мастильних матеріалів, здійснення інших витрат, пов`язаних з провадженням виробничої діяльності, здійснюються у грошовій (безготівковій і готівковій) формі та будь-якій іншій формі, ніж грошова, не забороненій законодавством (крім виплати заробітної плати) (пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України 07.05.2015 № 263). У підпункті 1 пункту 9 постанови Кабінету Міністрів України 07.05.2015 № 263 визначено, що виробники електричної енергії, що провадять діяльність на неконтрольованій території, здійснюють продаж виробленої ними електричної енергії енергопостачальникам, що провадять діяльність на неконтрольованій території, та/або споживачам електричної енергії на неконтрольованій території, та/або іншим суб`єктам господарювання, розташованим на неконтрольованій території, відповідно до умов багатостороннього договору. Порядок, механізм та принципи взаємодії суб`єктів електроенергетики, що виникають у зв`язку з виробництвом, передачею, постачанням, купівлею та продажем електричної енергії, порядок формування цін (тарифів), компенсації технологічних втрат електричної енергії під час передачі, а також розрахунків за електричну енергію, послуги з передачі та постачання електричної енергії, інші питання регулювання відносин у сфері електроенергетики на неконтрольованій території визначаються багатостороннім договором (пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України 07.05.2015 № 263). Судами попередніх інстанцій установлено, що 11.06.2015 на підставі зазначеної постанови Кабінету Міністрів України 07.05.2015 № 263 між учасниками ринку електричної енергії укладено Багатосторонній договір, у преамбулі якого зазначено, що його сторонами є: суб`єкти електроенергетики, які здійснюють діяльність із виробництва, передачі, розподілу та постачання електричної енергії на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (далі - неконтрольована територія), які підписали договір та/або приєдналися до нього (додаток 1); суб`єкт електроенергетики (його відокремлений підрозділ), який здійснює диспетчерське (оперативно-технологічне) управління на неконтрольованій території. Метою цього Багатостороннього договору відповідно до пункту 2.1 є врегулювання правових, економічних та організаційних відносин, пов`язаних з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням, придбанням, продажем і споживанням електричної енергії на неконтрольованій території, а предметом цього договору згідно з пунктом 2.3 є: визначення принципів, порядку та механізму взаємодії між сторонами даного договору, які виникають у зв`язку з виробництвом, передачею, розподілом і постачанням, придбанням і продажем електричної енергії на неконтрольованій території; встановлення правил та порядку функціонування прозорої та справедливої системи комерційних відносин, визначення фінансових зобов`язань сторін даного договору у процесі виробництва, передачі, розподілу, постачання, купівлі і продажу електричної енергії на неконтрольованій території; встановлення порядку формування цін (тарифів) та розрахунків між сторонами цього договору; забезпечення умов для використання сторонами даного договору своїх повноважень виключно для сприяння ефективному виробництву, передачі, розподілу і постачанню електричної енергії на неконтрольованій території; забезпечення перегляду, запровадження та удосконалення правил, договорів, обумовлених цим договором таким чином, щоб враховувати та балансувати інтереси сторін договору, а також споживачів електричної енергії, які знаходяться на неконтрольованій території. Відповідно до пункту 2.5.1 Багатостороннього договору з моменту набрання чинності даним договором його сторони зобов`язані продавати всю вироблену електричну енергію на Ринку електричної енергії згідно з даним договором та прямими двосторонніми договорами, укладеними згідно з ним. Перелік споживачів, яким відповідний виробник електричної енергії продає електричну енергію за прямими двосторонніми договорами, затверджується Координаційним центром. Координаційний центр - це виборний орган, який складається із делегованих представників Сторін даного договору, які виконують свої повноваження згідно з цим договором (пункт 1 Багатостороннього договору). За змістом пунктів 5.9.10, 5.9.11, 5.9.13 Багатостороннього договору до компетенції Координаційного центру відноситься: надання дозволу на проведення розрахунків за електричну енергію у відмінних від грошової формах, не заборонених законодавством; надання дозволу на проведення будь-яких видів заліків згідно діючого законодавства; затвердження Переліку споживачів, яким відповідний Виробник електричної енергії продає електричну енергію за прямим двосторонніми договорами. Цей Багатосторонній договір підписано уповноваженими представниками сторін, у тому числі Старобешівською ТЕС ПАТ «Донбасенерго» як сторони цього договору. Крім того, як зазначалося вище, судом першої інстанції на виконання вказівок Верховного Суду було призначено комплексну судову експертизу, зокрема на вирішення судової економічної експертизи було постановлено ряд питань щодо визначення обсягу та вартості отриманої ПАТ «Шахтоуправління «Донбас» (засновника ТОВ «Шахтоуправління «Донбас») електричної енергії в період з грудня 2015 року по грудень 2016 року та обсягу коштів, сплачених ПАТ «Шахтоуправління «Донбас» за отриману електричну енергію на користь ПАТ «Донбасенерго». Відповідно до висновку експерта від 23.09.2020 № 19-1914/1915, за результатами проведення судової економічної експертизи за матеріалами справи № 919/22876/17, встановлено, зокрема, що у додатку № 1 до Багатостороннього договору визначено перелік виробників та постачальників електричної енергії на неконтрольованій території, в якому ПАТ «Донбасенерго» СО «Старобешівська ТЕС» значиться одним з виробників електричної енергії, а ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго», ПАТ «ДТЕК ПЕС Єнергоуголь», ТОВ «ДТЕК «Високовольтні мережі», ДП «Регіональні електромережі», ДП «Донецька залізниця» - постачальниками електричної енергії. Проте до матеріалів справи не надано первинних документів (договорів), що встановлюють взаємовідносини між ПАТ «Шахтоуправління «Донбас» та постачальниками електричної енергії, визначеними у додатку № 1 Багатостороннього договору (арк. 13 висновку). Також зазначено, що надати відповіді на поставлені судом питання не є можливим, у зв`язку з відсутністю первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку ПАТ «Шахтоуправління «Донбас» щодо сплати у період з грудня 2015 року до квітня 2016 року за спожиту електричну енергію по кожному постачальнику електричної енергії. Суди попередніх інстанцій на виконання вказівок Верховного Суду, дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, у тому числі, що було надано сторонами на обґрунтування своїх вимог і заперечень, висновки судових експертиз, умови договору на постачання вугільної продукції від 30.11.2015 № 544/УД, умови Багатостороннього договору, встановили такі обставини: - за своєю правовою природою Багатосторонній договір є угодою приватно-правового характеру, укладеною між суб`єктами електроенергетики, які здійснюють діяльність із виробництва, передачі, розподілу та постачання електричної енергії на неконтрольованій території, тому Багатосторонній договір поширює свою дію виключно на учасників ринку електричної енергії, які підписали його або приєднались до нього; - ТОВ «Шахтоуправління «Донбас» не є суб`єктом електроенергетики, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження приєднання позивача до Багатостороннього договору; - питання оплати вугілля та вугільної продукції виробниками та/або постачальниками електроенергії не відноситься до сфери регулювання Багатостороннього договору; - ТОВ «Шахтоуправління «Донбас» не здійснює закупівлю електричної енергії у ПАТ «Донбасенерго», матеріали справи не містять будь-яких доказів постачання електричної енергії ПАТ «Донбасенерго» як її виробником чи постачальником на користь ТОВ «Шахтоуправління «Донбас»; - доказів на підтвердження включення ТОВ «Шахтоуправління «Донбас» до переліку споживачів, затвердженого Координаційним центром, яким відповідний виробник електричної енергії продає електричну енергію за прямими двосторонніми договорами матеріали справи не містять; - ПАТ «Шахтоуправління «Донбас» (засновник ТОВ «Шахтоуправління «Донбас») не є стороною договору на постачання вугільної продукції від 30.11.2015 № 544/УД та не здійснювало постачання вугільної продукції на користь ПАТ «Донбасенерго»; - матеріали справи не містять дозволу Координаційного центру щодо здійснення оплати вугілля за рахунок грошових коштів, одержуваних ПАТ «Донбасенерго» на паливну складову виробництва електроенергії відповідно до алгоритму розподілу коштів, затвердженого на підставі Багатостороннього договору, внаслідок оплати ПАТ «Шахтоуправління «Донбас» за електроенергію відповідному постачальнику електроенергії; - положення Багатостороннього договору не поширюють свою дію на спірні правовідносини, що виникли між сторонами у справі, та не змінюють умов та строків оплати вугільної продукції, поставленої позивачем на виконання умов договору на постачання вугільної продукції від 30.11.2015 № 544/УД. З огляду на предмет і підстави заявленого позову, відповідно до встановлених фактичних обставин справи та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що оскільки умови договору не містять строків оплати поставленого товару, а право власності на вугілля від постачальника до покупця відповідно до умов договору від 30.11.2015 № 544/УД (пункт 2.10) переходить після підписання та скріплення печатками обома сторонами договору відповідних актів приймання-передачі продукції, то в силу вимог частини 1 статті 692 ЦК відповідач як покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття (прийняття товаророзпорядчих документів на нього). Водночас, за обґрунтованими висновками суду, підписання покупцем актів прийому-передачі вугільної продукції (первинних облікових документів у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку), що фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар, строк виконання якого (грошового зобов`язання) у цих правовідносинах визначається за правилами, встановленими частиною 1 статті 692 ЦК. За змістом положень статті 202 ГК і статті 599 ЦК зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Будь-яких доказів своєчасної сплати заявленої позивачем до стягнення заборгованості чи припинення відповідних зобов`язань іншим передбаченим законом способом, відповідачем відповідно до положень статей 13, 74 ГПК під час розгляду справи не надано, а судами таких обставин не встановлено. З урахуванням наведеного суди першої та апеляційної інстанцій, виконавши вказівки, наведені у постанові Верховного Суду від 11.10.2018 у цій справі, дійшли обґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог, наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача заявленої позивачем до стягнення суми заборгованості за договором на постачання вугільної продукції від 30.11.2015 № 544/УД з урахуванням 3 % річних та інфляційних витрат, нарахованих на суму боргу у зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, зокрема, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження. ПАТ «Донбасенерго» підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтувало тим, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано приписи статті 3 ЦК без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного зокрема у постанові Верховного Суду від 08.12.2021 у справі 910/5953/17. У постанові Верховного Суду від 08.12.2021 у справі № 910/5953/17, якою скасовано судові рішення попередніх судових інстанцій та відмовлено у задоволенні позову ПАТ «Донбасенерго» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення вартості електричної енергії у розмірі 70 274 946,74 грн, вимоги у якому було обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов Багатостороннього договору та Двостороннього договору у період з травня 2016 року по лютий 2017 року. Верховний Суд у пунктах 83-85 цієї постанови навів висновок про те, що кожна сторона при укладенні та виконанні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію. Суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною - учасником відповідних правовідносин. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини (постанова Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 910/17876/19). Верховний Суд неодноразово зазначав, що добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц, постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 30.11.2021 у справі № 910/4224/21). У постанові від 08.12.2021 у справі № 910/5953/17 Верховний Суд зазначив «… що враховуючи викладене, оскільки саме ПАТ «Донбасенерго» стверджує, що здійснювало постачання і не отримувало жодного разу за весь період дії Двостороннього договору платежів за поставлену електроенергію, то позиція позивача виглядає нелогічно всупереч позиції АТ «Укрзалізниця», яке стверджує, що не брало участі у роботі Координаційного центру, не потребувало електроенергії, не використовувало її на неконтрольованій території і не сплачувало за неї. Висновок про те, що АТ «Укрзалізниця» не отримувало електроенергію як постачальник за Багатостороннім та Двостороннім договорами, Верховний Суд вважає достатнім аргументом для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову…». У справі № 910/22876/17, що розглядається, будь-яких обставин наявності в діях позивача поведінки, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці при виконанні договірних зобов`язань у спірних правовідносинах, судами попередніх інстанцій установлено не було, а відповідачем належними і допустимими доказами таких обставин не доведено, тому відсутні підстави вважати, що судом апеляційної інстанції допущено неправильне застосування положень статті 3 ЦК і не врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду від 08.12.2021 у справі № 910/5953/17. Натомість суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що при вирішенні спору у справі, що розглядається, ПАТ «Донбасенерго», заперечуючи проти заявленого ТОВ «Шахтоуправління «Донбас» позову, визнавало факт поставки позивачем вугілля за договором на постачання вугільної продукції від 30.11.2015 № 544/УД, вказуючи лише на ненастання строку оплати поставленого товару, водночас заперечувало підписання представником ПАТ «Донбасенерго» Циркуном М.О. актів прийому-передачі вугільної продукції, що було спростовано висновком експерта від 16.12.2019 № 19-2158, за результатами проведення комплексної судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами справи № 919/22876/17, про що зазначено вище. У подальшому, оскаржуючи рішення судів попередніх інстанцій, у касаційній скарзі ПАТ «Донбасенерго» зазначало про порушення судами попередніх інстанцій положень статті 99 ГПК, якою урегульовано питання призначення експертизи судом, стосовно неповноти висновку експерта від 16.12.2019 № 19-2158, за результатами проведення комплексної судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами справи № 919/22876/17, який було враховано судами при вирішенні цієї справи, проте в судовому засіданні 22.02.2023 під час розгляду касаційної скарги відповідача у справі № 910/22876/17 представником ПАТ «Донбасенерго» було наголошено на тому, що відповідачем факт поставки вугільної продукції у відповідному обсязі за договором на постачання вугільної продукції від 30.11.2015 № 544/УД, укладеним між сторонами у справі, не оспорюється; факт поставки підтверджено експертизою, а спірним є лише питання настання строку оплати покупцем поставленої продукції. Отже, така позиція ПАТ «Донбасенерго» виглядає нелогічно та не відповідає попереднім заявам відповідача, що дає підстави вважати, що саме в діях відповідача прослідковуються ознаки суперечливої поведінки. Суд касаційної інстанції вважає за необхідне також зазначити, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 1 статті 193 ГК). Зазначені вимоги повною мірою вимагають від учасників правовідносин діяти не тільки відповідно до законодавства, а й у необхідних випадках за аналогією права (стаття 8 ЦК), за звичаями ділового обороту (стаття 7 ЦК); добросовісно, при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускати дії з наміром завдати шкоди іншій особі, а також дій, що є зловживанням правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства тощо (стаття 13 ЦК)). Водночас особа не може бути примушена до дій, що не є обов`язковими для неї, або дій, що знаходяться поза межами актів цивільного законодавства або договору. При цьому особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (стаття 14 ЦК). Норми законодавства, які містять принципи цивільних правовідносин, спрямовують учасників цивільного обороту діяти добросовісно, у межах законодавства та договору, намагаючись використовувати свої права до того ступеня, щоб не порушити права іншої особи. Порушення цього балансу добросовісної поведінки учасників правовідносин та встановлення судами недобросовісної поведінки може мати наслідком відмову в захисті порушеного права або покладання зобов`язань для відновлення права, порушеного недобросовісною поведінкою (подібні за змістом висновки наведено у постанові Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 922/3303/21, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18). При цьому необхідно зауважити, що доводи касаційної скарги із формальним посиланням на постанову Верховного Суду від 08.12.2021 у справі № 910/5953/17 не підпадають під правові підстави пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК, за якими було порушено касаційне провадження, оскільки за змістом касаційної скарги відповідач не погоджується з фактичними встановленими судами обставинами справи щодо настання строку оплати відповідачем поставленої позивачем продукції за договором, повторне дослідження яких не входить до повноважень Верховного Суду в силу імперативних вимог статті 300 ГПК. Зважаючи на викладене, Суд вважає, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не підтвердилася. За змістом касаційної скарги підставою оскарження рішень судів попередніх інстанцій є також приписи пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судових рішень, оскільки ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. Як свідчить зміст касаційної скарги, зазначену підставу касаційного оскарження скаржник обґрунтовує виключно посиланням на те, що наразі в судовій практиці відсутній правовий висновок Верховного Суду із застосування статті 99 ГПК, частини 3 статті 206, 654, 692 ЦК. Водночас, посилаючись на пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК щодо необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, скаржник не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування норм права в контексті спірних правовідносин з урахуванням актуальної судової практики, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, здійсненої ними оцінки наявних у справі доказів та результатів вирішення позову, як і не наводить мотивованого обґрунтування того, яким чином висновок щодо застосування норм права вплине на висновки судів попередніх інстанцій, викладені в оскаржуваних судових рішеннях у цій справі. Посилання у касаційній скарзі на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування наведених норм права носять загальний характер, не містять обґрунтування необхідності застосування такої правової норми для вирішення спору в контексті конкретних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, та не містять обґрунтування, у чому полягає помилка судів апеляційної та першої інстанцій при застосуванні (незастосуванні) відповідних норм права. Отже, зважаючи на викладене, підстав для формування правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у контексті спірних правовідносин немає, тому доводи скаржника щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування наведених норм матеріального права під час касаційного провадження не підтвердилися. Щодо доводів скаржника стосовно проведення повторної (додаткової) експертизи суд касаційної інстанції зазначає таке. Згідно з частинами 1, 2 статті 98 ГПК висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Статтею 104 ГПК передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. Зазначені норми процесуального законодавства свідчить про те, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, поряд з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими долученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК. З огляду на матеріали справи та встановлені судами попередніх інстанцій обставини, висновки експертів, надані за результатами проведення зазначених судових експертиз, було оцінено судами у сукупності з іншими поданими сторонами доказами за правилами, встановленими статтею 86 ГПК, та визнано судами достатніми для прийняття відповідного рішення у справі. Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій положень статті 99 ГПК не знайшли свого підтвердження під час розгляду касаційної скарги. Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них. Аргументи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин. Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржених судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника. Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Донбасенерго» залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2021 у справі № 910/22876/17 залишити без змін.

3. Поновити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2021 у справі № 910/22876/17 Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя І.С. Берднік Судді: В.А. Зуєв В.Г. Суховий