Постанова 4873 № 910/15194/20 (910/21154/21)

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "21" березня 2023 р. Справа№ 910/15194/20 (910/21154/21) Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Полякова Б.М. суддів: Грека Б.М. Гарник Л.Л. за участю секретаря судового засідання Гудько А.В. розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 у справі № 910/15194/20 (910/21154/21) (суддя Мандичев Д.В.) за позовом Акціонерного товариства "Універсал Банк" до 1) ОСОБА_1 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Орізон" про визнання недійсним договору позики в межах справи №910/15194/20 за заявою Фізичної особи-підприємця Ганчук Григорія Володимировича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Орізон" про банкрутство за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 21.03.2023 ВСТАНОВИВ: У провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа №910/15194/20 за заявою Фізичної особи-підприємця Ганчук Григорія Володимировича про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Орізон". 21.12.2021 до Господарського суду м. Києва надійшла заява Акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики. На обґрунтування пред`явлених вимог зазначено, що оспорюваний договір вчинено з метою ухилитись від виконання рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 у справі № 910/2983/16 про стягнення заборгованості, без наміру створення правових наслідків, обумовлених договором позики. Позивач вказує, що у фінансовій звітності ТОВ «Орізон» не відображено отримання позики та наявності заборгованості перед ОСОБА_1 , також відсутні докази схвалення зборами учасників ТОВ «Орізон» укладення договору позики від 26.12.2007, як правочину, що перевищує 5 000,00 грн. Більш того, станом на час укладення спірного договору директор ТОВ «Орізон» ОСОБА_2 перебувала у відпустці, у зв`язку з чим не могла підписати даний договір. Натомість, виконуючою обов`язки директора ТОВ «Орізон» на час відпустки ОСОБА_2 з 19.12.2007 по 11.01.2008 згідно з довіреністю від 12.12.2007 здійснювала ОСОБА_1 , яка виступала також одноособовим учасником (засновником) ТОВ «Орізон». Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 позов задоволено повністю. Визнано недійсним Договір позики, укладений 25.12.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Орізон» та ОСОБА_1 . Ключовими мотивами рішення є: - укладення договору боржника поза межами "підозрілого періоду" (одного року, що передував порушенню справи про банкрутство), визначеного статтею 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42 КзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КзПБ, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів. - сторонами при укладенні оспорюваного договору позики від 26.12.2007 не дотримано загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), такий договір не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. Не погоджуючись з ухвалою місцевого суду, ОСОБА_1 звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Ключовими аргументами скарги є: - оспорюваний договір не порушує прав банку, оскільки договір укладений до винесення та набрання законної сили рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 у справі № 910/2983/16 про стягнення 862 188, 59 дол США з ТОВ «Орізон» на користь банку; - банк не довів порушення його права чи безпосереднього законного інтересу, та не наділений правом на звернення до суду даним позовом у рамках справи про банкрутство - є неналежним позивачем. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа №910/15194/20 (910/21154/21) передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Поляков Б.М., судді Грек Б.М., Отрюх Б.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/15194/20 (910/21154/21). Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи. На виконання ухвали від 14.11.2022 з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/15194/20 (910/21154/21). Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 у справі № 910/15194/20 (910/21154/21), розгляд справи призначено на 10.01.2023. Розпорядженням керівника апарату від 09.01.2023 у зв`язку з перебування судді Отрюха Б.В., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл судової справи. Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи №910/15194/20 (910/21154/21) сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Поляков Б.М., судді - Грек Б.М., Гарник Л.Л. Зазначена колегія суддів сформована відповідно до рішення загальних зборів суддів Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2018 зі змінами від 12.11.2019, й може розглядати справи про банкрутство та справи у спорах, які пов`язані з процедурою банкрутства, справи у спорах щодо захисту прав на об`єкти інтелектуальної власності. Відтак, судова колегія зазначає, що визначений за допомогою автоматизованої системи розподілу судової справи склад колегії суддів є судом, встановленим законом, у розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Zand v. Austria», висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2023 розгляд справи № 910/15194/20 (910/21154/21) відкладено на 07.02.2023. Визнано явку представників Акціонерного товариства "Універсал Банк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Орізон" та ОСОБА_1 особисто обов`язковою. Зобов`язано ОСОБА_1 надати до суду оригінали документів, які підтверджують факт наявності у власності коштів, які було передано за договором позики боржнику (декларація про майновий стан і доходи, або інші документи, що підтверджують джерела походження коштів) та факт передачі цих коштів ТОВ "Орізон" (прибутковий касовий ордер, або інші документи, що підтверджують факт передачі коштів ТОВ "Орізон"). Зобов`язано ТОВ "Орізон" надати оригінали документів, що свідчать про факт отримання коштів та облік коштів за оспорюваним договором позики (журнал реєстрації договорів, річна (квартальна, інша) фінансова та/або податкова звітність юридичної особи, прибутковий касовий ордер, або інші документи, що підтверджують факт отримання та облік коштів за договором позики). В судовому засіданні 07.02.2023 колегія суддів, порадившись на місці, оголосила перерву в розгляді справи до 07.03.2023. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2023 повторно витребувано з Господарського суду міста Києва копії матеріалів цивільної справи Дарницького районного суду м. Києва №753/9175/20, які знаходиться в провадженні Господарського суду міста Києва в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Орізон". Повторно витребувано з Господарського суду міста Києва копії матеріалів щодо грошових вимог ОСОБА_1 та Акціонерного товариства "Універсал Банк", з основної справи №910/15194/20 про банкрутство, у зв`язку з тим, що в оскаржуваному рішенні Господарського суду міста Києва від 28.09.2022, суд посилався на цивільну справу Дарницького районного суду м. Києва №753/9175/20, матеріали якої постановою Київського апеляційного суду від 29.07.2021 передано до Господарського суду міста Києва у справу про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Орізон", також суд посилався на заяви про грошові вимоги ОСОБА_1 й Акціонерного товариства "Універсал Банк", проте зазначені матеріали не були спочатку надіслані до апеляційного суду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.03.2023 оголошено перерву в розгляді справи до 21.03.2023, зобов`язано ОСОБА_1 та ТОВ "Орізон" надати в наступне судове засідання оригінали договору позики від 25.12.2007 та додаткової угоди до договору позики від 25.12.2007 від 26.12.2007, для огляду в судовому засіданні, визнано Явку Ткаченко Н.В обов`язковою. В силу положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає не задоволенню, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, 26.12.2007 між АТ «Універсал Банк» та ТОВ «Орізон» укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг №BL742, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати ТОВ «Орізон» кредитні послуги у валютах, вказаних у цьому договорі, в рамках ліміту, встановленого в базовій валюті, що дорівнює 900 000 дол. США. 26.12.2007 між АТ «Універсал Банк» та ТОВ «Орізон» укладено додаткову угоду №BL742-K/1 до Генерального договору про надання кредитних послуг №BL742 від 26.12.2007. Відповідно до додаткової угоди позичальнику надавався кредит у сумі 900 000 дол. США, строком на 240 місяців, до 01.12.2027, зі сплатою 12% річних. Із метою забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Орізон» за Генеральним кредитним договором та додатковою угодою, 26.12.2007 між сторонами укладено договір іпотеки нерухомого майна - нежилі приміщення з № 1 по № 5 (групи приміщень № 11) літ. А, що належать ТОВ «Орізон». Крім того, 26.12.2007 між АТ «Універсал Банк» та ТОВ «Орізон» укладено договір іпотеки нерухомого майна - квартири, що складається з трьох кімнат, загальною площею 92,50 кв.м., житловою площею 59,20 кв.м. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Башлай Д.І., та зареєстрований у реєстрі за № 8105. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 у справі №910/2983/16 задоволено позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк» в повному обсязі та стягнуто з ТОВ «Орізон» на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитом в розмірі 781 812, 34 дол. США, заборгованість по відсоткам в розмірі 78 243, 22 дол. США, заборгованість по підвищеним відсоткам в розмірі 2 130, 03 дол. США та судовий збір в розмірі 206 700, 00 грн. Дане рішення суду залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2020 у справі №910/2983/16. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2020 відкрито провадження у справі № 910/15194/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Орізон" (02068, м. Київ, вул. А. Ахматової,13-В, ідентифікаційний номер 22919904). Визнано грошові вимоги Фізичної особи-підприємця Ганчука Григорія Володимировича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Орізон" у розмірі 529 000,00 грн. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю "Орізон". Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2021 визнано кредитором у справі № 910/15194/20 по відношенню до боржника, зокрема, Акціонерне товариство «Універсал Банк» з грошовими вимогами на суму 26 547 635,04грн., з яких 4 204,00грн.-вимоги першої черги, 20 467 431,04грн.-вимоги четвертої черги, 6 076 000,00грн.-вимоги забезпечені заставою боржника; ОСОБА_1 також було визнано кредитором боржника на суму 27 601 704,00 грн., з яких 4204,00 грн. - вимоги першої черги, 22 078 000,00 грн. - вимоги четвертої черги, 5 519 500,00 грн. - вимоги шостої черги, оскільки наявність боргу у зазначеній сумі було підтверджено рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 28.10.2020 у справі № 753/9175/20; ОСОБА_3 з грошовими вимогами на суму 2 001 454,00 грн., з яких 4204,00 грн. - вимоги першої черги, 1 597 800,00 грн. - вимоги четвертої черги, 399 450,00 грн. - вимоги шостої черги. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 910/15194/20 ухвалу Господарського суду м. Києва від 20.01.2021 залишено без змін. Разом із цим, постановою Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 910/15194/20 ухвалу Господарського суду м. Києва від 20.01.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2021 в частині розгляду кредиторських вимог AT «Універсал Банк» залишено без змін; в частині розгляду кредиторських вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - скасовано, в цій частині справу направлено на новий розгляд до Господарського суду м. Києва. Також з матеріалів справи вбачається, що 25.12.2007 між ОСОБА_1 (позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Орізон" (позичальник) в особі директора ОСОБА_2 укладено договір позики на суму 830 000,00 дол. США, з кінцевим терміном повернення до 15.01.2019. Пунктом 3 договору позики сторони погодили, що у випадку невиконання зобов`язання, позичальник, крім суми боргу за цим договором, зобов`язується сплатити позикодавцю штраф у сумі 25 % від неповернутої частини боргу. У пункті 4 договору встановлено, що місце виконання договору є: АДРЕСА_1 . Також у пункті 5 договору сторони погодили строк позовної давності тривалістю 8 років Як було зазначено, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 28.10.2020 у справі № 753/9175/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Орізон" задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Орізон" на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 27 597 500,00 грн., з яких: 22 078 000,00 грн. - сума основного боргу, 5 519 500,00 грн. - штраф. Постановою Київського апеляційного суду від 29.07.2021 апеляційну скаргу АТ «Універсал Банк» задоволено частково, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28.10.2020 скасовано. Матеріали справи № 753/9175/20 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Орізон» про стягнення заборгованості за договором позики передано до господарського суду м. Києва, на розгляді якого перебуває справа № 910/15194/20 про банкрутство ТОВ «Орізон». Постановою Верховного Суду від 19.01.2022 постанову Київського апеляційного суду від 29.07.2021 змінено, викладено її мотивувальну частину у редакції цієї постанови. У даній справі, як вбачається з позовної заяви АТ «Універсал Банк» звернулося до суду зі вказаним позовом до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Орізон", в якому просило визнати недійсним договір позики від 25.12.2007. На обґрунтування пред`явлених вимог зазначено, що оспорюваний договір вчинено з метою ухилитись від виконання судового рішення про стягнення заборгованості, без наміру створення правових наслідків, обумовлених договором позики. Позивач вказує, що у фінансовій звітності ТОВ «Орізон» не відображено отримання позики та наявності заборгованості перед ОСОБА_1 , також відсутні докази схвалення зборами учасників ТОВ «Орізон» укладення договору позики від 25.12.2007, як правочину, що перевищує 5 000,00 грн. Більш того, станом на час укладення спірного договору директор ТОВ «Орізон» ОСОБА_2 перебувала у відпустці, у зв`язку з чим не могла підписати даний договір. Натомість, виконуючою обов`язки директора ТОВ «Орізон» на час відпустки ОСОБА_2 з 19.12.2007 по 11.01.2008 згідно з довіреністю від 12.12.2007 здійснювала ОСОБА_1 , яка виступала також одноособовим учасником (засновником) ТОВ «Орізон». Місцевий суд оцінивши подані сторонами докази прийшов до висновку, що АТ "Універсал Банк" є належним позивачем у даній справі, оскільки ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2021 визнано грошові вимоги Банку до ТОВ «Орізон» у розмірі на суму 26 547 635,04 грн, а отже АТ "Універсал Банк" виступає заінтересованою особою у визнанні оспорюваного договору недійсним, як кредитор ТОВ «Орізон». Також місцевий суд прийшов до висновку, що сторонами при укладенні оспорюваного договору позики від 25.12.2007 не дотримано загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) оспорюваний договір не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, що є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду з огляду на таке. Щодо права позивача на звернення до суду з даним позовом. Відповідно до частини 6 ст. 45 КзПБ кредитор має право отримувати від розпорядника майна інформацію щодо вимог інших кредиторів. Такий кредитор може подати розпоряднику майна, боржнику та суду заперечення щодо визнання вимог інших кредиторів. Тобто, закон дає право будь-якому кредитору висловлювати свої заперечення щодо вимог інших кредиторів до боржника, шляхом подання заперечень розпоряднику майна, боржнику та суду, а отже, будь-які заперечення кредитора підлягають розгляду судом. Оскільки попереднє засідання у процедурі банкрутства не передбачає такого механізму як подання зустрічного позову, що передбачено в позовному провадженні, саме приписи ч. 6 ст. 45 КзПБ не виключають можливість ініціювати кредитором, за правилами позовного провадження в рамках справи про банкрутства, справу щодо визнання недійсною угоди, за якою спірний кредитор вимагає стягнення боргу з боржника. Також, за змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді. Згідно із частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України, статтею 42 КзПБ. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу. Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо. Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків. Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб. Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного. Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів. Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника. Зазначене повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду висловленою у постанові від 24 листопада 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/2445/19). А тому, як правильно було зазначено місцевим судом, оскільки ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2021 визнано грошові вимоги Акціонерного товариства "Універсал Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю «Орізон» у розмірі на суму 26 547 635,04 грн, то Акціонерне товариство "Універсал Банк" виступає заінтересованою особою у даній справі та є належним позивачем у справі про визнання договору, який укладений боржником з метою унеможливлення виконання зобов`язання перед кредиторами, тобто на шкоду кредиторам. Таким чином колегія зауважує, що кредитори наділенні правом на звернення до суду з позовом про визнання укладених боржником договорів фраудаторними, як заінтересовані особи, право якої порушено. Тобто такі кредитори є «жертвою» фраудаторного правочину, оскільки такий правочин безпосередньо направлений на зменшення активів боржника, що унеможливлює виконання основного зобов`язання перед кредитором. Щодо визнання недійсним договору позики. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.07.2019 № 405/1820/17. Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Наведена правова позиція міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 201/2832/19. За приписами статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. За викладеною в постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 740/2904/17-ц правовою позицією укладений у письмовій формі договір позики є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, предметом спірного договору позики від 25.12.2007 є надання ОСОБА_1 , як позикодавцем, ТОВ "Орізон", як позичальнику, позики на суму 830 000,00 дол. США, з кінцевим терміном повернення до 15.01.2019. Колегія зауважує, що оспорюваний договір було укладено у місті Києві та позичальник та позикодавець визначили, що передача позики здійснена. Разом із цим, до заперечень на відповідь на відзив від 05.04.2022 відповідачем-1 долучено до матеріалів справи копію додаткової угоди від 26.12.2007 до договору позики від 25.12.2007, відповідно до пункту 1 якої сторони вирішили змінити кінцевий строк повернення позики, встановивши дату повернення позики, не пізніше 10.01.2020. Колегія зауважує, що у додатковій угоді сторони вирішили грошові кошти передати шляхом їх внесення позикодавцем на поточний рахунок позичальника. При цьому додаткова угода, на яку посилається відповідач-1, датована 26.12.2007, тобто на день пізніше оспорюваного договору від 25.12.2007, у зв`язку з чим мала бути пред`явлена до суду при поданні позову про стягнення боргу за договором позики від 25.12.2007. Колегія суддів звертає увагу на те, що з надісланих господарським судом матеріалів справи №753/9175/20 вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ТОВ "Орізон" про стягнення боргу за договором позики від 25.12.2007. При цьому до позовної заяви було долучено копію договору позики від 25.12.2007 предметом якого є надання ОСОБА_1 , як позикодавцем, ТОВ "Орізон", як позичальнику, позики на суму 830 000,00 дол. США, з кінцевим терміном повернення до 15.01.2019. Колегія зауважує, що оспорюваний договір було укладено у місті Кагарлик та позичальник та позикодавець визначили, що передача позики здійснена. Жодного додатково договору матеріали справи не містять. Тобто, подана відповідачем додаткова угода від 26.12.2007 до договору позики від 25.12.2007 не була предметом розгляду Дарницького районного суду м. Києва від 28.10.2020 при розгляді справі № 753/9175/20 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Орізон" про стягнення боргу за договором позики від 25.12.2007. Також колегія суддів наголошує на тому, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 28.10.2020 у справі № 753/9175/20 було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та стягнуто з ТОВ "Орізон" на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 27 597 500,00 грн, з яких: 22 078 000,00 грн. - сума основного боргу, 5 519 500,00 грн. - штраф. Це рішення жодна зі сторін договору позики не оскаржила, а отже, якби АТ «Універсал Банк» не оскаржило вказане рішення в апеляційному порядку, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28.10.2020 у справі № 753/9175/20 було б чинне. Таким чином, ОСОБА_1 звертаючись до суду про стягнення з товариства 27 597 500,00 грн погоджувалася, що грошові кошти були передані за договором позики саме 25.12.2007, оскільки з цього часу договір стає чинним та тільки в цьому випадку кошти підлягали поверненню. Також колегія суддів дослідивши заяву ОСОБА_1 з кредиторськими вимогами до ТОВ "Орізон" встановила, що як підставу для визнання її кредитором ОСОБА_1 посилалася на рішення саме Дарницького районного суду м. Києва від 28.10.2020 у справі № 753/9175/20 та до кредиторської заяви було додано копію договору позики від 25.12.2007, який укладено в місті Києві, а не в місті Кагарлик. Крім того, колегія зауважує, що додаткової угоди до договору позики кредитор не додавала. Колегія звертає увагу, постановою Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 910/15194/20 ухвалу Господарського суду м. Києва від 20.01.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2021 в частині розгляду кредиторських вимог AT «Універсал Банк» залишено без змін; в частині розгляду кредиторських вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - скасовано, в цій частині справу направлено на новий розгляд до Господарського суду м. Києва. Направляючи справу в частині кредиторських вимог ОСОБА_1 на новий розгляд Верховний Суд зазначив, що суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 914/2404/19, від 28.01.2021 у справі № 910/4510/20). Та не зважаючи на існування рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28.10.2020 у справі №753/9175/20 про стягнення заборгованості за договором позики, Верховний Суд вказав, що суд при визнанні кредиторських вимог ОСОБА_1 має встановити фактичні обставини справи щодо наявності чи відсутності доказів отримання коштів боржником від кредитора, а також обставини отримання боржником коштів за відповідним договором позики з посиланням на відповідні докази, на думку колегії суддів зазначене свідчить про те, що у Верховного Суду виникли об`єктивні сумніви, що документи на яких ґрунтуються кредиторські вимоги ОСОБА_1 на суму 27 597 500 грн, є достовірними. Також колегія суддів звертає увагу, на наявність справи № 910/2983/16 за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Орізон», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 ;

2. ОСОБА_4 ;

3. ОСОБА_2 , про стягнення 862 188,59 дол. США. Як вбачається з судових рішень у даній справі у лютому 2016 року Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк», яке в подальшому змінило найменування на Акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Орізон» (далі - ТОВ «Орізон», відповідач) про стягнення 862 188,59 дол. США, з яких 781 812,34 дол. США заборгованості за кредитом, та 78 246,22 дол. США відсотків та 2 130,03 дол. США підвищених відсотків, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за генеральним договором про надання послуг № BL742 від 26.12.2007 та додатковою угодою № BL742-К/1 від 26.12.2007 до нього щодо сплати процентів, у зв`язку з чим в останнього виник обов`язок повністю повернути кредит та сплатити нараховані проценти. Ухвалами Господарського суду м. Києва від 11.04.2016, від 30.05.2016, від 13.06.2016 залучено до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , третя особа-1), ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 , третя особа-2), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , третя особа-3). Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 у справі №910/2983/16 позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ «Орізон» на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість по кредиту в розмірі 781 812 дол. США 34 центів, заборгованість по відсоткам в розмірі 78 246 дол. США 22 центів, заборгованість по підвищеним відсоткам в розмірі 2 130 дол. США 03 центів та судовий збір в розмірі 206 700,00 грн. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Орізон» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 у справі №910/2983/16 залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 у справі №910/2983/16 залишено без змін. 12.08.2020 ТОВ "Орізон" звернулося до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 у справі № 910/2983/16. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.08.2020 касаційну скаргу ТОВ "Орізон" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 у справі № 910/2983/16 залишено без руху для усунення недоліків касаційної скарги, серед іншого, заявник мав сплатити судовий збір розмірі 413 400?,00 грн. Надалі, ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.11.2020 касаційну скаргу ТОВ "Орізон" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2017 у справі № 910/2983/16 повернуто заявникові. Однак, саме у червні 2020 року, ще до прийняття зазначеної постанови ПАГС, ОСОБА_1 звертається до Дарницького районного суду з позовом до ТОВ "Орізон" про стягнення 27 597 500 грн. Як було зазначено вище, ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2020 відкрито провадження у справі № 910/15194/20 про банкрутство ТОВ "Орізон", при цьому колегія суддів робить акцент на тому, що відповідно до поданого боржником відзиву від 19.10.2020 ТОВ "Орізон" визнавало себе боржником лише відносно двох кредиторів ФОП Ганчуком Григорєм Володимировичем та АТ «Універсал Банк», а отже, станом на жовтень 2020 за документацією ТОВ "Орізон" борг перед ОСОБА_1 був відсутній. При чому, колегія також зауважує, що кредиторські вимоги ФОП Ганчука Г.В. було визнано судом на суму 529 000,00, а АТ «Універсал Банк» - 26 547 635,04 грн. Тому на думку колегії суддів, оскільки ОСОБА_1 є не лише кредитором, а й виступає одноособовим учасником (засновником) ТОВ "Орізон", звернення до суду для формування боргу у сумі 27 597 500 грн та отримання судового рішення до відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Орізон", може бути вмотивованим бажанням Ткаченко Н.В. мати вплив на процедуру банкрутства, шляхом отримання права вирішального голосу серед кредиторів для контролю над справою про банкрутство ТОВ "Орізон". Стаття 3 ЦК України закріплює такі загальні засади цивільного законодавства, як принципи справедливості, добросовісності та розумності. Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права. Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України, та вказано, що оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною). Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) "використовувала/використовували право на зло"; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин). Суд наголошує, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника. Отже, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора. Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21). Укладаючи угоду, сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента, та виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності, тобто кожна сторона повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін. У постанові від 30.01.2019 у справі № 911/5358/14 Верховний Суд висловив правову позицію щодо реальності господарської операції, та вказав на те, що для з`ясування правової природи як господарської операції, так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті цієї операції. Так, з метою з`ясування реальності руху грошових коштів, тобто факту передачі коштів за договором позики від 25.12.2007, місцевий суд витребував від Товариства з обмеженою відповідальністю "Орізон" первинні документи (виписки по рахунках, меморіальні ордери) на підтвердження отримання боржником коштів за договором позики від 25.12.2007. Колегія суддів зауважує, що ухвалою від 07.03.2023 також витребувала у ОСОБА_1 та ТОВ "Орізон" оригінали договору позики від 25.12.2007 та додаткової угоди до договору позики від 25.12.2007 від 26.12.2007, для огляду в судовому засіданні. Проте, не в суді першої інстанції, ні апеляційної сторони не надали суду для огляду оригінали договорів. Крім того, колегія суддів наголошує на тому, що сторони не надали підтверджуючих документів того, що грошові кошти, як передбачено договором позики, були передані саме 25.12.2007, однак, саме на підставі цього договору ОСОБА_1 звернулася до Дарницького районного суду міста Києва та у справу про банкрутство з кредиторськими вимогами. Відповідно до приписів ч.10 ст. 81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду. На думку колегії суддів, не подання обома сторонами договору його оригіналу з мотивів, що вони не збереглися, видається дуже мало ймовірним та покликано небажанням установити час його укладання або приховати іншу інформацію. У зв`язку з чим, колегія суддів керуючись приписами ч. 10 ст. 81 ГПК України вважає, що оспорюваний договір було укладено, хоча колегія суддів ставить під сумнів мету його укладення та реальне виконання. У той же час, подана відповідачем-1 лише 05.04.2022 додаткова угода від 26.12.2007 до договору позики від 25.12.2007 укладена між сторонами 26.12.2007, тобто на наступний день після підписання договору позики від 25.12.2007, однак відповідачем-1 не наведено жодних обставин неможливості надання відповідної додаткової угоди раніше. Позаяк, за своєю правовою природою додаткова угода є невід`ємною частиною договору в цілому, оскільки доповнює чи змінює відповідні умови договору, у зв`язку з чим невід`ємність додаткової угоди забезпечує повне викладення змісту правочину. Проте, як зазначено вище, дана додаткова угода від 26.12.2007 до договору позики від 25.12.2007 не була предметом розгляду Дарницького районного суду м. Києва від 28.10.2020 при розгляді справі № 753/9175/20 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Орізон" про стягнення боргу за договором позики від 25.12.2007. При цьому колегія суддів звертає увагу, що додаткова угода, на яку посилається відповідач-1, датована 26.12.2007, тобто на день пізніше оспорюваного договору від 25.12.2007, у зв`язку з чим мала бути пред`явлена до суду при поданні позову про стягнення боргу за договором позики від 25.12.2007. Згідно зі статтею 5 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" суб`єктами правових відносин, що виникають при здійсненні переказу коштів, є учасники, користувачі (платники, отримувачі) платіжних систем. Відносини між суб`єктами переказу регулюються на підставі договорів, укладених між ними з урахуванням вимог законодавства України. Колегія суддів враховує посилання ОСОБА_1 на те, що нею протягом 2008-2014 року вносилися через касу АТ "Універсал Банк" грошові кошти на рахунок № НОМЕР_1 у загальній сумі 830 000,00 дол. США, та що значна частина коштів вносилася шляхом їх переказу з рахунку ОСОБА_1 . Водночас, Акціонерним товариством "Універсал Банк" подано до матеріалів справи виписку по особовому рахунку № НОМЕР_1 за період з 01.01.2008 по 23.06.2022 щодо руху коштів ТОВ "Орізон". Відповідно до інформації із поданої виписки на рахунок ТОВ "Орізон" грошові кошти від 26000000017720 в розмірі 830 000,00 дол. США за період з 01.01.2008 по 23.06.2022 не надходили. Також колегією суддів досліджені долучені відповідачем-1 до матеріалів справи копії заяв на переказ готівки. Однак, у вказаних заявах міститься призначення платежу «погаш.кред.зг.кр.д.№BL742-К/1від26.12.07», отримувач ВАТ "Універсал Банк". Відтак, даними копіями заяв на переказ готівки не підтверджується перерахування відповідачем-1 грошових коштів ТОВ "Орізон" за договором позики від 25.12.2007. Тобто іншими словами немає причинно-наслідкового зв`язку між договором позики від 25.12.2007 та появою коштів в період з 31.01.2008. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що подання відповідачем додаткової угоди, відповідно до якої змінюється час та місце передачі грошових коштів, є намаганням сторін договору уникнути відповідальності та зловживання своїми матеріальними та процесуальними правами. Як зауважила ОСОБА_1 , договір позики від 25.12.2007 укладено для уникнення ризику невиконання товариством кредитних зобов`язань за Генеральним договором про надання кредитних послуг від 26.12.2007 №BL742 перед Акціонерним товариством "Універсал Банк". Натомість, у матеріалах справи відсутні жодні належні та допустимі докази на підтвердження обставин щодо взаємопов`язаності оспорюваного договору позики від 25.12.2007 та Генерального договору про надання кредитних послуг від 26.12.2007 №BL742. За положеннями статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно зі статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній станом на момент розгляду справи) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час укладення договору позики), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Такого ж змісту норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час розгляду справи судом). Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №554/4300/16-ц. Згідно з положеннями статті 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов`язані проводити інвентаризацію активів і зобов`язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка. Підприємства зобов`язані складати фінансову звітність на підставі даних бухгалтерського обліку (частина 1 статті 11 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Також колегія суддів зауважує, що місцевим судом було досліджено копії наданих ОСОБА_1 фінансових звітів ТОВ "Орізон" за 2018-2020 роки. Утім, даними фінансовими звітами не охоплюється весь спірний період, який розпочинається з дати укладення оспорюваного договору позики - 25.12.2007. При цьому, як встановлено місцевим судом у фінансових звітах за 2018-2020 роки не містяться дані в розрізі контрагентів, що дало би змогу встановити наявність чи відсутність зобов`язань ТОВ "Орізон" перед ОСОБА_1 . Також відсутні докази відображення операції по отриманню та використанню позики у фінансовій звітності з 2008 рік, що подавалася боржником у справі про банкрутство ТОВ "Орізон". Таким чином, матеріали справи не містять жодних первинних і зведених документів бухгалтерського та податкового обліку і звітності тощо, як на час укладення спірного договору позики 25.12.2007, так і після його укладення, що підтверджували би реальність відповідної фінансової операції із надання ОСОБА_1 ТОВ "Орізон" позики в розмірі 830 000,00 дол. США. Отже, роблячи висновок із наведеного вище, колегія суддів вважає, що сторонами при укладенні оспорюваного договору позики від 25.12.2007 не дотримано загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), такий договір не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. Оскільки, як встановлено апеляційним судом, ОСОБА_1 25.12.2007 було підписано або два договори, або один договір в різних редакціях; жодними сторонніми документами не підтверджується, що договір позики було укладено 25.12.2007; не підтверджено факту наявность у ОСОБА_1 станом на 25.12.2007 коштів у розмірі 830 000,00 дол. США та факт отримання цих коштів ТОВ "Орізон"; оспорюваний договір міг бути укладений тільки в період ініціювання відповідачем 1 провадження у Дарницькому районному суді міста Києва, тобто у червні 2020; провадження у Дарницькому районному суді міста Києва було ініційовано до відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Орізон", що, на думку колегії суддів, мало на меті встановлення юрисдикційного факту для подальшого використання при встановленні грошових вимог в процедурі банкрутства, що в свою чергу мало на меті взяття під контроль в цілому процедуру банкрутства; звертаючись до Дарницького районного суду міста Києва з позовом про стягнення коштів за договором позики від 25.12.2007 позивачка стверджувала, що кошти до договором було передано товариству 25.12.2007 з кінцевим терміном повернення 15.01.2019, ці обставини могли існувати в якості преюдиціального факту, як би банк не оскаржив рішення районного суду; оспорюваний правочин має характер фраундаторного, тобто укладеного з метою зменшення активів боржника та неможливістю виконання основного зобов`язання перед банком; подання відповідачем 1 у квітні 2022 в суд доповнення до договору позики від 26.12.2007 мало на меті уникнення від відповідальності за фіктивним договором; доповнення від 26.12.2007 фактично переводять договір позики від 25.12.2007 із реального в консенсуальний, а ця обставина протирічить основному договору та робить його неукладеним; відсутній причино-наслідковий зв`язок між виконанням боржником в особі ОСОБА_1 зобов`язанням перед банком за Генеральним договором про надання кредитних послуг від 26.12.2007 та договором позики від 25.12.2007. Згідно із пунктом 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За приписами частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. На підставі статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що місцевий суд обґрунтовано визнав договір позики від 25.12.2007 недійсним. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суду апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції. З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення першої інстанції - без змін як такого, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні апеляційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, на скаржника покладаються витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги. У зв`язку з введенням указами Президента України воєнного стану на всій території України; можливістю незнаходження осіб за вказаними в апеляційних скаргах адресами, зокрема, у зв`язку з евакуацією; тимчасовою нероботою АТ "Укрпошта", зокрема, на тимчасово окупованих та звільнених від агресора територіях; та інше, з метою належного повідомлення сторін в цій особливій для країни ситуації, відповідно до приписів п.п. 6, 7 ст. 6 та ст. 169 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе повідомляти осіб про розгляд справи не через АТ "Укрпошта", а іншими засобами, які доступні в період воєнного стану (надсилання повідомлення на електрону пошту сторін, електронний кабінет, повідомлення на офіційному сайті ПАГС); докази повідомлення долучати до матеріалів справи. Керуючись ст.ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 253-255, 269, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 у справі № 910/15194/20 (910/21154/21) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 у справі № 910/15194/20 (910/21154/21) залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Справу №910/15194/20 (910/21154/21) повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Дану постанову направити на відомі суду електронні адреси сторін, що наявні в матеріалах справи. Відповідно до частин 6 та 7 статті 6 ГПК України: "Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування, суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки та особи, які провадять клірингову діяльність у значенні, наведеному в Законі України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в добровільному порядку. Особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою."

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок касаційного оскарження передбачено ст. 287 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства. Повний текст складено 28.03.2023. Головуючий суддя Б.М. Поляков Судді Б.М. Грек Л.Л. Гарник