Постанова 4811 № 454/2858/22

Справа № 454/2858/22 Головуючий у 1 інстанції: Адамович М.Я. Провадження № 22-ц/811/162/23 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 березня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. секретаря: Назар Х.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Сокальського районного суду Львівської області від 19 грудня 2022 року, - ВСТАНОВИВ: у жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 05 грудня 2020 року звернувся до Державного бюро розслідувань із заявою про кримінальне правопорушення, в якій просив зареєструвати дану заяву в Єдиному реєстрі досудових розслідувань та відкрити кримінальне провадження за ст. 382 КК України відносно судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_2 , яка, постановляючи ухвалу від 30 червня 2020 року у справі №461/3014/20, не виконала рішення Конституційного суду України № 4-рп від 17 червня 2020 року, в результаті чого його незаконно позбавлено доступу до правосуддя. Стверджує, що у зв`язку з невнесенням працівниками Державного бюро розслідувань відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі його заяви він звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва зі скаргою на їх бездіяльність. Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 25 листопада 2020 року у задоволенні його скарги відмовлено. В подальшому ухвалою Київського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року задоволено частково його апеляційну скаргу, ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 25 листопада 2020 року скасовано та постановлено нову ухвалу, якою призначено новий розгляд в суді першої інстанції. Зазначає, що скасуванням ухвали слідчого суддіпідтверджується грубе порушення суддею Конституції України та норм КПК України, оскільки судді відомо, що в КПК України відсутні норми, які надають право Державному бюро розслідувань не вносити відомості до ЄРДР про вчинене кримінальне правопорушення, однак, суддя, зловживаючи своїм службовим становищем незаконно відмовив йому у задоволенні скарги, чим спричинив йому моральну шкоду. Вказує, що моральна шкода полягала у приниженні честі, гідності та ділової репутації, а також моральних переживаннях, які він зазнав через порушення нормальних ділових зв`язків та стосунків з оточуючими людьми, які глузують з нього, стверджуючи, що він не знає чинного законодавства, а відтак, не веде свою діяльність в межах закону. Вважає, що для відновлення попереднього стану та компенсації завданої йому моральної шкоди справедливим буде стягнення на його користь з відповідача відшкодування в розмірі 1 000

000. З наведених підстав просить стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 1 000 000 гривень на відшкодування моральної шкоди. Заочним рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 19 грудня 2022 року, з врахуванням ухвали Сокальського районного суду Львівської області від 30 січня 2023 року про виправлення описки, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за безпідставністю позовних вимог. Заочне рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що заочне рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що відповідач не надав належних та допустимих доказів на спростування його позовних вимог, а відтак, враховуючи, що суд позбавлений права витребовувати такі за власної ініціативи, відсутні підстави для відмови у задоволенні позову. Зазначає, що він не оскаржує процесуальні дії судді, які уже було оскаржено, а звертається з вимогами про відшкодування моральної шкоди, яка завдана йому в результаті незаконних дій судді. Вважає що в позовній заяві навів достатньо доводів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди відповідачем, зазначив, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) її завдано, а також, належним чином визначив розмір грошової компенсації, детально зазначивши з чого виходив при його визначенні, зважаючи на ступінь вини заподіювача. Вважає, що право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні своїх повноважень гарантоване Конституцією України. Наголошує, що судом першої інстанції не враховано, що вину та незаконність дій судді Шевченківського районного суду м. Києва встановлено ухвалою Київського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року, а відтак, суд першої інстанції зобов`язаний був захистити його права, задовольнивши позовні вимоги повністю.З наведених підстав просить заочне рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 30 січня 2023 року виправлено описку у вступній частині рішення, змінивши дату його ухвалення з невірної «07.12.2022р.» на вірну «19.12.2022р.». Таким чином, датою ухвалення заочного рішення Сокальського районного суду Львівської області за результатами розгляду справи № 454/2858/22 за позовом ОСОБА_1 доДержави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди є саме 19 грудня 2022 року. З огляду на те, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на вищезазначене заочне рішення Сокальського районного суду Львівської області в даній справі відкрито до внесення виправлень у вступній частині заочного рішення щодо дати ухвалення заочного рішення суду, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу подано саме на заочне рішення Сокальського районного суду Львівської області від 19 грудня 2022 року, враховуючи ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 30 січня 2023 року про виправлення описки. В судове засідання не з`явилися сторони, хоча були належним чином повідомлені про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксація судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Частиною 4 ст. 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Оскільки текст постанови складено 30 березня 2023 року, то незважаючи на те, що судове засідання призначене на 20 березня 2023 року, датою ухвалення постанови є саме 30 березня 2023 року. В апеляційній скарзі апелянт звернувся з клопотаннями про вирішення питання щодо звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення ст. 56 Конституції України, а саме: чи має ОСОБА_1 право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових осіб органу державної влади (суддею Червоноградського міського суду Львівської області) та чи може дане право бути обмежене, у яких випадках, на підставі яких норм Конституції України, та про внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади». Відповідно до частини шостої статті 10 ЦПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України. Згідно пункту 5 частини другої статті 46 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України приймає Пленум Верховного Суду. Заявлене скаржником клопотання за своїм змістом стосується не питання тлумачення положень статті 56 Конституції України та роз`яснення змісту і мети правових норм, яке є загальнообов`язковим для всіх суб`єктів їх застосування і реалізації, натомість це клопотання спрямоване на вирішення питання встановлення факту порушення суб`єктивного права ОСОБА_1 на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди та захисту цього права, тобто, вирішення спору по суті. Оскільки судом апеляційної інстанції не встановлено підстав, визначених частиною шостою статті 10 ЦПК України, для внесення подання до Конституційного Суду України як щодо неконституційності нормативно правових актів, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин та визначають порядок відшкодування, зокрема, моральної шкоди, так і щодо тлумачення положень статті 56 Конституції України, колегія суддів приходить до висновку про те, що клопотання не підлягають до задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували заподіяння йому моральної шкоди діями слідчого судді, а відтак позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є безпідставними та не підлягають до задоволення. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи, 05 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Державного бюро розслідувань із заявою про кримінальне правопорушення, в якій просив відкрити кримінальне провадження за ст. 382 КК України відносно судді Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_2 , яка при постановленні ухвали від 30 червня 2020 року у справі № 461/3014/20 не виконала рішення Конституційного Суду України № 4-рп від 17 червня 2020 року в результаті чого незаконно позбавила його доступу до правосуддя та порушила його права, гарантовані ст.ст. 40,55 Конституції України, та визнати його потерпілим у даному кримінальному провадженні. 16 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м.Києва зі скаргою на бездіяльність Державного бюро розслідувань у зв`язку з невнесенням працівниками Державного бюро розслідувань відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі його заяви від 05 листопада 2020 року, в якій просив визнати таке невнесення протиправним та зобов`язати Державне бюро розслідувань внести відповідні відомості на підставі його заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 05 листопада 2020 року. Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 25 листопада 2020 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 25 листопада 2020 року скасовано та постановлено нову ухвалу, якою призначено новий розгляд в суді першої інстанції. Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 23 лютого 2021 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність уповноваженої особи Державного бюро розслідувань задоволено частково. Зобов`язано уповноважену особу Державного бюро розслідувань виконати вимоги ч. 1 ст. 214 КПК України та невідкладно, але не пізніше 24 годин, внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення, викладені в заяві ОСОБА_1 від 05 листопада 2020 року, яку було отримано уповноваженою особою Державного бюро розслідувань 09 листопада 2020 року, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. В іншій частині у задоволенні скарги відмовлено. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно із пунктом 3 частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації. Моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України). Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України. Статтею 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.. Згідно із частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України). Застосування положення частини шостої статті 1176 ЦК України можливе у випадку, коли предметом позову є дії чи бездіяльність, зокрема суду, які не пов`язані із здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, що має на меті прийняття акту органом судової влади. Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 454/192/17 (провадження № 61-14315св19), від 22 квітня 2020 року у справі № 454/3206/16-ц (провадження № 61-1013 св 19), від 25 квітня 2019 року в справі № 757/25713/16-ц (провадження № 61-18012св18), від 10 січня 2018 року в справі № 454/1642/16-ц (провадження № 61-1091св17). Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Відсутність однієї із складових цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Отже, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та завданою шкодою є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди). Обгрунтовуючи заподіяння йому моральної шкоди, позивач покликається на те, що постановленням скасованої ухвали слідчого судді, якою відмовлено у задоволенні його скарги, йому спричинено моральну шкоду, що полягала у приниженні честі, гідності та ділової репутації, а також моральних переживаннях, які він зазнав через порушення нормальних ділових зв`язків та стосунків з оточуючими людьми, однак, не навів жодних випадків приниження його честі, гідності та ділової репутації, а також порушення нормальних ділових зв`язків, зокрема, розірвання чинних господарських чи цивільно-правових договорів, стороною яких він був, чи неукладення угод, потенційною стороною яких він міг бути, внаслідок постановлення ухвали слідчого судді. Відтак, звертаючись до суду, позивач не довів належними і допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди внаслідок постановлення слідчим суддею Шевченківського районного суду м. Києва ухвали від 25 листопада 2020 року, якою відмовлено у задоволенні його скарги на бездіяльність Державного бюро розслідувань, а також причинного зв`язку між прийнятою ухвалою та настанням тих негативних наслідків, на які покликається ОСОБА_1 в позовній заяві. Саме по собі скасування судом апеляційної інстанції ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва ухвали від 25 листопада 2020 року не є підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 686/21731/19. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та не підлягають до задоволення. Доводи апеляційної скарги про те, що відсутні підстави для відмови у задоволенні позову, зважаючи на те, що відповідач не надав належних та допустимих доказів на спростування його позовних вимог, не заслуговують на увагу, оскільки підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача відповідно до ч. 1 статті 81 ЦПК України є процесуальним обов`язком позивача. До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 28 січня 2019 року у справі № 686/7576/18, від 12 квітня 2019 року у справі № 686/10651/18, від 16 травня 2019 року у справі № 686/20079/18, від 22 травня 2019 року у справі № 686/24243/18-ц та від 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18, від 18 грудня 2020 року у справі № 686/25718/19, від 25 лютого 2021 року у справі № 686/27961/19. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Сокальського районного суду Львівської області від 19 грудня 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови. Постанова складена 30.03.2023 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк