Ухвала КЦС ВС № 757/11754/23-ц

Ухвала Іменем України 21 січня 2025 року м. Київ справа № 757/11754/23 провадження № 61-38ск25 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 липня 2024 року у складі судді: Хайнацького Є. С., та постанову Київського апеляційного суду від 23 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Желепи О. В., Мазурик О. Ф., у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди. Позовна заява мотивована тим, що 28 вересня 2011 року Сокальський районний суд Львівської області у справі № 2-1213/11 відмовив ОСОБА_1 у відкритті провадження за його позовною заявою до Держави Україна в особі Державного казначейства України про відшкодування шкоди в результаті протиправних дій суддів Апеляційного адміністративного суду ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, що заподіяло позивачу майнову та моральну шкоду. 29 грудня 2011 року апеляційний суд Львівської області відхилив апеляційну скаргу позивача та залишив без змін ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 28 вересня 2011 року. 10 грудня 2012 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відхилив його касаційну скаргу та залишив без змін ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 28 вересня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 29 грудня 2011 року. У подальшому, 17 грудня 2012 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовив у допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_1 до Держави України особі Державного казначейства України про відшкодування майнової та моральної шкоди, за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року. Крім того, ухвалою від 21 січня 2014 року Сокальський районний суд Львівської області у справі № 454/182/14-ц відмовив позивачу у відкритті провадження за позовною заявою до Львівського апеляційного адміністративного суду про стягнення матеріальної та моральної шкоди. 30 квітня 2014 року апеляційний суд Львівської області відхилив його апеляційну скаргу та залишив без змін ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 21 січня 2014 року. 27 травня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 21 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 30 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського апеляційного адміністративного суду про відшкодування шкоди. Ухвалою від 28 березня 2019 року у справі № 454/182/14-ц Сокальський районний суд Львівської області закрив провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. 24 листопада 2020 року апеляційний суд Львівської області ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 28 березня 2019 року скасував та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Ухвалою від 19 січня 2021 року Сокальський районний суд Львівської області відмовив у прийнятті заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами. Постановою від 26 жовтня 2021 року апеляційний суд Львівської області залишив без змін ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 19 січня 2021 року. 22 листопада 2021 року Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 19 січня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 454/182/14-ц. Таким чином, позивач вважав, що незаконні та протиправні дії суддів Сокальського районного суду Львівської області, апеляційного суду Львівської області та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ порушили його права, передбачені статтями 40, 55, 56 Конституції України, у зв`язку з чим на підставі статей 22, 23, 1167, 1176 ЦК України просив: стягнути з Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України на його користь 504 313,00 грн майнової шкоди та 1 000 000 грн відшкодування моральної шкоди. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 31 липня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що: суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні; частинами шостою, сьомою статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Застосування частини шостої статті 1176 ЦК України можливе у випадку, коли предметом позову є дії чи бездіяльність, зокрема, суду, які не пов`язані із здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, що має на меті прийняття акта органом судової влади. Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 757/25713/16-ц (провадження № 61-18012св18), від 10 січня 2018 року у справі № 454/1642/16-ц (провадження № 61-1091св17) та від 03 лютого 2021 року у справі № 454/192/17 (провадження № 61-14315св19); окрім того, суд першої інстанції зазначив, що на підставі статті 56 Конституції України, на яку посилається позивач, відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади. Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» також передбачено, що для відшкодування державою шкоди, завданої судом, необхідно, щоб рішення, дії або бездіяльність суду були незаконними. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на протиправні дії судових органів внаслідок винесення незаконних рішень суду у справах № 2-1213/11 та № 454/182/14-ц, а саме Сокальського районного суду Львівської області, Апеляційного суду Львівської області та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що спричинило приниження його честі гідності, ділової репутації. При цьому, ухвалення судами судових рішень у справах № 2-1213/11 та № 454/182/14-ц не є підставою для покладання на державу обов`язку відшкодувати матеріальну та моральну шкоду. також, суд виходив з того, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що внаслідок постановлення судами судових рішень було порушено його немайнові права, зокрема відбулось приниження честі та гідності, ділової репутації. Розмір заявленої до відшкодування моральної шкоди позивачем також не доведено. Постановою Київського апеляційного суду від 23 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 липня 2024 року залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що: при залишенні без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам; апеляційний суд, урахувавши висновок, викладений у постанові Великої Палата Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 614-399цс18), зазначив, що вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді); апеляційний суд виходив з того, що загальні підстави та особливості відповідальності за завдану майнову і моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини. Згідно з частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Статтею 1174 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 757/25713/16-ц (провадження № 61-18012св18), від 10 січня 2018 року у справі № 454/1642/16-ц (провадження № 61-1091св17) та від 03 лютого 2021 року у справі № 454/192/17 (провадження № 61-14315св19); суд зазначив, що при зверненні з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 наводив аргументи про те, що судом першої інстанції не встановлено всіх обставин, що мають значення для даної справи і свідчать про завдання йому моральної шкоди внаслідок незаконних дій судів при розгляді його позову до Держави України в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди; не вірно застосовано до спірних правовідносин положення статей 8, 22, 40, 55, 56, 124 Конституції України та статей 22, 23, 1166, 1167, 1176 ЦК України; допущено порушення норм статей 10, 12, 78, 81, 82, 263, 264 ЦПК України. Також позивач вказує на те, що суд першої інстанції не застосував норми матеріального та процесуального права, які підлягали застосуванню, не навів обґрунтованих мотивів, з яких виходив в мотивувальній частині рішення суду. Також суд першої інстанції відхилив його доводи, що були зазначені ним в позовній заяві, не вказавши причини їх відхилення; також апеляційний суд виходив з того, що відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» на підставі статті 56 Конституції України, на яку посилається в своєму позові позивач, відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади. Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», в тому числі майнової та моральної шкоди, також передбачено, що для відшкодування державою шкоди, завданої судом, необхідно, щоб рішення, дії або бездіяльність суду були незаконними. Згідно з частинами першою, одинадцятою статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом. Європейський суд з прав людини у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» встановив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (рішення від 12 березня 2009 року); апеляційний суд вказав, що при зверненні до суду з позовною заявою та апеляційною скаргою, позивачем не було надано доказів на підтвердження того, що внаслідок прийняття судами судових у справі № 454/182/14-ц було порушено його права, передбачені ст. 40, 55, 56 Конституції України. Розмір заявленої до відшкодування моральної шкоди позивачем також не було доведено; при цьому, апеляційний суд відхилив посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі щодо порушення його права на доступ до правосуддя, оскільки рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій чи відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю судів (суддів) при здійсненні ними своїх повноважень, гарантованих Конституцією України до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом. З матеріалів справи вбачається, що позивач реалізував своє право на оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій до касаційного суду. Факт скасування ухвалою колегії суддів Вищого адміністративного суду України від 22 червня 2011 року постанови Сокальського районного суду Львівської області від 23 липня 2009 року та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2011 року не свідчить про заподіяння позивачу моральної шкоди; для відшкодування майнової та моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення: наявність матеріальної та/або моральної шкоди, протиправність дій (бездіяльність), вини особи, причинний зв`язок між діями (бездіяльністю) і такою шкодою. І лише за наявності всіх цих умов виникає зобов`язання по відшкодуванню шкоди. Процесуальним законом саме на позивача покладено обов`язок довести, якими саме діями йому завдано матеріальну та моральну шкоду, в чому вона полягає та з яких міркувань він виходив, визначаючи її розмір. Натомість матеріали справи не містять даних і доказів наявності заподіяння позивачу матеріальної та моральної шкоди, а також обґрунтування з чого виходив позивач визначаючи розмір кожного виду відшкодування у розмірі один мільйон гривень. За відсутності доведення наявності противних дій державних органів, наявності матеріальної та моральної шкоди, їх розмірів, не вбачається і причинно-наслідковий зв`язок. 24 грудня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 грудня 2024 року, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвали нове рішення, яким задовольнити позов. Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 761/12945/19, постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року у справі № 6-48цс13. Касаційна скарга мотивована тим, що: апеляційний суд не урахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 761/12945/19 щодо застосування норм статті 1166 ЦК України та не поклав на відповідача обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди; судді судів попередніх інстанцій на підставі частини другої статті 1166 ЦК України повинні були покласти на відповідача обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди і ураховуючи, що відповідач не надав суду доказів відсутності вини у завданні шкоди та те, що позивачем надано докази, що встановлюють вину та незаконність дій суддів при розгляді позову і ці докази не спростовані і рішення. Таким чином, судді мали захистити права ОСОБА_1 , гарантовані статтею 56 Конституції України та задовольнити позов або на підставі статей 40, 55 Конституції України вказати у рішенні докази про те, що шкоду позивачу завдано не з вини відповідача, що права не порушені, чого зроблено не було, в результаті чого було порушено права позивача, гарантовані статтями 40, 56 Конституції України; постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статей 40, 55, 56, 129 Конституції України, так як в ній не вказано мотиви не врахування доказів позивача, вказаних у апеляційній скарзі; ОСОБА_1 зазначає, що на підставі статті 56 Конституції України має право на відшкодування за рахунок держави майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю судів при розгляді його позову. Ураховуючи, що позивачем у позові надано докази, що встановлюють вину та незаконність дій суддів при розгляді його позову і ці докази не спростовано у рішення, тому судді незаконно позбавили його прав, передбачених статтею 56 Конституції України. У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів. Суди встановили, що ухвалою від 28 вересня 2011 року Сокальський районний суд Львівської області у справі № 2-1213/11 відмовив у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державного казначейства України про відшкодування шкоди в результаті протиправних дій суддів апеляційного адміністративного суду ОСОБА_2 , ОСОБА_3, ОСОБА_4, що заподіяло йому майнову та моральну шкоду. 29 грудня 2011 року апеляційний суд Львівської області залишив без змін ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 28 вересня 2011 року. 10 грудня 2012 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відхилив касаційну скаргу ОСОБА_1 та залишив без змін ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 28 вересня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 29 грудня 2011 року. 17 грудня 2012 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовив у допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_1 до Держави України особі Державного казначейства України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року. Ухвалою від 21 січня 2014 року Сокальський районний суд Львівської області у справі № 454/182/14-ц відмовив у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Львівського апеляційного адміністративного суду про стягнення матеріальної та моральної шкоди. 30 квітня 2014 року апеляційний суд Львівської області залишив без змін ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 21 січня 2014 року. 27 травня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 21 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 30 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського апеляційного адміністративного суду про відшкодування шкоди. Ухвалою від 28 березня 2019 року у справі № 454/182/14-ц Сокальський районний суд Львівської області закрив провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. 24 листопада 2020 року апеляційний суд Львівської області ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 28 березня 2019 року скасував та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Ухвалою від 19 січня 2021 року Сокальський районний суд Львівської області відмовив у прийнятті заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами. Постановою від 26 жовтня 2021 року апеляційний суд Львівської області залишив без змін ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 19 січня 2021 року. 22 листопада 2021 року Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 19 січня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 454/182/14-ц. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України). Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2019 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 61-28299св18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19 (провадження № 61-13787св20). По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)). Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)). Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац 2 частини третьої статті 23 ЦК України). Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)). Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)). Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку. Висновок останнього може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18 (провадження № 14-115цс21)). У частині першій статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини (див. Постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2022 року в справі № 753/15095/17 (провадження № 61-16500св20)). Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили (частина п`ята статті 1176 ЦК України). Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах (частина шоста статті 1176 ЦК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2019 року в справі № 454/709/16-ц (провадження № 61-2706св19) вказано, що: «право на відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу дізнання, досудового розслідування, прокуратури або суду, передбачене статтею 1176 ЦК України. Цією статтею встановлені випадки і умови її відшкодування та визначено, що така шкода відшкодовується державою. Відповідно до частини п`ятої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Чинним законодавством України не передбачено такої правової підстави для відшкодування шкоди фізичній особі як скасування ухвали місцевого суду про відмову у відкритті провадження. Водночас ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 29 лютого 2016 року не визнано незаконною. Скасування вказаного судового рішення судом касаційної інстанції свідчить тільки про помилку судді при його ухваленні і не тягне за собою передбачену відповідальність у вигляді відшкодування шкоди. Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову через його безпідставність. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань чи втрат немайнового характеру, а отже заподіяння моральної шкоди, розмір якої жодним чином не обґрунтований». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2024 року в справі № 757/34677/21-ц (провадження № 61-16922св23) зазначено, що: «32. Відповідно до частини п`ятої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

33. Звертаючись до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1 вказував, що постановою Верховного Суду від 04 липня 2018 року касаційну скаргу ФГ «Бурка В. В.» задоволено, ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 02 січня 2018 року у справі № 454/1021/15-ц скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

34. ОСОБА_1 вважав, що внаслідок прийняття апеляційним судом у справі № 454/1021/15-ц ухвал щодо залишення апеляційної скарги ФГ «Бурка В. В.» без руху у зв`язку із несплатою судового збору та про повернення апеляційної скарги були порушені його конституційні права, оскільки ухвала суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги була скасована судом касаційної інстанції.

35. Однак саме по собі скасування Верховним Судом у справі № 454/1021/15-ц ухвали Апеляційного суду Львівської області від 02 січня 2018 року не свідчить про наявність передбачених законом підстав для відшкодування позивачу державою моральної шкоди.

36. Відомості про встановлення в діях судді (суддів) складу кримінального правопорушення обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, в матеріалах цієї справи відсутні.

37. Водночас скасування судового рішення є реалізацією судом касаційної інстанції своїх повноважень і виконанням обов`язків у межах правовідносин, які врегульовані процесуальним законом». У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що: «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України)». У пункті 32 постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що: «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування». У постанові Великої Палати Верховного Суд від 18 грудня 2019 року в справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) вказано, що: «34. Велика Палата Верховного Суду вже доходила висновку, що позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України (див. пункт 68 постанови від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц).

35. Вказана стаття регламентує відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

36. Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини перша та друга статті 1176 ЦК України).

37. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування, прокуратури і суду слід застосовувати частину шосту статті 1176 ЦК України, згідно з якою така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України) (див. висновки Верховного Суду України, викладений у постановах від 22 червня 2017 року в справі № 6-501цс17, від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16; пункт 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17)». Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). За таких обставин, установивши, що відсутні умови для компенсації майнової та моральної шкоди, суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог. Посилання у касаційній скарзі ОСОБА_1 на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 761/12945/19, постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року у справі № 6-48цс13 необґрунтовані, оскільки ці висновки зроблені за інших фактичних обставин. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). У касаційній скарзі міститься клопотання про внесення Верховним Судом до Конституційного Суду України подання щодо конституційності постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику в справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи». Якщо суд висновує, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України (частина шостої статті 10 ЦПК України). Згідно з пунктом 5 частини другої статті 46 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України приймає Пленум Верховного Суду. Тому відсутні підстави, визначені частиною шостою статті 10 ЦПК України, для внесення подання до Конституційного Суду України щодо конституційності вказаних постанов Пленуму Верховного Суду України, оскільки Законом України «Про Конституційний Суд України» визначено, що конституційне подання може бути подано щодо: визнання акта (його окремих положень) неконституційним; офіційного тлумачення Конституції України. Актами, які можуть бути предметом розгляду щодо відповідності Конституції України, є: закони та інші правові акти Верховної Ради України, акти Президента України, акти Кабінету Міністрів України, правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Постанови Пленуму Верховного Суду України до цього переліку не включені, а тому не є тими актами, щодо яких можливо звернутися з конституційним поданням. З огляду на викладене, відсутні підстави для ініціювання процедури звернення до Конституційного Суду України із поданням щодо конституційності постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику в справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи». Як наслідок клопотання ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. Аналогічний висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від23 вересня 2024 року в справі № 454/2287/23 (провадження № 61-8754св24). Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про внесення до Конституційного Суду України подання. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: В. І. Крат І. О. Дундар Є. В. Краснощоков