Постанова 4824 № 759/5128/22

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 березня 2023 року м. Київ Справа № 759/5128/22 Провадження: № 22-ц/824/3019/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Нежури В. А., Поліщук Н. В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Орещенко Лесі Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 листопада 2022 року, ухвалене під головуванням судді Горбенко Н. О., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою, в с т а н о в и в: У травні 2022 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що вона є власником автомобіля Hyundai Tucson д.н. НОМЕР_1 . 21.12.2021 року ОСОБА_1 о 06 годині 40 хвилин, в м. Києві по бул. Ак. Вернадського, 79, керуючи транспортним засобом «Seat Leon» д.н.з. НОМЕР_2 , не врахувала дорожньої обстановки, не вибрала безпечної швидкості руху, не впоралась з керуванням та скоїла наїзд на перешкоду, а саме на огородження паркувального майданчику «Європарксервіс», а також на припаркований транспортний засіб «Hyuindai Tucson», д.н.з. НОМЕР_3 , який було припарковано на вищезазначеному майданчику, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 02.02.2022 року ОСОБА_1 визнано винною у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент настання ДТП була застрахована в ТзДВ СК «КРЕДО», яке здійснило їй, позивачці, виплату страхового відшкодування в розмірі 22 495,00 грн. Окрім того, нею, ОСОБА_2 у СОД ТОВ «Клевер Експерт» було замовлено здійснення оцінки матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу. Згідно висновку №727/12-21 від 30.12.2021 року, величина втрати товарної вартості належного їй транспортного засобу становить 21 252,98 грн. Оскільки страховик відповідачки ТзДВ СК «КРЕДО» не зобов`язаний відшкодовувати втрату товарної вартості автомобіля Hyundai Tucson д.н. НОМЕР_1 в результаті ДТП від 21.12.2021 року, таке відшкодування підлягає стягненню з особи, яка завдала шкоду, тобто, з ОСОБА_1 . Окрім того, внаслідок неправомірних дій відповідачки, пов`язаних з ДТП та пошкодженням майна, їй, позивачці, було завдано моральну шкоду, яка оцінена нею у розмірі 10 000 грн. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 03 листопада 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 21 252,98 грн., витрати на проведення оцінки у розмірі 2700 грн., моральну шкоду у розмірі 1000 грн., витрати по оплаті судового збору в розмірі 992,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн. Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Орещенко Л.А. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідачки та її представника, не зважаючи на подану заяву про відкладення розгляду справи. Позивачці було виплачено страхове відшкодування, з розміром якого вона погодилась, чим визнала, що при розрахунку матеріальної шкоди страховиком було ураховано всі пошкодження. Наданий позивачкою суду звіт ТОВ «Клевер Експерт» є не зрозумілим та не повним, а роботи, зазначені в ньому, не відповідають завданим пошкодженням автомобілю та схемі ДТП. Також вказала, що позивачкою не доведено завдання їй моральної шкоди, а тому суд першої інстанції необґрунтовано стягнув з відповідачку моральну шкоду у розмірі 1000 грн. Вказала і про те, що стягнення судом витрат на правничу допомогу у визначеному розмірі є непомірним та несправедливим, виходячи із доходів відповідача, та не відповідає критеріям розумності, реальності і співмірності до ціни позову. Ухвалами Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. За правилом частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Капля А.С. в інтересах ОСОБА_2 зазначала, що відповідач не спростував докази, подані позивачем на підтвердження позовних вимог, а посилання на їх невідповідність є необґрунтованими. Відмітила, що моральна шкода, спричинена позивачу, полягає у душевних стражданнях, пов`язаних із пошкодженням майна, що потягло за собою зміну звичайного способу життя. Просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 є власником автомобіля Hyundai Tucson д.н. НОМЕР_1 . Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 02.02.2022 року у справі № 759/1107/22 ОСОБА_1 визнано винною у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. На час ДТП цивільно-правова відповідальність відповідачки, як водія, була застрахована в ТзДВ СК «КРЕДО», яке здійснило ОСОБА_2 виплату страхового відшкодування в розмірі 22 495 грн. Згідно висновку щодо вартості матеріального збитку, заподіяного власнику КТЗ №727/12-21 від 30.12.2021, величина втрати товарної вартості транспортного засобу «Hyuindai Tucson», д.н.з. НОМЕР_3 становить 21 252,98 грн. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що страховик не відшкодовує шкоду, пов`язану з втратою товарної вартості транспортного засобу. Власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування в повному обсязі завданої йому майнової шкоди, при цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й уразі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку. Вирішуючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції погодився, що внаслідок неправомірних дій відповідачки позивачці були завдані моральні страждання, однак визначений ОСОБА_2 розмір моральної шкоди є завищеним, а тому з урахуванням засад розумності та справедливості підлягає зменшенню до 1000 грн. Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. У частині першій статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Статтею 1192 ЦК України передбачено, що якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України). Разом з тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок. Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». У статті 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожнього-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Отже, страховик за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів також є відповідальною особою за завдані збитки. Водночас, на відміну від особи, яка завдала шкоди, обсяг відповідальності страховика за договором страхування відповідальності обмежений нормами Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Зокрема, правила відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені у статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно з пунктом 22.1 якої у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Отже, страховик за договором страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує лише шкоду, яка визначена та оцінена в порядку, встановленому цим законом. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Згідно зі статтями 29, 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством. Шкоду, пов`язану з утратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує. Згідно з пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика), вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу (далі - КТЗ), з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості). Відповідно до пункту 8.3 Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості. Отже, за змістом указаних положень законодавства величина втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків). Пунктом 1.6 Методики визначено, що величина втрати товарної вартості - це умовна величина зниження ринкової вартості КТЗ, відновленого за нормативними вимогами після пошкодження, порівняно з ринковою вартістю подібного непошкодженого КТЗ. Пунктом 8.6 Методики передбачено два випадки, коли в разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту виникає фізичний знос, яким характеризується величина втрати товарної вартості: 1) унаслідок передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду; 2) унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих елементів складових частин, захисних властивостей покриттів або застосування для ремонту складових частин, які були в ужитку чи в ремонті. Отже, показник передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією зі складових показника величини втрати товарної вартості транспортного засобу. Втрата товарної вартості транспортного засобу розглядається в Методиці як економічне поняття, що охоплює, серед іншого, і втрату товарного (зовнішнього) вигляду. Ураховуючи вищевикладене, втрату товарної вартості можна визначити як зменшення вартості транспортного засобу, викликане передчасним погіршенням товарного (зовнішнього) вигляду автомобіля та (або) його експлуатаційних якостей у результаті зниження міцності чи довговічності окремих деталей, вузлів й агрегатів, з`єднань і захисних властивостей покриттів унаслідок ДТП і подальшого ремонту. Передчасні зміни геометричних параметрів, фізико-хімічних властивостей, конструктивних матеріалів і характеристик інших процесів транспортного засобу, які є результатом проведення окремих видів ремонтних робіт, призводять до погіршення зовнішнього (товарного) вигляду, функціональних та експлуатаційних характеристик і зниження безвідмовності й довговічності транспортного засобу. Втрата товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією з причин фізичного зносу (у разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту), яким характеризується величина втрати товарної вартості. Економічна характеристика втрати товарного вигляду дозволяє віднести витрати на його відновлення до конкретних виявів реальних збитків. Відповідно до пункту 8.6.1 Методики величина втрати товарної вартості нараховується у разі потреби проведення ремонтних робіт з відновлення пошкоджених складових частин усіх типів КТЗ. Відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Складова частина КТЗ (складник) - деталь, складова одиниця чи комплектувальний виріб, які відповідають вимогам конструкторської документації (пункт 1.6 Методики). Тобто, величина втрати товарної вартості нараховується в разі потреби проведення ремонтних робіт, що здійснюються як методами відновлення, так і методами заміни пошкодженої: деталі, складової одиниці чи комплектувального виробу, які відповідають вимогам конструкторської документації, усіх типів КТЗ. Пунктом 8.6.2 Методики визначено вичерпний перелік випадків, коли величина втрати товарної вартості КТЗ не нараховується, зокрема в разі заміни окремих складників, що не потребують фарбування та не погіршують зовнішній вигляд КТЗ (скло, фари, бампери, декоративні накладки, пневматичні шини, зовнішня і внутрішня фурнітура тощо) (підпункт «е»). Нарахування втрати товарної вартості передбачено, коли проводиться ремонт окремих деталей, вузлів і агрегатів, а також у разі заміни деталей, якщо це впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості транспортного засобу. Втрата товарної вартості не нараховується у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів, що не потребують фарбування, за умови, що це не впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості автомобіля (заміна двигуна на новий, заміна фар, ліхтарів, скла, шин тощо). Якщо ж у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів буде потрібне фарбування, то за умови, що це впливає на зовнішній вигляд транспортного засобу, втрата товарної вартості нараховується. Системний аналіз пункту 32.7 частини першої статті 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 22, абзацу третього пункту 3 частини першої статті 988, статей 1166, 1187, 1194 ЦК України, пунктів 1.6, 8.6, 8.6.1, 8.6.2 Методики дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода в вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку. Подібні правові висновки висловлено у постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 420/998/18. Зважаючи на викладене, суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, врахувавши вказані норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що завдана позивачці майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу підлягає стягненню з відповідачки як особи, винної у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди. Посилання скаржника на неналежність поданого позивачкою доказу, а саме, висновку про оцінку вартості матеріального збитку № 727/12-21 від 30.12.2021 року, є безпідставними, оскільки звіт містить інформацію щодо транспортного засобу, список довідникових джерел інформації, формули та розрахунки здійснені за ними, що дає змогу розуміти та перевірити досліджувані величини. Пошкодження, визначені у висновку вартості матеріального збитку та рахунку ТОВ «Едем-Карпейнт», співпадають із пошкодженнями визначеними в протоколі - задній бампер та кришка багажнику. Піддаючи сумніву вказану у звіті інформацію, відповідачка не конкретизує, що саме було помилково прийнято до уваги або ж не приймалось до уваги суб`єктом оціночної діяльності при визначенні втрати товарної вартості. Окрім того, слід відмітити, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Однак, відповідачкою наданий висновок про оцінку вартості матеріального збитку № 727/12-21 від 30.12.2021 року у розумінні процесуального закону не спростований. Відсутність в матеріалах справи звіту про оцінку транспортного засобу, здійсненого на замовлення ТзДВ СК «КРЕДО», не впливає на правильність висновків суду першої інстанції, оскільки, як зазначено вище, страховик не відшкодовує втрату товарної вартості, а тому й не зобов`язаний обраховувати такий розмір при визначенні розміру страхового відшкодування, який підлягає виплаті у відповідності до вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Більш того, як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідачка не була позбавлена можливості самостійно отримати вказаний звіт та надати суду. Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди колегія суддів відмічає наступне. Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення їх прав. Частина друга вказаної статті передбачає, що моральна шкода, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Зокрема, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції врахував глибину фізичних та душевних страждань, завданих позивачці, порушення нормального ритму життя, наявність перешкод у реалізації своїх життєвих планів у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу, а також вимоги розумності та справедливості, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме у розмірі 1 000 грн. Висновок суду першої інстанції щодо визначеного розміру моральної шкоди є правильним, законним та обґрунтованим. Суд правильно керувався засадами розумності, виваженості та справедливості. Зазначене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, згідно якого, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо неправомірності стягнення витрат на правову допомогу, слід відзначити наступне. Відповідно до статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України) 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України). Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; … Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19). Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При поданні позовної заяви позивачка сплатила судовий збір у розмірі 992,40 грн. На обґрунтування розміру витрат правову допомогу позивачкою надано до суду договір про надання правової допомоги 13.01.2022 року, укладений між нею та адвокатом Каплею А.С.; додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги 13.01.2022 року, квитанцію про плату наданих адвокатом послуг у розмірі 1000 грн. Колегія суддів вважає, що надані позивачкою докази підтверджують розмір понесених нею витрат на правничу допомогу. Відповідачка у відзиві на позовну заяву не ставила під сумнів зазначені докази, не заперечувала розмір витрат на правничу допомогу, клопотань про зменшення такого розміру не заявляла. Однак, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд першої інстанції не врахував положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України щодо пропорційності такого розміру відносно розміру задоволених позовних вимог. Зважаючи на те, що позовні вимоги задоволено частково, судові витрати по сплаті судового збору, а також витрати на правничу допомогу підлягають відшкодуванню пропорційно задоволених позовним вимогам (73,49%), тобто, 7349 грн витрат на правничу допомогу та 729,31 грн судового збору. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. З огляду на вищенаведене, рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, які підлягають стягненню з відповідачки на корись позивачки, підлягає зміні шляхом зменшення розміру судового збору, з 992,40 грн до 729,31 грн, та витрат на правову допомогу, з 10 000 грн до 7349 грн. В решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Ураховуючи, що рішення суду першої інстанції по суті позовних вимог залишається без змін, підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з апеляційним переглядом справи, відсутні. Керуючись ст.ст. 369, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Орещенко Лесі Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 листопада 2022 року в частині розподілу судових витрат змінити. Зменшити розмір судових витрат, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , а саме, судового збору, з 992,40 грн до 729,31 (сімсот двадцяти дев`яти) грн 31 коп, та витрат на правову допомогу, з 10 000 грн до 7349 (семи тисяч трьохсот сорока дев`яти) грн. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т. О. Невідома Судді В. А. Нежура Н. В. Поліщук