Постанова Київський апеляційний суд № 756/7063/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 березня 2023 року м. Київ справа №756/7063/20 провадження №22-ц/824/6619/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач) суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф. за участю секретаря судового засідання - Шевчук А.В. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 січня 2023 року у складі судді Луценка О.М. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про припинення трудових відносин, зобов`язання вчинити дії, стягнення заробітної плати, вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за затримку розрахунку при звільненні,- В С Т А Н О В И В: У червні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», в якому просив: припинити трудові відносини ОСОБА_1 з АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» шляхом розірвання трудового договору на підставі частини третьої статті38 КЗпП України з 14 травня 2020 року; зобов`язати АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади радника голови правління групи радників акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України з 14 травня 2020 року; зобов`язати АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про його звільнення відповідно до частини третьої статті38 КЗпП України з 14 травня 2020 року; зобов`язати АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» повернути трудову книжку ОСОБА_1 із записом про його звільнення відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України з 14 травня 2020 року; стягнути з АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 456 000 грн; стягнути з АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 47 973,12 грн; стягнути з АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь ОСОБА_1 компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 162 133,33 грн; стягнути з АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь ОСОБА_1 заробітну плату у розмірі 180 469,95 грн; стягнути з АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь ОСОБА_1 судові витрати. У мотивування вимог зазначав, що наказом № 21-К від 13 січня 2020 року позивача було прийнято на роботу на посаду радника голови правління групи радників АТ«Державна продовольчо-зернова корпорація України» з 14 січня 2020 року з посадовим окладом 120 000 грн. Наказом №154-К від 20 лютого 2020 року на підставі наказу № 151-К «Про внесення змін до штатного розпису», позивачу з 01 березня 2020 року встановлено оклад в розмірі 152 000 грн. 16 квітня 2020 року на виконання протоколу засідання Правління AT «ДПЗКУ» №36 видано Наказ №244-К, яким відмінені рішення в.о. голови Правління AT «ДПЗКУ» ОСОБА_5, оформлені наказами про внесення змін до штатного розпису за період з 03 січня 2020 року по 07 квітня 2020 року, в тому числі наказ, який був підставою видання наказу №154-К. Відповідно до пункту 2 Наказу №244-К перерахування заробітної плати працівникам, яких стосується відміна наказів, зазначених у пункті 1 Наказу №244-К, здійснювалось керуючись розміром посадових окладів, які діяли для апарату управління «ДПЗКУ» у період до 03 січня 2020 року. Відповідно, посадовий оклад радника правління групи радників AT «ДПЗКУ» ОСОБА_1 зменшений до 30 000 грн. Зазначена вище зміна посадового окладу Наказом № 244-К суттєво погіршила фінансове становище позивача та порушувала трудове законодавство України в частині праці, а також зміни істотних умов праці. 13 травня 2020 року ОСОБА_1 подав заяву про звільнення за власним бажанням з 14 травня 2020 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, оскільки зміна розміру посадового окладу є істотною умовою, яка була здійснена відповідачем без дотримання порядку, визначеного законодавством України про працю, а саме: у товариства відсутні підстави для зміни істотних умов праці і позивач не був належним чином повідомлений про такі зміни не пізніше, ніж за два місяці. Дана заява про звільнення була направлена поштою на адресу AT «ДПЗКУ» 13 травня 2020 року цінним листом з описом і була отримана працівником AT «ДПЗКУ» за довіреністю 14 травня 2020 року. Вважаючи 14 травня 2020 року днем звільнення 15 травня 2020 року ОСОБА_1 не вийшов на роботу. Станом на 18 травня 2020 року повернення трудової книжки та проведення розрахунку з позивачем не було здійснено. 20 травня 2020 року AT «ДПЗКУ» направило лист-відповідь №130-1-49/С-11/1700, відповідно до якого позивача було проінформовано про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про звільнення з посади радника голови Правління групи радників за частиною третьою статті 38 КЗпП України, у зв`язку з відсутністю належних доказів, які б підтверджували порушення трудового законодавства з боку AT «ДПЗКУ». 25 травня 2020 року позивачем був направлений лист до відповідача з поясненнями причин відсутності на робочому місці, а саме у зв`язку зі звільненням за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КзпП України. 03 червня 2020 року позивачем був отриманий лист-відповідь AT «ДПЗКУ» від 29 травня 2020 року №130-1-57/С-11/1798 щодо пояснень відсутності на робочому місці, в якому останній наголошував на відсутності конкретних фактів та доказів порушення трудового законодавства. Зауважував, що ОСОБА_1 не було звільнено за частиною третьою статті 38 КЗпП України та не проведено розрахунок при звільненні, не виплачено вихідну допомогу, компенсацію за невикористану відпустку, а також не було виплачено заробітну плату належного розміру та не зроблено запису в трудовій книжці про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КзпП України, окрім того не видано трудової книжки. На підставі викладеного, позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 18 січня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з указаним рішенням, 22 лютого 2023 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги у розмірі 456 000 грн, компенсації за невикористану відпустку у розмірі 45 475, 98 грн, компенсації за затримку розрахунку при звільненні у сумі 162 133, 33 грн, заробітної плати у розмірі 173 572, 22 грн. Вважає оскаржуване рішення таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з невідповідністю висновків суду обставинам справи та наявним у справі доказам. Зазначає, що АТ «ДПЗКУ» вживало заходів на виконання Наказу №21-К від 13 січня 2020 року, який був чинним до 10 грудня 2020 року (день видачі Наказу №881-К про звільнення ОСОБА_1 ), проте саме в частині визначення розміру посадового окладу діяло протиправно, на власний розсуд визначивши менший розмір посадового окладу, чим грубо порушило гарантії ОСОБА_1 , визначені трудовим законодавством. Уважає, що ні Наказ №19-К від 13 січня 2020 року, ні Наказ №244-К від 16 квітня 2020 року не могли створювати жодних правових наслідків для ОСОБА_1 в частині визначення розміру посадового окладу без прийняття індивідуального наказу з кадрових питань для працівника ОСОБА_1 , яким би визначався розмір посадового окладу відповідно до діючого штатного розпису станом на момент його прийняття. Зауважує, що накази в.о. голови правління АТ «ДПЗКУ» ОСОБА_5., що були видані до прийняття на роботу ОСОБА_1 , не були доведені до відома останнього у встановленому порядку. На переконання сторони позивача порушення порядку зміни діючих умов оплати праці є грубим порушенням трудового законодавства з боку роботодавця, що дає підстави для подання заяви про звільнення за ініціативою працівника на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. Вказує, що до предмету доказування у цій справі входило встановлення підстав для звільнення працівника на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, проте суд першої інстанції помилково вдався до встановлення дотримання роботодавцем порядку зменшення розміру посадового окладу працівника відповідно до приписів трудового законодавства. 13 березня 2023 року на електронну адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив представника відповідача АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» - Григорян О.О., в якому остання просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Доводи апеляційної скарги вважає безпідставними, необґрунтованими та не підтвердженими належними і допустимими доказами, а оскаржуване рішення - законним та прийнятим без порушень норм матеріального і процесуального права. 21 березня 2023 року на електронну адресу апеляційного суду надійшли додаткові пояснення від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , в яких остання просить апеляційну скаргу позивача задовольнити у повному обсязі. Зокрема, зауважує, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, а доводи АТ «ДПЗКУ» зводяться до небажання нести відповідальність за дії обраного самим же товариством виконавчого органу (голову правління ОСОБА_5.) перед працівником та необґрунтованого перекладення відповідальності на працівника за неправомірні дії роботодавця. Представник позивача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримала та просила задовольнити з підстав, наведених у скарзі. Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала та просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що встановлення йому посадового окладу у розмірі 30 000 грн погіршують умови, встановлені законодавством (мінімальна заробітна плата у розмірі 4 723 грн) та колективним договором. Змін в організації виробництва і праці та змін істотних умов праці у відповідача не відбулось. Позивачем не вказано які саме норми трудового законодавства з боку відповідача порушено, тобто у заяві ОСОБА_1 відсутні конкретні факти та докази порушення трудового законодавства і умов колективного договору, тому підстави для звільнення ОСОБА_1 за частиною третьою статті 38 КЗпП України відсутні. Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом установлено, що наказом № 21-К від 13 січня 2020 року позивача було прийнято на роботу на посаду радника голови правління групи радників акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» з 14 січня 2020 року з посадовим окладом 120 000 грн. Наказом №154-К від 20 лютого 2002 року на підставі наказу №151-К «Про внесення змін до штатного розпису», позивачу з 01 березня 2020 встановлено оклад в розмірі 152 000 гривень. Згідно посадової інструкції радника голови Правління групи радників ПАТ «ДПЗКУ», затвердженої в.о. голови Правління Марченко І. від 23 лютого 2018 року, Радник у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, статутом Товариства, правилами внутрішнього трудового розпорядку, іншими нормативними актами та цією посадовою інструкцією (п. 1.3. Інструкції). Радник у своїй діяльності бере участь у розробці проектів правових актів внутрішньо-організаційного характеру (п. 2.5. Інструкції). Радник повинен знати законодавчі, нормативні, правові та інші акти, що регламентують ведення господарської діяльності Товариства; фінансове, податкове та трудове законодавство; структуру та штат Товариства, його профіль, спеціалізацію і перспективи розвитку; основи організації і ведення фінансово господарської діяльності у Товаристві; основи роботи з відповідними програмними засобами та користуватися інформаційно-довідковими базами даних на рівні, необхідному для виконання своїх посадових обов`язків (п. 5.1. Інструкції). Факт ознайомлення ОСОБА_1 з Посадовою інструкцією підтверджується особистим підписом ОСОБА_1 на заяві про прийняття на роботу від 13 січня 2020 року. Вказане вище підтверджує, що ОСОБА_1 , займаючи посаду радника голови Правління Товариства, був обізнаний з положеннями Статуту АТ «ДПЗКУ». 16 квітня 2020 року на виконання протоколу засідання Правління AT «ДПЗКУ» №36 від 16 квітня 2020 року було видано Наказ №244-К, яким відмінені рішення в.о. голови Правління AT «ДПЗКУ» ОСОБА_5, оформлені наказами про внесення змін до штатного розпису за період з 03 січня 2020 року по 07 квітня 2020 року, в тому числі наказ, який був підставою видання наказу №154-К. Відповідно до пункту 2 Наказу №244-К перерахування заробітної плати працівникам, яких стосується відміна наказів, зазначених у пункті 1 Наказу №244-К, здійснюється керуючись розміром посадових окладів, які діяли для апарату управління «ДПЗКУ» у період до 03 січня 2020 року, відповідно, посадовий оклад радника правління групи радників AT «ДПЗКУ» ОСОБА_1. зменшений до 30 000 гривень. Правлінню АТ «ДПЗКУ», безпосередньо до компетенції якого належить визначення штатного розпису товариства, стало відомо про прийняття ОСОБА_5 незаконних наказів про внесення змін до штатного розпису, в т.ч. наказів від 13 січня 2020 року №21-К та від 20 лютого 2020 року №151-К, після звільнення ОСОБА_5 з посади в.о. голови Правління АТ «ДПЗКУ», коли на розгляд Правління 16 квітня 2020 року було подано табель обліку робочого часу працівників апарату управління АТ «ДПЗКУ» за період з 01 квітня 2020 року по 15 квітня 2020 року. Таким чином, ОСОБА_5 одноосібно визначив штатний розпис, всупереч положень Статуту позивача, при цьому правлінням не було схвалено внесення таких змін до штатного розпису, отже внесення змін до штатного розпису, а зокрема прийняття Наказів №21-К та №151-К, не створює жодних обов`язків для АТ «ДПЗКУ», про що обґрунтовано зазначено судом першої інстанції. При цьому, жодних зауважень чи заперечень під час ознайомлення з вищевказаним наказом ОСОБА_1 не зазначав, а отже, позивач погоджувався, що нарахування заробітної плати здійснюватиметься з розрахунку посадового окладу у розмірі 30 000 грн. Правлінням АТ «ДПЗКУ» відмінено накази колишнього в.о. голови Правління ОСОБА_5., що були прийняті з порушенням положень Статуту товариства. З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що головним управлінням держпраці у Київській області проводилась перевірка щодо дотримання АТ «ДПЗКУ» трудового законодавства, зокрема і щодо встановлення посадових окладів працівників на підставі незаконних наказів, прийнятих ОСОБА_5 всупереч статуту товариства, а також щодо наказу АТ «ДПЗКУ» від 16 квітня 2020 року №244-К про відміну рішень в.о. голови Правління ОСОБА_5 про внесення змін до штатного розпису АТ «ДПЗКУ» (в т.ч. наказів від 13 січня 2020 року №19-К та від 20 лютого 2020 року №151-К, що стосувались ОСОБА_1 ). За результатами вказаної перевірки складено Акт інспекційного відвідування Головного управління держпраці у Київській області №КВ668/1322/АВ від 10 липня 2020 року, згідно якого порушень законодавства про працю в АТ «ДПЗКУ не встановлено та зазначено, що після відміни рішень в.о. голови Правління ОСОБА_5. про внесення змін до штатного розпису апарату управління АТ «ДПЗКУ», оформлених наказами в період з 01 січня 2020 року по 07 квітня 2020 року, у товаристві змін істотних умов праці не відбувалось та підстави для застосування частини третьої статті 32 КЗпП України відсутні. Згідно частини першої статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку погоджується. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. За змістом положень статті 29 Закону України «Про оплату праці» при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством. Згідно з положеннями частини третьої статті 32 КЗпП України про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Міністерство соціальної політики України у листі від 02 жовтня 2015 року №413/06/186-15 зазначає, що у випадку досягнення згоди між сторонами трудового договору жодного обов`язку щодо повідомлення працівника законодавством про працю не встановлено. З наказом від 16 квітня 2020 року №244-К про скасування наказів від 13 січня 2020 року №21-К та від 20 лютого 2020 року №151-К (у зв`язку з недотриманням положень статуту в.о. голови Правління АТ «ДПЗКУ» ОСОБА_5 ОСОБА_1. ознайомлений 17 квітня 2020 року, про що свідчить його особистий підпис на аркуші ознайомлення з цим наказом. При цьому, жодних зауважень чи заперечень під час ознайомлення з вищевказаним наказом ОСОБА_1 не зазначав, а отже суд першої інстанції вірно вважав, що позивач погоджувався, що нарахування заробітної плати здійснюватиметься з розрахунку посадового окладу у розмірі 30 000 грн. Відповідно до положень статті 94 КЗпП України та статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. У свою чергу, відповідно до статті 95 КЗпП України мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Відповідно до положень статті 3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці. Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» розмір мінімальної заробітної плати складає 4 723 грн. Отже, посадовий оклад ОСОБА_1 , як радника голови правління групи радників, у розмірі 30 000 грн більш ніж у шість раз перевищує розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, місцевим судом правильного висновку дійдено, що при встановленні ОСОБА_1 посадового окладу в розмірі 30 000 грн відповідачем не порушено норми законодавства щодо оплати праці. Заробітна плата у розмірі 30 000 грн встановлена з дотриманням положень статті 95 КЗпП України, статті 3 Закону України «Про оплату праці», умов колективного договору та вказаний посадовий оклад жодним чином не погіршує умови, встановлені законодавством. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі №501/3407/18. Згідно Пленуму Верховного Суду України в пункті 12 постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13 судам слід мати на увазі, що відповідно до статей 21, 22 Закону України «Про оплату праці» роботодавець не може в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, які погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективним договором. Розмір заробітної плати за працю може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати тільки в разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилась браком, та з інших передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника. Як зазначено у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», зміни в організації виробництва і праці можуть полягати в раціоналізації робочих місць, введенні нових форм організації праці, у тому числі переході на бригадну форму організації праці і, навпаки, впровадженні передових методів і технологій. Таким чином, враховуючи що розмір посадового окладу позивача повернений у попереднє становище, тобто до розміру, який був встановлений уповноваженим органом товариства з дотриманням установчих документів, встановлення позивачу посадового окладу у розмірі 30 000 грн не є зміною істотних умов праці. Отже, скасування наказів № 19-к та № 151-К не є зміною в організації виробництва та праці, тому підстави для застосування частини третьої статті 32 КЗпП України відсутні. Зважаючи на викладене, судом першої інстанції правильно встановлено, що змін в організації виробництва і праці та змін істотних умов праці у відповідача не відбулось. Відбувалось виключно скасування протиправних наказів, прийнятих в.о. голови Правління ОСОБА_5., якими внесено зміни до штатного розпису товариства, оскільки зазначені накази були прийняті всупереч порядку, передбаченого статутом та з перевищенням повноважень. Таким чином, зміна істотних умов праці у товаристві не відбувалась. У свою чергу, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що встановлення йому посадового окладу у розмірі 30 000 грн погіршують умови, встановлені законодавством (мінімальна заробітна плата у розмірі 4 723 грн) та колективним договором. До того ж, позивачем Наказ АТ «ДПЗКУ» №244-К від 16 квітня 2020 року не оскаржується. Також судом установлено, що 13 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «ДПЗКУ» з проханням звільнити його за власним бажанням 14 травня 2020 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного договору та трудового договору, а саме: зміна істотних умов праці з порушенням законодавства. АТ «ДПЗКУ» листом від 14 травня 2020 року №130-1-48/С-11/1624 повідомило ОСОБА_1 , що вказана заява є необґрунтованою і не підлягає задоволенню, оскільки до заяви від 13 травня 2020 року ОСОБА_1 не надано належних доказів, які б підтверджували порушення трудового законодавства АТ «ДПЗКУ». 18 травня 2020 року ОСОБА_1 повторно звернувся до АТ «ДПЗКУ» з вимогою звільнити його на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, видати трудову книжку та здійснити розрахунок. АТ «ДПЗКУ» листом від 20 травня 2020 року №130-1-49/С-11/1700 повторно повідомило ОСОБА_1 , що у товариства відсутні підстави для задоволення зазначеної заяви про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України та що ОСОБА_1 продовжує перебувати у трудових відносинах з АТ «ДПЗКУ» і зобов`язаний перебувати на робочому місці. Також АТ «ДПЗКУ» зазначило про необхідність повідомлення причин відсутності ОСОБА_1 на роботі в товаристві з 15 травня 2020 року. У відповідь на вказаний лист ОСОБА_1 25 травня 2020 року надав пояснення, з яких вбачається, що відсутність на роботі зумовлена його звільненням з роботи 14 травня 2020 року та просив видати трудову книжку, довідки про роботу та заробітну плату, а також провести повний розрахунок. 29 травня 2020 року АТ «ДПЗКУ» листом від №130-1-57/С-11/1798 повідомило ОСОБА_1 , що конкретні факти та докази порушення трудового законодавства і умов колективного договору у заяві відсутні, а тому товариство не має можливості звільнити за вказаними причинами. 03 червня 2020 року та 15 червня 2020 року (лиcти № 130-1-11/1856 та 130-1-57/С-11/2035) АТ «ДПЗКУ» повторно повідомило про необхідність ОСОБА_1 перебувати на робочому місці і надати докази поважності причин відсутності. За змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно Відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, оскільки позивачем не вказано які саме норми трудового законодавства з боку відповідача порушено, тобто у заяві ОСОБА_1 відсутні конкретні факти та докази порушення трудового законодавства і умов колективного договору, тому підстави для звільнення ОСОБА_1 за частиною третьою статті 38 КЗпП України відсутні. Щодо вимог позивача про зобов`язання АТ «ДПЗКУ» повернути ОСОБА_1 трудову книжку з записом про звільнення відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України з 14 травня 2020року. Відповідно до положень статті 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України. За змістом пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб`єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку. Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 58 власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. Згідно пункту 4.2 Інструкції № 58, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то роботодавець у цей день надсилає працівникові поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Статтею 47 КЗпП визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП. Зважаючи на те, що ОСОБА_1 з посади радника акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на даний час не звільнений, тому позовні вимоги про повернення трудової книжки із записом про звільнення відповідно до пункту 3 статті 38 КЗпП України з 14 травня 2020 року, стягнення заробітної плати, вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за затримку розрахунку при звільненні є передчасними. Згідно з приписами частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до статей 12, 79, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. З огляду на викладене, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що стороною позивача не доведено факту припинення між сторонами трудових відносин у зв`язку з істотною зміною праці та, як наслідок, порушення його трудових прав, також як і порушення відповідачем трудового законодавства. На підставі викладеного, колегія доходить висновку, що місцевий суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Таким чином, доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду не впливають, оскільки спростовуються встановленими обставинами справи. Докази та обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження місцевим судом та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні місцевим судом були дотримані норми матеріального та процесуального права. Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а отже слід відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 січня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено «28» березня 2023 року. Головуючий В.А. Кравець Судді О.В. Желепа О.Ф. Мазурик