Постанова 4817 № 607/14893/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/14893/20Головуючий у 1-й інстанції Грицай К.М . Провадження № 22-ц/817/1119/21 Доповідач - Гірський Б.О. Категорія - 305030000 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 грудня 2021 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: Головуючого - Гірський Б.О. Суддів - Бершадська Г. В., Хома М. В., за участю секретаря - Панькевич Т.І. представників сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу № 607/14893/20 за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 липня 2021 року, ухваленого суддею Грицай К.М., повний текст якого складено 19.07.2021 року, у справі за позовом акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів, зустрічним позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України про скасування наказу та зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ: У вересні 2020 року акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі -АТ «ДПЗКУ») звернулося до суду з позовом, у якому зазначило, що з 23 січня 2021 року по 18.05.2021 року ОСОБА_1 перебував з товариством у трудових відносинах. Під час трудової діяльності ним була безпідставно набута заробітна плата в розмірі 99724,54 грн., яку просили стягнути в користь товариства в порядку глави 83 ЦК України. В обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що в.о. голови Правління АТ «ДПЗКУ» С. Чернявським 22.01.2020 року було видано: наказ №56-к про прийняття ОСОБА_1 на роботу на посаду заступника директора департаменту безпеки з посадовим окладом у розмірі 112 500,00 грн. та наказ №61-к про внесення змін до штатного розпису, яким введено дві посади, одна з яких - посада заступника директора департаменту безпеки з посадовим окладом 112 500,00 грн., яку обійняв ОСОБА_1 16.04.2020 року Правлінням товариства прийнято рішення про відміну рішень в.о. голови Правління Чернявського С. про внесення змін до штатного розпису апарату управління АТ «ДПЗКУ», оформлених наказами в період з 01.01.2020 року по 07.04.2020 року, в тому числі і вищезазначеного наказу №61-к від 22.01.2020 року, як таких, що суперечать Статуту товариства. Посилаючись на обізнаність ОСОБА_1 щодо збитковості товариства та його ознайомленням із Статутом товариства і відповідно усвідомленням відсутності у в.о. голови Правління С. Чернявського повноважень одноосібно (без згоди Правління товариства) приймати накази про внесення змін в штатний розпис, зокрема щодо введення нових штатних одиниць та збільшення посадових окладів, вважають незаконними отримані ним виплати у розмірі, що перевищують визначені штатним розписом, який був прийнятий рішенням Правління та затверджений попереднім головою правління, в порядку визначеному Статутом товариства. Крім того зазначають, що посадовий оклад ОСОБА_1 як заступника директора департаменту безпеки, у більш як 24 рази був більшим за мінімальну заробітну плату та на 43000,00 грн. більшим за посадовий оклад працівника товариства на аналогічній посаді, який був визначений штатним розписом, затвердженим рішенням Правління від 23.10.2019 року. Вважають, що внаслідок неправомірного внесення додаткових посад до штатного розпису, незаконного встановлення ОСОБА_1 посадового окладу у розмірі 112 500 грн. і неправомірного отримання ним коштів в розмірі 99 724,54 грн. акціонерному товариству «ДПЗКУ», яке є суб`єктом державного сектору економіки та 100% акцій якого належать державі, було завдано шкоду, тому просили суд, у відповідності до вимог ст. 1212 ЦК України, стягнути з ОСОБА_1 безпідставно набуті ним грошові кошти у вказаному розмірі. У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до АТ «ДПЗКУ» про скасування наказу та зобов`язання вчинити дії. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 23 січня 2021 року по 18.05.2021 року перебував з товариством у трудових відносинах. Посилався на те, що наказом заступника голови правління АТ «ДПЗКУ» №244-К від 16.04.2020 року «Про відміну рішень в.о. голови Правління АТ «ДПЗКУ» С. Чернявського про внесення змін до штатного розпису» постановлено здійснити нарахування заробітної плати працівникам, яких стосується відміна наказів, зазначених в п. 1 наказу, керуючись розміром посадових окладів, які діяли для апарату управління АТ «ДПЗКУ» у період до 03.01.2020 року. З даним наказом був ознайомлений 17.04.2020 року. Оскільки зазначений наказ стосувався і його, а з 01 квітня 2020 року до моменту звільнення (18.05.2020 р.) йому, в порушення вимог ч.3 ст.32, ст.103 КЗпП України, ст. 29 Закону України «Про оплату праці» здійснювалась виплата заробітної плати у меншому розмірі, виходячи з розміру посадового окладу 69 000,00 грн., який відмінний від посадового окладу визначеного при прийнятті його на роботу (112 500 грн), просив задовольнити його вимоги. Крім того вказував, що наказ № 56-К від 22.01.2020 року, яким його прийнято на роботу з посадовим окладом в розмірі 112 500,00 грн. не скасований та не відмінений. Зазначає, що про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни, тому зміна діючих умов оплати праці в бік погіршення для нього могла мати місце не раніше 17.06.2020 року. Оскільки його право на працю було порушено відповідачем за зустрічним позовом, ним подано заяву про звільнення із займаної посади за угодою сторін, яка 04.05.2020 року була задоволена керівництвом АТ «ДПЗКУ» та винесено наказ № 269-К про його звільнення з 18.05.2021 року. Вважає, що через протиправність пункту 2 наказу заступника голови правління АТ «ДПЗКУ» №244-К від 16.04.2020 року «Про відміну рішень в.о. голови Правління АТ «ДПЗКУ» С. Чернявського про внесення змін до штатного розпису» він був позбавлений належного розміру заробітної плати відповідно до умов оплати праці, які мали місце на момент його працевлаштування, просив суд вказаний пункт наказу скасувати; зобов`язати АТ «ДПЗКУ» нарахувати та виплатити йому заробітну плату за період з 01.04.2020 року по 18.05.2020 року в сумі 68 758,06 грн. з утриманням усіх податків, зборів та платежів. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 липня 2021 року у задоволенні позову АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про скасування наказу та зобов`язання вчинити дії відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні його зустрічного позову скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов про скасування наказу та зобов`язання вчинити дії задовольнити, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин ст.29 ЗУ Про оплату праці, ст.ст. 32, 103 КзпПУ щодо наслідків зміни діючих умов оплати праці в бік погіршення та ч.2 ст.233 КзпПУ щодо строків звернення до суду. Зазначає, що про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніше як за два місяці до їх запровадження або зміни, чого не було дотримано товариством, а судом першої інстанції не було дано оцінки вказаним обставинам. Так як наказ №244-к видано 16.04.2020 року, тому попередні умови оплати праці мали діяти до 16.06.2020 року. Аналогічні правові висновки викладено у постанові ВП ВС від 28.11.2018 року у справі №559/321/16-ц. Звертає увагу, що наказ № 56-К від 22.01.2020 року, яким його прийнято на роботу з посадовим окладом в розмірі 112 500,00 грн. не визнаний недійсним, не оскаржувався та не скасований. Незважаючи на це, з 01.04.2020 року йому здійснювалась виплата заробітної плати у меншому розмірі, виходячи з розміру посадового окладу 69 000,00 грн., що не відповідає нормам чинного законодавства. Крім того, поза увагою суду залишилась та обставина, що вимога про скасування п.2 наказу №244-к від 16.04.2020 р. безпосередньо стосується одночасно заявленої ОСОБА_1 вимоги про стягнення належної йому заробітної плати, а частиною другою статті 233 КзпПУ передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Вважає необгрунтованими висновки суду першої інтанції, про те, що при звільненні за угодою сторін він не зазначав про порушення його трудових прав, оскільки у відповідності до ст.36 КзпПУ угода сторін є моделлю припинення трудових відносин та не свідчить і не може свідчити про наявність чи відсутність в сторін трудового договору претензій одна до одної, які мали місце на час чинності трудових відносин. В апеляційній скразі АТ ДПЗКУ просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні його позову скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов АТ ДПЗКУ задовольнити та стягнути з ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що Статутом товариства передбачено, що визначення організаційної структури та штатного розпису АТ ДПЗКУ належить до компетенції Правління. Голова Правління має право затверджувати організаційну структуру та штатний розпис товариства за погодженням з Уповноваженим органом управління (п.п.12 п.13.3 Статуту від 24.12.2019 р.). Зазначає, що державою в особі Мінекономіки встановлено, що наказ №61-К від 22.01.2020 Про внесення змін до штатного розпису прийнятий ОСОБА_2 без наявних на те повноважень, що свідчить про відсутність підстав для встановлення посадового окладу ОСОБА_1 в більшому розмірі від того, який був визначений діючим штатним розписом. Вважає, що вказаний наказ не створює жодних обов`язків для АТ ДПЗКУ. На момент прийняття наказу №56-К від 22.01.2020 Про прийняття на роботу ОСОБА_1 діяв штатний розпис, затверджений наказом АТ ДПЗКУ №113 від 23.10.2019, згідно якого посадовий оклад заступника директора департаменту безпеки становить 69 000 грн. ОСОБА_1 був ознайомлений із Статутом та усвідомлював відсутність у в.о. голови Правління С. Чернявського повноважень одноосібно (без згоди Правління) приймати рішення про внесення змін до штатного розпису товариства, однак не заперечував щодо отримання незаконних виплат, що свідчить про його недобросовісність. Вважає, що, у відповідності до вимог ст.1212 ЦК України, отримані ОСОБА_1 кошти підлягають поверненню. В апеляційній скарзі посилається на висновки ВП ВС, викладені у постановах від 20.11.2018 р. у справі №922/3412/17; від 13.02.2019 р. у справі №320/5877/17; від 23.05.2018 у справі №629/4628/16, а також висновки ВС, викладені у постанові від 16.11.2019 р. у справі №753/15556/15-ц; постанові від 04.04.2018 у справі №359/5313/15-ц та постанові від 10.10.2019 у справі №753/9947/16-ц. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 акціонерне товариство ДПЗКУ вказує, що наказ №244-К від 16.04.2020 р. Про відміну рішень в.о. голови Правління С.Чернявського про внесення змін до штатного розпису доведено до відома Некрасова 17.04.2020 р., тому його вимога про скасування п.2 вказаного наказу заявлена з пропуском строку, передбаченого ст.233 КзпПУ та без клопотання про поновлення строку. ОСОБА_1 не надано жодних належних та допустимих доказів, що підтверджують поважність причин пропуску строку на звернення до суду. Аналогічні правові висновки містяться у постановах ВС від 06.02.2020 у справі №334/4230/16-ц; від 24.10.2019 у справі №522/13368/18-ц; постанові від 11.09.2019 у справі №760/7793/16-ц та постанові Пленуму ВСУ від 06.11.1992 №9 Про практику розгляду судами трудових спорів. Зазначає, що товариством не запроваджувались нові істотні умови праці та не було зміни діючих, було лише скасовано, незаконні та винесенні з перевищенням повноважень, накази про внесення змін до штатного розпису, які приймались ОСОБА_2 . Крім того, при встановленні ОСОБА_1 посадового окладу в розмірі 69 000 грн. товариством не порушено норми законодавства щодо оплати праці. Звертає увагу суду на те, що посилання ОСОБА_1 на положення Статуту від 29.08.2019 року є безпідставним, так як дана редакція Статуту, на момент прийняття ОСОБА_3 наказу №61-К від 22.01.2020, не діяла. Вказує, що наказ АТ ДПЗКУ №56-К було прийнято безпідставно, оскільки на момент його прийняття посади заступника директора департаменту безпеки з посадовим окладом у розмірі 112 500 грн. не існувало, так як наказ №61-К, яким внесено зміни у штатний розпис, прийнято значно пізніше. Підпунктом 16 п.13.3 Статуту товариства передбачено, що Правління має повноваження щодо перегляду та відміни рішень голови Правління, прийнятих у межах його компетенції, визначеної законом та цим Статутом, тому посилання ОСОБА_1 на протиправність наказу №2440К від 16.04.2020 є необґрунтованими. Вважає рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - необґрунтованою та такою, що до задоволення не підлягає . У відзиві на апеляційну скаргу акціонерного товариства ДПЗКУ ОСОБА_1 зазначає, що твердження товариства, викладені в його апеляційній скарзі є безпідставними, надуманими та такими, що не відповідають обставинам справи і не грунтуються на нормах чинного законодавства. Вказує, що факт неправомірності/незаконності дій в.о. голови Правління чи протиправності наказу №61-К від 22.01.2020 повинні бути встановлені в передбаченому законом порядку, тобто підтверджуватися відповідним судовим рішенням, яке набрало законної сили. Не можуть вважатися належними та допустимими доказами долучені до позовної заяви висновок за результатами службового розслідування від 30.04.2020, акт інспекційного відвідування від 10.07.2020 та запит Державної аудиторської служби №18 від 03.08.2020, так як ні створена комісія, ні управління Держпраці, ні Державна аудиторська служба не є органами, які уповноважені приймати рішення про чинність чи протиправність локальних актів та перевіряти відповідні накази АТ ДПЗКУ щодо організації оплати праці на відповідність чинному законодавству, Статуту та Колективному договору. Доводи щодо правомірності чи неправомірності вищевказаного наказу не можуть досліджуватись судом, оскільки встановлення цих обставин не є предметом даного спору та виходить за його межі. Вважає, що відповідно до Статуту від 24.12.2019 року в.о. голови Правління АТ ДПЗКУ мав необмежені повноваження на затвердження штатного розпису та внесення в нього змін, а Правління мало право лише на визначення штатного розпису, тому введення штатної посади, яку займав ОСОБА_1 здійснено абсолютно законно. Крім того, в.о. голови Правління товариства мав право на власний розсуд встановлювати розміри посадових окладів працівників з урахуванням умов, визначених законодавством та колективного договором, а затвердження чи внесення змін до штатного розпису не потребувало погодження правління АТ ДПЗКУ. Тому розмір посадового окладу ОСОБА_1 був теж визначений законно. У своїй апеляційній скразі АТ ДПЗКУ посилається на недобросовісність ОСОБА_1 , однак жодним чином її не обгрунтовує. В матеріалах справи відсутні відомості, які б підтверджували ознайомлення ОСОБА_1 з наказом №61-К від 22.01.2020 р., відтак обставини внесення змін до штатного розпису йому відомі не були. До його повноважень не входило визначення розміру заробітної плати чи будь-які інші права та обов`язки, що стосуються нагляду чи контролю за виконанням повноважень в.о. голови Правління. Неналежне чи несумлінне виконання ОСОБА_1 своїх обов`язків позивачем за первісним позовом не доведено. Звертає увагу на те, що у журналі ознайомлення працівників із регламентуючими документами відсутня дата ознайомлення ОСОБА_1 , а сам по собі факт ознайомлення зі Статутом товариства, подання зустрічного позову чи отримання заробітної плати у розмірі значно більшому від мінімально визначеної не може свідчити про недобросовісність останнього. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу в її межах, посилаючись на доводи, викладені в ній. Проти задоволення апеляційної скраги АТ ДПЗКУ заперечила. Представник АТ ДПЗКУ проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечив, вважає рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні його позовних вимог таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Апеляційну скаргу АТ ДПЗКУ підтримав в повному обсязі, посилаючись на доводи, викладені в ній. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників цивільного процесу, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційних скарг в їх межах, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги до задоволення не підлягають, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що згідно п.1.3 Статуту АТ «ДПЗКУ», затвердженого Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 24.12.2019 року №802, який набрав чинності з 03.01.2020 року, засновником Товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України. До прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію акцій, що належать державі у статутному капіталі Товариства, функції з управління корпоративними правами держави здійснює Кабінет Міністрів України через уповноважений ним орган Управління Мінекономіки. Відповідно до п.13.1 Статуту АТ «ДПЗКУ» від 24.12.2019 року виконавчим органом Товариства, що здійснює управління його поточною діяльністю, є правління. Підпунктом 12) п. 13.3 Статуту від 24.12.2019 року передбачено визначення організаційної структури та штатного розпису АТ «ДПЗКУ» належить до компетенції Правління. Згідно п.п. 17) п. 13.3 Статуту AT «ДПЗКУ» Правління має повноваження щодо перегляду та відміни рішень голови Правління, прийнятих у межах його компетенції, визначеної законом та цим Статутом. Відповідно до п.п. 7) п. 13.10 Статуту від 24.12.2019 голова Правління має право затверджувати організаційну структуру та штатний розпис Товариства (затверджувати організаційну структуру Товариства за погодженням з Уповноваженим органом управління). Наказом №113 від 23.10.2019 р. голови правління Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» Марченко І. затверджено і введено в дію штатний розпис працівників апарату управління АТ «ДПЗКУ» з 23 жовтня 2019 року, згідно з додатком, у якому зазначено посаду та структурний підрозділ, зокрема зазначена і посада заступника директора департаменту безпеки та визначено посадовий оклад у розмірі 69000,00 грн. З 23 січня 2020 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду заступника директора департаменту безпеки з посадовим окладом у розмірі 112500,00 грн. на місяць, що підтверджується Наказом В.о. голови Правління АТ «ДПЗКУ» С. Чернявським №56-к від 22.01.2020 р. (а.с. 13 т.1). 22.01.2020 р. в.о. голови Правління АТ «ДПЗКУ» С. Чернявським видано Наказ №61-к, яким вирішено внести зміни до штатного розпису апарату управління Товариства з 22 січня 2020 року та затвердити їх згідно з додатком. Згідно додатку до наказу введено штатну одиницю, зокрема, заступника директора департаменту безпеки з посадовим окладом 112 500,00 грн. (а.с.16, 17 т.1). ОСОБА_1 ознайомлений із Статутом АТ «ДПЗКУ», посадовою інструкцією, колективним договором, про що свідчить його особистий підпис у журналі з ознайомленням працівників із регламентуючими документами. Наказом №269-к від 04.05.2020 в.о. голови Правління АТ «ДПЗКУ» В.Коваленка звільнено ОСОБА_1 , заступника директора департаменту безпеки, 18 травня 2020 року за угодою сторін, п.1 ст. 36 КЗпП України (а.с.15 т.1). Згідно Протоколу №36 засідання Правління АТ «ДПЗКУ» від 16.04.2020 р. Правлінням Товариства вирішено відмінити рішення в.о. голови Правління АТ «ДПЗКУ» Чернявського Саймона Лео Вільяма про внесення змін до штатного розпису апарату управління Товариства, оформлені наказами у період з 03.01.2020 року по 07.04.2020 року, у зв`язку з недотриманням положень Статуту (а.с.22-23 т.1). На виконання вказаного Протоколу 16.04.2020 року заступником голови правління АТ «ДПЗКУ» В.Коваленко видано наказ №244-К, згідно Пункту 1 якого відмінено рішення в.о. голови Правління АТ «ДПЗКУ» Чернявського С., оформлені наказами про внесення змін до штатного розпису за період з 03.01.2020 по 07.04.2020 включно, в тому числі наказ від 22.10.2020 №61-к. Пунктом 2 Наказу передбачено здійснити нарахування заробітної плати працівникам, яких стосується відміна наказів, зазначених у п. 1 цього наказу, керуючись розміром посадових окладів, які діяли для працівників апарату управління АТ «ДПЗКУ» у період з 03.01.2020 року, згідно Додатку до якого вказано оклад ОСОБА_1 - 69000,00 грн. Із даним наказом ОСОБА_1 було ознайомлено 17.04.2020 р., про що свідчить аркуш ознайомлення з наказом №244-К від 16.04.2020 (а.с. 21 т.1). У Висновку за результатами службового розслідування від 30.04.2020 року зазначено, що внесення змін до штатного розпису АТ «ДПЗКУ» в період з 03.01.2020 по 07.04.2020 згідно з наказами в.о. голови Правління АТ «ДПЗКУ» Чернявського С.Л.В. суперечить вимогам Статуту. В.о. голови Правління Чернявський С.Л.В. без згоди Правління АТ «ДПЗКУ» в період з 03.01.2020 по 07.04.2020 своїми наказами збільшив розміри посадових окладів окремим працівникам, а також одноосібно вніс зміни та додатково ввів 18 штатних посад до діючого штатного розпису, який був затверджений наказом голови правління від 23.10.2019 №113. Внаслідок неправомірного введення додаткових посад до штатного розпису АТ «ДПЗКУ» завдано шкоду в сумі 5901791,85 грн. Внаслідок неправомірного підвищення розміру посадових окладів окремим працівникам АТ «ДПЗКУ» завдано шкоду в сумі 4995940,70 грн. (а.с.24-37 т.1). Згідно розрахунково-платіжних відомостей за січень-березень 2020 року, ОСОБА_1 було нараховано та виплачено заробітну плату, виходячи із посадового окладу 112500 грн. в сумі 99724,54 грн. Як вбачається із платіжної квитанції, ОСОБА_1 за травень 2020 року нараховано 70302,39 грн., утримано 42708,71 грн. (а.с.159 т.1). Актами інспекційного відвідування інспектором ГУ Держпраці у Київській області від 10.07.2020 № КВ 668/1322/АВ та від 14.08.2020 № КВ 831/1322/АВ порушень законодавства про працю в АТ «ДПЗКУ» не встановлено, вказано, що відсутність у товаристві змін істотних умов праці виключає застосування норми ч.1 ст. 32 КЗпП України (а.с.93-98 т.1). Згідно Аудиторського звіту від 31.07.2020 № 2501-3/10 Мінекономіки встановлено, що всі зміни, що внесені до штатного розпису відповідно до наказів в.о. голови Правління АТ «ДПЗКУ» Чернявського С.Л.В. є такими, що не відповідають вимогам Статуту від 24.12.2019 року. Відмовляючи у задоволенні позову АТ «ДПЗКУ» суд першої інстанції виходив з недоведеності факту наявності рахункової помилки чи недобросовісних дій ОСОБА_1 щодо набуття коштів у розмірі 99724,54 грн., які є заробітною платою. Суд апеляційної інстанції погоджується із таким висновком суду першої інстанції, оскільки судом правильно встановлено фактичні обставини справи, на підставі яких дано належну правову оцінку та зроблено обґрунтовані висновки по суті позовних вимог. Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Відповідно до положень ст. 94 КЗпП України та ст. 1 ЗУ «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Статтею 29 Закону України Про оплату праці визначено, що при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством. Згідно ч. 2, 3 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Згідно ст. 103 КЗпП України, ч. 2 ст. 29 Закону України Про оплату праці про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни. Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Тобто зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна. Вiдсутнiсть правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Разом з тим у статті 1215 ЦК України передбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Згідно з частиною першою зазначеної статті не підлягає поверненню заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Тлумачення наведених норм закону дає підстави для висновку, що зайво сплачені суми заробітної плати можуть бути стягнуті за умови: якщо виплата відповідних грошових сум сталася внаслідок рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; у разі недобросовісності зі сторони набувача. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум. Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18). АТ «ДПЗКУ» не надано належних та допустимих доказів недобросовісності ОСОБА_1 , а також доказів про набуття ОСОБА_1 коштів в результаті рахункової помилки позивача за первісним позовом, тому суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову АТ «ДПЗКУ». Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про скасування наказу та зобов`язання вчинити дії, суд першої інстанції, із врахуванням норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 пропущено, передбачений законодавством, строк на оскарження спірного наказу. З матеріалів справи вбачається, що наказом №244-К від 16.04.2020 року відмінено, як такі що суперечать Статуту товариства, рішення в.о. голови Правління АТ «ДПЗКУ» Чернявського С., оформлені наказами про внесення змін до штатного розпису за період з 03.01.2020 по 07.04.2020 включно, в тому числі наказ від 22.10.2020 №61-к, та передбачено здійснити нарахування заробітної плати працівникам, яких стосується відміна зазначених наказів, керуючись розміром посадових окладів, які діяли для працівників апарату управління АТ «ДПЗКУ» у період з 03.01.2020 року згідно штатного розпису, визначеного та прийнятого в порядку передбаченому Статутом товариства його виконавчим органом Правлінням, рішення якого було затверджене 23.10.2019 року головою Правління. Тобто, прийняттям зазначеного наказу було приведено розміри посадових окладів працівників, яких стосувався цей наказ, у відповідність до розмірів діючих посадових окладів, які були визначені чинним штатним розписом, що не може вважатися зміною істотних умов праці для таких працівників, в розумінні змісту статей 32, 103 КзпП України та норм Закону України Про оплату праці. Із вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлений 17.04.2020 року. Відповідно до ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Статтею 234 КЗпП України передбачено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки. Згідно роз`яснень п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.92 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України). Згідно ч.1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Частиною 1 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши, що позивачем за первісним позовом не надано належних та допустимих доказів недобросовісних дій відповідача чи рахункової помилки, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 не вказано жодних обставин, які б позбавили його можливості оскаржити наказ у визначений законом строк, суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні первісного та зустрічного позовів. Доводи апеляційних скарг законність та обґрунтованість судового рішення не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), рішення від 10 лютого 2010 року). Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам права та обставинам справи; підстави для його скасування в межах вимог, заявлених як у суді першої інстанції так і в апеляційних скаргах, у апеляційного суду відсутні. Судові витрати, у відповідності до ст.141 ЦПК України, слід покласти на сторони в межах сум, ними понесених. Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України - залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 липня 2021 року залишити без змін. Судові витрати за розгляд справи в апеляційному суді покласти на сторони в межах сум ними понесених. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 28.12.2021 року. Головуючий Гірський Б.О. Судді: Хома М.В. Бершадська Г.В.