LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Київський апеляційний суд757/56535/21-ц

від 01.08.2023НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 серпня 2023 року місто Київ Справа 757/56535/21-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/5580/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Желепи О.В., суддів: Мазурик О.Ф., Немировської О.В. секретар судового засідання: Вєтчінова О.О. розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2022 року (ухвалене у складі судді Остапчук Т. В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про стягнення вихідної допомоги,- ВСТАНОВИВ: У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до АТ «ДПЗКУ», в якому просив стягнути з відповідача 1771950 грн вихідної допомоги та 151096 грн середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні за період з дня звільнення до дня звернення з позовом до суду, а також судові витрати. В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що 14 квітня 2021 року АТ «ДПЗКУ» уклало з позивачем трудовий договір у формі контракту. Наказом №615 від 27 вересня 2021 року МЕУ як орган, що виконує функції власника та наглядової ради АТ «ДПЗКУ» повноваження, як посадової особи позивача припинилися 28 вересня 2021 року. Вказує, що при звільненні ОСОБА_1 не виплачено вихідну допомогу у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток, тому посилаючись на порушені трудові права просив задовольнити вказаний позов. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 19 січня 2023 року, згідно поштової відмітки, направив на адресу Київського апеляційного суду апеляційну скаргу в якій просить рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2022 року скасувати повністю та ухвалити нове рішення яким: Стягнути з АТ «ДПЗКУ» на користь ОСОБА_1 1 923 046 грн, з яких 1 771 950 грн 00 к. вихідна допомога у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи та 151 096 грн 00 к. середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги при звільнені за період з дня звільнення до дня звернення до суду з позовом. Вказує, що рішення суду прийнято за не повного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення. Зауважує, що в розумінні статті 2 Закону України «Про акціонерні товариства» заступник голови правління Акціонерного товариства «ДПЗКУ» є посадовою особою. В свою чергу, як зазначалося, суд в оскаржуваному рішенні, як підставу звільнення визначив п.8 ч.1 ст.36 КЗпП України, а на підтвердження такого висновку послався на запис в трудовій книжці. Однак, відповідно до Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників» затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29 липня 1993 року - Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудова книжка містить відомості про факти, а не є документом який породжує такий факт. Тобто, укладення трудового договору та його припинення відбувається на підставі рішення або уповноваженого ним органу і оформлюється виданням наказу (розпорядження) власника, а трудова книжка лише фіксує ці події, і не завжди точно. З огляду на те, що власник прийняв рішення про припинення повноважень позивача, як члена виконавчого органу товариства на підстав статті 99 ЦК України це є додатковою підставою розірвання трудового договору, що передбачено п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України, а посилання на п.8 ч.1 ст.36 КЗпП України є помилковим та неправильним застосуванням норм матеріального закону. Вказує, що до КЗпП України було введено норму, зміст якої викладено в пункті 5 частини 1 статті 44 яка встановила, як додаткову підставу для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця (власника), - припинення повноважень посадових осіб. Така підстава розірвання трудового договору забезпечує «можливість розірвання трудового договору без наведення підстав при припиненні повноважень посадових осіб», а в якості компенсації для захисту інтересів останніх гарантує мінімальний розмір вихідної допомоги в розмірі середньої заробітної плати за шість місяців. Також, вказує, що суд помилково застосував правила Постанови «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності та об`єднань державних підприємств» від 19 травня 1999 року № 859 та Інструкції зі статистики заробітної плати, яка затверджена Наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5 до даних правовідносин і не застосував норма ст. 41 та 44 Кодексу України про працю. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 січня 2023 року для розгляду даної справи визначено склад колегії суддів: ОСОБА_2 - головуючий суддя, Ігнатченко Н.В., Мережко М.В. 11 квітня 2023 року ухвалою Київського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача ОСОБА_2, суддів Ігнатченко Н.В., Мережко М.В., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2022 року та встановлено учасникам справи строк для подачі ними відзиву на апеляційну скаргу в п`ятиденний строк з моменту отримання даної ухвали. Рішенням Вищої ради правосуддя від 09 травня 2023 року звільнено ОСОБА_2 з посади судді Київського апеляційного суду у зв`язку із поданням заяви про відставку. У зв`язку з неможливістю суддею-доповідачем ОСОБА_2 продовжувати розгляд судової справи, було призначено повторний автоматизований розподіл цивільної справи. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 травня 2023 року для розгляду вказаної вище справи визначено склад колегії суддів: Желепа О. В.- головуючий суддя, ОСОБА_3, Мазурик О.Ф. В подальшому у зв`язку зі звільненням суддя ОСОБА_3 замінена на суддю Немировську О.В. Від сторони відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення залишити без змін. Вказує, що позивач був звільнений на підставі п.8 ч.1 ст.36 КЗпП України, отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що трудовий договір з позивачем припинено згідно умов визначених сторонами у контракті про що свідчать посилання на пункт контракту в Наказі №615 та запис в трудовій книжці позивача про звільнення позивача за п.8 ч.14 ст.36 КЗпП України, що не дає право позивачу на отримання згідно ст. 44 КЗпП України вихідної допомоги. Тому вважає, що оскільки матеріали справи не містять доказів порушення відповідачем ст.116 КЗпП України, відтак відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати. В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 доводи апеляційної скарги підтримав. Представник відповідача ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення скарги. Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог , суд виходив з того, що підставою звільнення позивача зазначено п.8 ч.1 ст.36 КЗпП України, що не дає право на отримання вихідної допомоги в порядку статті 44 КЗпП України, а відтак під час його звільнення з ним проведено повний та належний розрахунок Колегія суддів в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору передбачено умови, зазначені у контракті. Відповідно до ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Відмовляючи у задоволенні позову, суд вважав встановленими такі обставини,14 квітня 2021 року АТ «ДПЗКУ» уклало з позивачем трудовий договір у формі контракту (а.с. 9-17, том 1). Наказом Міністерства економіки України від 27 вересня 2021 року № 615 «Про припинення повноважень заступника голови правління акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» ОСОБА_1.», відповідно до підпункту 5.4.3.1 пункту 5.4 розділу 5 Контракту № 13, укладеного із заступником голови правління АТ «ДПЗКУ» ОСОБА_1. 14 квітня 2021 наказано вважати припиненим 28 вересня 2021 року Контракт № 13 із заступником голови правління АТ «ДПЗКУ» ОСОБА_1. від 14 квітня 2021 року (а.с. 53, 171, том1). Згідно пункту 5.4.3.1 Контракту № 13, укладеного із ОСОБА_1 14 квітня 2021 року визначено, що Контракт припиняється за рішенням загальних зборів Товариства. Наказ № 615 отримано АТ «ДПЗКУ» 28 вересня 2021 року про, що свідчить вх. №154 від 28 вересня 2021 року (а.с. 171, том 1). 28 вересня 2021 року прийнято наказ АТ «ДПЗКУ» № 830-К «Про оголошення наказу Мінекономіки від 27 вересня 2021 року №615» та направлено лист ОСОБА_1 від 28 вересня 2021 року №130-2-19/3660 з проханням з`явитись до управління персоналу для отримання трудової книжки та надано йому копію розрахункового листа про нараховані та виплачені кошти. Позивачем на 1 сторінці позовної заяви визнається факт того, що його було звільнено 28 вересня 2021 року (а.с. 170, 172, том 1). 28 вересня 2021 року АТ «ДПЗКУ», відповідно до ст. 116 КЗпП України, виплатило розрахункові кошти позивачу, що підтверджується платіжним дорученням № 12050 від 28 вересня 2021 року про виплату 258 900 грн 39 к. та платіжною відомістю № 345 від 28 вересня 2021 року (а.с. 165, 166 том 1). Згідно довідки АТ «ДПЗКУ» від 14 листопада 2022 року №10/1341 у АТ «ДПЗКУ» відсутня заборгованість по виплаті заробітної плати перед ОСОБА_1 (а.с. 167 том 1). Як вбачається зі змісту трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , запис №37 позивач звільнений з займаної посади з підстав передбачених контрактом (п.8 ч.1 ст.36 КЗпП України; п.п.5.4.3.1 п.5.4 розділу 5 контракту №13 від 14 квітня 2021 року (а.с. 171-193, том 1). Згідно п.2.3. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Відповідно до пунктів 2.4, 2.5 вищевказаної інструкції, записи в трудову книжку при звільненні вносяться власником або уповноваженим ним органом після видачі наказу; з кожним записом, який вноситься до трудової книжки на підставі наказу про звільнення, власник зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особовій картці, а відповідно до пункту 4 цієї Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. Згідно п. 2.26. Інструкції Записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Обґрунтовуючи свої вимоги апеляційної скарги позивач вказував на те, що його звільнено з роботи на підставі п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України, однак вказані доводи позивача не заслуговують на увагу, оскільки трудовий договір з позивачем припинено на підставі п.8 ч.1 ст.36 КЗпП України згідно умов, визначених сторонами в Контракті про що свідчить посилання на пункт Контракту в Наказі № 615 та запис (за номер 37 від 28 вересня 2021 року) в трудовій книжці позивача про звільнення. Крім того вказана обставина також встановлена в Постанові Київського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року під час перегляду в апеляційному порядку ухвали суду в даній справі про відмову у відкритті провадження (а.с. 127) Доводи апеляційної скарги про те, що запис у трудовій книжці не є підтверджувальним документом причин звільнення є необґрунтованими, оскільки чинним законодавством передбачено, що відомості, які вносяться до трудової книжки мають точно відповідати формулюванню чинному законодавству. Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що предметом позовних вимог є стягнення вихідної допомоги та стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та позивачем не заявлено вимоги про визнання незаконними наказів прийнятих на підставі рішень загальних зборів та про внесення відповідних змін до трудової книжки, а також не надано судового рішення, якими встановлено вказані обставини, тому суд не наділений повноваженнями перевіряти в межах заявлених позовних вимог правомірність дій роботодавця, щодо визначення правової підстави для звільнення позивача. Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що ст.44 КЗпП України не передбачено виплата працівнику звільненому за п.8 ч.1 ст.36 КЗпП України вихідної допомоги у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Відповідно до пункту 2 Постанови від 19 травня 1999 року № 859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності та об`єднань державних підприємств» умови оплати праці, передбачені пунктом 1 цієї постанови, поширюються на керівників - голів правлінь відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації) державних підприємств, з якими укладено контракти, на період до скликання перших загальних зборів акціонерів товариства, а також на голів правлінь та членів правлінь акціонерних товариств, господарських товариств, 100 відсотків акцій яких належать державі, а також інших господарських товариств, що належать до суб`єктів господарювання державного сектору економіки, у тому числі тих, що призначаються за рішенням наглядової ради. Відповідно до пункту 1 постанови № 859 встановлені такі виключні умови оплати праці керівника підприємства (членів правління), а саме: - розмір посадового окладу; - квартальні та річна премії за виконання умов і диференційованих показників преміювання; - доплата до посадового окладу за науковий ступінь; - щомісячна надбавка за стаж наукової діяльності. Також керівникові може виплачуватися грошова допомога у разі виходу на пенсію. Пунктом 1 Постанови № 859, який поширюється на членів правління акціонерного товариства, 100 відсотків акцій якого належать державі, встановлено, що інші заохочувальні виплати, що не відносяться до оплати праці згідно з постановою № 859, керівнику підприємства та членам правління не надаються. Згідно п.3.8 Інструкції зі статистики заробітної плати, яка затверджена Наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5 суми вихідної допомоги при припиненні трудового договору відносяться до інших виплат, що не належать до фонду оплати праці. Отже, Постановою № 859 передбачено, що члену правління акціонерного товариства, 100 акцій якого належать Державі, інші заохочувальні виплати, не надаються. Доводи апеляційної скарги про те, що вказана Постанова не підлягала до застосування, а суд повинен був застосувати ст. 41 та 44 Кодексу законів України про працю є помилковими, з огляду на те, що звільнення позивача було проведено на іншій підставі, а суд розглянув спір в межах заявлених позовних вимог. Підсумовуючи викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність порушення трудових прав позивача в частині не виплати вихідної допомоги, а тому вимоги позивача в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати також не підлягають задоволенню. Посилання апеляційної скарги на правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 28 листопада 2018 року у справі №562/304/17 не можуть братись до уваги апеляційним судом, оскільки предметом розгляду у вказаній справі було поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, що є відмінними до даної справи. Доводи апеляційної скарги не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду. При вирішенні вказаної справи районним судом правильно визначено характер правовідносин, що виникли між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2022 року постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги. Також, враховуючи положення ст.141, 382 ЦПК України відсутні підстави для перерозподілу судових витрат. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2022 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 02 серпня 2023 року. Головуючий О.В. Желепа Судді О.Ф. Мазурик О.В. Немировська

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»