Постанова Волинський апеляційний суд № 154/2403/21

Справа № 154/2403/21 Головуючий у 1 інстанції: Пустовойт Т. В. Провадження № 22-ц/802/298/23 Доповідач: Киця С. I. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 березня 2023 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Киці С. І., суддів Данилюк В. А., Шевчук Л. Я., секретар судового засідання Савчук Т. Ф., з участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа без самостійних вимог Володимирська державна нотаріальна контора про скасування свідоцтва про право власності та свідоцтва про право на спадщину за законом, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_6 на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 10 січня 2023 року В С Т А Н О В И В: Позивач ОСОБА_1 в липні 2021 року звернувся в суд з позовом до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про скасування свідоцтва про право на власності та свідоцтва про право на спадщину за законом. Позов обґрунтований тим, що його сину, ОСОБА_7 належала частка житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Син помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті відкрилась спадщина (спадкування здійснюється за законом) на усе належне йому майно, в тому числі і на належну частку вищевказаного житлового будинку. Він звернувся у встановлений законом строк до Володимир-Волинської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак йому було відмовлено в оформленні спадщини та видачі свідоцтва про право власності на спадщину за законом у зв`язку з тим, що ним не надано оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно. Під час розгляду справи про визнання права власності на спадкове майно дізнався, що державним нотаріусом Хомою Ю. М. видано свідоцтво про право власності ОСОБА_6 як такій, яка є дружиною, що пережила чоловіка, ОСОБА_7 , та свідоцтво про право на спадщину за законом. Вважає свідоцтва незаконними і такими, що підлягають скасуванню. ОСОБА_7 перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_6 з 24 квітня 1999 року. Згідно договору дарування від 27 грудня 1989 року син прийняв у дар частину житлового будинку побудованого на 64,2 % за адресою АДРЕСА_1 . Ця частина житлового будинку не може бути спільним майном подружжя, оскільки набуте спадкодавцем до шлюбу, у зв`язку із чим при видачі свідоцтва не можуть застосовуватись правила одержання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, бо таке майно є особистою приватною власністю спадкодавця. Свідоцтво про право на спадщину за законом є незаконним, бо видане після свідоцтва про право власності і частки в ньому не відповідають дійсності. Просив визнати недійсним свідоцтво про право власності, зареєстроване в реєстрі №3-2 від 21 лютого 2021 року, видане державним нотаріусом Володимир-Волинської державної нотаріальної контори Хомою Ю. М. на ім`я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині визначення їй частки у праві власності житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі № 3-44 від 21 січня 2021 року, що видане державним нотаріусом Володимир-Волинської державної нотаріальної контори Хомою Ю. М. на ім`я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині визначення їй частки у праві власності житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 10 січня 2023 року позов задоволено, визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності зареєстроване в реєстрі №3-2 від 21 січня 2021 року, що видане державним нотаріусом Володимир-Волинської державної нотаріальної контори Хомою Ю.М. на ім`я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині визначення їй частки у праві власності житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом зареєстроване в реєстрі №3-4 від 21 січня 2021 року, що видане державним нотаріусом Володимир-Волинської державної нотаріальної контори Хомою Ю. М. на ім`я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині визначення їй 1/20 частки у праві власності житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу на вищевказане рішення суду, мотивуючи її тим, що воно є незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Вказала, що у зв`язку зі смертю чоловіка вона звернулась до Володимир-Волинської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та отримала свідоцтво про право власності від 21 січня 2021 року (на частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами як спільне сумісне майно подружжя та 1/20 частку житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами (за законом). Відповідно до договору дарування від 27 грудня 1989 року її чоловік отримав в дар частину житлового будинку, побудованого на 64,2 %, тобто незавершене будівництво, яке за своєю природою є сукупністю будівельних матеріалів і не здане в експлуатацію, не зареєстроване. З дня реєстрації шлюбу 24 квітня 1999 року та до дня отримання свідоцтва про право власності на будинок - 28 січня 2009 року, у результаті спільних трудових та грошових затрат ними спільно було збудовано вказаного житлового будинку. Її дохід був більшим, ніж пенсія чоловіка. Вказуючи в своєму рішенні про те, що у 1990 році завершено будівництво та здано в експлуатацію будинок, суд послався на наявні матеріали справи. Однак, будівельний паспорт газового обладнання, що містить інформацію про введення газозварювальних робіт, діаметри труб, прізвище зварювальника, не є актом приймання в експлуатацію закінченого будівництва. Суд спотворив факт та вказав що існували два акти введення в експлуатацію, при тому як дійсний акт виданий 17 грудня 2008 року. До пояснень свідків позивач ставиться критично, оскільки вони є родичами, друзями та сусідами позивача, а їхні твердження щодо проживання, участі у будівництві є оціночними та не відповідають дійсності. Суд не дав належну оцінку поданим доказам по справі. Просила рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 10 січня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечували про задоволення апеляційної скарги, просили залишити рішення суду першої інстанції без змін. Суд апеляційної інстанції в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, заслухавши позивача та його представника, приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги відповідача необхідно відмовити з огляду на таке. Судом встановлено, що згідно договору дарування від 27 грудня 1989 року за №1921, ОСОБА_8 подарував, а ОСОБА_7 прийняв у дар частину житлового будинку, побудованого на 64,2%, що знаходиться в АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці 603 кв. метрів. Ця побудованого на 64,2% житлового будинку належала дарувальнику ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку, виданого виконавчим комітетом Льотнічівської сільської Ради народних депутатів Володимир-Волинського району Волинської області 18 травня 1974 року за №12. 17 грудня 2008 року складено Акт Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта садибної забудови по АДРЕСА_1 . Рішенням виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради №37 від 28 січня 2009 року «Про оформлення права власності на будинки, квартири» вирішено оформити право власності на будинки, квартири у АДРЕСА_1 , власники ОСОБА_8 , ОСОБА_7 . За ОСОБА_7 зареєстрована приватна власність на частину будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_1 від 06 лютого 2009 року за №37. За Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої станом на 02 жовтня 2020 року, частка приватної власності будинку АДРЕСА_1 , загальна площа 202,8 кв.м, житлова площа 131,6 кв.м, на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 06 лютого 2009 року (виданого на підставі рішення Володимир-Волинського міськвиконкому від 28 січня 2009 року) належить ОСОБА_7 . Спадкодавець ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_9 були батьками ОСОБА_7 . Відповідачка ОСОБА_6 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 з 24 квітня 1999 року. Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є дітьми спадкодавця ОСОБА_7 Державний нотаріус Володимир-Волинської державної нотаріальної контори Волинської області Хома Ю.М. постановою від 07 серпня 2020 року ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальних дій, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті сина ОСОБА_7 , у зв`язку з ненаданням правовстановлюючих документів на нерухоме майно. Державний нотаріус Володимир-Волинської державної нотаріальної контори Волинської області Хома Ю. М. 21 січня 2021 року видала свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно якого на підставі ст.1261 ЦК України спадкоємцями зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дружина ОСОБА_6 , на 1/5 частку; батько ОСОБА_1 , на 2/5 частки, у тому числі з урахуванням 1/5 частки від якої відмовилась мати ОСОБА_3 ; дочка ОСОБА_4 , на 2/5 частки, у тому числі з урахуванням 1/5 частки, від якої відмовився син ОСОБА_5 . Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з частки житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , належної спадкодавцеві на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Володимир-Волинської міської ради Волинської області 06 лютого 2009 року. Свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/20 частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами видано ОСОБА_6 Державний нотаріус Володимир-Волинської державної нотаріальної контори Волинської області Хома Ю. М. 21 січня 2021 року видала свідоцтво про право власності, згідно якого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як пережившій дружині ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить частка у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу, яке складається з частки житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Реєстрацію права власності на 1/20 частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за ОСОБА_6 підтверджує Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21 січня 2021 року за №241327805. Відповідно до статті 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно частини першої статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Відповідно до статті 1278 ЦК України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі. За п.1 ч.1 ст.57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу. Відповідно до положень статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині і чоловікові на праві спільної сумісної власності. Відповідно до частин першої та другої статті 71 Закону України «Про нотаріат» у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна. На підставі письмової заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, за згодою другого з подружжя, що є живим, у свідоцтві про право власності може бути визначена і частка померлого у спільній власності. Згідно з підпунктом 4.21 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому Наказ Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, при оформленні спадщини як за законом, так і за заповітом нотаріус у випадках, коли із документа, що посвідчує право власності, вбачається, що майно може бути спільною сумісною власністю подружжя, повинен з`ясувати, чи є у спадкодавця той з подружжя, який його пережив і який має право на 1/2 частку в спільному майні подружжя. За наявності другого з подружжя нотаріус видає йому свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена. Якщо спадкоємців декілька, то кожному із них видається окреме свідоцтво про право на спадщину із зазначенням його частки. Свідоцтво про право на спадщину оформляється в двох примірниках, один з яких залишається в матеріалах спадкової справи. Отже, потрібно розрізняти ситуації, коли майно, зареєстроване за одним із подружжя на праві власності, є об`єктом права спільної сумісної власності та коли таке майно є особистою власністю одного із подружжя. Після смерті одного із подружжя відкривається спадщина тільки на майно, яке належало спадкодавцю особисто, відповідно частка іншого із подружжя у об`єкті, який є спільним сумісним майно, не входить до складу спадщини. Той з подружжя, хто є живим, реалізуючи свої права як спадкоємець, має право подати заяву про прийняття спадщини (чи відмови у її прийнятті), а також заяву про видачу свідоцтва про право на частку в спільному майні подружжя. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Статтею 24 Кодексу про шлюб та сім`юУкраїни (далі - КпШС України) у редакції, чинній на момент договору дарування та перебування спадкодавця ОСОБА_7 та відповідачки ОСОБА_6 у шлюбі, у період коли за позицією позивачки нею із чоловіком здійснювалася добудова будинку, визначено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном. Згідно зі статтею 25 КпШС, якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя. Аналогічні за змістом положення містить ст. 62 Сімейного кодексу України, яка чинна на момент оформлення права власності та відкриття спадщини. За ч.1 ст.62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) зазначила, що істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної власності, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником. У постановах Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 362/6056/17 (провадження № 61-10534св19) та Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-1447цс17 зроблено висновок, що стаття 57 СК України визначає правила віднесення майна до об`єктів особистої приватної власності одного з подружжя, тоді як стаття 62 СК України встановлює спеціальні умови, з настанням яких визначені попередньою нормою об`єкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду об`єктами спільної сумісної власності подружжя. Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик. Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта. Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю. За статтею 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, ОСОБА_7 за договором дарування від 27 грудня 1989 року набув об`єкт незавершеного будівництва (готовність станом на день набуття 64,2 %) будинку АДРЕСА_1 , тобто до укладення шлюбу з відповідачем ОСОБА_6 . Відповідно до будинкової книги ОСОБА_7 уперше записаний власником спірного нерухомого майна у 1994 році, та зареєстрував там своє місце проживання. Згідно пунктів 5, 6 свідоцтва про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Володимир-Волинської районної Ради депутатів трудящих від 20 вересня 1979 року №254, забудовник (первинний власник об`єкта незавершеного будівництва ОСОБА_8 , дарувальник) мав право заселити жилий будинок після повного закінчення будівництва жилого будинку і прийняття його в експлуатацію державною приймальною комісією, склад якої призначає виконком сільської Ради депутатів трудящих. Акт державної приймальної комісії затверджується виконкомом сільської Ради депутатів трудящих і підлягає обов`язковій реєстрації в книзі обліку індивідуальних забудовників виконкому сільської Ради депутатів трудящих. Це свідоцтво та затверджений виконкомом сільської Ради депутатів трудящих акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію жилого будинку є документами, що посвідчують право власності забудовника на жилий будинок, господарчі будівлі і зелені насадження, що розташовані на земельній ділянці. Згідно копії будівельного паспорта внутрішньо будинкового газообладнання, змонтованого по АДРЕСА_1 , будівництво газопроводу у вказане приміщення завершено 12 серпня 1990 року. Актом приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту (газопроводу) 1990 року, який досліджено судом першої інстанції в судовому засіданні, де замовником зазначений ОСОБА_7 , стверджується, що об`єкт по АДРЕСА_1 , є жилим будинком, пред`явлений до приймання жилий будинок слід вважати прийнятим в експлуатацію і переданим замовнику разом із наданою документацією. Аналогічні відомості вказані у «Строительный паспорт внутридомового газооборудования по адресу: АДРЕСА_2 ». Отже станом на 1990 рік об`єкт по АДРЕСА_1 , вже був житловим приміщенням, його будівництво станом на день проведення туди газового обладнання було завершене. Поясненнями свідків, допитаних в судовому засіданні в суді першої інстанції ОСОБА_10 , ОСОБА_11 підтверджується те, що будинок фактично був збудований та використовувався ОСОБА_7 як житло ще у 1990 році, оскільки він там проживав із першою дружиною ОСОБА_12 (до розлучення 13 жовтня 1994 року) та двома дітьми. У апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_6 вказує, що незавершене будівництво є сукупністю будівельних матеріалів, яке не здано в експлуатацію та не зареєстроване. Разом з тим, нею не зазначено, що саме було побудовано, які будівельні роботи проведено за час шлюбу з спадкодавцем. Надані відповідачем ОСОБА_6 відомості щодо її доходів, зокрема пенсії за період 1998, 1999, 2003-2021 років, а також відомості щодо доходів ОСОБА_7 за період з червня 2022 року до грудня 2019 року, копії платіжних документів на придбання деяких видів будівельного товару за період з грудня 2008 року до серпня 2009 року не є достатнім доказом для підтвердження спільної трудової та фінансової участі в істотному покращенні майна (з 64,20% готовності до повного завершення будівництва та придатності для здачу в експлуатацію), право власності на яке в подальшому було зареєстроване за спадкодавцем ОСОБА_7 23 лютого 2009 року. З огляду на вищенаведене, у суду немає правових підстав вважати, що у період шлюбу внаслідок грошових та трудових затрат ОСОБА_6 цінність частини нерухомого майна істотно збільшилась, а тому спірна частина житлового будинку набута ОСОБА_7 та ОСОБА_6 спільно під час шлюбу. Це виключає її право на частки у такому майні. Позивачем ОСОБА_1 належними та допустимими доказами спростовано спільність права власності подружжя - ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на житлового будинку АДРЕСА_1 . У зв`язку із цим, правильним є висновок суду першої інстанції про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності №3-2 від 21 січня 2021 року на 1/4 частки у праві власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_6 . Зважаючи на те, що скасування свідоцтва про право власності на спірного майна змінює обсяг спадкової маси, що входить до складу спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_7 , визнанню недійсним та скасуванню підлягає також свідоцтво про право на спадщину за законом №3-4 від 21 лютого 2021 року, видане на ім`я ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_7 в частині 1/20 частки у праві власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_6 . Рішення суду ухвалене з додержавнням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_6 залишити без задоволення. Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 10 січня 2023 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуючий Судді