Постанова 4802 № 154/898/23

Справа № 154/898/23 Головуючий у 1 інстанції: Лутай А. М. Провадження № 22-ц/802/425/24 Доповідач: Федонюк С. Ю. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 квітня 2024 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Федонюк С. Ю., суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В., за участю: секретаря судового засідання Савчук О. В., представника позивача Машевської Л. А, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів на дитину, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 31 січня 2024 року, В С Т А Н О В И В: У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 25.11.2006 по 22.01.2015 він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_3 (на даний час прізвище змінене на ОСОБА_4 ). ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась дочка ОСОБА_5 . Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 22.01.2015 шлюб було розірвано, після розірвання шлюбу дочка залишилась проживати з відповідачкою. Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 09.02.2015 задоволено позов ОСОБА_3 про стягнення з нього аліментів на дитину у розмірі частки від всіх видів його заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Весь цей час він сплачував аліменти, заборгованість зі сплати аліментів станом 01.01.2023 відсутня. Крім виплати аліментів, позивач вказував, що несе сукупні додаткові витрати на утримання доньки, зокрема: 30.07.2022 купив їй мобільний телефон вартістю 23 411,00 грн; постійно переказує грошові кошти на картку, яка належить особисто неповнолітній доньці. Позивач зазначає, що визначена судом частка від його заробітку, яка підлягає стягненню на користь відповідача, є значною та призводить до фактичного збагачення відповідача. Стягнутий розмір аліментів значно перевищує прожитковий мінімум, встановлений державою для дитини відповідного віку. Наразі життєві та сімейні обставини позивача змінилися таким чином, що він не в змозі сплачувати аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 у розмірі частини від усіх видів його заробітку. Такий розмір аліментів для нього є непомірним, оскільки на його утриманні перебуває дружина та її малолітній син ОСОБА_6 , 2016 р.н. Зазначає, що на утриманні позивача вже після проголошення рішення про стягнення з нього аліментів стали перебувати непрацездатні батьки. Позивач також вказував, що оскільки в цей час він знаходиться у складі ЗСУ на першій лінії фронту, його грошове утримання дійсно високе, але, отримує він його за те, що щоденно ризикує своїм життям та здоров`ям, виконує бойові завдання, і сподівається отримані такою високою ціною грошові кошти витрачати на власний розсуд. Вказує, що він не заперечує сплачувати аліменти на дитину, але не в таких занадто високих розмірах. Звертає увагу, що після всіх відрахувань він щомісячно недоотримує 51% свого грошового утримання. Решту грошових коштів він витрачає на утримання обох непрацездатних батьків, безробітної дружини, свого пасинка. А також зазначив, що припускає нецільове витрачання сплачених ним аліментів з боку відповідачки. На підставі наведеного, позивач просив суд зменшити розмір аліментів, що стягуються з нього на підставі рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 09 лютого 2015 року на користь бувшої дружини на неповнолітню доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 1/4 до 1/20 частки від усіх видів його заробітку (доходу), що буде становити в грошовому еквіваленті не менше 6000,00 грн щомісячно. Вважає, що саме такий розмір аліментів відповідає вимогам розумності та є співмірним витратам, які мають нести обоє батьків на утримання неповнолітньої дитини. Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 31 січня 2024 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, допущення судом порушень норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного за змістом та суттю судового рішення, просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги є ідентичними позовним вимогам. В апеляційній скарзі позивач покликається на недостатнє врахування місцевим судом усіх обставин справи. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_7 зазначає, що вважає її безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції у даній справі - законним, обґрунтованим, ухваленим у відповідності до норм матеріального та процесуального права при повному та ретельному з`ясуванні усіх обставин справи, дослідженні усіх доказів сторін та наданні їм правильної правової оцінки. Позивач ОСОБА_1 не був присутнім у судовому засіданні з поважних причин, про час та місце розгляду справи судом апеляційної інстанції був належним чином повідомлений, про що є в матеріалах справи відповідна розписка. Представник позивача ОСОБА_8 в режимі відеоконференції просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю. Відповідач ОСОБА_9 та її представник ОСОБА_10 просили розгляд справи проводити за їх відсутності через зайнятість представника в іншій справі, апеляційну скаргу просили залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_8 , вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з передбаченого законом обов`язку позивача утримувати свою неповнолітню дитину з урахуванням обставин, передбачених ст.ст. 180, 182 СК України. Крім того, позивачем не доведено, а судом не встановлено, що зміна матеріального та сімейного стану ОСОБА_1 впливає на його змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі на дитину відповідного віку, а відтак у суду відсутні підстави для зменшення розміру аліментів, визначеного рішенням суду від 09.02.2015 року у справі № 154/23/15-ц, що є підставою для відмови в задоволенні позову. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду і вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального процесуального права. Судом установлено, що сторони у справі є батьками неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 . Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 09 лютого 2015 року у цивільній справі № 154/23/15-ц, яке набрало законної сили 20.02.2015, задоволено позов ОСОБА_3 та ухвалено стягувати з ОСОБА_1 на її користь аліменти на дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) батька, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 05.01.2015 і до досягнення дитиною повноліття. При розгляді вказаної справи відповідач позов визнав повністю, не заперечував щодо стягнення з нього аліментів на дочку. Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Відповідно до частини 2 статті 51 Конституції України, статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття. Згідно із ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Відповідно до норм статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Згідно з частиною другою цієї ж статті розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Частиною першою статті 192 СК України встановлено, а також п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом. З аналізу зазначених правових норм убачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів слід з`ясовувати, чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров`я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я. При цьому, суд, з урахування встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів. З позовної заяви вбачається, що заявляючи вимоги про зменшення розміру аліментів, позивач посилався на зміну його матеріального та сімейного стану. Судом першої інстанції встановлено, що матеріальний стан позивача покращився і його щомісячний дохід зріс після його вступу до лав ЗСУ в період введення в Україні військового стану, оскільки відповідно до п.2 розділу XXXIV Порядку на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується у відповідних розмірах, які залежать зокрема від безпосередньої участі у бойових діях, покладених завданнях та від інших обставин. Таким чином, матеріальний стан позивача змінився у бік покращення, додаткова винагорода, яка виплачується на період воєнного стану та яка входить до доходів, що враховуються при визначенні розміру аліментів, не має систематичного щомісячного характеру та встановлюється на період воєнного стану, розмір якої залежить від завдань, покладених на військовослужбовця, а тому посилання сторони позивача на ту обставину, що з останнього постійно будуть утримуватися аліменти у завищених розмірах, не відповідає наведеним нормам законодавства. Як видно із доданих до матеріалів справи довідок ВДВС, за 2022 рік позивачем сплачено лише в одному місяці в грудні - аліменти у вищому розмірі, ніж в інші місяці. А у 2023 році за два місяці. В решта місяців аліменти стягнуті в розмірах від 3600 грн до 5300 грн на місяць, що не є надто високим розміром для дитини 16-річного віку. З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов правильного висновку, що характер доходу ОСОБА_1 є мінливим та залежить від безпосередньої його участі у бойових діях, а зменшення розміру аліментів з визначеної судовим рішення 1/4 частки на 1/20 частку на підставі мінливої винагороди не буде відповідати інтересам дитини сторін. Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини і ці інтереси превалюють над майновими інтересами платника аліментів ( постанова ВС від 11.03.2020 у справі № 759/10277/18). Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд правильно врахував, що позивач належними та допустимими доказами не підтвердив погіршення свого майнового стану, а навпаки було встановлено збільшення доходів останнього, що дало йому можливість у добровільному порядку, окрім стягнутих аліментів, додатково купувати доньці певні речі та надсилати кошти, допомагати своїм батькам пенсіонерам та вирішувати матеріальні питання своєї сім`ї. Також судом вірно встановлено, що позивачем не надано доказів про розмір одержуваних пенсій його батьками, а зміна сімейного стану позивача у зв`язку з одруженням не є безумовною підставою для зменшення розміру присуджених аліментів. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19, від 20.12.2021 у справі № 681/15/21. Покликання ж позивача в апеляційній скарзі на його припущення про нецільове використання відповідачкою аліментів не було підставою позовних вимог ОСОБА_1 відповідно до ст. 186 СК України та й висновком Служби у справах дітей за наслідками перевірки за заявою ОСОБА_1 сім`ї відповідачки такі обставини не знайшли свого підтвердження, дитина забезпечена усім необхідним для її віку, відповідно до суми коштів, отриманих як аліменти. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно застосував статтю 192 СК України в частині наявності підстав для зменшення розміру аліментів, не заслуговують на увагу та зводяться до неправильного розуміння позивачем змісту цієї норми. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Враховуючи наведене, а також приймаючи до уваги, що позивач переконливих доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, не надав, а також те, що визначений раніше судом першої інстанції розмір аліментів - частка усіх доходів батька дитини - є об`єктивним, відповідає встановленим судом обставинам справи, наданим доказам та вимогам СК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що достатніх та законних підстав для зменшення розміру аліментів немає, а відтак, у задоволенні позову відмовив. Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду про те, що підстав для зменшення розміру аліментів судом не встановлено, тому наведені позивачем доводи апеляційної скарги не приймаються судом до уваги, оскільки апелянт не надав належних та допустимих доказів, які б підтвердили погіршення його матеріального стану, а наведені ним зміни самі по собі не є свідченням погіршення його матеріального стану та не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів. Інші, наведені в апеляційній скарзі доводи, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не містять підстав для зміни чи скасування рішення, а є власним суб`єктивним тлумаченням норм матеріального права та обставин справи, яким суд дав правильну правову оцінку, і не впливають на законність оскаржуваного судового рішення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, не вбачається. Керуючись ст.ст. 268, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 31 січня 2024 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді