Ухвала КЦС ВС № 758/2592/22

Ухвала Іменем України 22 березня 2023 року м. Київ справа № 758/2592/22 провадження № 61-3571ск23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Васюк Микола Миколайович , на додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженої відповідальності «Бізнес позика», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу Київської області Крегул Іван Іванович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, ВСТАНОВИВ: У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженої відповідальності «Бізнес позика» (далі - ТОВ «Бізнес позика»), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Н. С., приватний виконавець виконавчого округу Київської області Крегул І. І., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування позову вказувала, що 12 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н. С. вчинений виконавчий напис № 34637, за яким вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес позика» заборгованості за кредитним договором. 13 листопада 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Крегул І. І. відкрито виконавче провадження № 63622660 про стягнення ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес позика» заборгованості за кредитним договором. Вважала, що приватним нотаріусом виконавчий напис вчинено з порушенням норм Закону України «Про нотаріат» та не додержано вимоги щодо перевірки безспірності заборгованості. На підставі вищевказаного просила позов задовольнити. Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 05 вересня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано виконавчий напис № 34637 від 05 вересня 2020 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н. С. про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 таким, що не підлягає виконанню. Вирішено питання про розподіл судових витрат. 14 вересня 2022 року до суду надійшла заява представника позивача адвоката Васюка М. М., в якій він просив ухвалити додаткове рішення про стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн. Додатковим рішенням Подільського районного суду міста Києва від 22 вересня 2022 року заяву представника позивача адвоката Васюка М. М. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Ухвалено додаткове рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Бізнес позика», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Н. С., приватний виконавець виконавчого округу Київської області Крегул І. І., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Стягнуто з ТОВ «Бізнес позика» на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000 грн. Не погоджуючись з додатковим рішенням Подільського районного суду міста Києва від 22 вересня 2022 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила додаткове рішення скасувати та ухвалити у справі нове судове додаткове рішення, яким повністю задовольнити заяву про ухвалення додаткового рішення та стягнути на її користь з ТОВ «Бізнес позика» понесені нею витрати на правничу допомогу у розмірі 30 000 грн. Постановою Київського апеляційного суду від 19 січня 2023 року додаткове рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 вересня 2022 року залишено без змін. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що сума витрат на правничу допомогу у розмірі 2 000 грн є розумною та співмірною зі складністю справи, яка розглядалася у порядку спрощеного позовного провадження; ураховуючи критерій реальності адвокатських витрат і критерій розумності їхнього розміру, реально витрачений адвокатом час на надання послуг та їх обсяг, суди дійшли висновку, що заявлені вимоги є неспівмірними з наданими послугами, вартість послуг є завищеною, а тому наявні підстави для зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 2 000,00 грн. 08 березня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Васюк М. М. , засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2023 року у цій справі. У касаційній скарзі заявниця просить поновити строк на касаційне оскарження, посилаючись на те, що копію оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції отримано її представником 08 лютого 2023 року засобами електронного зв`язку. На підтвердження зазначеного надано відповідні докази. Вирішуючи питання про поновлення строку на касаційне оскарження Верховний Суд виходить з такого. Відповідно до частин першої та другої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Частиною третьою статті 390 ЦПК України передбачено, що строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Перевіривши доводи клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень, суд вважає, що клопотання підлягає задоволенню, оскільки ураховуючи дату прийняття оскаржуваної постанови апеляційного суду та дату подання касаційної скарги, свідчать про наявність поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження судових рішень, що є підставою для його поновлення. У касаційній скарзі, заявниця, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ТОВ «Бізнес Позика» понесені нею витрати на правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн. В обґрунтування касаційної скарги зазначає, що відповідачем, при зверненні до суду з клопотанням про зменшення витрат на правничу допомогу, не наведено обставин та не надано належних доказів, які б свідчили про неспівмірність, нерозумність та нереальність понесених нею витрат на правничу допомогу. Вказує, що втручання судів у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони суперечить принципу свободи договору. Також вказує про неврахування судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях висновків щодо зменшення витрат на правничу допомогу, викладених у постановах Верховного Суду від 22 листопада 2019 року у справі № 902/347/18, від 28 липня 2022 року у справі № 640/18791/20, від 22 листопада 2019 року у справі № 910/906/18, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 20 січня 2021 року у справі № 357/11023/18, від 06 квітня 2021 року у справі № 922/2056/20, від 21 січня 2021 року у справі № 580/3073/20, від 18 липня 2019 року у справі № 1740/2004/18, від 09 квітня 2019 року у справі № 826/2689/15, від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2686/19, від 06 квітня 2020 року у справі № 910/4783/19, від 21 січня 2020 року у справі № 904/1038/19, від 18 серпня 2021 року у справі № 300/3178/20, від 27 червня 2018 року у справі № 911/1803/17, від 06 липня 2018 року у справі № 910/4881/18, від 21 грудня 2021 року у справі № 915/1253/20, від 16 грудня 2021 року у справі № 826/13376/16, від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 924/881/20, від 08 листопада 2021 року у справі № 922/3858/20, від 27 жовтня 2021 року у справі № 873/109/21, від 28 вересня 2021 року у справі № 910/10536/20, від 02 вересня 2021 року у справі № 873/148/20, від б02 вересня 2021 року у справі № 873/108/20, від 08 травня 2019 року у справі № 910/3894/18, від 31 березня 2021 року у справі № 922/2341/20, від 02 вересня 2021 року у справі № 873/148/20, від 30 березня 2021 року у справі № 903/13/21, від 08 липня 2021 року у справі № 21/96(10), від 07 липня 2021 року у справі № 911/11884/19, від 29 червня 2021 року у справі № 910/18946/19, від 06 квітня 2021 року у справі № 922/2056/20, від 06 липня 2022 року у справі № 748/1027/21. Перевіривши доводи касаційної скарги, оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень Верховний Суд дійшов переконання, що скарга є необґрунтованою, правильне застосування судами норм права при вирішенні питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення. Такого висновку Верховний Суд дійшов з огляду на таке. У заяві про ухвалення додаткового рішення ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Васюк М. М., просила стягнути 30 000,00 грн гонорару. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником позивача надано наступні докази: копія Договору № 107 про надання правової допомоги від 16 грудня 2021 року; копія додатку № 1 від 21 грудня 2021 року до Договору № 107 про надання правової допомоги від 16 грудня 2021 року; копія акту наданих послуг від 09 вересня 2022 року згідно Договору № 107 про надання правової допомоги від 16 грудня 2021 року; копія звіту наданих послуг від 09 вересня 2022 року згідно Договору № 107 про надання правової допомоги від 16 грудня 2021 року. 21 вересня 2022 року до суду надійшло клопотання представника відповідача, в якому він просив зменшити витрати на професійну правничу допомогу до 2 000,00 грн посилаючись на те, що надані документи в підтвердження правової допомоги свідчать, що послуги на заявлену суму не надавались, а вартість юридичних послуг завищена в декілька разів та підлягає зменшенню. Суди, частково задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення, виходили з того, що сума витрат на правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн є розумною і співмірною зі складністю справи. Такий висновок судів попередніх інстанцій є обґрунтованим з огляду на таке. Кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав (стаття 59 Конституції України). Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час ( стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Водночас, цивільно-процесуальним законодавством сформовані критерії, які підлягають застосуванню при визначенні розміру відшкодування витрат на правничу допомогу на користь сторони, яка виграла справу. За змістом частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до частин третьої - шостої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України). Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Таким чином, ЦПК України передбачено основні критерії, які підлягають врахуванню при визначенні та розподілі судових витрат у вигляді правничої допомоги: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру та співмірність зі складністю справи і пропорційність до ціни позову. Отже, сторона спору у договорі зі своїм адвокатом може визначати будь-яку ціну адвокатських послуг. Проте, суд, за результатами розгляду справи, здійснюючи розподіл судових витрат, в тому числі витрат на професійну правничу допомогу, зобов`язаний враховувати критерії, визначені законом. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. При вирішенні питання щодо відшкодування позивачці витрат на професійну правничу допомогу судами враховано складність справи та керуючись принципом розумності, визначено розмір витрат, який підлягає відшкодуванню, а саме 2 000,00 грн. Ураховуючи критерії розумності, співмірності та необхідності, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо стягнення 2 000,00 грн у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вказаний розмір судових витрат є співмірним зі складністю справи. Відповідно до висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Оскільки рішенням Подільського районного суду міста Києва від 05 вересня 2022 року визнано виконавчий напис № 34637 від 05 вересня 2020 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н. С. про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 таким, що не підлягає виконанню, на переконання Верховного Суду судові витрати на правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн, які заявниця просила стягнути з відповідача на свою користь, зважаючи ціну позову, є завищеними щодо іншої сторони спору - ТОВ «Бізнес Позика» та є неспівмірними зі складністю справи. Доводи касаційної скарги про те, що суди втрутилися у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару, є необґрунтованими, оскільки, зменшуючи розмір витрат на правничу допомогу до 2 000,00 грн, судами враховані обставини справи та висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 щодо завищення розміру гонорару, визначеного стороною та його адвокатом, по відношенню до іншої сторони. Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових висновків, висловлених у постановах Верховного Суду Верховного Суду від 22 листопада 2019 року у справі № 902/347/18, від 28 липня 2022 року у справі № 640/18791/20, від 22 листопада 2019 року у справі № 910/906/18, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 20 січня 2021 року у справі № 357/11023/18, від 06 квітня 2021 року у справі № 922/2056/20, від 21 січня 2021 року у справі № 580/3073/20, від 18 липня 2019 року у справі № 1740/2004/18, від 09 квітня 2019 року у справі № 826/2689/15, від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2686/19, від 06 квітня 2020 року у справі № 910/4783/19, від 21 січня 2020 року у справі № 904/1038/19, від 18 серпня 2021 року у справі № 300/3178/20, від 27 червня 2018 року у справі № 911/1803/17, від 06 липня 2018 року у справі № 910/4881/18, від 21 грудня 2021 року у справі № 915/1253/20, від 16 грудня 2021 року у справі № 826/13376/16, від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 924/881/20, від 08 листопада 2021 року у справі № 922/3858/20, від 27 жовтня 2021 року у справі № 873/109/21, від 28 вересня 2021 року у справі № 910/10536/20, від 02 вересня 2021 року у справі № 873/148/20, від б02 вересня 2021 року у справі № 873/108/20, від 08 травня 2019 року у справі № 910/3894/18, від 31 березня 2021 року у справі № 922/2341/20, від 02 вересня 2021 року у справі № 873/148/20, від 30 березня 2021 року у справі № 903/13/21, від 08 липня 2021 року у справі № 21/96(10), від 07 липня 2021 року у справі № 911/11884/19, від 29 червня 2021 року у справі № 910/18946/19, від 06 квітня 2021 року у справі № 922/2056/20, від 06 липня 2022 року у справі № 748/1027/21 не заслуговують на увагу, оскільки на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20). Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Враховуючи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з правильним застосуванням норм процесуального права, отже касаційна скарга є необґрунтованою, відповідно, відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у цій справі. Керуючись статтею 390, пунктом 1 частини другої, частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Поновити ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Васюк Микола Миколайович , строк на касаційне оскарження додаткового рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 вересня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 19 січня 2023 року. У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Васюк Микола Миколайович , на додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженої відповідальності «Бізнес позика», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу Київської області Крегул Іван Іванович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: В. В. Сердюк В. А. Стрільчук І. М. Фаловська