Ухвала КЦС ВС № 754/4032/21

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 жовтня 2024 року м. Київ справа № 754/4032/21 провадження № 61-13532ск24 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Васюка Миколи Миколайовича, на додаткову ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 13 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Деснянського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савенкової Олесі Володимирівни, стягувач - ОСОБА_2 , ВСТАНОВИВ: У листопаді 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Васюк М. М., звернувся до Деснянського районного суду міста Києва зі скаргою на дії державного виконавця, в якій просив: визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Деснянського відділу Деснянського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савенкової О. В. (далі - старший державний виконавець Деснянського відділу ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Савенкової О. В.) щодо складання розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 02 жовтня 2023 року у рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1; скасувати розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 02 жовтня 2023 року, який складений старшим державним виконавцем Деснянського відділу ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Савенковою О. В. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1. Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 23 січня 2024 року скаргу ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Деснянського відділу ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Савенкової О. В. задоволено. Визнано неправомірними дії старшого державного виконавця Деснянського відділу ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Савенкової О. В. щодо складання розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 02 жовтня 2023 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1. Скасовано розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 02 жовтня 2023 року, складений державним виконавцем Деснянського відділу ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Савенковою О. В. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1. У лютому 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Васюк М. М., звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі, в якій просив суд стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Деснянського відділу ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн. Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 13 березня 2024 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Васюка М. М., про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Деснянського відділу ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. У задоволенні іншої частини заяви відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, додаткову ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 13 березня 2024 року залишено без змін. У жовтні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Васюк М. М., шляхом формування документа у системі «Електронний суд», звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на додаткову ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 13 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат задовольнити у повному обсязі.

1. Касаційна скарга подана до Верховного Суду з пропуском строку на касаційне оскарження, проте у клопотанні, викладеному у змісті касаційної скарги, заявник просить цей строк поновити, посилаючись на те, що останній пропущено з поважних причин, оскільки повний текст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції надійшов до електронного кабінета адвоката Васюка М. М. 10 вересня 2024 року, на підтвердження чого надає докази. Відповідно до статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу. Ураховуючи наведені заявником обставини та надані на їх підтвердження докази, а також те, що за інформацією, яка міститься на офіційному веб-сайті Єдиного державного реєстру судових рішень, повний текст оскаржуваної постанови Київського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року було зареєстровано 07 вересня 2024 року, а оприлюднено 10 вересня 2024 року, Верховний Суд вважає, що строк на касаційне оскарження пропущено з поважних причин, а тому його слід поновити.

2. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про часткове задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення у справі з урахуванням того, що суб`єктом оскарження у вказаній справі (старшим державним виконавцем Деснянського відділу ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Савенковою О. В.) до суду взагалі не було подано вмотивованого клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги. На переконання заявника, суди попередніх інстанцій не мали права з власної ініціативи зменшувати розмір відшкодування витрат на правову допомогу у справі. Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши зміст оскаржуваних судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Судами попередніх інстанцій встановлено, що заявник у справі звернувся до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Деснянського відділу ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Савенкової О. В. Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 23 січня 2024 року скаргу ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Деснянського відділу ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Савенкової О. В. задоволено. У лютому 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Васюк М. М., звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі, в якій просив суд стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Деснянського відділу ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн. На обґрунтування вказаної заяви вказував, що на підтвердження понесених витрат на оплату правничої допомоги надав наступні документи: договір № 225 про надання правової допомоги від 07 квітня 2023 року, додаток № 2 від 01 листопада 2023 року до договору № 225 про надання правової допомоги від 07 квітня 2023 року, акт наданих послуг від 29 січня 2024 року згідно договору № 225 про надання правової допомоги від 07 квітня 2023 року, звіт про обсяг наданих послуг від 29 січня 2024 року згідно договору № 225 про надання правової допомоги від 07 квітня 2023 року. Зазначав, що у скарзі на дії державного виконавця Кавалер С. В. вказував попередній розрахунок судових витрат на правову допомогу складає 20 000,00 грн, які він очікував понести у зв`язку із розглядом даної справи. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, в тому числі, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Згідно з частиною третьою статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Змістом статті 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Згідно зі статтею 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника. Згідно із частиною першою статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Відповідно до вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Як передбачено четвертою та п`ятою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. У розумінні умов частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Вказані висновки викладено у змісті постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 (провадження № 12-43гс22). Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19)). Згідно із частиною третьою статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Таким чином, у змісті вказаної норми визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22). Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України). Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)). Подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи. Аналогічні висновки викладені у змісті постанов Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24), від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) та додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22). Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з Актом про обсяг наданих послуг від 29 січня 2024 року адвокатське об`єднання «ВР Партнерс» надало клієнту ОСОБА_1 наступну професійну правничу допомогу: проведення правового аналізу наданих документів клієнтом, аналіз законодавчої бази, що регулює спірні відносини, вивчення судової практики, формування позиції та консультування клієнта у справі № 754/4032/21; підготовка та подання скарги на бездіяльність державного виконавця від 07 листопада 2023 року у справі № 754/4032/21 до Деснянського районного суду м. Києва - 18 000,00 грн; участь у судовому засіданні у справі № 754/4032/2, безпосередньо у приміщенні Деснянського районного суду м. Києва - 2 000,00 грн. Загальна вартість понесених витрат на правову допомогу становить 20 000 грн. Зокрема зі звіту про обсяг наданих послуг від 29 січня 2024 року та акту про обсяг наданих послуг від 29 січня 2024 року встановлено, що до переліку наданих послуг додано послугу щодо участі у судовому засіданні у справі № 754/4032/21, безпосередньо у приміщенні Деснянського районного суду міста Києва 23 січня 2024 року (1 год.) вартістю 2 000,00 грн. Водночас, з довідки Деснянського районного суду м. Києва від 23 січня 2023 року вбачається, що в судове засідання призначене на 23 січня 2024 року об 11:30 год. сторони не з`явились, про розгляд справи повідомлялись належним чином, про що Київським апеляційним судом зазначено у змісті оскаржуваної постанови. Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що вказані витрати на правничу допомогу не підлягають стягненню, оскільки такі послуги фактично не були надані адвокатом. При вирішенні питання визначення суми відшкодування витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з фінансового стану обох сторін, поведінки сторін під час судового процесу тощо. Верховним Судом у постановах від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, додатковій постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 755/18750/20 (провадження № 61-19951св21) сформовано висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Відтак, зменшуючи розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню на користь заявника, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що дана справа незначної складності та дійшов висновку, що розмір витрат на правову допомогу, заявлений до відшкодування, є завищеним та неспівмірним із складністю цієї справи. Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Васюка М. М., зводяться до відсутності вмотивованого клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги, що спростовується висновками апеляційного суду, викладеними у змісті оскаржуваної постанови. Представник Деснянського відділу ДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) в суді апеляційної інстанції заперечував співмірність та обґрунтованість заявлених витрат на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн, посилався на необхідність зменшення відшкодування до 5 000,00 грн, а також на відсутність доказів про належне повідомлення суб`єкта оскарження про розгляд питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, зокрема, на відсутність відомостей про отримання поштового повідомлення суду уповноваженою особою державної виконавчої служби, а тому колегія суддів прийняла до уваги вказані заперечення на стадії апеляційного розгляду справи. Відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень убачається, що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Верховний Суд є судом права і його повноваження визначені статтями 400, 409 ЦПК України. Керуючись статтями 390, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Васюка Миколи Миколайовича, про поновлення строку на касаційне оскарження задовольнити. Поновити представнику ОСОБА_1 - адвокату Васюку Миколі Миколайовичу, строк на касаційне оскарження додаткової ухвали Деснянського районного суду міста Києва від 13 березня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року. У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Васюка Миколи Миколайовича, на додаткову ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 13 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Деснянського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Савенкової Олесі Володимирівни, стягувач - ОСОБА_2 , відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: Д. Д. Луспеник Б. І. Гулько Г. В. Коломієць