Постанова 4818 № 646/211/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 646/211/23 Номер провадження 22-ц/818/552/23 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 березня 2023 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів Бурлака І.В., Яцини В.Б., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 30 січня 2023 року в складі судді Янцовської Т.М. у справі № 646/211/23 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Чугуївський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції, про встановлення факту смерті, ВСТАНОВИВ : В січні 2023 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Барабанова Володимира Володимировича звернулась до суду з заявою про встановлення факту смерті, заінтересована особа - Чугуївський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції. Заява мотивована тим, що її чоловік ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживав за адресою: АДРЕСА_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджуються лікарським свідоцтвом про смерть № 163, яке видане 11 липня 2022 року та довідкою про причину смерті № 163 від 11 липня 2022 року. У зв`язку з тим, що він проживав на тимчасово окупованій території, лікарське свідоцтво про смерть не має юридичної сили та позбавляє її можливості отримати свідоцтво про смерть через орган державної реєстрації актів цивільного стану. Посилаючись на вказане, просила встановити факт смерті ОСОБА_2 . Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23 січня 2023 року заяву ОСОБА_1 залишено без руху для зазначення обставин щодо неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті ОСОБА_2 24 січня 2022 року адвокатом Барабановим В.В., представником ОСОБА_1 , подано доповнення до заяви про встановлення факту смерті, в яких зазначено, що вимоги викладені у заяві ґрунтуються на положеннях законодавства. Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 30 січня 2023 року заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявнику з підстав, передбачених частиною 3 статті 185 ЦПК України. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 не виконано вимоги ухвали суду від 23 січня 2023 року, у зв`язку з чим відповідно до частини 3 статті 185 ЦПК України заява вважається неподаною та повертається заявнику. 06 лютого 2023 року адвокат Барабанов В.В. подав апеляційну скаргу. Посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що у зв`язку з тимчасовою окупацією с. Нестерне Чугуївського району Харківської області, документи, пред`явлені від органів та установ, які знаходяться на тимчасово непідконтрольній території України, не є дійсними. Зазначає, що встановлення факту смерті ОСОБА_2 необхідно для отримання свідоцтва про смерть в органах ДРАЦС. Чугуївський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Чугуївському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції ухвалу суду першої інстанції не оскаржив, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції з огляду на таке. Згідно статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржувана ухвала зазначеним вимогам не відповідає. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки заявницею недоліки зазначені в ухвалі від 23 січня 2023 року у встановлений судом строк не усунуті, тому є підстави для повернення заяви з усіма доданими до неї документами. Апеляційний суд, вважає цей висновок суду першої інстанції помилковим, з огляду на таке. Згідно статті 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободу від порушень і протиправних посягань. Як встановлено частиною 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статті 1 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод». Згідно положення частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції). Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини «Жоффр де ля Прадель проти Франції»). Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. Відповідно до вимог статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Відповідно до частин 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно з частиною 2 статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження; 3) окремого провадження. Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду (частина 3 статті 294 ЦПК України). Частинами 3-4 статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Статтею 17 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" визначено, що державна реєстрація смерті здійснюється на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою. Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, встановлена Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженої наказом Міністерством охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року №

545. Статтею 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" визначено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами на тимчасово окупованій території, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом, є недійсним і не створює правових наслідків У той же час відповідно до статті 2 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" передбачено, що діяльність збройних формувань Російської Федерації та окупаційної адміністрації Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що суперечить нормам міжнародного права, є незаконною, а будь-який виданий у зв`язку з такою діяльністю акт є недійсним і не створює жодних правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження або смерті особи на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, які додаються відповідно до заяви про державну реєстрацію народження особи та заяви про державну реєстрацію смерті особи. Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо смерті людини, з метою захисту прав громадян України, ніяким чином не легітимізує таку владу. У той же час держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави. У відповідності до статті 5 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" для забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях органи державної влади та їх посадові особи, діючи на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України вживають заходів для захисту прав і свобод цивільного населення. Суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частина 1 статті 315 ЦПК України). Для розгляду заяв про встановлення фактів народження або смерті на тимчасово окупованій території України законодавством визначено спеціальний порядок, урегульований статтею 317 ЦПК України. Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦПК України, заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України. Статтею 318 ЦПК України передбачено, що у заяві повинно бути зазначено:1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів. Встановлення факту народження або смерті особи має значення для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника, рішення суду в такій категорії справ повинне ґрунтуватися на дотриманні вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, у тому числі з урахуванням документів, виданих органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України. Ухвалою суду першої інстанції від 23 січня 2023 року заяву ОСОБА_1 залишено без руху, для надання доказів, а саме, зазначити обставин щодо неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 . Оскаржуваною ухвалою від 30 січня 2023 року заяву ОСОБА_1 на підставі частини 3 статті 185 ЦПК України визнано неподаною та повернуто заявниці разом з усіма доданими до неї документами. При цьому судом першої інстанції не враховано те, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України за формою і змістом відповідає вимогам статей 175, 315, 317, 318 ЦПК України. Колегія суддів зауважує, що справу повернуто через ненадання витребуваних судом доказів, проте подання доказів можливо і на наступних стадіях цивільного процесу, а тому суд не вправі через неподання доказів при пред`явленні позову (заяви) залишати заяву без руху та повертати її заявнику. Суд першої інстанції на вищенаведене уваги не звернув, залишив заяву без руху з підстав не подання відповідних доказів, що суперечить вказаним вище нормам. Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що можливість розгляду судами заяв про встановлення факту народження або смерті на тимчасово окупованій території України без попереднього звернення до органу реєстрації актів цивільного стану та отримання відмови цього органу узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 759/5313/21 (провадження № 61-20540св21), та від 23 листопада 2022 року у справі № 759/7001/22 (провадження № 61-9254св22). Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення заявниці її заяви з підстав наведених у змісті оскаржуваної ухвали. Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права (пункти 4 частини 1 статті 379 ЦПК України). З огляду на викладене, ухвала Червонозаводського районного суду м. Харкова від 30 січня 2023 року підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 259, 374, 379, 381 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 30 січня 2023 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 27 березня 2023 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді І.В. Бурлака В.Б. Яцина