Постанова 4804 № 263/15867/20

22-ц/804/907/21 263/15867/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 березня 2021 року м. Маріуполь Єдиний унікальний номер 263/15867/20 Номер провадження 22-ц/804/907/21 Донецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Ткаченко Т.Б. (суддя-доповідач), Мальцевої Є.Є., Попової С.А. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач Маріупольська міська рада розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , на ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 лютого 2021 року, у складі судді Ікорської Є.С., у справі за позовом ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , до Маріупольської міської ради про визнання права власності у порядку спадкування за законом, В с т а н о в и в:

1. Описова частина Короткий зміст вимог заяви 30 грудня 2020 року ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , звернулась до суду із позовом до Маріупольської міської ради, в якому просила визнати за нею, ОСОБА_1 , право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Позов мотивований тим, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 11 квітня 1994 року, виданого державним підприємством по ремонту та експлуатації жилфонду «Житловик» на підставі розпорядження № 19147 від 11 квітня 1994 року, квартира АДРЕСА_1 на праві спільної власності належить ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , яке зареєстроване в Маріупольському БТІ за № 34820 від 11 квітня 1994 року. ОСОБА_5 брат позивачки помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 матір позивачки померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 батько позивачки помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , які заповіту щодо свого майна не залишили. Померлі батьки, як спадкоємці першої черги, до нотаріальної контори не звертались. На момент смерті ОСОБА_3 позивачка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , тому питання про надання додаткового строку для прийняття спадщини не ставить. Відповідно до звіту центру експертних послуг про оцінку нерухомого майна від 18 грудня 2020 року вартість вказаної квартири 450401 грн. Позивачка також вказує, що іншим способом визнати за собою право власності на спадкове майно не має можливості, у зв`язку з чим вимушена звернутись до суду з позовом. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 лютого 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради про визнання права власності у порядку спадкування за законом повернуто позивачу. Роз`яснено позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви. Повертаючи позивачці позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 31 грудня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, оскільки позивачем не наданий звіт про незалежну оцінку нерухомого майна; не визначена ціну позову; не наданий оригінал квитанції на підтвердження сплати судового збору відповідно до ціни позову; не викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; не зазначені докази, що підтверджують вказані обставини. ОСОБА_1 09 січня 2021 року отримала копію ухвали суду, що підтверджується поштовим повідомлення, яке міститься у матеріалах справи. Суд прийшов до висновку, що позивачем у повному обсязі не усунуті недоліки, у зв`язку із якими її позовна заява залишена без руху, на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України, тому підлягає поверненню позивачеві. Короткий зміст вимог апеляційної скарги 18 лютого 2021 року ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу на ухвалу суду, в якій, посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для розгляду в іншому складі суду. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Донецького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , на ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 лютого 2021 року. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 01 березня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , до Маріупольської міської ради про визнання права власності у порядку спадкування за законом, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , мотивована тим, що судом залишено поза увагою роз`яснення викладені у Постановах Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» та № 8 від 30.05.1997 року «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах». Так не враховано, що суддя не вправі до постановлення ухвали про відкриття провадження у справі здійснювати будь-які дії щодо підготовки справи до судового розгляду, а також те, що суд призначає експертизу за заявою осіб, які приймають участь у справі, та враховуючи їх думку. Звертає увагу на те, що мотиви, викладені судом першої інстанції в ухвалі про залишення позову ОСОБА_1 без руху від 31 грудня 2020 року, суттєво відрізняються від мотивів, викладених в ухвалі про її повернення від 09 лютого 2021 року. Вказує, що відповідно до постанови Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 761/41071/19 незгода суду з наведеними у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для визнання позовної заяви неподаною і повернення позивачу. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Відзив на апеляційну скаргу відповідачем до суду не подано. Процедура розгляду справи апеляційним судом Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З частини 2 статті 369 ЦПК України вбачається, що апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом першої інстанції встановлено, що до Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради про визнання права власності у порядку спадкування за законом. Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 31 грудня 2020 року вказану позовну заяву залишено без руху, оскільки позивачем не наданий звіт про незалежну оцінку нерухомого майна; не визначена ціну позову; не наданий оригінал квитанції на підтвердження сплати судового збору відповідно до ціни позову; не викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; не зазначені докази, що підтверджують вказані обставини. ОСОБА_1 09 січня 2021 року отримала копію ухвали суду, що підтверджується поштовим повідомлення, яке міститься у матеріалах справи. 2.

Мотивувальна частина Позиція Донецького апеляційного суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали суду першої інстанції і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, з наступних підстав. Мотиви, з яких виходить Донецький апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржувана ухвала зазначеним вимогам не відповідає. Ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви мотивована тим, що позивачем у повному обсязі не усунуті недоліки, у зв`язку із якими позовна заява залишена без руху ухвалою від 31 грудня 2020 року, тому підлягає поверненню позивачеві на підставі ч.3 ст.185 ЦПК України. Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можливо, виходячи з наступного. Згідно статті 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободу від порушень і протиправних посягань. Як встановлено частиною 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статті 1 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод». Згідно положення частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції). Водночас у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини «Жоффр де ля Прадель проти Франції»). Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. Відповідно до вимог статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Відповідно до частин 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно з частиною 2 статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження; 3) окремого провадження. Частиною 1 статті 174 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частина 2 статті 174 ЦПК України). Вимоги щодо змісту позовної заяви та документів, що додаються до позовної заяви, викладені в статтях 175 і 177 ЦПК України. Як передбачено, частинами 1, 2 статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Згідно з частиною третьою даної статті позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Відповідно до частин 1, 4, 5 статті 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). Згідно з частинами 1-3 статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. З матеріалів справи вбачається, що 30 грудня 2020 року до Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , до Маріупольської міської ради про визнання права власності у порядку спадкування за законом, в якій позивачка просить суд визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 31 грудня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради про визнання права власності у порядку спадкування за законом залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання позивачем ухвали суду, а саме: надати звіт про незалежну оцінку нерухомого майна; визначити ціну позову; надати оригінал квитанції на підтвердження сплати судового збору відповідно до ціни позову; викласти обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначити докази, що підтверджують вказані обставини. Залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без руху, суд першої інстанції прийшов до висновку про її невідповідність вимогам пунктів 3, 4, 5 частини 3 статті 175, пунктів 1, 2, 9 частини 1 статті 176, статті 177 ЦПК України, а також позивачу необхідно доплатити судовий збір, з врахуванням вже сплаченої суми 3659,20 грн. Зокрема, суд першої інстанції зазначив, що зміст позовної заяви не містить і в позові не викладено обставин та не зазначено доказів на визначення позивачем ціни позову, яка має бути визначена не середньою ціною на зазначене майно, а дійсною вартістю нерухомого майна станом на день звернення з даною позовною заявою до суду, що має бути підтверджено звітом про незалежну оцінку майна. Для визначення ціни позову позивачем має бути проведено експертну оцінку майна в межах спору про визнання права власності, оскільки оцінка має бути не середньою ціною на нерухоме майно на даний час, за міркуванням позивача, а дійсною, тобто за висновком спеціаліста-оцінювача. Позовна заява містить лише посилання на звіт про оцінку, однак такої суду не надано. Ціну позову не визначено. Крім того, залишаючи позовну заяву без руху суд першої інстанції виходив з того, що у позові не зазначено за змістом позовних вимог ким порушені права позивача, якими діями чи ким вони оспорюються або не визнаються. Судом встановлено, що в силу статті 1268 ЦК України позивач є такою, що фактично прийняла спадщину, проте у позові не зазначено у чому полягає спір та чи взагалі наявний предмет спору, оскільки відсутня відмова нотаріуса. Також позивачем не зазначено, на яку саме частину квартири, та після кого зі спадкодавців бажає визнати право власності, за якою чергою, чи взагалі є спір, оскільки можливе застосування вимог ст.1268 ЦК України, зокрема, проживання на момент настання смерті із спадкодавцем. Вказану ухвалу суду ОСОБА_1 отримала 09 січня 2021 року (а.с.15). Як встановлено колегією суддів та вбачається із поданої ОСОБА_1 позовної заяви, що вона складена з додержанням письмової форми. Зміст позовної заяви містить посилання на повне найменування сторін, місце проживання позивача, місцезнаходження відповідача, що саме вимагає позивач (предмет позову), обставини, на яких ґрунтується вимога (підстава позову) та зазначено про те, що її вимоги підтверджено письмовими доказами. Суд першої інстанції, повертаючи позов ОСОБА_1 , зазначив, що позивачем ухвала суду від 31 грудня 2020 року у повному обсязі не виконана, не вказав які саме недоліки позовної заяви залишились не виконані позивачем. Щодо визначення позивачем ціни позову в даній справі суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне. Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява, крім інших обов`язкових реквізитів, має містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, визначається дійсною вартістю нерухомого майна. Відповідно до частин другої, третьої статті 176 ЦПК України, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи. У разі збільшення розміру позовних вимог або зміни предмета позову несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення в суд з відповідною заявою. Оскільки позивачка з метою підтвердження ціни позову зазначила в позовній заяві про вартість спірної квартири 450401 грн, посилаючись на звіт центру експертних послуг про оцінку нерухомого майна від 18 грудня 2020 року, то суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі не мав повноважень через неподання доказів при пред`явленні позову залишати позов без руху та повертати його позивачу. Як роз`яснено у п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред`явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику. Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Відповідно до норм процесуального права щодо оцінки зібраних у справі доказів суду необхідно враховувати, що неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для вмотивованого висновку судів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог. Позивач має довести належними та допустимими доказами, що відповідачем порушені його цивільні права, які підлягають захисту та поновленню. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача. Крім того, квитанції про сплату ОСОБА_1 судового збору в сумі 4500 грн (840,80 грн та 3653,20 грн) за подання позовної заяви знаходились в матеріалах справи (а.с.1, 2). На зазначені вище обставини суд першої інстанції не звернув уваги та дійшов передчасного висновку про повернення ОСОБА_1 її позовної заяви до Маріупольської міської ради. Отже, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції передчасно повернуто позовну заяву, оскільки недоліки щодо змісту позовної заяви, зазначені судом, не можуть бути перешкодою у доступі до правосуддя. Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 379 ЦПК України порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вимоги апеляційної скарги в частині направлення справи до суду першої інстанції для розгляду в іншому складі суду задоволенню не підлягають з огляду на положення статті 374 ЦПК України, якою визначено повноваження суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, тому апеляційна скарга ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , підлягає частковому задоволенню. Оскільки Жовтневим районним судом міста Маріуполя Донецької області ухвалу від 09 лютого 2021 року постановлено з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції в порядку, визначеному статтею 379 ЦПК України. Керуючись статтями 367, 368, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, П о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , задовольнити частково. Ухвалу Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 09 лютого 2021 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції. Судді: Т.Б.Ткаченко Є.Є.Мальцева С.А.Попова