Постанова 4803 № 932/1848/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1932/23 Справа № 932/1848/22 Суддя у 1-й інстанції - Кудрявцева Т.О. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 березня 2023 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Куценко Т.Р., суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О., за участю секретаря Заворотного К.Я. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк, на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2022 року по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк до ОСОБА_1 , про стягнення боргу кредитором зі спадкоємця, - ВСТАНОВИЛА: У березні 2022 року Акціонерне товариство Комерційний Банк "ПриватБанк" звернулося з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на предмет стягнення боргу кредитором зі спадкоємця, з підстав того, що 11 листопада 2011 року між позивачем та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № б/н, згідно умов якого остання отримала кредит та своїм підписом підтвердила про інформування її про умови кредитування, що були надані в письмовій формі разом із заявою у вигляді Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів банку, що складає договір кредиту, на підставі чого на ім`я ОСОБА_3 банком відкрито картковий рахунок з встановленим кредитним лімітом, який згодом збільшено до 4000 грн., та надано в користування кредитну картку, однак ОСОБА_3 свої зобов`язання з повернення кредитних коштів з нарахованими платежами не виконувала належним чином. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла та станом на день її смерті за вказаним кредитним договором існувала заборгованість у сумі 8504,13 грн., що є заборгованістю за основним зобов`язанням по кредиту, за нарахованими відсотками та пенею, а спадкоємцями боржника є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які фактично прийняли спадщину після ОСОБА_3 , оскільки зареєстровані за тією ж адресою проживання, що і померла ОСОБА_3 , тому позивач просить стягнути вказану суму з відповідачів, як спадкоємців померлого боржника, оскільки вони успадкували зобов`язання за кредитним договором № б/н від 11 листопада 2011 року у вигляді заборгованості по кредиту /а.с.1-5/. Ухвалою суду від 19 квітня 2022 року у відкритті провадження у справі позивачеві відмовлено з підстав того, що відповідач ОСОБА_2 знятий з реєстраційного обліку 08 вересня 2021 року у зв`язку зі смертю (а.с.88). Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2022 року в задоволенні позовних вимог АТ КБ Приватбанкдо ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі з підстав недоведеності успадкування відповідачем ОСОБА_1 прав та обов`язків після ОСОБА_3 , щоб підтверджувало статус спадкоємця, до якого пред`являються ці позовні вимоги, та не вказано про існування рухомого чи нерухомого майна, що б входило до складу спадщини, яка відкрилась після ОСОБА_3 /а.с.119,120/. Не погоджуючись з вказаним рішенням АТ КБ Приватбанк подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_1 є сином спадкодавця ОСОБА_3 та спадкоємцем першої черги спадкування, однак він не звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_3 , але фактично прийняв спадщину, оскільки зареєстрований за однією адресою зі спадкодавцем, про що має відповідну відмітку у паспорті громадянина України, що судом до уваги не взято, як і не було враховано висновки Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі №765/6174/16-ц, від 24 листопада 2021 року у справі №615/473/20 та від 18 вересня 2019 року у справі №336/7643/18, де зазначено, що обсяг та вартість спадкового майна повинен доводити спадкоємець, якщо він заперечує проти вимог кредитора, а, у відповідності до ч.3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що фактично прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, не заявив про відмову від неї. Разом з цим судом не було з`ясовано правовий статус майна, в якому відповідач разом із спадкодавцем проживали та чи увійшло це майно до спадкової маси, як про це зазначено у висновках Верховного Суду від 22 січня 2022 року у справі №306/2000/16-ц, чим фактично вийшов за межі вимог ст.ст.1,2,5 ст. 12 ЦПК України /а.с.124-128/. ОСОБА_1 своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду належить залишити без змін з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 11 листопада 2011 року АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 уклали кредитний договір № б/н, згідно з яким позичальнику надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок 4 000 грн. Умови кредитного договору визначені у заяві позичальника від 11 листопада 2011 року, яка містить посилання на те, що вона (заява), разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку складає між банком та позичальником договір про надання банківських послуг. Позичальник ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Станом на дату смерті позичальника, за ОСОБА_3 утворилася заборгованість у сумі 8504 грн. 12 коп., з яких: 4947 грн. 89 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 1778 грн. 12 коп. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України. Відповідно до ксерокопій паспортів, поданих позивачем, ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 07 березня 1995 року; ОСОБА_1 зареєстрований за цією ж адресою з 19 серпня 2008 року. Факт реєстрації місця проживання відповідача за вказаною адресою станом на день розгляду справи підтверджується також відповіддю Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління паспортної роботи, громадянства та реєстрації фізичних осіб ГУ ДМС в Дніпропетровській області від 30 березня 2022 року на запит суду. Згідно відомостей Спадкової справи №567/2021 (у спадковому реєстрі №68659301) заведена 16 листопада 2021 року на підставі претензії кредитора (№1803) від 16 листопада 2021 року в порядку ст.1281 ЦК України за кредитним договором б/н від 11 листопада 2011 року (сума вимоги 8504,13 грн.), свідоцтво про право на спадщину не видавалось. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна, а у разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна особа не набуває статусу спадкоємця і, як наслідок, у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи. При цьому позивачем не вказано про існування рухомого чи нерухомого майна, що входило б до складу спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 , з чим повністю погоджується колегія суддів. Так, судом першої інстанції вірно встановлено, з чим погоджується і колегія суддів, що згідно зі ст.1282 ЦК спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного в спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто в розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі. Судом першої інстанції вірно встановлено, що, в силу ст.ст.525,526,608,610 ЦК України, боржник ОСОБА_3 не погасила заборгованість за укладеним 11 листопада 2011 року кредитом з позивачем, та на момент її смерті існувала заборгованість у розмірі 8504,12 грн., що відповідачем не спростовано. Колегія суддів відзначає, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2021 року у справі № 202/7691/17 (провадження № 61-5042св21), зазначено, що "при вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: - чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; - коло спадкоємців, які прийняли спадщину; - при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); - при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України. Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі № 496/4363/15-ц, від 15 липня 2020 року у справі № 645/1566/16-ц, від 04 березня 2020 року у справі № 2609/30529/12". В постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 645/6151/15-ц (провадження № 14-99цс21) зроблено висновок, що "відповідно до частини другої статті 1282 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. У наведеній нормі передбачається спеціальний, додатковий за своєю правовою природою спосіб захисту цивільних прав та інтересів кредитора спадкодавця в разі, якщо спадкоємці не виконають його вимог. Разом з тим зазначена норма не конкретизує способів звернення стягнення на майно та не передбачає можливості звернути стягнення на майно, отримане спадкоємцями, шляхом визнання на нього права власності за кредитором, а лише встановлює обов`язок суду в разі пред`явлення відповідного позову та доведення його підстав звернути стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі". Одним із основних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін, закріплений у статтях 12, 81 ЦПК України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Ураховуючи предмет спору у зазначеній справі, до обов`язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, звернення з вимогою до спадкоємців боржника, а до обов`язку спадкоємця позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, належить обов`язок доведення розміру та вартості успадкованого ним майна. Таким чином, обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна. Із зазначеного вище колегія суддів відзначає, що судом першої інстанції, із витребуванням копії спадкової справи, заведеної після ОСОБА_3 на підставі заяви позивача, як кредитора, вірно встановлено відсутність спадкоємців, оскільки жодна особа будь-якої черги спадкування заяв про прийняття спадщини або заяви про відмову від спадщини не подавали та свідоцтв про прийняття спадщини ніхто не отримував, тобто, саме на позивача в такому випадку покладається обов`язок доведення спадкування відповідачем ОСОБА_1 всіх прав та обов`язків в межах вартості спадкового майна ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день відкриття спадщини, як і належить довести наявність такого майна, оскільки вимоги кредитора задовольняються спадкоємцями шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено, з чим погоджується і колегія суддів. При цьому, колегія зазначає, що судом першої інстанції вірно з`ясовано відсутність у відповідача, в силу ч.1 ст. 1282 ЦК України, зобов`язання перед позивачем за кредитним договором від 11 листопада 2011 року, що позивачем не спростовано ані при розгляді справи першої інстанцією, ані при розгляді апеляційної скарги. Згідно ст. 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до ст. ст. 608, 1218, 1219 ЦК України, у зв`язку зі смертю боржника припиняються лише ті зобов`язання, які нерозривно пов`язані з його особою і не можуть бути виконані іншою особою, у той час як у результаті спадкування до спадкоємця переходять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцю на час відкриття спадщини й не припинилися у наслідок його смерті. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц, (провадження № 61-25487св18), зазначено, що, "враховуючи принцип змагальності цивільного процесу, який передбачав, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна. Тому висновки судів про відмову в позові з тих підстав, що позивачем не надано доказів, які підтверджують, яке саме майно одержано спадкоємцями у спадщину та яка вартість цього майна, суперечать вимогам процесуального закону, оскільки суди безпідставно поклали обов`язок доказування наведених обставин на сторону позивача". Вирішуючи спір, встановивши відповідно до положень статті 1282 ЦК України наявність порушеного права (наявність непогашеної спадкодавцем заборгованості за договорами позики), факт прийняття спадщини відповідачами після смерті позичальника НОМЕР_1 , своєчасне звернення кредиторів до спадкоємців, наявність спадкового майна у вигляді земельних ділянок, суд апеляційної інстанції не врахував, що принцип змагальності цивільного процесу, який закріплений у статті 81 ЦПК України, передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна, та зробив передчасного висновку про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження наявності спадкового майна, його вартості. Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від17 серпня 2022 року у справі 756/6174/16-ц та у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 336/437/21. У даній справі судом першої інстанції вірно встановлено порушення прав позивача у зв`язку із непогашеною заборгованістю боржником ОСОБА_3 за кредитним договором від 11 листопада 2011 року, як і встановлено відсутність факту прийняття спадкоємцем ОСОБА_1 , який є відповідачем у справі, спадщини та відсутність підтвердження існування спадкового майна, на яке відповідачем, як спадкоємець може претендувати, що, в силу ст.ст. 12,81 ЦПК України, належить доводити позивачеві в обґрунтування своїх позовних вимог. Доводи апелянта про те, що обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, колегія суддів до уваги прийняти не може, оскільки про обсяг та вартість такого майна може йтись у справі коли встановлено судом існування цього майна та факт прийняття спадщини спадкоємцем за для виникнення у позивача права пред`явлення такого позову саме до підтвердженого спадкоємця, чого у цій справі позивачем не доводилось, а судом першої інстанції цим обставинам надано досить розгорнуті мотиви та вірно зроблені висновки. Разом з цим суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що позивачем в позовній заяві не зазначено спадкоємцем якої черги за законом є відповідач і не доведено, що відповідач взагалі є спадкоємцем ОСОБА_3 . В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач протягом тривалого часу проживав спільно зі спадкодавцем за однією адресою, що він фактично прийняв спадщину. Доводи позивача про те, що спадкоємцем після боржника ОСОБА_3 є відповідач, як особа, що зареєстрована за однією з боржником адресою, не свідчать про те, що він безумовно є спадкоємцем останньої, оскільки доказів того, що відповідач належить до кола спадкоємців за законом і спадкоємців тієї черги, яка закликана до спадкування (з першої по п`яту чергу), позивачем суду не надано. Реєстрація відповідача за місцем мешкання спадкодавця не є підставою для задоволення вимог позивача, як кредитора померлого боржника, оскільки статус відповідача як спадкоємця боржника-спадкодавця належними, допустимими та достатніми доказами не підтверджений. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 471/601/17 (провадження № 61-38452ск18), від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19), від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц (провадження № 61-3620св21), № 158/1838/19 (провадження № 61-6753св20), у яких зазначено, що сама по собі реєстрація місця проживання особи разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не є беззаперечним доказом постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на час смерті останнього та не може свідчити відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України про своєчасність прийняття спадщини. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно зі ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Отже, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги АТ КБ Приватбанк зводяться до переоцінки доказів, які досліджені судом першої інстанції, та до незгоди з рішенням суду. Проте, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Вирішуючи спір, суд з дотриманням вимог ст.ст. 263, 264 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог АТ КБ Приватбанк. Отже, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому колегія апеляційного суду вважає, що правових підстав для його скасування немає, а тому доводи апеляційних скарг підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційні скарги залишаються без задоволення. керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк залишити без задоволення. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.Р. Куценко Судді: Е.Л.Демченко М.О .Макаров