Постанова Дніпровський апеляційний суд № 202/965/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/556/23 Справа № 202/965/22 Суддя у 1-й інстанції - Мачуський О.М. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2023 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Лаченкової О.В. суддів Городничої В.С., Петешенкової М.Ю. при секретарі Піменовій М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14 липня 2022 року по справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості кредитором спадкодавця, - ВСТАНОВИЛА: В лютому 2022 року до Індустріального районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості кредитором спадкодавця. В обґрунтування позову АТ КБ ПриватБанк зазначало, що ОСОБА_2 звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву №б/н від 18.04.2012 року. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг (далі - Договір), що підтверджується підписом у заяві. Відповідно до виявленого бажання, відповідачу відкрито кредитний рахунок та встановлено кредитний ліміт на умовах, визначених Договором. Банк виконав покладені на нього обов`язки в повному обсязі, а відповідач не надав своєчасно відповідачу грошові кошти для погашення заборгованості. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_2 , помер та станом на дату смерті у останнього залишилась заборгованість перед банком у розмірі 7630,24 грн., яка складається з: 7138,58 гривень - прострочене тіло кредиту; 491,66 гривень заборгованість за простроченими відсотками. Спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 є ОСОБА_1 , оскільки остання проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. На виконання вимог ч.2 ст.1281 ЦК України, 26.08.2021 року позивачем направлена претензія кредитора до Шостої дніпровської державної нотаріальної контори. Згідно отриманої відповіді спадкоємці померлого позивальника із заявами про прийняття чи відмову від спадщини не звертались. 25.10.2021 року до спадкоємця ОСОБА_1 було направлено лист - претензія, згідно яких позивач пред`явив свої вимоги, але ніяких дій виконано не було. Позивач вважає, що відповідач прийняла спадщину, до складу якої, у тому числі, входять кредитні зобов`язання померлого позичальника. Спадкування обов`язків відбулося відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України, так як відповідач не відмовилась від спадщини у передбачені законодавством строки. Враховуючи наведене, представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг б/н від 18 квітня 2012 року в розмірі 7630,24 гривень, а також вирішити питання про розподіл судових витрат. Заочним рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14 липня 2022 року у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості кредитором спадкодавця відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ ПриватБанк на заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14 липня 2022 року просить скасувати заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14 липня 2022 року і ухвалити нове, яким задовольнити позов АТ КБ ПриватБанк у повному обсязі. Відзиви на апеляційну скаргу АТ КБ ПриватБанк на заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14 липня 2022 року від учасників справи до апеляційного суду не надходили. Вислухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим 18 квітня 2012 року підписав Анкету-заяву про приєднання до «Умов і Правил надання банківських послуг ПриватБанк» № б/н. Датою укладання договору є дата підписання позичальником заяви. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Відповідно до виявленого бажання, ОСОБА_2 відкрито кредитний картковий рахунок, що підтверджується Випискою за договором №б/н за період з 10.10.2014-30.11.2021 року, та встановлено кредитний ліміт. Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти оформленої на ОСОБА_2 , останньому 12.01.2016 року було збільшено кредитний ліміт до 4000 гривень. 07 липня 2020 року позичальник ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 08.07.2020 року Індустріальним районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). На момент смерті позичальника, тобто станом на 07.07.2020 року, розмір його заборгованості за кредитним договором перед банком становив 7630,24 грн., яка складається з: 7138,58 гривень - прострочене тіло кредиту; 491,66 гривень заборгованість за простроченими відсотками. Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч.1 ст.598 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України ). Згідно ст.1054 ЦК України обов`язком позичальника за кредитним договором є, зокрема, повернення кредиту та сплата процентів за користування ним. При цьому, за правилами ч.1 ст.608 ЦК України зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою. Частиною 1 ст.1281 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. За вимогами частин другої та третьої цієї статті, кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою та третьою цієї статті, позбавляються права вимоги (ч.4 ст.1281 ЦК України ). Відповідно до положень статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. У пункті 32 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин №5 від 30.03.2012 роз`яснено, що з урахуванням положення ст.1282 ЦК України спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину. При цьому спадкоємці несуть зобов`язання погасити нараховані відсотки і неустойку тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальникові за життя. Інші нараховані зобов`язання фактично не пов`язані з особою позичальника і не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями. За змістом наведених вище норм матеріального права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ним у спадщину майна. Тобто, до спадкоємців боржника обов`язок перед позикодавцями (кредиторами) спадкодавця виникає лише у межах, передбачених ст.1282 ЦК України, тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця, і як наслідок у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи. Таким чином, при вирішенні спору про стягнення з спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора встановленню підлягають обставини, пов`язані із з`ясуванням кола спадкоємців, належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника. Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28 листопада 2018 року у справі №332/2936/16-ц (провадження №61-9193св18), у постанові від 17 липня 2019 року у справі №562/2411/16-ц (провадження №61-34931св18),у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №306/486/17 (провадження №61-34520св18). Аналіз зазначеного дає можливість зробити висновок про те, що спадкоємці можуть задовольняти вимоги кредиторів лише: у разі прийняття майна у спадщину; у межах вартості успадкованого майна; у розмірі, яка виникла за життя спадкодавця. З наданих позивачем копій паспортів громадян України, вбачається, що ОСОБА_2 з 27.07.1984 року, а ОСОБА_1 з 19.08.1969 року були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим, АТ КБ «Приватбанк» відповідно до вимог ч.2 ст.1281 ЦК України пред`явив вимоги до відповідача ОСОБА_1 , надіславши їй лист-претензію від 13.10.2021 року на суму 7630,24 гривень. Разом з тим, відповідно до листів директора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур від 14.04.2022 року №6/5-513, та від 20.06.2022 року №6/5-945, за наявними даними картотеки з питань реєстрації фізичних осіб, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 27.07.1984 року по 15.07.2021 року. На день смерті ОСОБА_2 тобто станом на 07.07.2020 року, інші зареєстровані особи за вказаною адресою відсутні. Судом також досліджено належним чином завірену копію спадкової справи №766/2021, відкриту Шостою дніпровською державною нотаріальною конторою до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Встановлено, що дану спадкову справу заведено на підставі претензії кредитора АТ КБ «Приватбанк», та жодний із спадкоємців померлого ОСОБА_2 із заявою про прийняття чи відмову у прийнятті спадщини не звертався. Свідоцтво про право на спадщину спадкоємцям не видавалось. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для покладення на відповідача ОСОБА_1 обов`язку по задоволенню вимог кредитора спадкодавця ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що відповідач є спадкоємцем ОСОБА_2 чи прийняла спадщину у відповідності до вимог ст.1268 ЦК України. Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 14 у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Як зазначено в ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За приписами ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За правилами ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Аналіз наведених норм процесуального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, сторона, яка звернулася до суду, повинна довести належними та допустимими доказами вимоги, що нею заявлені, суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Саме позивач мав довести в ході розгляду справи обґрунтованість кожного свого посилання, зокрема й щодо вартості її особистого майна. Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження доказами, що наявні в матеріалах справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості кредитором спадкодавця є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги, що факт постійного проживання разом із спадкодавцем може підтверджуватися відміткою у паспорті спадкоємця, що дає підстави для висновку про належність спадщини спадкоємцеві з часу її відкриття, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 проживала постійно разом зі спадкодавцем, зокрема на час відкриття спадщини матеріали справи не містять. У постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі №471/601/17 (провадження № 61-38452ск18), від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19), від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц (провадження № 61-3620св21) міститься висновок, зокрема про те, що сама по собі реєстрація місця проживання особи разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не є беззаперечним доказом постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на час смерті останнього та не може свідчити відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України про своєчасність прийняття спадщини. ВС у постанові від 29 липня 2021 року у справі № 158/1838/19 (провадження № 61-6753св20) підкреслив, що частинами другою та шостою статті 29 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання. Доводи апеляційної скарги, що суд не встановив обсяг спадкового майна та його вартість, не визначив межі відповідальності спадкоємця за боргом спадкодавця, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зазначене покладається на суд у разі доведеності та обґрунтованості вимог кредитора. Однак, позивачем не доведено, що ОСОБА_1 набула статусу спадкоємця. Обов`язок спадкоємців боржника перед кредиторами спадкодавця виникає лише у межах, передбачених статтею 1282 ЦК України, тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця, і як наслідок у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи (пункт 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17). Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції незаконно відмовив у задоволенні позовних вимог та не в повній мірі встановив дійсні обставини справи, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані позивачем до суду першої інстанції, апеляційна скарга АТ КБ ПриватБанк не містить. Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини справи та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до рішення «Проніна проти України» №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" -залишити без задоволення. Заочне рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 14 липня 2022 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді В.С.Городнича М.Ю.Петешенкова