Постанова Запорізький апеляційний суд № 336/7949/19

Дата документу 13.10.2020 Справа № 336/7949/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №336/7949/19 Головуючий у 1 інстанції: Зарютін П.В. Провадження № 22-ц/807/3089/20 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2020 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого: Полякова О.З., суддів: Крилової О.В., Онищенка Е.А. при секретарі: Бєловій А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 серпня 2020 року по справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу кредитором спадкодавця,- В С Т А Н О В И Л А: У грудні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу кредитором спадкодавця. В обґрунтування своїх вимог зазначали, що 01 червня 2011 року ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 8000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом, відповідно до укладеного договору № б/н. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_4 помер. 15 листопада 2015 року АТ КБ «ПриватБанк» направило претензію кредитора до П`ятої Запорізької державної нотаріальної контори, на яку 25 листопада 2015 року позивачем було отримано відповідь в якій зазначалось, що спадкоємці померлого ОСОБА_4 із заявами про прийняття чи відмову від спадщини до нотаріальної контори не звертались та спадкова справа після смерті спадкодавця була заведена на підставі претензії Банку. 09 листопада 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» направило до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , як до спадкоємців лист-претензію, в яких позивач пред`явив свої вимоги, але відповідачами ніяких дій не було виконано. АТ КБ «ПриватБанк» зазначали, що станом на дату смерті ОСОБА_4 його заборгованість становила 7844,22 грн., натомість відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину, а отже, відповідачі є такими, що прийняли спадщину, відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України. Посилаючись на наведене, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути на їх користь солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 7844,22 грн. за кредитним договором № б/н від 01 червня 2011 року та судовий збір. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 серпня 2020 року відмовлено у задоволенні позову. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності, зокрема, позивачем не доведено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 спадкоємцями померлого, прийняли після нього спадщину, а вартість майна, прийнятого спадкоємцями у спадщину, є відповідною. Сам факт реєстрації місця проживання відповідачів за однією адресою зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не є належним та допустимим доказом того, що саме вони є спадкоємцями та прийняли після померлого спадщину. Крім того, суду не надано доказів кровної спорідненості вищевказаних осіб. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 серпня 2020 року, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх позов. В обґрунтування апеляційної скарги, АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що матеріали справи не містять докази на підтвердження того, що відповідачі заявили про відмову від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, а також доказів, що вони не проживали разом із Позичальником на день його смерті. Отже, відповідачі вважаються такими, що фактично прийняли спадщину. Окрім того, суд першої інстанції не звернув уваги, що ОСОБА_1 є дружиною померлого, що підтверджується відмітками в паспорті. Отже, ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги. Оскільки відповідачі до суду не з`явилися, заперечень чи відзиву на позов не надали, так само, як і не надали доказів того, що розмір спадкового майна є меншим, ніж заборгованість спадкодавця про кредиту, отже на них лежить обов`язок щодо відшкодування боргу спадкодавця кредитору в повному обсязі. Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання (а.с. 145), до суду не з`явились, про причини неявки суд не повідомили. За таких обставин, колегія суддів колегія у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України здійснила апеляційний розгляд у відсутності сторін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судове рішення, згідно ст. 263 ЦПК України, повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду відповідає. Вбачається, що 01 червня 2011 року ОСОБА_4 підписав анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанк (а.с. 6). З копії свідоцтва про смерть вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (а.с. 35). З розрахунку заборгованості, наданого АТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що у зв`язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, укладеним на підставі заяви № б/н від 01 червня 2011 року, заборгованість ОСОБА_4 перед АТ КБ «ПриватБанк» станом на дату смерті становить 7844,22 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту у розмір 7430,52 грн. та заборгованості за відсотками у розмірі 413,70 грн. (а.с. 3а-5). З листа П`ятої Запорізької державної нотаріальної контори, яке отримано позивачем 25 листопада 2015 року вбачається, що спадкоємці померлого ОСОБА_4 із заявами про прийняття чи відмову від спадщини до нотаріальної контори не звертались, спадкова справа після смерті спадкодавця була заведена на підставі претензії АТ КБ «Приватбанк» (а.с. 41). 25 жовтня 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» направлено лист-претензію до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , як до спадкоємців ОСОБА_4 (а.с. 42-44). Згідно копій паспортів ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 місцем їх реєстрації є будинок АДРЕСА_1 (а.с. 31-34). Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК Україниспадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Відповідно до частини першої статті 1218 ЦК Українидо складу спадщини входять усі права та обов?язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. За змістом статті 1281 ЦК Україникредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Відповідно до положень статті 1282 ЦК Україниспадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. За змістом наведених вище норм матеріального права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ним у спадщину майна. Тобто, до спадкоємців боржника обов`язок перед позикодавцями (кредиторами) спадкодавця виникає лише у межах, передбачених статтею 1282 ЦК України, тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця, і як наслідок у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи. Разом з тим, при вирішенні спору про стягнення із спадкоємців коштів для задоволення вимог кредитора встановленню підлягають обставини, пов`язані з колом спадкоємців, належністю спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, його вартістю та дотриманням кредитором визначеного строку пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника. Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 332/2936/16-ц (провадження № 61-9193св18). Аналогічного висновку дійшов Верховний Суду у постанові від 21 серпня 2019 року (справа № 320/6489/16-ц, провадження № 61-19229св18). Відповідно до статей 12, 81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Статтею 76 ЦПК Українивизначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутністьобставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно вимог статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Стаття 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Так, ПАТ КБ «ПриватБанк» не надало доказів на підтвердження обсягу та вартості спадкового майна, а також того, що спадкоємцями всього майна є саме відповідачі. При цьому, копія паспорту відповідача, із відміткою про реєстрацію місця проживання за адресою, яка збігається з адресою місця реєстрації померлого ОСОБА_4 не є належним та допустимим доказом на підтвердження того, що відповідачі є спадкоємцями померлого та відсутності інших спадкоємців. Крім того, місце реєстрації не завжди співпадає з місцем фактичного проживання. Враховуючи недоведеність позивачем факту наявності та об`єму спадкового майна після смерті ОСОБА_4 , у межах вартості якого спадкоємець останнього несе відповідальність перед кредитором, колегія судів погоджується із висновками суду про необґрунтованість позову банку до спадкоємців боржника. За встановлених обставин не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо обов`язку відповідача доводити те, що вартість спадкового майна є меншою, ніж борг спадкодавця. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України) Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Таким чином, диспозитивність цивільного судочинства унеможливлює витребування доказів за ініціативою суду, а позивач своїми правами щодо предмета спору, в тому числі щодо витребування доказів у суді першої інстанції не скористався. Так, у постанові Верховного Суду по справі справа № 306/486/17 (провадження № 61-34520св18) за аналогічних обставин справи, Верховний Суд зазначив, що в оцінці поведінки та способу ведення справ банком враховується те, що він є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними у цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Проте, з матеріалів справи вбачається, що у суді першої інстанції клопотання про витребування відомостей щодо наявності у спадкодавця нерухомого, рухомого майна, земельних ділянок заявлене не було. Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 21 жовтня 2020 року. Головуючий: Судді: