Постанова 4811 № 465/4217/14

Справа № 465/4217/14 Головуючий у 1 інстанції: Мартинишин М.О. Провадження № 22-ц/811/2052/22 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого-судді: Левика Я.А., суддів: Копняк С.М., Шандри М.М., секретарка: Колич Х.Б., за участі в судовому засіданні позивачки ОСОБА_1 , її представниці ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова в складі судді Мартинишн М.О. від 11 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , з участю третіх осіб: П`ятої Львівської державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Кулиняка І.Я., Садового кооперативу «Перемога» про визнання недійсними заповіту, відмови від прийняття спадщини, договору дарування, визнання права власності в порядку спадкування, - в с т а н о в и л а : рішенням Франківського районного суду м. Львова від 11 травня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , з участю третіх осіб: п`ятої Львівської Державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса ЛМНО Кулиняк І.Я., Садового кооперативу «Перемога» про визнання недійсними заповіту, відмови від прийняття спадщини, договору дарування та визнання права власності в порядку спадкування - відмовлено у зв`язку із пропуском строку позовної давності. Вказане рішення оскаржила ОСОБА_1 . Постановою Львівського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Франківського районного суду міста Львова від 11 травня 2016 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 20 липня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити. Вважає рішення невірним, необґрунтованим. Зазначає, що в позовній заяві вона стверджувала про те, що дійсно знала про договір дарування половини квартири матір`ю в 2007 році, однак аж до квітня 2014 року вона не знала про те, що мама це робила в хворобливому стані. Лише 25 квітня 2014 року, коли Франківський районний суд визнав маму недієздатною, вона остаточно переконалася про те, що в 2007 році були порушені її права як спадкоємця. Вважає, що перебіг позовної давності має обчислюватись саме з нововиявленої обставини, коли суд визнав маму недієздатною. Звертає увагу на те, що суд безпідставно стверджує про те, що вона знала про заповіт, оскільки про нього вона дізналася після смерті матері, яка померла в 2015 році. Вказує на те, що у справі немає доказів про те, що вона знала про існування заповіту. В судове засідання окрім позивачки ОСОБА_1 , її представниці ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 , решта учасників справи, їх представники - не з`явилися, однак суд вважав заможливе проводити розгляд справи у їх відсутності (відсутності їх представників) зважаючи на те, що учасники справи повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки та її представниці на підтримання апеляційної скарги, відповідача - в заперечення скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, заяви про заперечення проти позову, уточненої позовної заяви, апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, а також усних та письмових заяв та пояснень учасників справи у судах обох інстанцій, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до частково задоволення з таких підстав. Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. ст.ст.256, 257, 261, 267 ЦК України, 3, 4, 11, 10, 57-61, 88, 169, 209, 212-215, 218 ЦПК України, відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що 25 лютого 2003 року ОСОБА_4 написала письмову відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована під №122 в користь відповідача ОСОБА_3 . Із заповіту від 12.09.2006 року видно, що 12.09.2006 року ОСОБА_4 було складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Кулиняк І.Я. та зареєстрований в реєстрі за №3738, згідно якого ОСОБА_4 зробила таке розпорядження: все її майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, в загалі все те, що її буде належати на день смерті і на, що вона за законом матиме право, в тому числі належну її на праві власності ? частку квартири АДРЕСА_1 , заповіла синові ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З договору дарування від 05.01.2007 року вбачається, що ОСОБА_4 05.01.2007 року подарувала частку квартири АДРЕСА_1 відповідачу ОСОБА_3 . Рішення Франківського районного суду м.Львова від 25.04.2014 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 померла та після її смерті залишилось спадкове майно. Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач знала про відмову ОСОБА_4 від спадщини, оспорюваний заповіт та договір дарування частини квартири, більше трьох років до подання цієї позовної заяви до суду, про що свідчать її заяви в суді, зокрема, 24 жовтня 2008 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом про поділ спадкового майна, 23 жовтня 2007 року та 23 жовтня 2008 року вона зверталася до суду із заявами про накладення арешту на нерухоме майно у справі про визнання ОСОБА_4 недієздатною, 26 серпня 2008 року подала апеляційну скаргу на ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 11 березня 2008 року у справі про визнання ОСОБА_4 недієздатною. Таким чином, ОСОБА_1 пропустила позовну давність, строк якої встановлений статтею 257 ЦК України, поважних причин пропуску цього строку позивач не навела та суд не встановив. Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону не відповідають; обставини, які суд вважав встановленими - не доведені, а тому рішення суду підлягає скасуванню. У липні 2014 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: П`ята Львівська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Кулиняк І. Я., Садовий кооператив «Перемога» (далі -СК «Перемога»), про визнання недійсними відмови від прийняття спадщини та договору дарування. Просила визнати недійсною відмову ОСОБА_4 від прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_3 від 25 лютого 2003 року та визнати недійсним договір дарування частини квартири від 05 січня 2007 року. У процесі розгляду справи ОСОБА_1 збільшила позовні вимоги та, посилаючись на те, що про відмову ОСОБА_4 від спадщини вона дізналася у 2013 році під час розгляду судом цивільної справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спадкового майна (справа № 2-41/11), а про заповіт від 12 вересня 2006 року, складений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , - 30 квітня 2015 року, просила: - продовжити строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом; - визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 від 12 вересня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняком І.Я.; - визнати недійсною відмову ОСОБА_4 від прийняття спадщини в користь відповідача від 25 лютого 2003 року; - визнати недійсним договір дарування ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 від 05.01.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Кулиняком І.Я. та його реєстрацію. - визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на: ? ідеальну частину квартири АДРЕСА_1 ; ? ідеальну частину земельної ділянки в садовому кооперативі «Перемога» на території Конопницької сільської ради та садового будинку; ? ідеальну частину автомобіля з причепом; ?Половину грошових вкладів. Позовні вимоги мотивовані тим, що її батьками є ОСОБА_5 та ОСОБА_4 ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на праві спільної власності належала квартира АДРЕСА_1 . Крім того, ОСОБА_5 був власником земельної ділянки в СК «Перемога» на території Конопницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області, садового будинку на вказаній земельній ділянці, автомобіля марки ВАЗ 21051, реєстраційний номер НОМЕР_1 та причепа до нього МАЗ-8114, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилася спадщина на належне йому майно. Всі спадкоємці першої черги за законом, а саме - дочка (позивач) ОСОБА_1 , дружина ОСОБА_4 та син (відповідач) ОСОБА_3 , звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини. Однак, 25 лютого 2003 року ОСОБА_4 подала нотаріусу заяву, яка зареєстрована в нотаріальній конторі під № 122, за змістом якої відмовилася від прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_3 . Крім того, 05 січня 2007 року ОСОБА_4 уклала договір дарування частки квартири АДРЕСА_1 , за умовами якого передала нерухоме майно (дарунок) у власність ОСОБА_3 . Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 25 квітня 2014 року у справі № 2-о-1/11 за заявою ОСОБА_1 , зацікавлена особа - орган опіки та піклування Франківської районної державної адміністрації Львівської міської ради, про визнання недієздатною ОСОБА_4 , об`єднаною заявою ОСОБА_3 , зацікавлена особа - орган опіки та піклування Франківської районної державної адміністрації Львівської міської ради, про визнання недієздатною ОСОБА_4 , яке набрало законної сили, ОСОБА_4 визнано недієздатною. На думку позивача, на час відмови від прийняття спадщини та на час укладення спірного правочину мати ОСОБА_4 не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 померла. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_3 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження (Т4 а.с. 137 зворот, 144). ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на праві спільної власності належала квартира АДРЕСА_1 (т. 3, а. с. 18). Крім того, ОСОБА_5 був власником земельної ділянки в СК «Перемога» на території Конопницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області, садового будинку на вказаній земельній ділянці, автомобіля марки ВАЗ 21051, реєстраційний номер НОМЕР_1 та причепа до нього МАЗ-8114, реєстраційний номер НОМЕР_2 (т. 3, а. с. 18 - 26). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Після його смерті відкрилася спадщина на все належне йому майно. Дружина ОСОБА_4 , донька ОСОБА_1 та син ОСОБА_3 звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини як спадкоємці за законом першої черги. 25 лютого 2003 року ОСОБА_4 написала заяву про відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь свого сина ОСОБА_3 12 вересня 2006 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Кулиняком І. Я. та зареєстрований в реєстрі за № 3738, згідно з яким ОСОБА_4 заповіла все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті, і на що вона за законом матиме право, в тому числі належну їй на праві власності частку квартири АДРЕСА_1 , синові ОСОБА_3 (т. 3, а. с. 16). 05 січня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір дарування, за умовами якого ОСОБА_4 подарувала частку квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 (т. 3, а. с. 17). Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 25 квітня 2014 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , визнано недієздатною (т. 1, а. с. 4). ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 померла. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 26 січня 2017 року за клопотанням позивача було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої постановлено питання: «Чи хворіла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на психічне захворювання станом на 25 лютого 2003 року, 12 вересня 2006 року та 05 січня 2007 року»; «Чи розуміла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , станом на 25 лютого 2003 року, 12 вересня 2006 року та 05 січня 2007 року значення своїх дій та чи могла керувати ними» (т. 2, а. с. 194 - 195). Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 218 від 04 травня 2018 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , станом на 25 лютого 2003 року, 12 вересня 2006 року та 05 січня 2007 року страждала тяжким психічним розладом у формі судинної деменції, не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (т. 2, а. с. 199 - 209). Що стосується позовних вимог про визнання недійсним договору дарування частини квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від 05 січня 2007 року та визнання недійсною відмову ОСОБА_4 від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 в користь відповідача ОСОБА_3 від 25 лютого 2003 року, то такі до задоволення не підлягають зважаючи на наступне. Так, відмова ОСОБА_4 від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 в користь відповідача ОСОБА_3 могла виключно впливати на права та інтереси матері ОСОБА_4 , а не позивачки ОСОБА_1 . Жодних доводів з приводу того як такий правочин міг вплинути чи порушити права та законні інтереси позивачки вона суду не навела. Відтак, або ОСОБА_4 особисто або хтось в її інтересах, після визнання її недієздатною, міг звертатися в суд про визнання недійсною такої заяви. Позивачка ж звернулася до суду за захистом своїх прав та інтересів, а не матері (при її житті), а такою заявою її права та законні інтереси порушено не було і не могло бути, оскільки відступлення своєї частки ОСОБА_4 синові ОСОБА_3 ніяк не впливало на частку позивачки в спадщині після смерті батька. Тобто така заява на права та обов`язки позивачки ніяк не впливала. Це ж стосується і договору дарування частини квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від 05 січня 2007 року та такий правочин, також, не впливає на права та інтереси позивачки та ОСОБА_4 особисто або хтось в її інтересах, після визнання її недієздатною, міг звертатися в суд про визнання недійсним договору дарування, про що йшлося вище. Крім цього, позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав та інтересів, а не матері та задоволенням такої вимоги не можуть бути відновлені будь-які законні права та інтереси позивачки, а навпаки така стосується померлої особи, інтереси якої відновлені на даний час не можуть бути впринципі зважаючи на ст.ст 25, 30 ЦК України. Враховуючи вказане, у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору дарування частини квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від 05 січня 2007 року та визнання недійсною відмови ОСОБА_4 від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 в користь відповідача ОСОБА_3 від 25 лютого 2003 року слід відмовити за безпідставністю. Оскільки у задоволенні вказаних вимог відмовлено за безпідставністю, відповідно строк позовної давності до вказаних вимог не застосовується. Що стосується вимоги про визнання недійсним заповіту ОСОБА_4 від 12 вересня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняком І.Я., то вказана вимога підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Згідно зі статтею 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК України. Згідно частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Тлумачення частини другої статті 1257 ЦК України свідчить, що для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України. Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд призначає судово-психіатричну експертизу, оскільки згідно п.2 ч.1 ст. 105 ЦПК України, призначення експертизи судом є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи . Розгляд вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так й інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент його укладення він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними. Висновок про недієздатність учасника такого правочину слід робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише непряме значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року № 6-9цс12, від 28 вересня 2016 року № 6-1531цс16, та постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 462/3286/16-ц (провадження № 61-5896св18). Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 218 від 04 травня 2018 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , станом на 25 лютого 2003 року, 12 вересня 2006 року та 05 січня 2007 року страждала тяжким психічним розладом у формі судинної деменції, не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (т. 2, а. с. 199 - 209). Також, слід вказати і про те, що висновок експерта як вказано вище є спеціальним доказом у такій категорії справ, будь-які інші докази мають лише непряме, другорядне, побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Такий доказ (висновок експертизи), за відсутності даних про його недопустимість, неналежність або недостатність повинен братись судом до уваги або спростовуватися рівнозначним доказом, із застосуванням спеціальних знань. Враховуючи вказане, а саме, зважаючи на те, що на момент оспорюваного заповіту, як вбачається із висновку судово-психіатричної експертизи, - ОСОБА_4 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, є підстави для визнання такого заповіту недійсними. Окрім цього, вчинення оспорюваного заповіту порушують права та обов`язки позивачки оскільки такий заповіт вплинув на розмір часток при спадкуванні майна після смерті матері ОСОБА_4 . Строк давності слід вважати не пропущеним, оскільки будь-яких даних, які б свідчили про те, що позивачці було або могло бути відомо про заповіт матері за 2006 рік до смерті матері у 2015 році в матеріалах справи немає. Також, згідно ст. 1255 ЦК України існує таємниця заповіту, а саме нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту. В інших справах №2-2-1/11 про визнання недієздатною ОСОБА_4 та №465/41/11 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спадкового майна та припинення права на частку в спільному майні, йшлося виключно про спадкування майна після смерті батька і в матеріалах таких справ копія заповіту відсутня, тому позивачка при розгляді таких справ не могла довідатися про заповіт складений матір`ю ОСОБА_4 . Відповідач не навів будь-яких обґрунтованих доводів та не надав доказів про те, що позивачка дізналась або могла дізнатися про заповіт, який є таємним до смерті матері. Доводи про те, що їй могло бути відомо про факт складення заповіту шляхом звернення до нотаріуса з запитом стосовно цього колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки зважаючи на таємницю заповіту позивачка про текст його дізнатися не могла і шляхом надіслання запиту, однак навіть теоретично припустивши можливість такого звернення колегія судів вважає, що передумов, які б вказували на можливість та необхідність такого звернення позивачки до нотаріуса, тобто фактів порушення прав та законних інтересів до смерті матері не було, відповідно обґрунтованих доводів, які б вказували на те, що позивачка знала чи могла дізнатися про існування оспорюваного заповіту не наведено. Зважаючи на вказане заповіт, вчинений 12 вересня 2006 року ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняком І.Я. та зареєстрований в реєстрі за №3738 слід визнати недійсним. Що стосується вимог про визнання права власності в порядку спадкування на ідеальну частину квартири АДРЕСА_1 ; ідеальну частину земельної ділянки в садовому кооперативі «Перемога» на території Конопницької сільської ради та садового будинку; ідеальну частину автомобіля з причепом; половину грошових вкладів, то такі вимоги підлягають до часткового задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст. 22 КЗпШС України , майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Згідно ст. 24 КЗпШС України, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном. За ст. 28 КЗпШС України, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них. Згідно ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов`язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю. Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. За ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Згідно ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). За ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті. Відповідно до 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них. Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб. За ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу). Згідно ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Відповідно до 1226 ЦК України, частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб`єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі. Відповідно до 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. За ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. За ст. 1267 ЦК України, частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Відповідно до 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Згідно ст. 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини. Відповідно до 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців. Як вбачається із матеріалів справи та сторонами не оспорювалось та не спростовано, батьки сторін були одружені з 1946 року, що підтверджується копією свідоцтва про одруження Т. 4 а.с. 144 зв.). Отже все майно набуте в шлюбі є спільною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . З витягу з державного реєстру прав власності на нерухоме майно від 14.09.2004 року вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 набули частці квартири АДРЕСА_1 на підставі договору міни №Р№5260 від 19.12.2000 року посвідченого П`ятого Львівською держнотконторою. Згідно державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_5 з 24.10.1994 року був власником земельної ділянки, площею 0,0550 га, яка розташована на території Конопницької сільської ради, для ведення садівництва, кадастровий №4623683400:03:000:0122. Окрім цього, з витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 27.07.2016 року вбачається, що ОСОБА_5 був власником садового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 на підставі довідки №4 від 10.04.1993 року, виданої садівничим товариством інвалідів Вітчизняної війни «Перемога». Дійсно право на земельну ділянку ОСОБА_5 набув в порядку приватизації у особисту власність, однак з часу набуття у спільну сумісну власність садового будинку подружжям у 2016 році, земельна ділянка, на якій такий будинок розташований, перейшла у спільну сумісну власність. Крім того, ОСОБА_5 був власником автомобіля марки ВАЗ 21051, реєстраційний номер НОМЕР_1 1988 року випуску та причепа до нього МАЗ-8114, реєстраційний номер НОМЕР_2 1990 року випуску, - з 30.04.1998 року(т. 3, а. с. 21). Згідно довідки ВАТ «Державний ощадний банк України» №3152/02-14 від 12.09.2006 року на ім`я ОСОБА_5 , відкриті наступні грошові вклади, а саме: у ТВБВ №6319\043: №КВ 12912 (5040 грн.), №0520394 (0,01 грн.), №ПВВ 8888 (5040,85 грн.), №0578729 (0,39 грн.), №Стр.нер. 026195 (3,49 грн.), №Кв 60 (2738,05 грн.), №057 47 (0,14 грн.); у ТВБВ №6319\0108: №52025 (2,16 грн.), №14875 (0,01 грн.). Зважаючи на вказане, все вище майно було спільним майном подружжя що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 та їхні частки мали складати по часток кожному. Однак, згідно договору дарування від 05.01.2007 року ОСОБА_4 подарувала частину квартири АДРЕСА_1 своєму синові ОСОБА_3 . Відповідно частка квартири АДРЕСА_1 , яка належала батькові сторін ОСОБА_5 та інше його майно після його смерті мало ділитися між трьома спадкоємцями, а саме між ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Оскільки мама ОСОБА_4 відмовилася від належної їй 1/6 частки спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_5 в користь сина ОСОБА_3 , то відповідно позивачці ОСОБА_1 після смерті батька ОСОБА_5 належить 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 . Решта об`єктів, після смерті ОСОБА_5 , а саме частина садового будинку, земельної ділянки, автомобіля марки ВАЗ - 21051, причепа МАЗ-8114 та грошових вкладів, відкритих у АТ «Державний ощадний банк України» розподілились на 4/12 за відповідачем, оскільки мама ОСОБА_4 відмовилась від спадщини в його користь, та 2/12 часток - позивачці. Зважаючи на те, що заповіт, вчинений 12 вересня 2006 року ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняком І.Я. та зареєстрований в реєстрі за №3738 визнано недійсним, відтак після смерті матері сторін ОСОБА_4 , належну їй частку садового будинку, земельної ділянки, автомобіля марки ВАЗ - 21051, причепа МАЗ-8114 та грошових вкладів успадкували ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по частці кожен, тобто по 3/12 частки. Отже, після смерті батька ОСОБА_5 позивачка ОСОБА_1 отримала 2/12 часток садового будинку, земельної ділянки, автомобіля марки ВАЗ - 21051, причепа МАЗ-8114 та грошових вкладів та 3/12 часток вказаного майна після смерті матері. Відповідно ОСОБА_1 в порядку спадкування отримала 5/12 часток садового будинку, земельної ділянки, автомобіля марки ВАЗ - 21051, причепа МАЗ-8114 та грошових вкладів. Відповідно позов у цій частині підлягав до часткового задоволення та безпідставно був відхилений судом першої інстанції. Тому, доводи позову та апеляційної скарги слід визнати частково обґрунтованими та такі позов та апеляційну скаргу слід задовольнити частково. Оскаржуване ж рішення суду слід скасувати з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, яким слід: заповіт, вчинений ОСОБА_4 - визнати недійсним; визнати за позивачкою право власності в порядку спадкування на 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 ; 5/12 частин: садового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; земельної ділянки, площею 0,0550 га, яка розташована на території Конопницької сільської ради, для ведення садівництва, кадастровий №4623683400:03:000:0122; автомобіля марки ВАЗ - 21051, державний номерний знак НОМЕР_1 , 1988 року випуску; причепа МАЗ-8114, державний номерний знак НОМЕР_2 , 1990 року випуску; грошових вкладів, відкритих у АТ «Державний ощадний банк України» на ім`я ОСОБА_5 , а саме: у ТВБВ №6319\043: №КВ 12912 (5040 грн.), №0520394 (0,01 грн.), №ПВВ 8888 (5040,85 грн.), №0578729 (0,39 грн.), №Стр.нер. 026195 (3,49 грн.), №Кв 60 (2738,05 грн.), №057 47 (0,14 грн.); у ТВБВ №6319\0108: №52025 (2,16 грн.), №14875 (0,01 грн.). В задоволенні решти позову слід відмовити. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, - п о с т а н о в и л а : апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 11 травня 2016 року - скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , з участю третіх осіб: П`ятої Львівської державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Кулиняка І.Я., Садового кооперативу «Перемога» про визнання недійсними заповіту, відмови від прийняття спадщини, договору дарування, визнання права власності в порядку спадкування - задовольнити частково. Заповіт, вчинений 12 вересня 2006 року ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняком І.Я. та зареєстрований в реєстрі за №3738- визнати недійсним. Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на 5/12 частин садового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на 5/12 частин земельної ділянки, площею 0,0550 га, яка розташована на території Конопницької сільської ради, для ведення садівництва, кадастровий №4623683400:03:000:0122. Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на 5/12 частин автомобіля марки ВАЗ - 21051, державний номерний знак НОМЕР_1 , 1988 року випуску. Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на 5/12 частин причепа МАЗ-8114, державний номерний знак НОМЕР_2 , 1990 року випуску. Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на 5/12 частин грошових вкладів, відкритих у АТ «Державний ощадний банк України» на ім`я ОСОБА_5 , а саме: у ТВБВ №6319\043: №КВ 12912 (5040 грн.), №0520394 (0,01 грн.), №ПВВ 8888 (5040,85 грн.), №0578729 (0,39 грн.), №Стр.нер. 026195 (3,49 грн.), №Кв 60 (2738,05 грн.), №057 47 (0,14 грн.); у ТВБВ №6319\0108: №52025 (2,16 грн.), №14875 (0,01 грн.). В задоволенні решти позову - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 22 березня 2023 року. Головуючий: Я.А. Левик Судді: С.М. Копняк М.М. Шандра