Постанова 4876 № 904/4790/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07.03.2023 року м. Дніпро Справа № 904/4790/21 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Паруснікова Ю.Б. (доповідач), суддів Верхогляд Т.А., Вечірка І.О., секретар судового засідання Саланжій Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду, апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2021 (суддя Первушин Ю.Ю.) у справі № 904/4790/21 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Імме», м. Дніпро про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтана-естейт», м. Дніпро,- ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст заяви і рішення суду першої інстанції. Розпорядник майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтана-естейт» звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області 03.12.2021 з клопотанням про завершення процедури розпорядження майном та припинення повноважень розпорядника майна у справі № 904/4790/21, визнання Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтана-естейт» банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, а також призначення ліквідатором боржника арбітражного керуючого Чичву Олега Сергійовича. Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2021 припинено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтана-Естейт», визнано боржника банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру у справі № 904/4790/21. Враховуючи рішення зборів кредиторів, відсутність пропозицій щодо санації боржника, відсутність в діях менеджменту боржника ознак дій, які свідчили про доведення підприємства до банкрутства, наявність ознак стійкої фінансової неспроможності боржника, встановленої за результатом проведеного аналізу фінансово-господарського становища боржника, місцевий господарський суд прийняв постанову про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги. Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з урахуванням ряду додаткових пояснень, просить постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2021 у справі № 904/4790/21 скасувати і направити справу до місцевого господарського суду для продовження розгляду на стадію розпорядження майном. Скаржник вважає, що звіт фінансово-господарського стану боржника, на підставі якого місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність у боржника ознак стійкої фінансової неспроможності, не відповідає вимогам методичних рекомендацій, затверджених наказом Міністерства економіки України № 14 від 19.01.2006, оскільки містить лише фактичні дані, без належного їх аналізу та висновків за результатами поглибленого аналізу діяльності боржника, а деякі розділи аналізу, всупереч із наведеними методичними рекомендаціями, не містять аналізу діяльності боржника за три роки, що передували порушенню провадження у справі про банкрутство. Крім того, звіт не містить висновку про спрямованість змін фінансового стану підприємства та їх вплив на стан платоспроможності підприємства. Викладені у звіті висновки щодо збитковості підприємства за період діяльності 2019 року, на думку скаржника суперечать встановленим Центральним апеляційним господарським судом обставинам, викладеним у постанові від 26.05.2020 за результатами розгляду справи № 904/6511/17, відповідно до яких апеляційний господарський суд дійшов висновку, що товариство у вказаний період має значний оборот і стабільний прибуток. Скаржник звертає увагу, що звіт не містить висновків щодо факторів, які призвели до суттєвого дефіциту власних обігових коштів боржника станом на 31.12.2020 і, як наслідок, до неплатоспроможності боржника. Також звіт не містить висновків про спрямованість змін фінансового стану підприємства та його вплив на стан платоспроможності боржника, не містить аналізу обставин, за яких вчинено виведення нерухомості з власності боржника за фраудаторними правочинами. Скаржник вважає передчасним перехід до процедури ліквідації до вирішення судових справ щодо визнання укладених боржником правочинів про відчуження його майна недійсними. Скаржник посилається на неналежне виконання арбітражним керуючим обов`язків розпорядника майна, оскільки запити стосовно майна боржника направлено лише в межах Дніпропетровської області, в той час як боржник вів свою діяльність по всій території України. Скаржник звертає увагу, що аналіз фінансово-господарської діяльності боржника містить дані стосовно балансової вартості його майна, в той час як для встановлення дійсного фінансового становища боржника, необхідно встановити реальну ринкову вартість його майна.

3. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи. Розпорядник майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтана-естейт», арбітражний керуючий Чичва Олег Сергійович, у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти її доводів, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Арбітражний керуючий зазначає, що стійка неплатоспроможність боржника у даній справі підтверджується проведеним розпорядником майна аналізом фінансового становища товариства від 29.11.2021, в той час як скаржник не посилається на норма права, яким не відповідає вказаний аналіз. В результаті проведення виконання обов`язків розпорядника майна, викладеному у звіті № 02-02/041 від 30.11.2021, арбітражний керуючий встановив, що загальна вартість активів боржника становить 2488861945,30 грн, в той час як кредиторська заборгованість становить 8734733956,27 грн, що за його висновком є підставою для переходу у процедуру ліквідації. Під час проведення аналізу фінансово-господарської діяльності боржника, розпорядником майна не встановлено ознак фіктивного банкрутства чи доведення підприємства до банкрутства, тому враховуючи відсутність у товариства достатньої кількості активів для задоволення вимог кредиторів, відсутність пропозицій щодо відновлення платоспроможності боржника, арбітражний керуючий вважає неможливим перехід до процедури санації за рахунок власних ресурсів підприємства, у зв`язку з чим необхідно переходити до процедури ліквідації з метою задоволення вимог кредиторів. Арбітражний керуючий зазначає, що рішення про перехід до процедури ліквідації у даній справі ухвалене більшістю від загальної кількості кредиторів товариства на засіданні 29.11.2021, що стало підставою для звернення до місцевого господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом. Арбітражний керуючи вважає, що доводи апеляційної скарги щодо неповноти здійснення розпорядником майном аналізу фінансово-господарської діяльності боржника не спростовують того факту, що боржник неспроможний виконати зобов`язання щодо погашення кредиторської заборгованості, оскільки пасиви товариства значно перевищують його активи. На думку арбітражного керуючого, доводи апеляційної скарги стосовно відсутності доказів аналізу договорів, укладених боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, є безпідставними, оскільки це не є предметом розгляду у підсумковому засіданні у справі про банкрутство, крім того, кредитори мають право на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство звертатися до господарського суду з заявами про визнання недійсними укладених боржником в межах підозрілого періоду правочинів. Інші учасники провадження у справі про банкрутство відзив на апеляційну скаргу апеляційному господарському суду не надали.

4. Рух справи в суді апеляційної інстанції. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.12.2021 колегією суддів у складі головуючого судді Паруснікова Ю.Б., суддів Білецької Л.М., Вечірка І.О. відкрито провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2021 у справі № 904/4790/21. У зв`язку з повторним автоматизованим розподілом судової справи між суддями, визначено нову колегію суддів для розгляду апеляційної скарги у справі № 904/4790/21 у складі головуючого судді Паруснікова Ю.Б., суддів Верхогляд Т.А., Вечірка І.О. У судовому засіданні 07.03.2023 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

5. Встановлені судом першої та апеляційної інстанції обставини справи. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2021 відкрито провадження у справі № 904/4790/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтана-естейт». Розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Чичву Олега Сергійовича. Директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтана-естейт» Кулішем Андрієм Миколайовичем 01.09.2021 видано наказ № 1 про проведення позапланової інвентаризаційної перевірки, з яким ознайомлено розпорядника майна Чичву Олега Сергійовича. Згідно з інвентаризаційним описом № 2 від 03.09.2021 на підприємстві боржника не виявлено матеріальних цінностей. Згідно з актом № 3 від 03.09.2021 про результати інвентаризації грошових коштів встановлено загальний обсяг грошових коштів на рахунках боржника у загальній сумі 632175,75 грн. Згідно з актом № 4 інвентаризації розрахунків з дебіторами і кредиторами від 03.09.2021 встановлено наявність підтвердженої дебіторську заборгованість у розмірі 1417206114,45 грн та не підтвердженої дебіторської заборгованості у сумі 1605926468,54 грн. В акті № 5 від 03.09.2021 зафіксовано відсутність дебіторської або кредиторської заборгованості, строк позовної давності якої минув і яка планується до списання. Відповідно до акту № 6 від 03.09.2021 у боржника не виявлено грошових документів, бланків документів суворої звітності. Відповідно до акту № 7 від 03.09.2021 у боржника виявлено фінансові інвестиції номінальною вартістю 415348843,08 грн та балансовою вартістю у розмірі 415267139,68 грн. Згідно з актом № 8 від 03.09.2021 у боржника не зафіксовано розрахунків щодо відшкодування матеріальних збитків станом на 01.09.2021. Згідно з актом № 9 від 03.09.2021 у боржника немає матеріальних цінностей, прийнятих на відповідальне зберігання. За результатами інвентаризації арбітражним керуючим встановлено наявність активів боржника у загальному розмірі 2488861945,30 грн та кредиторської заборгованості у розмірі 8734733956,27 грн. Протокол інвентаризаційної комісії від 03.09.2021 підписаний головою комісії Кулішем Андрієм Миколайовичем та членом комісії Чичвою Олегом Сергійовичем. Відповідно до фінансового звіту суб`єкта малого підприємства баланс на 31.12.2018 на початок звітного періоду становить 1077199,00 грн, на кінець звітного періоду 1080915,70 грн. За звітом про фінансові результати за 2018 рік чистий прибуток (збиток) за звітний період становить 92664,30 грн, за аналогічний період попереднього року 94333,40 грн. Відповідно до фінансового звіту суб`єкта малого підприємства баланс на 31.12.2019 на початок звітного періоду становить 1080915,70 грн, на кінець звітного періоду 1396554,10 грн. За звітом про фінансові результати за 2019 рік чистий прибуток (збиток) за звітний період становить 71918,30 грн, за аналогічний період попереднього року 92664,30 грн. Відповідно до фінансового звіту суб`єкта малого підприємства баланс на 31.12.2020 на початок звітного періоду становить 1396554,10 грн, на кінець звітного періоду 1510755,40 грн. За звітом про фінансові результати за 2020 рік чистий прибуток (збиток) за звітний період становить 26042,60 грн, за аналогічний період попереднього року 71918,30 грн. На підставі проведеного розпорядником майна аналізу фінансово-господарського становища Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтана-естейт» від 26.11.2021, не виявлено ознак фіктивного банкрутства та дій з доведення до банкрутства. За результатом проведеного розпорядником майна аналізу фінансово-господарського становища Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтана-естейт» за період з 31.12.2018 по 31.12.2021 встановлено ознаки стійкої фінансової неспроможності. Враховуючи встановлення ознак неплатоспроможності боржника та відсутність пропозицій щодо інвестування його господарської діяльності, арбітражний керуючий дійшов висновку про неможливість переходу боржника у процедуру санації. 29 листопада відбулися збори кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтана-естейт» на яких, крім іншого, вирішено уповноважити розпорядника майна боржника, арбітражного керуючого Чичву Олега Сергійовича, звернутися до Господарського суду Дніпропетровської області з клопотанням щодо визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

6. Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої інстанції. Предметом апеляційного оскарження є постанова місцевого господарського суду про визнання боржника банкрутом і перехід до ліквідаційної процедури у справі про банкрутство. Враховуючи предмет апеляційного розгляду, доводи апеляційної скарги та висновки місцевого господарського суду, на розгляд суду апеляційної інстанції постає питання щодо наявності/відсутності підстав для припинення процедури розпорядження майном боржника та визнання його банкрутом. Згідно з частиною першою статті 6 Кодексу України з процедур банкрутства щодо боржника-юридичної особи застосовуються такі судові процедури: розпорядження майном боржника; санація боржника; ліквідація банкрута. За змістом частини першої статті 44 Кодексу України з процедур банкрутства під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, здійснення аналізу його фінансового стану, а також визначення наступної процедури (санації чи ліквідації). Про призначення розпорядника майна господарський суд постановляє ухвалу. Частиною третьою статті 44 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено наступні обов`язки розпорядника майна: розглядати заяви кредиторів з грошовими вимогами до боржника, що надійшли в установленому цим Кодексом порядку; вести реєстр вимог кредиторів; повідомляти кредиторів про результати розгляду їхніх вимог; вживати заходів для захисту майна боржника; проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника та становища на ринках боржника; виявляти (за наявності) ознаки фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства; скликати збори і комітет кредиторів та організовувати проведення їх засідань; надавати державному реєстратору в електронній формі через портал електронних сервісів юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості, необхідні для ведення Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у порядку, встановленому державним органом з питань банкрутства; надавати господарському суду та комітету кредиторів звіт про свою діяльність, а також здійснювати розкриття кредиторам інформації щодо фінансового стану боржника та ходу провадження у справі; не пізніше двох місяців з дня відкриття провадження у справі про банкрутство провести інвентаризацію майна боржника та визначити його вартість; за можливості проведення санації боржника розробити план санації боржника та подати його на розгляд зборам кредиторів; виконувати інші повноваження, передбачені цим Кодексом. Відповідно до положень частин першої, другої статті 49 Кодексу України з процедур банкрутства у підсумковому засіданні суду у процедурі розпорядження майном боржника здійснюється перехід до наступної судової процедури (процедури санації, ліквідації) або закривається провадження у справі. До закінчення процедури розпорядження майном боржника збори кредиторів приймають одне з таких рішень: схвалити план санації та подати до господарського суду клопотання про введення процедури санації і затвердження плану санації; подати до господарського суду клопотання про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. У разі наявності обставин, що не дають зборам кредиторів можливості у встановлені строки прийняти одне з таких рішень, збори кредиторів можуть прийняти рішення про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження строку процедури розпорядження майном у межах граничних строків, визначених цим Кодексом. Частиною третьою статті 49 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що у підсумковому засіданні господарський суд ухвалює одне з таких судових рішень: ухвалу про продовження строку процедури розпорядження майном у межах граничних строків, визначених цим Кодексом; ухвалу про введення процедури санації та затвердження плану санації у разі схвалення плану санації боржника зборами кредиторів та погодження його забезпеченими кредиторами в порядку, встановленому цим Кодексом; постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; ухвалу про закриття провадження у справі про банкрутство. Таким чином, завдання підсумкового засідання суду полягає у з`ясуванні ознак банкрутства та наявності можливості визначення наступної судової процедури і подальшого здійснення провадження у справі. Положення статті 49 Кодексу України з процедур банкрутства свідчать, що господарський суд, проводячи підсумкове засідання у справі про банкрутство, приймає рішення про введення наступної процедури щодо боржника, які визначені статтею 6 цього Кодексу, з застосуванням судового розсуду. Аналогічні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 915/1261/16, від 12.10.2021 у справі № 916/3619/19. Судовий розсуд це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Кодексом України з процедур банкрутства, Господарського процесуального кодексу України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу. Місцевий господарський суд у даній справі зі змісту поданого розпорядником майна Чичвою О.С. звіту за результатами проведення процедури розпорядження майном (вих.№ 02-02/041 від 30.11.2021) встановив, що за результатами проведеної розпорядником майна інвентаризації майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтана-естейт» та вжитих заходів з виявлення активів товариства встановлено недостатність майна (активів) боржника для погашення кредиторської заборгованості, що свідчить про стійку неплатоспроможність боржника. Враховуючи підтверджену неплатоспроможність боржника, відсутність пропозицій щодо інвестування його господарської діяльності з метою його фінансового оздоровлення та погашення наявної кредиторської заборгованості, а також рішення зборів кредиторів про перехід до процедури ліквідації боржника, місцевий господарський суд вирішив припинити процедуру розпорядження майном, визнати боржника банкрутом і перейти до ліквідаційної процедури. Наявність рішення зборів кредиторів про перехід до наступної судової процедури і звернення до господарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури не є саме по собі безумовною підставою для введення господарським судом ліквідаційної процедури боржника, оскільки частиною четвертою статті 49 Кодексу України з процедур банкрутства законодавцем надано право суду навіть за відсутності відповідного рішення зборів кредиторів боржника, але за наявності обставин (після закінчення термінів визначених Кодексом України щодо тривалості процедури розпорядження майном, за наявності ознак банкрутства та за відсутності пропозицій щодо санації боржника), прийняти постанову про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури за власною ініціативою (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 918/420/16). За статтею 1 Кодексу України з процедур банкрутства банкрутство це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури; боржник-юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа-підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав; неплатоспроможність неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов`язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом. Відповідно до частини четвертої статті 205 Господарського кодексу України у разі неспроможності суб`єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів він може бути оголошений за рішенням суду банкрутом. Таким чином, боржник визнається банкрутом за умови встановлення господарським судом його неспроможності відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані вимоги кредиторів інакше, як через застосування ліквідаційної процедури. Під ліквідацією розуміється припинення боржника, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення в порядку Кодексу України з процедур банкрутства вимог кредиторів шляхом продажу його майна. Відповідно до частини першої статті 58 Кодексу України з процедур банкрутства у випадках, передбачених цим Кодексом, господарський суд у судовому засіданні за участю сторін ухвалює постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. За своєю правовою природою постанова господарського суду про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури є судовим рішенням, яке повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом, належних і допустимих доказів у конкретній справі, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Визнаючи боржника банкрутом, суд має встановити його неоплатність, тобто недостатність майна для задоволення вимог кредиторів, у зв`язку з чим з`ясувати його актив і пасив та співставити дані обох величин. Рішення суду не може ґрунтуватись лише на клопотанні комітету кредиторів. Суд повинен встановити неплатоспроможність боржника шляхом здійснення аналізу повноти проведених розпорядником майна заходів, що передбачені у процедурі розпорядження майном та дослідити надані розпорядником майна належні та допустимі докази на підтвердження повноти проведення процедури розпорядження майном (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №916/1950/16, від 29.07.2021 у справі № 925/409/20). Натомість, ухвалюючи постанову про визнання боржника банкрутом та відкриваючи ліквідаційну процедуру, місцевий господарський суд вищенаведеного не врахував. Положеннями статті 12 Кодексу України з процедур банкрутства на розпорядника майна покладено обов`язок із здійснення аналізу фінансово-господарської діяльності боржника з метою забезпечення ефективного використання його майнових активів та подальшого застосування щодо нього господарським судом оптимальної судової процедури (санації, мирової угоди чи ліквідації) для задоволення в повному обсязі чи частково вимог кредиторів. Звіт розпорядника майна про фінансово-майновий стан боржника має містити відомості про активи боржника. Такий звіт має бути предметом розгляду зборів кредиторів і на його підставі кредитори приймають рішення про введення наступної судової процедури. У подальшому відомості про фінансово-майновий стан боржника (актив) мають бути предметом розгляду в судовому засіданні у справі про банкрутство. Таким чином, у поданому на розгляд кредиторів звіті, розпорядник майна має зазначити повну інформацію щодо всіх вжитих ним заходів та обґрунтувати їх достатність і вичерпність для досягнення мети процедури розпорядження майном, для визначення оптимальної подальшої процедури щодо боржника (санації, мирової угоди чи ліквідації). Обов`язком розпорядника майна є здійснення всієї повноти заходів спрямованих на виявлення активів боржника, при цьому ні у кого не повинен виникати обґрунтований сумні, щодо їх належного здійснення. Тобто розпорядник майна має здійснювати заходи спрямовані на пошук, виявлення і повернення майна, яке знаходиться у третіх осіб, має здійснювати обґрунтовані і логічні дії, а також запити до відповідних органів, з врахуванням минулої діяльності боржника. При цьому, кількість запитів не є критерієм якості роботи розпорядника майна. Оцінюючи повноту дій розпорядника майна та мотиви суду першої інстанції щодо прийняття оскарженої постанови, апеляційний господарський суд зазначає наступне. Отримані за запитами розпорядника майна відповіді установ (підприємств, організацій), що здійснюють реєстрацію та облік майна (майнових прав) саме за місцем реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю «Монтана-естейт», не відображають у повній мірі відомості стосовно майна боржника, враховуючи ведення ним господарської діяльності майже на всій території України. Крім того, матеріали справи не містять відповіді на всі надіслані розпорядником майна запити до установ (підприємств, організацій), що здійснюють реєстрацію та облік майна (майнових прав), оскільки з чотирнадцяти запитів, відповіді отримані лише на десять. Крім запитів до відповідних установ за місцем реєстрації боржника обов`язковим, але не єдиним достатнім засобом пошуку майнових активів боржника, є сукупний аналіз даних бухгалтерського обліку, договірної бази та інформації з локальних облікових систем за місцезнаходженням окремих об`єктів боржника (бюро технічної інвентаризації, тощо) у поєднані з відомостями єдиних електронних баз даних з обліку майна, майнових прав та правочинів, зареєстрованих/вчинених на всій території країни, зокрема з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, Державного реєстру правочинів, Державного земельного кадастру тощо. Апеляційний господарський суд зазначає, що аналіз фінансово-господарського стану боржника також має включати дослідження правочинів (у тому числі господарських договорів), вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, на предмет їх впливу на фінансовий стан боржника, доцільності та реальності таких правочинів, вчинення їх на шкоду кредиторам з метою уникнення відповідальності за зобов`язаннями боржника. У пункті 1 Порядку проведення аналізу фінансово-господарського стану суб`єктів господарювання щодо наявності ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 3105/5 від 10.09.2020, визначено, що арбітражний керуючий проводить такий аналіз згідно з Методичними рекомендаціями щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затвердженими наказом Міністерства економіки України № 14 від 19.01.2006 (у редакції наказу Міністерства економіки України № 1361 від 26.10.2010). За змістом цих рекомендацій під час оцінки фінансово-господарського стану підприємств, виявлення ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, серед іншого, обов`язковому аналізу підлягають фінансово-господарські договори боржника, укладені за попередні три календарні роки, у тому числі ті, виконання яких призвело до збільшення кредиторської заборгованості, на предмет доцільності їх укладення, умов і наслідків їх виконання/невиконання для боржника. У правовідносинах банкрутства такий інститут врегульовано спеціальними нормами статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства. За змістом вищенаведених норм Кодексу України з процедур банкрутства з`ясування ознак фраудаторності правочинів боржника та їх оспорення у судовому порядку є обов`язком арбітражного керуючого (керуючого санацією, ліквідатора боржника), тому господарський суд не вправі посилатися на можливість самостійної реалізації кредиторами такого права при оцінці відповідної бездіяльності ліквідатора боржника. Аналогічні висновки викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.12.2022 за результатами розгляду справи № 904/4387/19. Таким чином, звіт розпорядника майна за результатами процедури розпорядження майном та/або доданий до звіту аналіз фінансово-господарського стану суб`єктів господарювання щодо наявності ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства має містити не тільки твердження про відсутність таких ознак, але й змістовне обґрунтування висновків та повноти проведеного аналізу за критеріями, визначеними у Методичних рекомендаціях від 19.01.2006 №

14. Аналіз фінансово-господарської діяльності боржника у даній справі не містить з`ясування економічної доцільності правочинів, обґрунтованості ціни відчуження/придбання активів, реальності операцій (отримання коштів) та їх цільового використання, наслідків таких правочинів для боржника. Головною метою Кодексу України з процедур банкрутства є захист прав кредиторів підприємства, що опинилося у скрутному матеріальному становищі, шляхом використання інститутів банкрутства, які дають змогу шукати активи, спростовування у судовому порядку майнових дій боржника, які завдали збитків боржнику, та погашати заборгованість. Основною метою процедури розпорядження майном є забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, здійснення аналізу його фінансового стану для визначення можливості відновлення платоспроможності боржника. Тобто для проведення аналізу фінансового стану боржника для подальшого відновлення його платоспроможності або максимально ефективної реалізації його актів для повернення боргів, необхідно здійснити повний комплекс визначених Кодексом України з процедур банкрутства заходів, зокрема з пошуку майна боржника, аналізу вчинених боржником протягом підозрілого періоду правочинів та встановлення наявності підстав для їх спростування у судовому порядку тощо. Враховуючи виконання розпорядником майна своїх обов`язків у процедурі розпорядження майном не у повному обсязі, зокрема щодо пошуку майна боржника, ефективного аналізу фінансового стану боржника, правочинів боржника на предмет їх вчинення на шкоду кредиторам, апеляційний господарський суд вважає передчасним висновок місцевого господарського суду про відсутність активів боржника для задоволення вимог кредиторів та необхідність переходу до ліквідаційної процедури. Апеляційний господарський суд зазначає, що одним із принципів, які характерні для правового інституту неплатоспроможності є принцип судового контролю у процедурах банкрутства (неплатоспроможності) щодо повноти та належності дій учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), що зобов`язує суд з достатньою повнотою встановити об`єктивні обставини правовідносин сторін по множинних предметах спорів, які виникають у процедурах банкрутства (неплатоспроможності). Тому на відміну від справ позовного провадження, в яких господарський суд обмежений принципами диспозитивності та змагальності сторін, у справах про банкрутство (неплатоспроможність) судовий контроль є невід`ємною складовою цього провадження, який здійснюється з метою дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів (подібний за змістом висновок, викладений у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 911/2043/20). Водночас оскаржувана постанова місцевого господарського суду повною мірою таким вимогам не відповідає, оскільки не містить мотивованої оцінки дій розпорядника майна, з урахуванням усіх обставин справи, з якими Кодекс України з процедур банкрутства пов`язує можливість припинення процедури розпорядження майном, визнання боржника банкрутом та переходу до ліквідаційної процедури, тому не відображає належного виконання місцевим господарським судом завдань із судового контролю на етапі розпорядження майном у справі про банкрутство, а висновки суду щодо необхідності переходу в ліквідаційну процедуру є передчасними. З урахуванням наведеного, спростовуються доводи арбітражного керуючого боржника та інших кредиторів у справі щодо повноти дії розпорядника майна в процедурі розпорядження майном боржника та висновки суду першої інстанції щодо необхідності переходу в ліквідаційну процедуру.

7. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд доходить висновку, що наявні передбачені статтею 277 Господарського процесуального кодексу України підстави для скасування рішення і ухвалення нового рішення. За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню. Керуючись статтями 269, 275, 277, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2021 у справі № 904/4790/21 задовольнити. Постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2021 у справі № 904/4790/21 скасувати. Справу № 904/4790/21 направити до Господарського суду Дніпропетровської області для розгляду на стадію розпорядження майном. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повне судове рішення складено 14.03.2023 Головуючий суддя Ю.Б. Парусніков Суддя Т.А. Верхогляд Суддя І.О. Вечірко