Постанова 4873 № 910/3831/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "02" березня 2023 р. Справа№ 910/3831/22 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Коробенка Г.П. суддів: Козир Т.П. Чорногуза М.Г. за участю секретаря судового засідання - Огірко А.О. за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 02.03.2023 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2022 (повний текст складено та підписано 27.09.2022) та на додаткове рішення від 01.11.2022 (повний текст складено та підписано 03.11.2022) у справі №910/3831/22 (суддя Карабань Я.А.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганськгаз Збут" до Акціонерного товариства "Укртрансгаз" про стягнення 3 570 893, 00 грн, УСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 3 570 893, 00 грн, з яких: 2 357 423, 49 грн інфляційні втрати та 1 213 469, 51 грн 3% річних. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем своєчасно не повернуто безпідставно отримані грошові кошти в сумі 18 454 848, 76 грн, що встановлено рішенням суду в справі №910/17567/19, в зв`язку з чим позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат та 3% річних за період безпідставного користування відповідачем такими коштами. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2022 у справі №910/3831/22 позов задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут» 2 357 423 (два мільйони триста п`ятдесят сім тисяч чотириста двадцять три) грн 49 коп. інфляційних втрат, 1 213 469 (один мільйон двісті тринадцять тисяч чотириста шістдесят дев`ять) грн 51 коп. 3% річних та 53 563 (п`ятдесят три тисячі п`ятсот шістдесят три) грн 39 коп. судового збору. Рішення аргументовано тим, що у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо повернення безпідставно набутих або збережених грошових коштів позивачем правомірно нараховано 3 % річних та інфляційні втрати за період з 26.02.2019 по 06.05.2021. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 01.11.2022 у справі №910/3831/22 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганськгаз Збут" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганськгаз Збут" 70 000 (сімдесят тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні іншої частини заяви відмовлено. Не погоджуючись із ухваленим рішенням Акціонерне товариство "Укртрансгаз" подало до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2022 у справі №910/3831/22 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована наступним. Відповідач стверджує, що право вимоги позивача про стягнення безпідставно набутих грошових коштів та відповідного обов`язку виконання такої вимоги відповідачем виникло після винесення Північним апеляційним господарським судом постанови у справі № 910/17567/19, тобто перебіг нарахування має починатися з 23.03.2021 та закінчуватися 06.05.2021. Крім того апелянт просить апеляційний суд зменшити на 90% розмір 3 % річних та інфляційних втрат. Також, не погоджуючись з додатковим рішенням суду Акціонерне товариство "Укртрансгаз" подало до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати додаткове рішення від 01.11.2022 у справі №910/3831/22 та прийняти нове рішення, яким відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, а у випадку задоволення - зменшити розмір витрат на 95 %. Відповідач апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що заявлені представником ТОВ «Луганськгаз Збут» до відшкодування витрати на правничу допомогу у сумі 100 000, 00 грн є документально непідтвердженими, неспівмірними зі складністю справи, із наданим адвокатом обсягом послуг у суді першої інстанції та із фактично затраченим ним часом на надання таких послуг. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.10.2022 апеляційну скаргу у справі № 910/3831/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Козир Т.П., Агрикова О.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2022 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2022 апеляційні скарги призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.12.2022. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.12.2022 для розгляду апеляційних скарг у справі № 910/3831/22 у зв`язку із перебуванням на лікарняному судді Агрикової О.В. сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Козир Т.П., Чорногуз М.Г.. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.12.2022 розгляд справи призначено на 19.01.2023. Розгляд справи відкладався. На адресу суду надійшов відзив від представника позивача, у якому останній заперечує проти задоволення апеляційної скарги і просить оскаржуване рішення залишити без змін. При цьому позивач зазначив, що обставини, що підтверджують набуття АТ «Укртрансгаз» 25.02.2019 (дата перерахування позивачем 18 454 848, 76 грн) майна без достатньої правової підстави встановлені рішеннями у справі № 910/17567/19 і не потребують доказуванню при розгляді даної справи в силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України. Щодо додаткового рішення позивач зазначає, що витрати на правничу допомогу у розмірі 70 000, 00 грн є співмірними до ціни позову, надання послуг з підготовки позовної заяви підтверджується додатковою угодою № 1 до договору та актом приймання-передачі наданих послуг, отже додаткове рішення суду винесено з дотриманням норм процесуального і матеріального права. 18.01.2023 на адресу суду від позивача надійшла заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у сумі 50 000, 00 грн. 06.02.2023 через канцелярію суду засобами електронного зв`язку від відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу. У судове засідання 02.03.2023 з`явилися представники сторін. Представник відповідача підтримав апеляційні скарги і просив їх задовольнити. Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційних скарг та просив суд залишити рішення без змін та здійснити розподіл витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, пояснення сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне. 20.08.2020 рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/17567/19, зміненим постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2021, позов ТОВ "Луганськгаз Збут" задоволено. Стягнуто з АТ "Укртрансгаз" (відповідач у даній справі) на користь ТОВ "Луганськгаз Збут" (позивач у даній справі) збитки в сумі 18 454 848,76 грн та 276 822,73 грн судового збору. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за встановлених судами обставин мали місце кондикційні зобов`язання, зокрема, що нарахування АТ "Укртрансгаз" плати за послуги комерційного балансування природного газу за грудень 2018 року фактично відбулося поза межами умов, передбачених договором транспортування природного газу від 25.07.2017 № 1707000361. Тобто суд апеляційної інстанції до спірних правовідносин застосував положення статті 1212 Цивільного кодексу України, виходячи з правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, за яким самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Постановою Верхового Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.08.2021 вказані вище постанова Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.08.2020 у справі № 910/17567/19 залишені без змін. Відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Отже, наявність грошового зобов`язання відповідача, яке виникло, в зв`язку з безпідставним набуттям грошових коштів у сумі 18 454 848, 76 грн, що належать позивачу, підтверджується рішенням суду в справі за участі тих самих сторін, яке набрало законної сили, а тому відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України не підлягає повторному доказуванню. Так, судом встановлено, що 25.02.2019 ТОВ "Луганськгаз Збут" сплатило відповідачу зазначені послуги балансування обсягів природного газу за грудень 2018 року у сумі 18 454 848,76 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 604 від 25.02.2019. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання. Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним. Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України). Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. У даному випадку майном є грошові кошти в сумі 18 454 848,76 грн які були отримані відповідачем у зв`язку з їх перерахуванням позивачем на поточний рахунок останнього без достатніх правових підстав, що встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, в справі №910/17567/19. Частина 3 статті 1212 Цивільного кодексу України поширює дію положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями Цивільного кодексу України, зокрема, на випадки виконання зобов`язання однією із сторін: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Отже, у випадку коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13, від 02.09.2014 у справі № 910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 02.02.2016 у справі №6-3090цс15, яка підтримана Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 по справі № 910/13814/17. У силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд зазначає, що приписи частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, встановлюють обов`язок набувача безпідставно отриманого майна повернути таке майно відповідній особі, причому обов`язок з повернення такого майна виникає з моменту, коли особа дізналася про безпідставність одержання цього майна. Тобто ключовим у застосуванні норм, які регулюють кондиційні зобов`язання, є визначення моменту, з якого особа користується чужими грошовими коштами неправомірно, тобто настає прострочення виконання грошового зобов`язання. За висновками суду, обов`язок з повернення безпідставно набутого майна, а саме грошових коштів у розмірі 18 454 848, 76 грн настав у відповідача в момент, коли він дізнався про безпідставність одержання цього майна. Обставина про одержання коштів була відома відповідачу з моменту зарахування грошових коштів на його розрахунковий рахунок в банківській установі, на який були перераховані кошти, тобто 25.02.2019. Отже, відповідач після отримання 25.02.2019 грошових коштів у сумі 18 454 848, 76 грн зобов`язаний був повернути їх позивачу одразу, тобто прострочення виконання відповідачем зобов`язання по поверненню безпідставно набутих грошових коштів та неправомірне їх використання починається з наступного дня, а саме з 26.02.2019. З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Як убачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18. Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене в грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18). Отже, дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18), а також у постанові Верховного Суду від 15.07.2021 у справі № 910/6053/19. У постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (пункт 6.20). Отже, в справі № 910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. Відтак у даному випадку, розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами встановлено законом, а саме частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. В зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно набутих або збережених грошових коштів, позивачем на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано 3 % річних у розмірі 2 213 469,51 грн та інфляційні втрати в розмірі 2 357 423,49 грн за період прострочення з 26.02.2019 по 06.05.2021. Визначаючи розмір заборгованості відповідача, зокрема, в частині процентів річних та втрат від інфляції суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. Отже, з урахуванням викладених вище висновків та встановлених судом обставин безпідставного набуття відповідачем грошових коштів 25.02.2019, початком періоду прострочення, а також нарахування 3% річних, має бути 26.02.2019, закінченням - 06.05.2021, оскільки грошові кошти повернуто відповідачем лише 07.05.2021. Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку нарахування позивачем заявленої до стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат та встановлено, що розрахунок відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та є арифметично вірним. Беручи до уваги доведення позивачем своїх позовних вимог, які не спростовані відповідачем належними і допустимими доказами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 2 357 423, 49 грн інфляційних втрат та 1 213 469, 51 грн 3% річних. При цьому суд апеляційної інстанції визнає неспроможними посилання апелянта на те, що право вимоги позивача щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат виникає 22.03.2021 (дата прийняття постанови Північним апеляційним господарським судом у справі № 910/17567/19), оскільки рішенням у справі № 910/17567/19 встановлено, що перерахування грошових коштів без достатньої правової підстави відбулось 25.02.2019, наявність судових актів, якими встановлено факт безпідставності набуття грошових коштів та набрання ними законної сили не змінює правову природу грошових зобов`язань, а також дати їх виникнення чи припинення. Щодо зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат судом апеляційної інстанції. Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. В апеляційній скарзі відповідач наводить підстави для зменшення 3% річних та інфляційних втрат, при цьому посилається на Постанову Верховного суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, у якій указано, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання». При цьому колегія констатує, що у справі №902/417/18 сторони у договорі змінили розмір процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, встановши її в розмірі 40 % річних протягом 90 днів та 96 % річних до погашення заборгованості, що є неспівмірним до суми боргу, про що зазначено у постанові Верховного суду. Натомість у справі, що розглядається зобов`язання виникли не на підставі договору, нарахування процентів річних та інфляційних втрат здійснено на підставі закону, а саме ст. 625 ЦК України, а тому до спірних правовідносин неможливо застосувати позицію щодо зменшення розміру процентів річних висловлену у постанові Верховного суду у справі №902/417/18. Щодо витрат на правничу допомогу понесених у суді першої інстанції. Так, за змістом частин 2 та 3 статті 221 Господарського процесуального кодексу України для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу. Частиною 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Згідно із частинами 4, 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (далі - Закон), адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Положеннями частини 1 статті 1 Закону договір про надання правової допомоги визначено як домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Так, у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала наступні висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу: 1) за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу); 2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи; 3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат; 4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). На підтвердження понесення витрат на правову допомогу до матеріалів справи позивачем долучено: - копію договору про надання правової допомоги №3 від 03.01.2022, укладеного з Адвокатським об`єднанням «ЛЕКС ГРУП», з додатковою угодою №1 від 02.05.2022 у якій сторони погодили вартість гонорару, за надання правової допомоги щодо стягнення з АТ «Укртрансгаз» на користь ТОВ «ЛУГАНСЬКГАЗ ЗБУТ» інфляційних втрат, а також 3% річних за час прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутих 25.02.2019 коштів у сумі 18 454 848,76 грн, за підготовку позовної заяви, інших процесуальних документів, супроводження та представництво інтересів клієнта в суді І інстанції 100 000, 00 грн (пункт 2). У пункті 3 додаткової угоди сторонами погоджено, що вартість послуг за надання правової допомоги, визначених у пункті 2 цієї додаткової угоди у вигляді фіксованої суми, сплачується клієнтом незалежно від обсягу послуг та витраченого виконавцем часу; - ордер серії АА №1225816 на ім`я адвоката Коваленко М.О.; - копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №4970 на ім`я адвоката Коваленко М.О. - акт приймання-передачі наданих послуг №1 від 21.09.2022, з детальним переліком наданих послуг з надання правової допомоги на загальну суму 100 000, 00 грн. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час. Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18. Також суд зазначає, що розмір судових витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється згідно з умовами договору про надання правової допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачено) відповідною стороною або третьою особою. Аналогічну правову позицію викладено в постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18. У свою чергу, відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру судових витрат на правничу допомогу, зазначивши про їх завищеність та неспівмірність з критеріями наведеними у ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України. Суд апеляційної інстанції дослідивши обсяг виконаних робіт представником позивача по наданню правової допомоги в даній справі погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати на правову допомогу в сумі 100 000,00 грн є надто завищеними та неспівмірними із обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. З огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у даній справі, обсяг і обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності і необхідності) та розумності їхнього розміру, заявлений до стягнення розмір витрат у сумі 100 000, 00 грн на правову допомогу не є обґрунтованим, з урахуванням обсягу наданих послуг (п.2 ч.5 ст. 129 ГПК України). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про часткову обґрунтованість вимог позивача про стягнення витрат на правову допомогу та правомірність стягнення судом першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 70 000, 00 грн. Доводи апелянта про неналежність доказів, якими позивач обґрунтовує розмір понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції вважає неспроможними, оскільки витрати на професійну правничу допомого підлягають розподілу незалежно від того чи їх уже фактично сплачено чи тільки має бути сплачено, щодо підписання позовної заяви іншим адвокатом на підставі довіреності не свідчить про те, що вона не могла бути підготовлена та складена саме Адвокатським об`єднанням «ЛЕКС ГРУП» у рамках надання правової допомоги за договором про надання правової допомоги №3 від 03.01.2022. Щодо витрат на професійну правничу допомогу понесених у суді апеляційної інстанції. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що попередній розрахунок судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції складає 50 000, 00 грн, чим виконав вимоги ч. 1 ст 124 ГПК України. 18.01.2023 на адресу суду від позивача надійшла заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у сумі 50 000, 00 грн. Надання правової допомоги в суді апеляційної інстанції здійснювалась адвокатом АО «ЛЕКС ГРУП» Коваленко Мариною на підставі договору про надання правової допомоги № 3 від 03.01.2022 та ордеру АА 1260169 від 14.12.2022. Згідно п. 2 додаткової угоди від 02.05.2022 № 1 до договору про надання правової допомоги, вартість послуг в частині підготовки процесуальних документів, супроводження та представництво інтересів клієнта в суді апеляційної інстанції становить 50 000, 00 грн. На підтвердження понесених судових витрат позивач надає акт приймання-передачі наданих послуг від 17.01.2023 № 2, відповідно до якого АО «ЛЕКС ГРУП» надано ТОВ «Луганськ Збут» наступні послуги: - вивчення та аналіз рішення Господарського суду міста Києва; - оцінка та розгляд на предмет обґрунтованості апеляційної скарги АТ «Укртрансгаз»; - підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2022; - вивчення та аналіз додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2022; - підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2022; - підготовка та подання заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу; - участь в судових засіданнях в Північному апеляційному господарському суді. 06.02.2023 через канцелярію суду засобами електронного зв`язку від відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, у якому він просить суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу на 95 %. Відповідач звертає увагу суду, що акт не містить посилання на кількість витраченого часу та позивачем не додано до заяви доказів оплати понесених витрат на правничу допомогу. Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Поряд зі згаданим принципом змагальності сторін іншими основними засадами (принципами) господарського судочинства також є: верховенство права та пропорційність. Відповідно до статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Отже, з врахуванням викладеного, виходячи зі змісту норм статей 3, 11, 15 Господарського процесуального кодексу України, питання про співмірність заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28.01.2021 у справі №911/3156/19, від 09.02.2021 у справі №910/15201/17, від 03.03.2021 у справі №912/354/20. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що заявлені позивачем до відшкодування витрати на правничу допомогу в розмірі 50 000, 00 грн є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених до стягнення позивачем витрат на професійну правничу допомогу судом апеляційної інстанції враховано обставини справи, її складність, предмет та підстави позовних вимог, обсяг підготовлених та поданих до суду позивачем документів. Звідси, оцінивши наявні у матеріалах справи докази та доводи сторін, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, а також з огляду на їх розумність та доцільність для даної справи, керуючись принципами верховенства права та пропорційності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000 грн. Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права. Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни чи скасування оскаржуваних у даній справі судових рішень, оскільки доводи, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують висновків місцевого господарського суду та відповідно скарги задоволенню не підляють. Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат. Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються судом на апелянта у відповідності до статті 129 ГПК України. Керуючись ст. ст. 129, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2022 та додаткове рішення від 01.11.2022 у справі №910/3831/22 залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (01021, місто Київ, Кловський узвіз, будинок 9/1, ідентифікаційний код 30019801) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут» (93400, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Гагаріна, будинок 87, кімната 307, ідентифікаційний код 40268230) 30 000 (тридцять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу понесених у суді апеляційної інстанції. Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Укртрансгаз". Матеріали справи №910/3831/22 повернути суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст складено та підписано 09.03.2023. Головуючий суддя Г.П. Коробенко Судді Т.П. Козир М.Г. Чорногуз