Постанова КАС ВС № 320/6769/20

ф ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 лютого 2023 року м. Київ справа №320/6769/20 адміністративне провадження № К/990/3700/22, №К/990/7245/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Загороднюка А.Г., суддів: Кашпур О.В., Соколова В.М., при секретарі судового засідання Рудницького І. В., за участю: позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки Пащенка П. М., представника відповідачів Петрика В. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та Київської обласної прокуратури на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2021 року (суддя Горобцова Я.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року (судді: Кучма А.Ю., Аліменко В.О., Бєлова Л.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Дев`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора, Київської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Дев`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач-1, Дев`ята кадрова комісія), Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач-2), Київської обласної прокуратури (далі - відповідач-3), в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Дев`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора № 12/1 від 16 липня 2020 року про неуспішне проходження атестації прокурором відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області ОСОБА_1 ; - зобов`язати Київську обласну прокуратуру перевести позивача на посаду прокурора у Київській обласній прокуратурі, рівнозначній її посаді прокурора відділу ювенальної юстиції. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Дев`ятою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора протиправно прийнято рішення від 16 липня 2020 року № 12/1 про неуспішне проходження прокурором відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області ОСОБА_1 атестації, оскільки висновки та мотиви, які покладені Кадровою комісією в основу спірного рішення зводяться виключно до невідповідності позивачки вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, зокрема, відносно її майнового стану, оскільки зроблені шляхом перебирання на себе виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції. Указує, що під час проведення співбесіди кадровою комісією не дотримано положень пунктів 12, 13 розділу 4 Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 03 жовтня 2019 року №221, оскільки питання співбесіди взагалі не стосувалися матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, що на її думку, свідчить про порушення процедури атестації. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Дев`ятої кадрової комісії від 16 липня 2020 року №12/1 "Про неуспішне проходження атестації прокурором відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області - ОСОБА_1 " та визнано ОСОБА_1 такою, що успішно пройшла атестацію. Зобов`язано Київську обласну прокуратуру вирішити питання переведення позивачку на посаду рівнозначній посаді прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2021 року та прийнято нову постанову про часткове задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано рішення Дев`ятої кадрової комісії від 16 липня 2020 року №12/1 "Про неуспішне проходження атестації прокурором відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області - ОСОБА_1 ". Зобов`язано Київську обласну прокуратуру вирішити питання переведення ОСОБА_1 на посаду на рівнозначній посаді прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Ухвалюючи вказані рішення, суди дійшли висновку, що Дев`ятою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур прийнято протиправне, упереджене, необґрунтоване, невмотивоване рішення про неуспішне проходження позивачем атестації. Крім того, суди вказали, що Кадрова комісія не могла перебирати на себе функції Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) в частині прийняття відповідних рішень та формування висновків про порушення позивачем вимог щодо декларування, необхідності декларування фактів. Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування У касаційних скаргах Офіс Генерального прокурора та Київська обласна прокуратура указують на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року у справі №320/6769/20 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Офісом Генерального прокурора та Київською обласною прокуратурою рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються відповідно до вимог пунктів 1, 2 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Відповідачі у касаційних скаргах не погоджуються з висновками судів попередніх інстанцій щодо невідповідності оскаржуваного рішення кадрової комісії вимогам щодо обґрунтованості. Так, зазначено, що обсяг мотивів, які повинна навести у рішенні кадрова комісія жодними чинними нормативно-правовими актами не визначено. Наголошують на дискреційності повноважень Кадрової комісії та на відсутності у суду повноважень здійснювати переоцінку висновків щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, встановлювати відповідність прокурора цим вимогам, оскільки такі повноваження мають виключно члени кадрової комісії. На підтвердження вказаної позиції посилаються на правові висновки Верховного Суду, зроблені в межах розгляду справи №826/26007/15, а також вказано на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у справах щодо оскарження рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (постанови від 27 березня 2018 року №П/800/409/17, від 25 квітня 2018 року №800/328/17, від 12 червня 2018 року №800/248/17, від 26 червня 2018 року №800/264/17, від 18 вересня 2018 року №800/354/17, від 08 жовтня 2019 року №9901/66/19, від 27 травня 2020 року №9901/88/19, від 13 травня 2020 року №9901/212/19. Також Офіс Генерального прокурора зазначає, що судом апеляційної інстанції у цій справі допущено неправильне тлумачення частини п`ятої статті 134 КАС України, що полягає у неврахуванні співмірності зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тощо, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справах №№200/10535/19-а; 809/1466/15. Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Обґрунтовуючи пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження Офіс Генерального прокурора зазначає, що на цей час існує необхідність відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №120/3458/20-а, від 07 жовтня 2021 року у справі №640/449/20, від 27 жовтня 2021 року у справі №340/3563/20, від 02 листопада 2021 року у справі №120/3794/20-а та від 09 листопада 2021 року у справі №640/476/20 щодо виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції на перевірку декларацій прокурорів та обов`язкового отримання висновку НАЗК під час проходження прокурором атестації. Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. На цей час відсутній і висновок Верховного Суду з питань застосування пункту 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ щодо визначеного цим Законом імперативу, що атестація прокурорів проводиться згідно з Порядком №221, п. п. 9, 11 про проведення атестації кадровими комісіями, пункту 12 Порядку №233 щодо повноважень кадрової комісії під час співбесіди, виходячи з предмету атестації, надавати оцінку професійній етиці та доброчесності, професійній компетентності прокурора, пункту 17 Закону №113-ІХ щодо дискреції кадрових комісій на прийняття рішення за результатами проходження прокурорами атестації. Позиція інших учасників справи Від позивачки до суду надійшов відзив на касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та Київської обласної прокуратури, в якому позивачка просить залишити без задоволення касаційні скарги відповідачів, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. Рух касаційної скарги Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року. Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Київської обласної прокуратури на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 02 лютого 2023 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду у судовому засіданні на 23 лютого 2023 року. 23 лютого 2023 року позивачка та її представник заперечували проти задоволення касаційних скарг відповідачів, просили касаційні скарги залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанції без змін. 23 лютого 2023 року представник відповідачів у судовому засіданні вимоги касаційної скарги підтримав, просив задовольнити їх повністю, скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні цих позовних вимог. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи Як убачається з матеріалів справи, на засіданні Дев`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора прийнято рішення від 16 липня 2020 року №12/1 про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації за результатами співбесіди. Зі змісту спірного рішення вбачається, що на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності позивача критерію доброчесності у частині достовірності відомостей, вказаних прокурором у щорічних деклараціях за 2010-2014 роки як особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування щодо не зазначення її чоловіка ОСОБА_3 як члена сім`ї декларанта. Зазначено, що відповідно до щорічних декларацій за 2010-2014 роки та наданих позивачем пояснень, остання проживала у будинку, що належить матері ОСОБА_3 - ОСОБА_4 . При цьому, у порушення вимог частини першої статті 12 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» позивач не зазначала у деклараціях за 2011-2013 роки жодного об`єкта нерухомості, що перебували у прокурора на праві власності, оренди чи іншого користування у розділі ІІІ Відомості про нерухоме майно. Крім того, згідно з матеріалами особової справи 05 березня 2010 року прокурор зверталася щодо вирішення питання про працевлаштування до прокуратури Київської області у порядку переведення з прокуратури Кіровоградської області у зв`язку з сімейними обставинами - «заміжжя та переїзд на нове місце проживання у м. Буча Київської області». Під час співбесіди прокурор підтвердила факт безкоштовного проживання у родичів ОСОБА_3 з моменту переїзду в м. Буча та фінансування будівництва нового будинку площею 230 кв. м. його сім`єю. Також комісія встановила, що прокурор отримала безкоштовно земельну ділянку у м. Буча в 2011 році, тобто за рік після переведення з прокуратури Кіровоградської області, у той час як мешкала разом з ОСОБА_3 - депутатом Бучанської міської ради. Того ж року прокурор продала зазначену земельну ділянку за 129550 грн (16200 доларів США). Крім того, прокурор під час співбесіди зазначила, що у 2011 році разом з ОСОБА_3 спільно їздили на відпочинок за кордон, а ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася спільна донька. Прокурор на питання про заміжжя з ОСОБА_3 зазначила, що вони перебували у громадянському шлюбі, а потім у них народилася дитина, відбулося вінчання, а одружилися лише в 2019 році. Надалі зазначила, що проживає з чоловіком з 2015 року, однак у письмових поясненнях вказала, що «житловий будинок у м. Буча будувався нашою родиною господарським способом упродовж 10 років з 2009 по 2019 роки». Ураховуючи вищезазначену інформацію у комісії були наявні обґрунтовані сумніви щодо правдивості зазначених прокурором під час співбесіди тверджень щодо не проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю до 2015 року, що свідчить про порушення правил заповнення декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, що передбачена статтею 11 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» щодо недекларування членів сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі. Крім того, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо спроможності будівництва прокурором та її чоловіком нового будинку загальною площею 230 кв.м. Як пояснила прокурор, будинок побудовано за кошти ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та його матері. Комісія критично оцінила пояснення прокурора щодо джерел походження заощаджень ОСОБА_3 , а саме 37500 доларів США станом на кінець 2015 року, оскільки про офіційні доходи чоловіка до 2009 року прокурор інформації не надала, а з 2009 року ці доходи були «незначними». Крім того, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 жили у 2015 році лише на допомогу при народженні дитини та на заробітну плату чоловіка, яка склала 8360 грн, а у подальшому, доходи чоловіка прокурора становили у 2016 році - 8936 грн, у 2017 році - 32727 грн. Таким чином, неможливо встановити джерела походження заощаджень чоловіка. Зважаючи на те, що відповідно до письмових пояснень позивача з 2009 року ОСОБА_3 вкладав кошти разом з матір`ю та нею у будівництво будинку загальною вартістю 1207695 грн, у 2012 році придбав земельну ділянку вартістю 21250 доларів США, зводив на цій ділянці 6 будинків, придбав автомобіль Toyota Land Cruiser 2007 року випуску за 13000 доларів США, у комісії наявні обґрунтовані сумніви у відповідності отриманих позивачкою та ОСОБА_3 доходів та витрат на придбання майна та здійснення будівництва у період з 2009 по 2016 роки з точки зору незалежного спостерігача, що у свою чергу свідчить про невідповідність прокурора критерію доброчесності. Крім того, ОСОБА_3 , як було зазначено раніше, на земельній ділянці у м. Буча упродовж 2015-2019 років здійснювалося будівництво 6 будинків. Один з цих будинків площею 59 кв.м. та дві земельні ділянки ОСОБА_3 відчужено у 2019 році. При цьому, загальна їх вартість склала згідно з поданою позивачем декларацією лише 175700 грн та не відповідає реальній вартості аналогічних об`єктів нерухомості розташованих у м. Буча Київської області. Вказане свідчить про наявність прихованих доходів від відчуження майна за заниженою вартістю у прокурора та членів її сім`ї. У комісії також були обґрунтовані сумніви щодо достовірності зазначеної інформації позивачем у щорічній декларації за 2018 рік відносно вартості набутого 28 грудня 2018 року ОСОБА_3 автомобіля Lexus LS 460 2007 року випуску за 210000 грн, оскільки відповідно до розрахунку вартості транспортних засобів Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України аналогічний автомобіль 2007 року випуску в липні 2020 року коштував 762490,02 грн, що більше ніж втричі, ніж вказана вартість автомобіля ОСОБА_1 у 2018 році. У зв`язку з цим прокурор відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області ОСОБА_1 не пройшла атестацію. Протокол засідання Дев`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора № 12 від 16 липня 2020 року (т.1, а.с. 130-134) деталізації підстав прийнятого рішення стосовно позивача не містить. Оскаржуване рішення не містить посилань на перелік документів, які підтверджують викладені у рішенні висновки членів комісії. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 222 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством Статтею 4 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон №1697-VII) встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Частина третя статті 16 Закону № 1697-VII передбачає, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Законом України від 19 вересня 2019 року №113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон № 113-ІХ), який діє з 25 вересня 2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону № 1697-VII були внесені зміни. Згідно з пунктом 21 Закону №113-IX у тексті Закону №1697-VII слова "Генеральна прокуратура України", "регіональні прокуратури", "місцеві прокуратури" замінено відповідно словами "Офіс Генерального прокурора", "обласні прокуратури", "окружні прокуратури". Абзацами першим, другим, третім пункту 3 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ установлено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. Пунктами 4-6 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ передбачено, що день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України". Офіс Генерального прокурора є правонаступником Генеральної прокуратури України у міжвідомчих міжнародних договорах, укладених Генеральною прокуратурою України. З дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Абзацом першим пункту 7, пунктом 9 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX установлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором. Пунктом 10 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX встановлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації. Згідно з пунктами 11, 12 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур. Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора. Пунктом 13 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX передбачено, що атестація прокурорів включає такі етапи: 1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди; 2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання. Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор. Відповідно до пункту 15 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX для проведення співбесіди кадрові комісії вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі інформацію про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень. Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Для цього графік проведення співбесід із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, його посади, заздалегідь оприлюднюється на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора. Згідно з пунктом 17 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію. Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється. Підпунктом 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав, зокрема, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. Пунктом 1 розділу І Порядку №221 визначено, що атестація прокурорів - це встановлена розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур. Відповідно до пунктів 2, 4 розділу І Порядку №221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора. Пунктом 5 розділу І Порядку №221 передбачено, що предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора. Згідно з пунктом 6 розділу І Порядку №221 атестація включає такі етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання. Пунктом 8 розділу І Порядку №221 передбачено, що за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку. Відповідно до пункту 9 розділу І Порядку №221 атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку. Заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто (пункт 10 розділу І Порядку № 221). Відповідно до пункту 11 розділу І Порядку №221 особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов`язковою. Перед кожним етапом атестації прокурор пред`являє кадровій комісії паспорт або службове посвідчення прокурора. У разі неявки прокурора для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце, кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Факт неявки прокурора фіксується кадровою комісією у протоколі засідання, під час якого мав відбуватися відповідний етап атестації такого прокурора. У виключних випадках, за наявності заяви, підписаної прокурором або належним чином уповноваженою ним особою (якщо сам прокурор за станом здоров`я не може її підписати або подати особисто до комісії) про перенесення дати іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, або дати іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, або дати співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, кадрова комісія має право протягом трьох робочих днів з дня отримання такої заяви ухвалити рішення про перенесення дати складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора. Заява має бути передана безпосередньо секретарю відповідної кадрової комісії не пізніше трьох днів з дати, на яку було призначено іспит, співбесіду відповідного прокурора. До заяви має бути долучена копія документу, що підтверджує інформацію про поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. У разі неможливості надати документальне підтвердження інформації про причини неявки в день подання заяви, прокурор має надати таке документальне підтвердження в день, на який комісією було перенесено проходження відповідного етапу атестації, однак до початку складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. Якщо прокурор не надасть документальне підтвердження інформації про поважні причини його неявки до початку перенесеного складення відповідного іспиту, проходження співбесіди, комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Якщо заява прокурора подана до кадрової комісії з порушенням строку, визначеного цим пунктом, або якщо у заяві не вказані поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проведення співбесіди кадрова комісія ухвалює рішення про відмову у перенесенні дати та про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Інформація про нову дату складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора). З моменту оприлюднення відповідної інформації прокурор вважається повідомленим належним чином про нову дату проведення відповідного етапу атестації. Пунктом 1 розділу ІV Порядку №221 передбачено, що у разі набрання прокурором за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки кількості балів, яка дорівнює або є більшою, ніж прохідний бал, прокурор допускається до співбесіди. Згідно з пунктом 2 розділу ІV Порядку №221 до початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками. Пунктом 4 розділу ІV Порядку №221 передбачено, що для виконанням практичного завдання прокурору видається чистий аркуш (аркуші) паперу з відміткою комісії. Комісія, у разі наявності технічної можливості, може забезпечити виконання прокурорами практичного завдання за допомогою комп`ютерної техніки. Відповідно до пункту 8 розділу ІV Порядку №221 співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання. Пунктом 9 розділу ІV Порядку №221 передбачено, що для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень. Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно) (пункт 10 розділу ІV Порядку №221). Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду, здійснюється членами кадрової комісії. Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів) (пункт 11 розділу ІV Порядку №221). Відповідно до пунктів 12, 13, 14 розділу ІV Порядку №221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання. Співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання. Співбесіда проходить у формі засідання комісії. Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання (пункт 15 розділу ІV Порядку №221). Відповідно до пункту 16 розділу ІV Порядку №221 залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації. Згідно з пунктами 4, 5 розділу V Порядку №221 кадрові комісії за результатами атестації регулярно подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію. Рішення кадрових комісій, протоколи засідань, матеріали атестації прокурорів зберігаються в органі прокуратури, при якому функціонує відповідна кадрова комісія. Пунктом 6 розділу V Порядку №221 передбачено, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством. Відповідно до пункту 3 Порядку №233 для здійснення повноважень, передбачених абзацами другим і третім пункту 2 цього Порядку, утворюються комісії у складі шести осіб, з яких не менше трьох - особи, делеговані міжнародними і неурядовими організаціями, проектами міжнародної технічної допомоги, дипломатичними місіями. Членами комісії можуть бути особи, які є політично нейтральними, мають бездоганну ділову репутацію, високі професійні та моральні якості, суспільний авторитет, а також стаж роботи в галузі права. Для здійснення повноважень, передбачених абзацом четвертим пункту 2 цього Порядку, утворюється окрема комісія у складі семи осіб з числа працівників органів прокуратури, прокурорів та інших залучених осіб за їх згодою. Для здійснення повноважень, передбачених абзацом четвертим пункту 2 цього Порядку, утворюється окрема комісія у складі семи осіб з числа працівників органів прокуратури, прокурорів та інших залучених осіб за їх згодою. Абзацом другим та третім пункту 12 Порядку №233 визначено, що рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття. Рішення і протоколи комісії підписуються всіма присутніми членами комісії. У разі відмови члена комісії підписати рішення або протокол, у такому рішенні або протоколі робиться відповідна відмітка (пункт 13 Порядку №233). За змістом пункту 16 Порядку №233 організаційний і технічний супровід роботи комісії, підготовку проектів її документів, забезпечення фіксації засідань комісії за допомогою технічних засобів, своєчасне розміщення комісією інформації на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора, чи офіційному веб-сайті відповідної обласної (регіональної) прокуратури тощо може здійснювати робоча група, яка формується у кількісному складі залежно від потреби. Кількісний і персональний склад робочої групи визначаються Генеральним прокурором із числа працівників кадрових підрозділів органів прокуратури, а також осіб, які не є працівниками органів прокуратури (за їх згодою). Організація діяльності робочої групи визначається головою комісії. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Водночас згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Частиною третьою статті 341 КАС України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання щодо правильності застосування судами норм чинного законодавства, а також щодо обґрунтованості поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого. Питання стосовно застосування окремих положень пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX у зіставленні з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у вимірі правовідносин, які виникають у зв`язку із проходженням прокурорами атестування уже було предметом розгляду Верховного Суду (постанови від 21 вересня 2021 року у справах № 160/6204/20 та № 200/5038/20-а, від 29 вересня 2021 року у справі № 440/2682/20). У цих судових рішеннях, які надалі слугували орієнтиром для вирішення інших справ цієї категорії, Верховний Суд, з-поміж іншого, зауважив, що системний аналіз положень абзацу першого пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX дає підстави для висновку про те, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, і Закон № 113-IX не вимагає додаткової підстави для звільнення. У контексті згаданих справ такою підставою було рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації, яке, відповідно до правової позиції суду касаційної інстанції, має наслідком звільнення його з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, який у цих правовідносинах потрібно застосовувати у поєднанні з підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX. У постанові від 02 грудня 2021 року у справі № 280/5176/20 Верховний Суд зазначив, що Законом №113-ІХ визначено безальтернативну умову переведення прокурорів, які на день набрання чинності цим Законом займали посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах на посади прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, а саме: лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим Законом. При цьому, визначальною підставою для переведення прокурора на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах є рішення відповідної кадрової комісії про успішне проходження прокурором атестації. Водночас Верховний Суд зауважує, що спір у цій справі виник у зв`язку із винесенням кадровою комісією за наслідками проведеної співбесіди з ОСОБА_1 рішення про неуспішне проходження ним атестації. Як установлено судами попередніх інстанцій, позивачка успішно пройшла перші два етапи атестації та була допущена до наступного етапу - співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Порядок проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора врегульовано розділом ІV Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 03 жовтня 2019 року №221 (далі - Порядок №221). Згідно з пунктом 5 розділу І Порядку №221 предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора. Пунктом 9 розділу IV Порядку №221 визначено, що для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень. Вказана інформація необхідна для цілей атестації прокурора може бути покладена в основу матеріалів атестаційної справи відповідно до Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 17 жовтня 2019 року №233 (далі - Порядок №233). Згідно з пунктом 10 розділу ІV Порядку №221 фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно). Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії. Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів) (пункт 11 розділу ІV Порядку №221). Відповідно до пункту 12 розділу ІV Порядку № 221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання. Співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання. Співбесіда проходить у формі засідання комісії (пункт 13 розділу ІV Порядку № 221). Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання (пункт 15 розділу ІV Порядку № 221). Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації. Пунктом 12 Порядку № 233 передбачено, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття. З огляду на наведені правові норми рішення кадрової комісії, ухвалене за результатами атестації, зокрема її третього етапу, має містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями (компетентності, професійної етики або доброчесності) та на підставі яких фактів, прокурор не відповідає займаній посаді та, відповідно, підлягає звільненню. В аспекті спірних правовідносин необхідно виходити з того, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації є законодавчо визначеною підставою для звільнення прокурора з посади, тобто спричиняє для особи негативні юридичні наслідки у вигляді її звільнення з публічної служби. Верховний Суд неодноразово висловлювався щодо перевірки дискреції кадрової комісії під час проведення співбесіди на третьому етапі атестації прокурорів, процедура проведення якого визначена пунктом 9 розділу IV Порядку №221, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі №640/1083/20, від 22 вересня 2022 року у справі № 200/7541/20-а, від 29 вересня 2022 року у справі №260/3026/20, від 20 жовтня 2022 року у справах № 140/17496/20 та 640/18156/20 від 06 жовтня 2022 року у справі №640/777/20, від 18 жовтня 2022 року у справі №640/1358/20, від 03 листопада 2022 року у справі № 640/1088/20, від 08 листопада 2022 року у справі №640/1559/20, від 10 листопада 2022 року у справі № 280/7188/20. Відповідно до пунктів 7, 9, 11, 12, 15, 17 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ та пункту 9 розділу IV Порядку №221 в аспекті дискреційних повноважень кадрових комісій (в рамках атестації прокурорів) і меж судового контролю у справах про оскарження рішень останніх за наслідками третього етапу атестації (співбесіди), за результатами якої приймається рішення кадрової комісії про успішне або неуспішне проходження прокурором атестації. У разі неуспішного проходження атестації прокурором, таке рішення є безальтернативною підставою для прийняття наказу про звільнення прокурора з посади, яке має ознаки рішення суб`єкта владних повноважень, з огляду на що має відповідати вимогам частини другої статті 2 КАС України. Тому рішення цього органу [кадрової комісії] можуть піддаватися судовому контролю, що аж ніяк не заперечує й не протирічить його дискреційним повноваженням під час атестування прокурорів й ухвалення за наслідками цієї процедури відповідних рішень. При цьому, суди попередніх інстанцій під час перевірки рішення кадрової комісії, не втручаючись у дискреційні повноваження вказаної комісії та керуючись завданнями адміністративного судочинства, передбаченими статтею 2 КАС України, досліджують пояснення позивача та надані ним документи на підтвердження наданих ним пояснень щодо розбіжностей встановлених цією комісією під час проведення співбесіди та з`ясовують, чи дійсно вони спростовують висновки комісії, які стали підставою для прийняття спірного рішення. У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами співбесіди Кадровою комісією ухвалене рішення про неуспішне проходження позивачем атестації. Змістовний аналіз оскаржуваного рішення кадрової комісії свідчить про те, що причинами для його прийняття стали висновки комісії про невідповідність прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Приймаючи рішення про неуспішне проходження прокурором атестації, Кадрова комісія виходила з того, що на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності прокурора ОСОБА_1 критерію доброчесності у частині достовірності відомостей, вказаних прокурором у щорічних деклараціях за 2010-2014 роки як особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щодо незазначення свого чоловіка ОСОБА_3 як члена сім`ї декларанта. Зі змісту спірного рішення вбачається, що на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності позивача критерію доброчесності у частині достовірності відомостей, вказаних прокурором у щорічних деклараціях за 2010-2014 роки як особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування щодо не зазначення її чоловіка ОСОБА_3 як члена сім`ї декларанта. Зазначено, що відповідно до щорічних декларацій за 2010-2014 роки та наданих позивачем пояснень, остання проживала у будинку, що належить матері ОСОБА_3 - ОСОБА_4 . При цьому, у порушення вимог частини першої статті 12 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» позивач не зазначала у деклараціях за 2011-2013 роки жодного об`єкта нерухомості, що перебували у прокурора на праві власності, оренди чи іншого користування у розділі ІІІ Відомості про нерухоме майно. Крім того, згідно з матеріалами особової справи 05 березня 2010 року прокурор зверталася щодо вирішення питання про працевлаштування до прокуратури Київської області у порядку переведення з прокуратури Кіровоградської області у зв`язку з сімейними обставинами - «заміжжя та переїзд на нове місце проживання у м. Буча Київської області». Під час співбесіди прокурор підтвердила факт безкоштовного проживання у родичів ОСОБА_3 з моменту переїзду в м. Буча та фінансування будівництва нового будинку площею 230 кв. м. його сім`єю. Також комісія встановила, що прокурор отримала безкоштовно земельну ділянку у м. Буча в 2011 році, тобто за рік після переведення з прокуратури Кіровоградської області, у той час як мешкала разом з ОСОБА_3 - депутатом Бучанської міської ради. Того ж року прокурор продала зазначену земельну ділянку за 129550 грн (16200 доларів США). Крім того, прокурор під час співбесіди зазначила, що у 2011 році разом з ОСОБА_3 спільно їздили на відпочинок за кордон, а ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася спільна донька. Прокурор на питання про заміжжя з ОСОБА_3 зазначила, що вони перебували у громадянському шлюбі, а потім у них народилася дитина, відбулося вінчання, а одружилися лише в 2019 році. Надалі зазначила, що проживає з чоловіком з 2015 року, однак у письмових поясненнях вказала, що «житловий будинок у м. Буча будувався нашою родиною господарським способом упродовж 10 років з 2009 по 2019 роки». Ураховуючи вищезазначену інформацію у комісії були наявні обґрунтовані сумніви щодо правдивості зазначених прокурором під час співбесіди тверджень щодо не проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю до 2015 року, що свідчить про порушення правил заповнення декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, що передбачена статтею 11 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» щодо недекларування членів сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі. Крім того, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо спроможності будівництва прокурором та її чоловіком нового будинку загальною площею 230 кв. м. Як пояснила прокурор, будинок побудовано за кошти ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та його матері. Комісія критично оцінила пояснення прокурора щодо джерел походження заощаджень ОСОБА_3 , а саме 37500 доларів США станом на кінець 2015 року, оскільки про офіційні доходи чоловіка до 2009 року прокурор інформації не надала, а з 2009 року ці доходи були «незначними». Крім того, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 жили у 2015 році лише на допомогу при народженні дитини та на заробітну плату чоловіка, яка склала 8360 грн, а у подальшому, доходи чоловіка прокурора становили у 2016 році - 8936 грн, у 2017 році - 32727 грн. Таким чином, неможливо встановити джерела походження заощаджень чоловіка. Зважаючи на те, що відповідно до письмових пояснень позивача з 2009 року ОСОБА_3 вкладав кошти разом з матір`ю та нею у будівництво будинку загальною вартістю 1207695 грн, у 2012 році придбав земельну ділянку вартістю 21250 доларів США, зводив на цій ділянці 6 будинків, придбав автомобіль Toyota Land Cruiser 2007 року випуску за 13000 доларів США, у комісії наявні обґрунтовані сумніви у відповідності отриманих позивачем та ОСОБА_3 доходів та витрат на придбання майна та здійснення будівництва у період з 2009 по 2016 роки з точки зору незалежного спостерігача, що у свою чергу свідчить про невідповідність прокурора критерію доброчесності. Крім того, ОСОБА_3 , як було зазначено раніше, на земельній ділянці у м. Буча упродовж 2015-2019 років здійснювалося будівництво 6 будинків. Один з цих будинків площею 59 кв.м. та дві земельні ділянки ОСОБА_3 відчужено у 2019 році. При цьому, загальна їх вартість склала згідно з поданою позивачем декларацією лише 175700 грн та не відповідає реальній вартості аналогічних об`єктів нерухомості розташованих у м. Буча Київської області. Вказане свідчить про наявність прихованих доходів від відчуження майна за заниженою вартістю у прокурора та членів її сім`ї. У комісії також були обґрунтовані сумніви щодо достовірності зазначеної інформації позивачем у щорічній декларації за 2018 рік відносно вартості набутого 28 грудня 2018 року ОСОБА_3 автомобіля Lexus LS 460 2007 року випуску за 210000 грн, оскільки відповідно до розрахунку вартості транспортних засобів Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України аналогічний автомобіль 2007 року випуску в липні 2020 року коштував 762490,02 грн, що більше ніж втричі, ніж вказана вартість автомобіля ОСОБА_1 у 2018 році. У постановах від 28 квітня 2022 року у справі № 640/1160/20, від 17 липня 2022 року у справі №640/948/20 та 14 липня 2022 року у справі №420/8235/20, від 12 жовтня 2022 року у справі №580/4018/20 та ін. Верховний Суд наголосив, що сумніви щодо достовірності результатів іспиту чи наявності інших недоліків рівня знань у позивача мають бути належним чином обґрунтовані. Адже саме на Кадрову комісію покладається обов`язок довести, що рівень володіння практичними уміннями та навичками позивача є настільки низьким і непрофесійним, що дає підстави вважати його прокурором, який не здатний виконувати передбачені законом функції та завдання прокуратури. Незгода окремих членів комісії з розв`язанням окремих завдань практичного завдання ще не може свідчити про невідповідність позивача вимогам професійної компетенції в частині рівня знань та практичного застосування законодавства. Зі змісту оскаржуваного рішення слідує, що висновки комісії про професійну некомпетентність позивача у зв`язку з виконанням практичного завдання ґрунтуються лише на короткій констатації сумніву та сприйнятті членами комісії наданих ним відповідей з точки зору їх повноти, до того ж як у протоколі засідання Кадрової комісії так і в оскаржуваному рішенні комісії відсутня інформація про обговорення позивачем та членами комісії результатів виконаного останнім практичного завдання. Оцінка професійної компетентності позивача здійснена Кадровою комісією без урахування того, що позивач успішно пройшов попередні етапи атестації. За таких обставин правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що оскаржуване рішення Кадрової комісії в частині невідповідності позивача вимогам професійної компетентності не відповідає критерію обґрунтованості. Щодо висновків Кадрової комісії в оскаржуваному рішенні про наявність обґрунтованих сумнівів щодо відповідності прокурора вимогам доброчесності Верховний Суд зауважує таке. Згідно з пунктом 10 частини першої статті 3 Закону України "Про прокуратуру" діяльність прокуратури ґрунтується, зокрема, на засадах неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки. Кодексом професійної етики та поведінки прокурорів передбачено, що прокурор повинен постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність (стаття 11); при виконанні службових обов`язків прокурор має дотримуватися загальноприйнятих етичних норм поведінки, бути взірцем доброчесності, вихованості і культури (стаття 16); прокурор має суворо дотримуватися обмежень, передбачених антикорупційним законодавство, не допускати будь-яких проявів, які можуть створити враження корупційних (стаття 19). Відповідно до пункту 39 Бордоської декларації "Судді та прокурори в демократичному суспільстві" прокурорами мають бути особи з високими моральними якостями; через характер повноважень, на виконання яких вони свідомо погодились, прокурори є постійно відкриті для публічної критики; будучи головними суб`єктами здійснення правосуддя, вони мають повсякчасно підтримувати честь і гідність своєї професії. Критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль прокуратура відіграє у становленні правової держави, особливо з урахуванням зміни її статусу у результаті вищевказаних конституційних змін. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу прокурорів, запорукою формування довіри народу до прокурорів та органів прокуратури в цілому. Доброчесність - це необхідна морально-етична складова діяльності прокурорів, які віднесені до української системи правосуддя, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах чесності у способі власного життя та виконанні своїх професійних обов`язків. Авторитет та довіра до органів прокуратури формуються залежно від персонального складу осіб, які обіймають посади прокурорів та формують корпус органів прокуратури. Легітимна мета вимірювання доброчесності полягає в здобутті доказів умисного порушення норм прокурорської етики чи свідомого нехтування стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до органів прокуратури як складової органів правосуддя, а також допущення поведінки, що підриває авторитет правосуддя. Чинне законодавство не містить визначення поняття "доброчесність", яке використовується у процедурі атестації прокурорів. Водночас відсутність у законі визначення цього терміну не звільняє суб`єктів правовідносин використовувати його в процесі правозастосування та під впливом як змісту (суті) зовнішніх поведінкових факторів, так і через їхнє зіставлення з якостями, чеснотами чи властивостями, під якими в моральному, етичному, соціально-правовому, світоглядному та іншому сенсах розуміється (сприймається) поняття доброчесність, пояснити і мотивувати за якими ознаками той чи інший прокурор не може бути віднесений до доброчесних. Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 листопада 2022 року у справі №600/1450/20-а. Одним із критеріїв процедури перевірки дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності (підпункт 3 пункту 9 розділу ІV Порядку №221), є відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції. Мотиви спірного рішення в частині невідповідності прокурора вимогам доброчесності фактично зводяться до висновків комісії про наявність обґрунтованих сумнівів у членів комісії в результаті дослідження щорічних декларації за 2010 - 2014 роки. У постанові від 15 вересня 2022 року у справі №380/4314/21 Верховним Судом сформовано висновок, згідно якого оцінка професійної етики доброчесності прокурора (пункт 12 "Прикінцеві та перехідні положення" Закон №113-IX) - це суб?єктивне відображення інформації про прокурора, отриманої в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті КДКП, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади, через яку може виникнути обґрунтований сумнів щодо доброчесності першого. Тому, завданням кадрової комісії є не доведення того, що прокурор порушив закон, а визначення наявності обґрунтованих сумнівів щодо його відповідності вимогам професійної етики і доброчесності прокурора. Вказані обґрунтовані сумніви можуть виникати у тих випадках, коли наявні підстави вважати, що дії (бездіяльність) прокурора свідчать про його невідповідність критеріям навіть за відсутності з приводу таких ді (бездіяльності офіційного рішення уповноважених посадових осіб чи органі державної влади (або у випадку прийняття рішення на користь прокурора, якщо є сумніви щодо об`єктивності такого рішення). Отже, судом апеляційної інстанції вірно надано оцінку тому, що оскаржуване рішення Кадрової комісії мотивів та невідповідності позивача вимогам професійної компетентності, етики та доброчесності не містить. Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що рішення комісії з даного питання не відповідає фактичним обставинам та жодним чином не свідчить про невідповідність позивачки вимогам доброчесності, оскільки не ґрунтується на належних доказах зворотного. Верховний Суд уважає вірними висновки суду апеляційної інстанції про те, що рішення Дев`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора № 12/1 від 16 липня 2020 року про неуспішне проходження атестації прокурором відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області ОСОБА_1 не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки його зміст є лише констатацією сумніву у доброчесності прокурора та його професійній етиці, без належного обґрунтування такого висновку. Верховний Суд зазначає, що рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Порядку № 221 питань, які мають бути дослідженні в рамках атестації прокурора; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується процедура атестації; є посилання на норми права, якими керувалася Комісія. Таке рішення повинно містити судження Комісії щодо професійної, особистої, соціальної компетентності прокурора, його доброчесності та професійної етики, відтак його здатності на належному рівні здійснювати покладені на нього законом обов`язки на займаній посаді. З урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов вірних висновків про необхідність задоволення вимог позивачки в частині визнання протиправним та рішення Дев`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора № 12/1 від 16 липня 2020 року про неуспішне проходження атестації прокурором відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області ОСОБА_1 , оскільки у спірному рішенні Комісія обмежилася посиланнями лише на існування, начебто, обґрунтованих підстав вважати позивачку такою, що не відповідає вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, без пояснень в чому такий сумнів полягає, чим він обґрунтований та підтверджений, що є неприпустимим. Щодо посилань Офісу Генерального прокурора про те, що на цей час існує необхідність відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №120/3458/20-а, від 07 жовтня 2021 року у справі №640/449/20, від 27 жовтня 2021 року у справі №340/3563/20, від 02 листопада 2021 року у справі №120/3794/20-а та від 09 листопада 2021 року у справі №640/476/20 щодо виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції на перевірку декларацій прокурорів та обов`язкового отримання висновку НАЗК під час проходження прокурором атестації, Верховний Суд зазначає таке. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен вмотивовано обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Верховний Суд звертає увагу на те, що Конституцією України (статті 8, 129 та 147) гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права. При цьому, загальновизнано, що його базовим елементом є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, а також можливість відступу судом від своєї попередньої правової позиції лише за наявності вагомих підстав. Єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики (пункт 4 частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). Необхідно зазначити, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в адміністративному судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу. За змістом частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom"), заява № 27238/95, Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Надаючи правову оцінку доводам Офісу Генерального прокурора, наведеним у касаційній скарзі, Верховний Суд звертає увагу на те, що зміст скарги не дає підстав для висновку, що скаржник навів належне обґрунтування необхідності відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах постановах Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №120/3458/20-а, від 07 жовтня 2021 року у справі №640/449/20, від 27 жовтня 2021 року у справі №340/3563/20, від 02 листопада 2021 року у справі №120/3794/20-а та від 09 листопада 2021 року у справі №640/476/20. Щодо висновків апеляційної інстанції про зобов`язання Київської обласної прокуратури вирішити питання переведення ОСОБА_1 на посаду, рівнозначну посаді прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області, Верховний Суд зазначає таке. Закон №113-ІХ та Порядок визначають процедуру атестації прокурорів та слідчих, встановлюють рівні умови її проходження та наслідки неуспішного проходження, а саме звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1967-УІІ (пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ). Враховуючи, що на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень відсутнє рішення про успішне проходження ОСОБА_1 атестації, відсутні законні підстави переведення її на одну із вакантних посад Київської обласної прокуратури. При цьому, судом апеляційної інстанції не враховано, що обов`язковою умовою переведення особи на посаду в Київську обласну прокуратуру є наявність рішення про успішне проходження атестації, а переведення ОСОБА_1 , яка неуспішно пройшла атестацію, на посаду прокурора у відповідній обласній прокуратурі усупереч конституційному принципу рівності громадян надасть їй привілеї перед прокурорами, які успішно пройшли атестацію. Ураховуючи вищевикладене, рішення суду апеляційної інстанції суперечать вимогам Закону №113-ІХ в частині зобов`язання Київської обласної прокуратури вирішити питання переведення ОСОБА_1 на посаду рівнозначній посаді прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області та підлягає скасуванню, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Щодо висновків суду апеляційної інстанції про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 30000,00 грн, Верховний Суд зазначає таке. Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частиною третьою статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. При цьому стаття 134 КАС України передбачає, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Частиною третьою статті 143 КАС України передбачено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 143 КАС України). Відповідно до частини п`ятої статті 143 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно з частиною дев`ятою статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Судом установлено, що 21 липня 2020 року між позивачем та адвокатом Пащенком П. М. укладено договір про надання правничої допомоги №216-07/20, за умовами якого, клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання по здійсненню комплексу адвокатських послуг щодо захисту прав і законних інтересів клієнта в обсязі і на умовах, передбачених цим договором, але виключно в межах пункту 1.2 договору. Пунктом 1.2. договору обумовлено, що сторони домовилися, що дія даного договору поширюється відносно надання адвокатських послуг щодо захисту інтересів клієнта в судах усіх інстанцій по веденню та представництва клієнта по справі за позовом ОСОБА_1 до Дев`ятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. Відповідно до пункту 4.1 договору, за надання послуг відповідно до пункту 1.2 договору клієнт сплачує адвокату витрати на правничу допомогу, в тому числі гонорар за представництво в суді та іншу правничу допомогу пов`язану зі справою в розмірі не більше 30 000,00 грн. Оплата понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, що надається відповідно до пунктів 1.2 та 4.1 договору, здійснюється за надану правничу допомогу погодинний розрахунок, обсяг та зміст якої сторони викладають в акті наданої правової (правничої) допомоги, що є невід`ємною частиною договору та міститиме детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат тощо (пункт 4.2 договору). Сторони досягли згоди, що вартість 1 (однієї) години роботи адвоката становить 3000,00 грн (пункт 4.3 договору). При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Позивачем на підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн додано копію акта наданої правничої допомоги від 20 січня 2021 року, копію квитанції до прибуткового касового ордера №216 від 20 січня 2021 року на суму 30 000,00 грн, копію договору про надання правничої допомоги від 21 липня 2020 року №216-07/20, копію ордера серії КС №369429 від 25 липня 2020 ркоу. За таких обставин, дослідивши вищевказані документи, ураховуючи складність адміністративної справи та обсяг і зміст позовної заяви з доданими до неї документами, суд апеляційної інстанції дійшов вірного до висновку, що на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).и повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" №48939/99, "Moskal v. Poland" №10373/05). Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними в частині скасування оскаржуваного рішення Кадрової комісії та стягнення витрат на правничу допомогу, а в частині зобов`язання Київської обласної прокуратури вирішити питання переведення ОСОБА_1 на посаду, рівнозначну посаді прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Колегія суддів звертає увагу, що вимоги касаційних скарг про скасування рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2021 року не підлягають задоволенню, оскільки вказане рішення вже скасоване судом апеляційної інстанції. Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 356, 359 КАС України Кодексу адміністративного судочинства України, ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та Київської обласної прокуратури задовольнити частково. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року скасувати в частині задоволених позовних вимог про зобов`язання Київської обласної прокуратури вирішити питання переведення ОСОБА_1 на посаду рівнозначній посаді прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Київської області. У цій частині ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В решті постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року залишити без змін. Повний текст постанови виготовлено 28 лютого 2023 року. Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк судді О. В. Кашпур В.М. Соколов